Рішення

від 23.03.2015 по справі 916/75/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2015 р.Справа № 916/75/15-г

Господарський суд Одеської області у складі :

судді Никифорчука М.І.

при секретареві Ніколаєві П.В.

за участю представників сторін :

від позивача: Василик А.В. за довіреністю № 7 від 06.01.2015р.:

від відповідача: не з'явився;

від 3-ої особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/75/15-г:

За позовом: Державного підприємства "Українські спеціальні системи";

До відповідача: Відділу Держземагенства у Татарбунарському районі Одеської області;

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління державної казначейської служби України у Татарбунарському районі Одеської області;

про стягнення 41207,26 грн., -

в с т а н о в и в :

Державне підприємство „Українські спеціальні системи" (далі - Позивач) звернулось до Відділу Держземагенства у Татарбунарському районі Одеської області (далі - Відповідач) із позовом про стягнення 44 277,53 грн. посилаючись на наступне.

17.07.2013 р. між сторонами у справі укладений договір № 11.182/13/ІН про закупівлю програмно - апаратного комплексу за державні кошти (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого Постачальник (Позивач) зобов'язується виготовити у 2013 році та поставити Замовникові (Відповідачу) один програмно - апаратний комплекс попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням (далі - ПАК-ДЗК), а Замовник прийняти устаткування та оплатити його вартість.

За п. 3.1 Договору сторонами погоджена ціна договору в сумі 30 000 грн., у т.ч. ПДВ 5000 грн.

За п.4.1 Договору (з урахуванням положень Додаткової угоди № 1 від 25 грудня 2013 р. до Договору) оплата здійснюється Відповідачем на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАК-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року.

За п. 5.1 Договору (з урахуванням положень Додаткової угоди № 1 від 25 грудня 2013 р. до Договору) Позивач зобов'язався передати ПАК -ДЗК Відповідачу до 31 грудня 2013 року.

У пункті 6.1.2 Договору (з урахуванням положень Додаткової угоди № 1 від 25 грудня 2013 р. до Договору ) погоджено, що Відповідач зобов'язався прийняти поставлений ПАК- ДЗК згідно з видатковою накладною.

Позивач за видатковою накладною від 25 грудня 2013 р. № РН0000086 поставив відповідачеві товар (ПАК - ДЗК) на суму 30 000 грн., а представник Відповідача за довіреністю № 000004 від 23 грудня 2013 р. отримав товар, про що зазначено у вказаній накладній.

Позивач зазначає, що Відповідач, отримавши вказаний товар до 31 грудня 2013 р., не сплатив його вартість.

На заявлену 10.04.2014.р претензію Відповідач відповіді не надав.

З підстав ч. 2 ст. 323 Господарського кодексу України відповідачеві нараховані пеня в сумі 5 430 грн. та штраф в сумі 2100 грн.

Також, з підстав ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України відповідачеві за період з січня по жовтень 2014 р. нараховані інфляційні втрати в розмірі 5 850 грн. та 3 % річних в сумі 897,53 грн.

09.02.2015 р. Позивачем надана заява про зменшення розміру позовних вимог за якою Позивач просить стягнути з Відповідача пені в сумі 3 470 ,96 грн., інфляційних втрат в сумі 6 750 грн, 3% річних в сумі 986,30 грн. та суму основного боргу у розмірі 30000 грн.

З підстав ст. ст. 11, 202, 509, 526, 549, 550, 625, 629 Цивільного кодексу України , ст.ст. 173-175, 193, 230-232 Господарського кодексу України, Позивач просить позов задовольнити та стягнути з Відповідача вказані суми.

Відповідач з вимогами не згоден, про що зазначив у відзиві на позов. Зокрема зазначає, що підприємство фінансується з державного бюджету та у зв'язку з відсутністю фінансування з Державного бюджету у відділу немає коштів на погашення боргу по вказаному Договору. (а.с. 45-48).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представника позивача, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти, який за своєю правовою природою відноситься до договору поставки, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити такий товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинно виконуватись відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а в разі відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. У відповідності до ст. 629 зазначеного кодексу Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, приведені позивачем обставини справи цілком підтверджуються наданими ним доказами - вказаним договором, додатками до нього, додатковою угодою, видатковою накладною, довіреністю до неї, претензією.

Проаналізувавши надані докази, суд приймає їх до уваги як такі що доводять правомірність вимог Позивача та наявність у Відповідача боргу перед Позивачем в зазначеній сумі. Вказані докази сумніву у суду не викликають.

Таким чином, з боку Відповідача було порушені як умови Договору, так і вимоги ст.ст. 525, 526 ЦК України які передбачають, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору або закону та забороняють односторонню відмову від виконання зобов'язань.

Посилання Позивача на вищенаведені ним норми ЦК та ГК України суд вважає правильним, оскільки саме цими нормами ЦК та ГК України регулюються правовідносини по даному спору.

Заперечення Відповідача щодо відмови у задоволенні позову з мотивів відсутності фінансування з Державного бюджету судом до уваги приймається, оскільки в силу ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

За ст. 629 зазначеного кодексу Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, існуючи між сторонами договірні відносини повинні виконуватись належним чином.

Також суд зазначає, що обставина недофінансування Відповідача з бюджету не є підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Отже, Відповідач повинен сплатити вказану суму боргу.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача нарахованої пені в сумі 3 470,96 грн. господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 7.1. Договору у разі невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбаченому законами та цим договором.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу та пені, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Як свідчить зміст Договору сторонами не було погоджено відповідальності відповідача у вигляді пені за порушення строків оплати вартості поставленого програмно-апаратного комплексу та не визначено її розмір.

Поряд з цим слід зазначити, що між сторонами у справі, що розглядається, виник спір щодо неоплати поставленого програмно-апаратного комплексу за договором поставки, тобто внаслідок невиконання грошового зобов'язання.

Так, аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити поставлений товар грошима, а постачальник має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

В п. 2.2 Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 зазначено, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Враховуючи зазначене, положення абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, на яку Позивач послався у позові, не підлягають застосування до спірних правовідносин з огляду на допущення Відповідачем саме грошового зобов'язання. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року в справі N 3-4гс10, від 20 грудня 2010 року у справі N 3-41гс10, від 28 лютого 2011 року у справі N 3-11гс11, від 4 лютого 2014 року у справі № 3-1гс14.

В той же час в заяві про зменшення розміру позовних вимог від 09.02.2015р. позивач здійснював нарахування пені на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України.

В силу положень ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З огляду на вищезазначене та враховуючи те, що умовами договору сторони не передбачили такий вид санкції за неналежне виконання зобов'язання замовником - як неустойку у вигляді пені, господарський суд вважає безпідставним нарахування позивачем відповідачу за прострочення оплати вартості придбаного згідно вказаною накладної.

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення із Відповідача пені в сумі 3470,96 грн. задоволенню не підлягають.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства „Українські спеціальні системи" частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Державного підприємства „Українські спеціальні системи" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Відділу Держземагенства у Татарбунарському районі Одеської області (68100, Одеська область, м. Татарбунари, вул. Барінова, 14, код ЄДРПОУ 38012300) на користь Державного підприємства „Українські спеціальні системи" (04119, м. Київ, вул. Мельникова, 83-Б, код ЄДРПОУ 32348248) суму основного боргу в розмірі 30000 (тридцять тисяч)грн. 00 коп., 3% річних в сумі 986 (дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 30 коп., інфляційні втрати в сумі 6750 (шість тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп., витрати на оплату судового збору в сумі 1673 (одна тисяча шістсот сімдесят три) грн. 11 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.

У зв'язку з перебуванням судді Никифорчука М.І. на лікарняному з 30.03.2015р. по 03.04.2015р. включно, повний текст рішення складено та підписано 06 квітня 2015 р.

Суддя М.І. Никифорчук