Постанова

від 02.04.2015 по справі 916/2625/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2015 року Справа № 916/2625/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В., суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач) розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новострой 2008" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 у справі№ 916/2625/14 Господарського суду Одеської області за позовомОдеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до 1. Приватного підприємства "Сюіта-2006"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Новострой 2008" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТовариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬ-КАРІМ" провизнання недійсним договору

У судовому засіданні 19.03.2015 у справі було оголошено перерву до 02.04.2015 до 12 год. 30 хв.

за участю представників сторін від:

прокуратури : Корішко В.М. (посв. від 027484),

позивача-1 : Барда С.Ю. (дов. від 20.11.2014),

позивача-2 : не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

відповідача-1 : Стовбчата Г.В. (дов. від 14.07.2014),

відповідача-2 : Григораш К.М. (дов. від 14.07.2014),

третьої особи : Мильцев С.М. (дов. від 16.03.2015), Клок В.В. (дов. від 16.03.2015)

ВСТАНОВИВ:

Одеський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси звернувся з позовом до Приватного підприємства "Сюїта-2006" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Новострой 2008" про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу від 15.04.2008, укладеного між відповідачами, в частині купівлі-продажу 4/5 частин нежитлових будівель та споруд загальною площею 2 701,8 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Асташкіна, 29. Позовні вимоги обґрунтовані тим що майно, що є предметом спірної угоди, вийшло з володіння Міністерства обороні України поза його волею, про що свідчить вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 20.10.2010 у кримінальній справі стосовно посадової особи Центрального спеціалізованого будівельного управління "УКРОБОРОНБУД". На думку прокурора, встановлені вироком обставини щодо самовільної передачі приватно-комерційним структурам зазначених об`єктів нерухомості Міністерства оборони України, є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним. При цьому прокурор посилався на приписи статей 203, 215, 236, 330, 388, 658 Цивільного кодексу України, статей 179, 207 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.12.2014, ухваленим колегією суддів у складі: Рога Н.В. - головуючий, Лічман Л.В., Никифорчук М.І., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з доведеності матеріалами справи обставин неправомірного набуття ліквідованим Приватним підприємством "ВЕССА-ЮГ", права власності на спірні будівлі та споруди військового містечка, а відтак відсутності правомочності на його подальше відчуження цим підприємством. З огляду на що, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним укладеного в подальшому між відповідачами договору купівлі-продажу спірного майна. При цьому суд керувався приписами статей 203, 215, 317 Цивільного кодексу України, статей 2, 3, 4, 6 Закону України " Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статті 3 Закону України "Про збройні Сили України".

Одеський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Разюк Г.П. - головуючого, Гладишевої Т.Я., Колоколова С.І., постановою від 29.01.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Новострой 2008" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про обрання прокурором неналежного способу захисту, що є підставою для відмови у позові. Окрім цього скаржник зазначає про безпідставне незастосування судами строку позовної давності за вимогою заявленого позову. При цьому посилається на порушення судами приписів статей 16, 203, 215, 267, 387, 388 Цивільного кодексу України, статей 35, 43, 80, 83 Господарського процесуального кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від третьої особи у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬ-КАРІМ" надішли пояснення по справі, відповідно до яких третя особа просить рішення та постанову у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також до Вищого господарського суду України надійшло клопотання Бібіка Олексія Вікторовича про залучення останнього до участі у розгляді справи як третьої особи, яке колегією суддів залишається без задоволення, оскільки за приписами статей 26, 27 Господарського процесуального кодексу України таке залучення не належить до повноважень суду касаційної інстанції та можливе лише до прийняття рішення зі справи.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора, представників позивача-1, відповідачів та третьої особи, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі є вимоги Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, заявлені в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до Приватного підприємства "Сюїта-2006" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Новострой 2008" про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу від 15.04.2008, укладеного між відповідачами, в частині купівлі-продажу 4/5 частин нежитлових будівель та споруд загальною площею 2 701,8 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Асташкіна, 29. Підставою позову прокурором визначено обставини щодо відчуження спірного нерухомого майна, яке є державною власністю (військовим майном), без згоди на це власника в особі Міністерства оборони України, яке здійснює відповідно до законодавства управління військовим майном. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Згідно з частиною 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Водночас за частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків. При цьому, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Здійснюючи судовий розгляд справи судами установлено, що 10.05.2006 між Міністерством оборони України, в інтересах якого діяло Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) "УКРОБОРОНБУД" в особі директора Мельника В.Л. та Приватним підприємством "ВЕССА-ЮГ" укладений договір №19/05-06/03/3 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі від 10.05.2006 №19/05-06/03 про спільне будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін. За умовами цього договору Приватне підприємство "ВЕССА-ЮГ" компенсує Міністерству оборони України вартість пайової участі (паю) сторони у договорі від 10.06.2006 №19/05-06/03 шляхом купівлі-продажу нерухомого майна за ціною 970 000 грн. (пункт 4 договору). Відповідно до складеного сторонами договору акта прийому-передачі нерухомого майна від 28.12.2006, Приватне підприємство "ВЕССА-ЮГ" отримало у власність нерухоме майно, а саме: 5 споруд загальною площею 2 701 кв.м, навіс площею 26,00 кв.м, подвір'я площею 1 363 кв.м, ворота, що розташовані на земельній ділянці площею 0,4007 га за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29 (територія військового містечка №21). Також судами установлено, що 21.06.2007 між Приватним підприємством "ВЕССА-ЮГ" (продавець) та Приватним підприємством "Сюіта-2006" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого ПП "ВЕССА-ЮГ" продало ПП "Сюіта-2006" 4/5 частини, спірних нежилих будівель та споруд, які знаходяться у м. Одесі по вул. Асташкіна, 29, та складаються в цілому з об'єктів загальною площею 2 701,8 кв.м. В подальшому, за укладеним 15.04.2008 договором, Приватне підприємство "Сюіта-2006" відчужило шляхом продажу 4/5 частини, спірних нежилих будівель та споруд Товариству з обмеженою відповідальністю "Новострой 2008". На підставі вказаного договору 18.04.2008 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Новострой 2008" зареєстроване право власності на зазначені будівлі та споруди. Установлено судами і те, що згідно з вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20.10.2010 у кримінальній справі стосовно Мельника В.Л. (директора Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) "УКРОБОРОНБУД"), залишеного без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16.03.2011, громадянина Мельника В.Л. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу України та засуджено за умисно вчинені дії, що виходять за межі наданих йому прав та повноважень, і полягають у самовільній передачі приватно-комерційним структурам об'єктів нерухомості Міністерства оборони України, зокрема, передачі у березні 2006 року Приватному підприємству "ВЕССА-ЮГ" будівель та споруд військового містечка №21 за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29; вирішено питання щодо повернення спірних об'єктів нерухомості військовому містечку № 21 Квартирно-експлуатаційному відділу міста Одеси. Відповідно до приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Відповідно до статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України. На виконання статті 6 названого Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1919 від 28.12.2000, якою затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військовою майна Збройних Сил. Відповідно до пункту 2 зазначеного Положення (в редакції, що була чинною на дату виникнення спірних відносин) військове майно - державне майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил. До військового майна, яке може бути предметом відчуження, належать цілісні майнові комплекси, у тому числі військові містечка, будинки, споруди та інше нерухоме майно, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо; - відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації); - реалізація військового майна - господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі. Відповідно до пункту 3 вказаного Положення повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку. Виходячи зі змісту вищезазначеного Положення, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна. Дослідивши обставини і зібрані у справі докази та надавши оцінку оспорюваному договору на відповідність його вимогам закону, суди установили, що спірне нерухоме майно - нежилі будівлі та споруди військового містечка № 21 є державною власністю (має статус військового майна) та перебуває на обліку і балансі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси. Водночас суди установили факт того, що уповноваженим органом рішення про відчуження цього нерухомого майна шляхом продажу не приймалось. Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 цього Кодексу визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Згідно з частиною 1 статті 388 вказаного Кодексу якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. З огляду на установлене, суди дійшли правомірного висновку про те, що відчуження цього майна без згоди на це власника (поза його волею) є порушенням інтересів держави в особі Міністерства оборони України, яке здійснює відповідно до законодавства управління військовим майном. Отже, будь-який добросовісний набувач цього майна не набуває права власності на нього. Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Враховуючи установлені обставини, судами вірно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин. З огляду на що, висновок судів про наявність правових підстав для визнання спірного договору недійсним визнається правомірним. Довід скаржника про обрання прокурором неналежного способу захисту визнається неспроможним, оскільки, за приписами частини 2 статті 16, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України одним із способів захисту є визнання правочинну недійсним. Інший довід скаржника щодо пропуску прокурором позовної давності також не може бути підставою для скасування постанови, оскільки він був предметом розгляду апеляційним судом та обґрунтовано відхилений ним. Решта доводів касаційної скарги також визнаються неспроможними, позаяк вони не спростовують встановленого судами та стосуються оцінки доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. За таких обставин, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новострой 2008" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 у справі №916/2625/14 Господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець