Рішення

від 24.03.2015 по справі 911/91/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2015 р. Справа № 911/91/15

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Низель" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Евромаркетинг" про стягнення суми,

за участю представників:

позивача: Бойко С.В. (дов. б/н від 11.03.2015);

відповідача 1: не з'явились;

відповідача 2: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Низель" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Евромаркетинг" про стягнення суми.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачами своїх зобов'язань за договором поставки № АП-11-0221 від 30.05.2014 та додатковим договором до нього та договором поруки № ПР-11-0221 від 12.08.2014.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.01.2015 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 27.01.2015.

Ухвалою від 27.01.2015 розгляд справи було відкладено на 10.03.2015.

10.03.2015 через канцелярію господарського суду Київської області надійшло клопотання позивача про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою від 10.03.2015 розгляд справи було відкладено на 24.03.2015.

Крім того, ухвалою від 10.03.2015 строк розгляду справи було продовжено на 15 днів в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 24.03.2015 суд заслухав пояснення представника позивача. Представники відповідачів в судове засідання не з'явились.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 24.03.2015 суд, після виходу з нарадчої кімнати в порядку ст. 82-1 Господарського процесуального кодексу України, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

30.05.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Низель" (покупець) було укладено договір поставки № АП-11-0221, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити засоби захисту рослин, перелік яких зазначений в пункті 1.1. договору.

Крім того, 16.07.2014 сторонами було укладено додатковий договір № АП-11-0221ДС1 до договору поставки № АП-11-0221 від 30.05.2014, якими сторони збільшили обсяг поставки та погодили строк оплати товару.

Так, за умовами договору з урахуванням додаткового договору продавець зобов'язався поставити покупцю товар загальною вартістю 22234,00 грн, а покупець зобов'язався оплатити вартість товару наступним чином: 5784,00 грн - не пізніше 05.06.2014; 16450,00 грн - не пізніше 20.07.2014.

На виконання договірних зобов'язань, продавець поставив покупцю на підставі видаткових накладних № АП-11-0244 від 30.05.2014, № АП-11-0331 від 16.07.2014, № АП-11-0330 від 16.07.2014 товар загальною вартістю 22234,00 грн (копії накладних містяться в матеріалах справи). Факт поставки підтверджується печаткою відповідача на вказаних накладних та підписом уповноваженої ним на прийняття товару особи (копії довіреностей також містяться в матеріалах справи). Тож, судом встановлено, що продавець належним чином виконав свої зобов'язання за договором, а у покупця відповідно виник обов'язок оплатити його вартість.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 265 Господарського кодексу України раїни визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

12.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Евромаркетинг" (поручитель) було укладено договір поруки № ПР-11-0221, відповідно до п.п. 1.1., 2.1. якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язків Товариством з обмеженою відповідальністю "Низель" (боржник) за договором поставки № АП-11-0221 від 30.05.2014

Відповідно до п. п. 1.2., 1.3. договору, у разі порушення боржником основного договору та/або зобов'язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, курсові втрати, витрат кредитора тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, позивач зазначає, що боржник в повному обсязі договірних зобов'язань не виконав, повну вартість товару не оплатив, у зв'язку з чим він звернувся до поручителя з вимогою про виконання зобов'язань за договором поруки від 18.11.2014, яка була залишена поручителем без задоволення.

Відтак позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про солідарне стягнення з відповідачів 19234,00 грн боргу, 6411,33 грн курсової різниці, 3335,10 грн штрафу, 4477,04 грн відсотків річних, 1898,63 грн пені.

У позовній заяві позивач зазначає, що покупцем було оплачено товар лише частково у сумі 3000,00 грн, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 19234,00 грн. На підтвердження вказаних фактів позивач посилається на банківські виписки та довідку № КІЕ-52/317 від 25.02.2015, надані Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» (містяться в матеріалах справи).

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Низель" (покупець) окрім спірного договору, укладено ще один договір поставки № АП-11-0023 від 17.03.2014 з додатковими договорами до нього, на виконання якого позивач також здійснювались поставки, а покупцем відповідно оплати.

Так з банківських виписок, що надані суду, неможливо встановити за яким саме договором покупцем здійснювались оплати, оскільки як призначення платежу зазначені лише номера рахунків-фактур. Водночас, в накладних посилання на такі рахунки відсутнє.

Посилання позивача на рахунки-фактури, які він нібито виписав та вручив покупцю за іншим договором, що на думку позивача вказує на те, що оплати здійснені покупцем саме за іншим договором, судом не приймається, оскільки на поданих позивачем видаткових накладних як за одним, так і за іншим договором жодного посилання на рахунки-фактури та їх номери (дати) немає, а на самих рахунках-фактурах відсутні будь-які відмітки про одержання їх покупцем, так само як і не надано будь-яких доказів надсилання цих рахунків поштою. Також у суду виникає сумнів щодо того, що вказані рахунки були сформовані в односторонньому порядку позивачем після того, як у суду виникло питання з приводу ідентифікації оплат по двом різним договорам, що діяли в спірний період. Наведене вище не дає суду можливості беззаперечно стверджувати, що оплати здійснені покупцем були вчинені останнім по одному конкретному договору чи обом одночасно. Неможливість виокремити та персоніфікувати оплати позбавляє суд можливості належним чином перевірити дійсність вимог позивача та їх обґрунтованість в частині існування заборгованості саме за договором поставки № АП-11-0221 від 30.05.2014.

Отже, оскільки суд не може встановити з наданих банківських виписок приналежність оплат відповідача до оплат за одним, чи іншим договором, позивач не надав жодних інших доказів на підтвердження суми заборгованості за договором поставки № АП-11-0221 від 30.05.2014 та додатковим договором до нього, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідачів 19234,00 грн боргу, а також 6411,33 грн курсової різниці, 3335,10 грн штрафу, 4477,04 грн відсотків річних, 1898,63 грн пені, нарахованих на суму такого боргу, необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

Суд також звертає увагу позивача на те, що останній не позбавлений можливості звернутися з позовом про стягнення існуючої заборгованості, об'єднавши вимоги за двома договорами, що дасть можливість суду встановити суму загальної заборгованості у спірний період, позаяк виокремити оплати по кожному договору окремо не є можливим з огляду на встановлене судом вище.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст рішення складено 03.04.2015.

Суддя А.Ф. Черногуз