Постанова

від 07.09.2015 по справі 911/91/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" вересня 2015 р.           Справа№ 911/91/15 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого:          Скрипки І.М. суддів:            Гончарова С.А.           Шаптали  Є.Ю. за участю представників сторін: від позивача:         Лелюхін Д.О. – дов. б/н від 02.01.2015р. від відповідача-1:  не з'явились від відповідача-2:  не з'явились розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2015р. у справі         № 911/91/15(суддя Черногуз А.Ф.) за позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» до                   Товариства з обмеженою відповідальністю   «Низель»                       (відповідач -1)                       Товариства з обмеженою відповідальністю                       «Евромаркетинг» (відповідач-2) про                 стягнення    суми      В судовому засіданні 07.09.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. ВСТАНОВИВ: В січні 2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю   «Низель» (відповідача-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Евромаркетинг» (відповідач-2) про стягнення 35 356, 10 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем - 1 своїх зобов'язань за договором поставки № АП-11-0221 від 30.05.2015р. щодо повної та своєчасної оплати товару та неналежне виконання  відповідачем-2 своїх зобов'язань за договором поруки № ПР-11-0221 від 12.08.2014р., укладеного між позивачем та відповідачем-2 з метою забезпечення виконання відповідачем-1 зобов'язань за договором поставки, а тому просив стягнути солідарно з відповідачів 1 та 2  заборгованість в розмірі 19 234, 00 грн., 6 411, 33 грн. курсової різниці, 3 335, 10 грн. штрафу, 4 477, 04 грн. відсотків річних  від простроченої суми, 1898, 63 грн. пені, а також 1 827, 00 грн. судового збору. Рішенням Господарського суду Київської області    від 24.03.2015р. у справі № 911/91/15 у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що  з банківських виписок, наданих суду, неможливо встановити за яким саме договором покупцем здійснювались оплати, оскільки  як призначення платежу  зазначені лише номера рахунків-фактур. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове про задоволення позову. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи. Відповідно до повторного автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» 16.06.2015р. передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження. 03.06.2015р. від представника позивача надійшла заява про часткову відмову від позову в частині стягнення 6 411, 33 грн. курсової різниці. Вказана заява не підлягає задоволенню, оскільки  чинним законодавством України не передбачено можливість відмови від позову та її прийняття судом на стадії апеляційного перегляду рішення. При цьому, викладені позивачем пояснення враховані колегією суддів при розгляді спору по суті. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015р. у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 07.07.2015р. У зв'язку з відключенням від електропостачання приміщення Київського апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1 з 15 год. 00 хв. 06.07.2015р. до 10 год. 55 хв. 08.07.2015р. та налагодженням роботи автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» з 11 год. 00 хв. до 13 год. 15 хв. 08.07.2015р., було неможливо у передбачений законом спосіб  07.07.2015р. здійснити заміну члена колегії суддів в даній справі – судді Самсіна Р.І. у зв'язку з його відпусткою. З огляду на викладене судове засідання у даній справі не відбулося. Після налагодження роботи автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду», розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Самсіна Р.І. у відпустці, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя – Скрипка І.М., судді – Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 07.09.2015р. Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 07.09.2015р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. Представники відповідачів 1 та 2 в судове засідання апеляційної інстанції 07.09.2015р., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились, причини неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами. Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у  розділі ХІІ ГПК України. Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача,  перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення  підлягає скасуванню виходячи з наступного. Судом встановлено, що 30.05.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (позивач, продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Низель» (відповідач-1, покупець за договором) укладено договір поставки № АП-11-0221, відповідно до п. 1.1. якого покупець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити засоби захисту росли, надалі товар, на загальну суму 5 784, 00 грн. Згідно п. 1.2. договору вартість товару на дату укладення цього договору  становить 5 784, 00 грн. (у т. ч. ПДВ 20%). Вартість товару в період дії договору може змінюватись в порядку, передбаченому п. 2.2., при цьому така ціна є узгодженою сторонами та не потребує додаткового узгодження шляхом підписання змін  та доповнень до цього договору. Загальна вартість товару (ціна договору)  визначається як сума  поставленого товару  на умовах цього договору та додаткових угод до нього (п. 1.5. договору). Відповідно до п. 2.1. договору  покупець зобов'язаний сплатити продавцю  вартість товару, визначену в пункті  1.2. даного договору, не пізніше 05.06.2014р. Даний договір, згідно п. 7.1., набирає чинності  з моменту його підписання сторонами і діє до 01.01.2016р., а в частині розрахунків  - до повного виконання  покупцем своїх зобов'язань за договором. 16.07.2014р. між сторонами підписано додатковий договір № АП-11-0221ДС1 до договору поставки № АП-11-221 від 30.05.2014р., відповідно до п. 1 якого  сторони домовились  доповнити основний договір  переліком захисту рослин на загальну суму 16 450, 00 грн.   Згідно п. 3 додаткового договору  покупець зобов'язаний згідно умов даного додаткового договору  здійснити оплату  не пізніше 20.07.2014р. Додатковий договір вступає в силу  з дня підписання і є невід'ємною частиною основного договору. До додаткового договору  застосовуються всі положення основного договору (п. п. 5, 6 додаткового договору). З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки № АП-11-0221 від 30.05.2014р. та додаткового договору до нього позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 22 234, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними № АП-11-0244 від 30.05.2014р. на суму 5 784, 00 грн., № АП-11-0331 від 16.07.2014р. на суму 940, 00 грн., № АП-11-0330 від 16.07.2014р. на суму 15 510, 00 грн., які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи). Вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995р. № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до п. 2. Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996р.  № 99, сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника. Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що поставлений товар був отриманий уповноваженим представником відповідача, повноваження якого підтверджуються довіреностями № 4 від 30.05.2014р. та № 9 від 16.07.2014р., належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи. З вищенаведеного вбачається, що позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки. Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши умови договору, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару. Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору. Відмовляючи в позові повністю, місцевий господарський суд зазначав про те, що з наданих позивачем банківських виписок неможливо встановити за яким саме договором  покупець здійснював оплати, оскільки як призначення платежу зазначені  лише номера рахунків-фактур. Водночас, в накладних посилання на такі рахунки відсутнє. Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх помилковими та необґрунтованими з огляду на наступне. Судом встановлено, що  між позивачем та відповідачем окрім договору  поставки № АП-11-0221 від 30.05.2014р. дійсно було укладено ще один договір за № АП-11-0023 від 17.03.2014р., на виконання якого позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар. З пояснень позивача, наданих суду апеляційної інстанції та прийнятих судом до уваги, вбачається, що відповідач-1 свої зобов'язання за договором №АП-11-0023 від 17.03.2014р. виконав в повному обсязі, а тому в наданій позивачем  банківській довідці містяться оплати саме по спірному договорі. При цьому, як зазначає позивач, оплата по договору № АП-11-0221 від 30.05.2014р. на суму 3 000, 00 грн. не відображена в довідці, адже здійснена фізичною особою. Дана оплата підтверджується банківською випискою по рахунку позивача (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи (а. с. 26). Доказів протилежного суду не надано. Місцевий господарський суд не дослідив надані позивачем документи щодо проведених відповідачем-1 оплат, а тому дійшов помилкового висновку про неможливість виокремити та персоніфікувати здійснені відповідачем-1 оплати за спірним договором. Таким чином, на момент подання даного позову до суду заборгованість відповідача-1 перед позивачем за поставлений згідно договору № АП-11-0221 від 30.05.2014р. товар становила 19 234, 00 грн. (22 234, 00 грн. - 3 000, 00 грн.). Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. За своєю правовою природою договір № АП-11-0221 від 30.05.2014р. є договором поставки. В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п. 2.1. договору  покупець зобов'язаний сплатити продавцю  вартість товару, визначену в пункті  1.2. даного договору, не пізніше 05.06.2014р. Згідно п. 3 додаткового договору  покупець зобов'язаний згідно умов даного додаткового договору  здійснити оплату  не пізніше 20.07.2014р. Оскільки товар, передбачений договором та додатковим договором, було повністю та належним чином передано позивачем та прийнято відповідачем-1, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, обов'язок щодо оплати отриманого товару згідно умов договору та додаткового договору  на момент звернення позивача з даним позовом до суду настав. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення 19 234, 00 грн. заборгованості, які доведені  позивачем належними та допустимими доказами, а тому є такими, що підлягають задоволенню. Крім того, у зв'язку з простроченням зобов'язання щодо оплати товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення 1 898, 63 грн. пені, 3 335, 10 грн. штрафу та 4 477, 04 грн. відсотків річних. Пунктом 5.2. договору  сторони погодили, що  покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 даного договору) і сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день  прострочення платежу.  При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.  Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», дійшла висновку про те, що вимоги позивача про стягнення 1 898, 63 грн. пені є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню. Згідно п. 5.4. договору у випадку прострочення виконання зобов'язань , передбачених розділом 2 даного договору,  більше ніж 30 днів винна сторона  додатково сплачує  іншій стороні за даним договором  штраф в розмірі 15% від ціни договору. Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати. Оскільки сторони самостійно передбачили додатково, крім сплати пені, ще й штраф, та враховуючи те, що положення п. 5.4. договору не суперечать нормам законодавства, його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу від ціни договору, і є правовим наслідком прострочення оплати наданих послуг з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, колегія суддів зазначає, що вимоги позивача про стягнення штрафу є обґрунтованими. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. по справі № 06/5026/1052/2011. Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку штрафу в розмірі 15% від ціни договору, вважає вимоги позивача про стягнення 3 335, 10 грн. штрафу обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно п. 5.5. договору сторони дійшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її  в розмірі 40%  річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений  покупцем та 96% річних  від несплаченої ціни товару  до дня повної сплати  з дати закінчення 90 календарних днів.   Колегія суддів, враховуючи положення договору, здійснивши перевірку  наданих позивачем відсотків річних, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», дійшла висновку про те, що вимоги  позивача про стягнення 4 477, 04 грн. відсотків річних є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню. При цьому, судом встановлено, що 12.08.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (позивач, кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Евромаркетинг» (відповідач-2, поручитель за довго ром) укладено договір поруки № ПР-11-0221, відповідно до п. 1.1. якого у відповідності до цього договору поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язків Товариством з обмеженою відповідальністю «Низель» (відповідач-1, боржник за договором)  за договором передбаченим розділом 2 цього договору (основний договір). Згідно п. п. 1.2., 1.3. договору поруки у разі порушення боржником основного договору та/або зобов'язання боржник і поручитель  відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, курсові втрати, витрат кредитора тощо. Під основним договором в цьому договорі  розуміють договір № АП-11-0221 від 30.05.2014р., укладений між кредитором (в основному договорі іменується продавець) та боржником (в основному договорі іменується покупець) (п. 2.1. договору поруки). Цей договір, згідно п. 4.1., вважається укладеним і набирає чинності  з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. У зв'язку з невиконанням боржником – Товариством з обмеженою відповідальністю «Низель» взятих на себе зобов'язань за договором поставки №АП-11-0221 від 30.05.2014р. щодо повної оплати вартості поставленого товару, позивач звертався до відповідача – 2, як до поручителя згідно договору поруки № ПР-11-0221 від12.08.2014р., з вимогою  від 18.11.2014р. про погашення заборгованості, яка отримана відповідачем-2 та залишена без задоволення. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно ч. 2 ст. 555 Цивільного кодексу України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем – 2 після отримання вимоги позивача не виконано зобов'язання, забезпечене порукою, та не висунуто будь-яких заперечень проти вимог позивача. У матеріалах справи також відсутні докази того, що боржником за договором поставки погашено борг. Частиною 2 статті 543 Цивільного кодексу України встановлено, що солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача до відповідача – 2, як  майнового поручителя боржника – відповідача-1, є правомірними, а тому вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 1 та 2 заборгованості в розмірі 19 234, 00 грн.,  1 898, 63 грн. пені, 3 335, 10 грн. штрафу та 4 477, 04 грн. процентів річних є обґрунтованими, доведеними позивачем належними та допустимими доказами, відповідачами 1 та 2 не спростованими, а тому такими, що підлягають задоволенню. Щодо вимог позивача про стягнення  з відповідачів 1 та 2 курсової різниці в розмірі 6 411, 33 грн., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 2.2. договору поставки  при розрахунку здійснюється  перерахунок вартості товару з врахуванням фактичного курсу купівлі долара США на дату оплати відповідно до графіку, закріпленого в п. 2.1. цього договору, на наведеною формулою. У випадку порушення покупцем строків оплат, встановлених цим договором,  перерахунок вартості  товару із врахуванням фактичного курсу купівлі долара США буде здійснюватись на дату надходження коштів. Положення пункту 2.2. договору застосовуються  тільки у випадку зміни (збільшення та/або зменшення) фактичного курсу купівлі долара США. При застосуванні п. 2.2. цього договору, у випадку збільшення фактичного курсу купівлі долара США, продавець виставляє рахунок-фактуру, який покупець зобов'язаний  оплатити протягом 1 банківського дня (п. 2.3. договору поставки). При цьому, жодних доказів на підтвердження зміни (збільшення та/або зменшення) фактичного курсу купівлі долара США матеріали справи не містять. За відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження зміни фактичного курсу купівлі долара США,  враховуючи наявність заяви позивача про відмову від позову в частині стягнення курсової різниці, яка не може бути прийнята судом апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів 1 та 2 курсової різниці в розмірі 6 411, 33 грн. не підлягають задоволенню у зв'язку з недоведеністю. Місцевий господарський суд не звернув уваги на вказані обставини справи та норми чинного законодавства, а тому дійшов помилкового висновку про відмову в позові  повністю. Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі  є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» з підстав, викладених у ній, підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2015р. скасуванню з підстав, викладених вище, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову. У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із частковим задоволенням позову, з відповідачів 1 та 2 на користь позивача підлягає  солідарному стягненню 1 495, 58 грн. судового збору за подання позовної заяви пропорційно задоволеній частині позовних вимог, та у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги позивача,  з відповідачів 1 та 2 на користь позивача підлягає  солідарному стягненню судовий збір в розмірі 747, 79 грн., сплачений позивачем за подання апеляційної скарги. Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –     ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2015р. у справі № 911/91/15 задовольнити частково. 2.  Рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2015р. у справі № 911/91/15 скасувати. 3. Прийняти нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» задовольнити частково. 4. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю  «Нізель» (75011, Херсонська обл., Білозерський  район, с. Петрівське, вул. 50 років СРСР, буд 38, код ЄДРПОУ 31507183) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Евромаркетинг» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 290, код ЄДРПОУ 35646846) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр-т Возз'єднання, 15, код ЄДРПОУ 30262667)  19 234, 00 грн. заборгованості, 1 898, 63 грн. пені, 3 335, 10 грн. штрафу, 4 477, 04 грн. відсотків та 1 495, 58 грн. судового збору за подання позовної заяви. 5. В іншій частині позову відмовити. 6. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю  «Нізель» (75011, Херсонська обл., Білозерський  район, с. Петрівське, вул. 50 років СРСР, буд 38, код ЄДРПОУ 31507183) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Евромаркетинг» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 290, код ЄДРПОУ 35646846) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр-т Возз'єднання, 15, код ЄДРПОУ 30262667)  747, 79 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. 7. Доручити Господарському суду Київської області видати накази. 8. Матеріали справи № 911/91/15  повернути до Господарського суду Київської області.       Головуючий суддя                                                             І.М. Скрипка Судді                                                                                С.А. Гончаров                                                                                 Є.Ю. Шаптала