Постанова

від 01.04.2015 по справі 910/27646/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2015 р. Справа№ 910/27646/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Рябухи В.І.

Ропій Л.М.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Цесельський Д. С. - представник за довіреністю № 10/2015 від 20.01.2015

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аісс Груп»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015

у справі № 910/27646/14 (суддя Грєхова О. А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аісс Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Ал'янс»

про стягнення 115 027,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача передоплати в сумі 72 490,50 грн., перерахованої позивачем на виконання умов договору поставки № СП-052 від 07.10.2015, пені в сумі 40 549,68 грн., 3% річних в сумі 202,57 грн. та збитків від інфляції в сумі 1 739,77 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2015, повний текст якого складений 27.01.2015, позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 72 490,50 грн. попередньої оплати, в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми попередньої оплати, перерахованої позивачем на виконання умов договору поставки № СП-052 від 07.10.2015, ґрунтується на тому, що відповідач, в порушення умов спірного договору, отримавши від позивача попередню оплату, не виконав свого обов'язку по поставці товару, а відтак, відповідно до приписів чинного законодавства позивач має право вимагати повернення суми попередньої оплати.

Відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені ґрунтується на тому, що умовами спірного договору передбачено право позивача у випадку порушення відповідачем строків поставки товару вимагати від відповідача сплати неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від вартості товару, який не поставлено вчасно, за кожен день прострочення, проте, оскільки позивач відмовився від поставки товару і наполягав на поверненні коштів не пізніше 17.10.2014, тоді як згідно з умовами договору поставка товару відповідачем мала бути здійснена до 16.10.2014 включно, відповідач не може вважатися таким, що прострочив поставку товару.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та збитків від інфляції, суд першої інстанції виходив з того, що за змістом пункту 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аісс Груп» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/27646/14 від 26.01.2015 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 40 594,68 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Аісс Груп» не погодилось з висновком суду першої інстанції про те, що позивач відмовився від поставки товару і наполягав на повергненні коштів не пізніше 17.10.2014.

Так, позивач зазначив про те, вказаного висновку суд першої інстанції дійшов виходячи зі змісту листа позивача № 41/151014 від 15.10.2014, проте у вказаному листі не містилась обов'язкова вимога щодо повернення попередньої оплати, позивач не наполягав на поверненні коштів, ним було запропоновано письмово повідомити позивача про готовність відповідача здійснити поставку товару у строки, передбачені спірним договором, і лише у випадку неможливості поставити товар позивачем було запропоновано інший спосіб врегулювання конфлікту - повернути попередню оплату.

Крім того, позивач зазначив про те, що матеріали справи містять лише докази направлення листа позивача № 41/151014 від 15.10.2014, але не докази отримання його відповідачем, оскільки вказаний лист відповідачем отримано не було.

Ухвалою від 23.02.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аісс Груп» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Відповідач в жодне судове засідання представників не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

07.10.2014 позивач як покупець та відповідач як постачальник уклали договір поставки №СП-052 (далі Договір) (а.с. 19-22), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався передати у власність, а позивач прийняти та оплатити на умовах, викладених в Договорі, металопрокат, сортамент, кількість та ціна якого вказані у рахунках та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору, ціна на товар встановлюється за домовленістю між відповідачем та позивачем з урахуванням ПДВ і вказується у рахунках та специфікаціях.

Сторонами підписано Специфікацію товару № 1 (додаток до Договору) (а.с. 23), в якій погоджено перелік товару, що мав бути поставлений відповідачем позивачу за Договором, та визначено вартість такого товару, а саме - 144 981 грн.

На виконання умов Договору, відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 13 від 01.10.2014 (а.с. 44) на суму 144 981 грн.

В пункті 3.4 Договору сторонами погоджено, що оплата всієї вартості товару, вказаного у рахунку, здійснюється шляхом 50% передплати шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 2 банківських днів з моменту виставлення рахунку і наступні 50% після отримання товару.

Згідно з п. 4.2 Договору строк поставки товару - протягом 5 робочих днів після 50% передоплати. Інші строки поставки окремих партій товару узгоджуються сторонами у специфікаціях до цього договору.

В Специфікації товару № 1 сторонами погоджено, що умова розрахунків - 50% передоплата, а строк поставки товару - протягом 5-ти днів після передоплати.

На виконання умов Договору, згідно з виставленим відповідачем рахунком №13 від 01.10.2014, позивач платіжним дорученням № 179 від 09.10.2014 (а.с. 24) перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 72 490,50 грн., що становить 50 % від вартості товару, визначеного Специфікацію товару № 1.

З матеріалів справи слідує, що відповідач у встановлений Договором строк свій обов'язок з поставки товару не виконав.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки, до яких за своєю правовою природою відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Станом на дату розгляду справи в суді спірний товар позивачу відповідачем не поставлений.

Відповідно до статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань з поставки спірного товару, позивач, відповідно до приписів законодавства, має право відмовитись від прийняття такого товару та вимагати повернення попередньої оплати.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 72 490,50 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки в сумі 40 549,68 грн. слід зазначити таке.

Відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що умовами Договору передбачено право позивача у випадку порушення відповідачем строків поставки товару вимагати від відповідача сплати неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від вартості товару, який не поставлено вчасно, за кожен день прострочення, проте, оскільки позивач відмовився від поставки товару і наполягав на поверненні коштів не пізніше 17.10.2014, тоді як згідно з умовами Договору поставка товару відповідачем мала бути здійснена до 16.10.2014 включно, відповідач не може вважатися таким, що прострочив поставку товару.

Втім колегія суддів погоджується з позивачем щодо того, що його лист № 41/151014 від 15.10.2014, виходячи зі змісту якого суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог про стягнення неустойки, не може свідчити про те, що позивач відмовився від поставки товару і наполягав на повергненні коштів не пізніше 17.10.2014, оскільки у вказаному листі позивачем було запропоновано відповідачу письмово повідомити позивача про готовність відповідача здійснити поставку товару у строки, передбачені Договором, і лише у випадку неможливості поставити товар - повернути попередню оплату.

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача з несвоєчасної поставки товару є порушенням договірних зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Згідно з п. 7.3 Договору у випадку порушення відповідачем строків постачання товару, останній на вимогу позивача сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від вартості товару, який не поставлено вчасно, за кожний день прострочення.

З виконаного позивачем розрахунку неустойки слідує, що при визначені її розміру позивач виходив з того, що облікова ставка НБУ є денною, і нарахував неустойку виходячи з подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення, що є помилковим, оскільки облікова ставка НБУ є річною, і та сума неустойки, яку позивач нарахував за один день, має нараховуватись за один рік.

Неустойка, яка розраховується виходячи з облікової ставки НБУ, не є одноразовою санкцією, вона нараховується за певний період часу, але робити це слід з урахуванням того, що облікова ставка НБУ є ставкою річною.

При цьому, позивач помилково застосовує до передбаченої п. 7.3 Договору договірної санкції норми закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки вказаний закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, в той час як вимога повернути суму передоплати, на думку колегії суддів, має розглядатися як вимога здійснити дії, а не вимога про стягнення цієї грошової суми.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки визнаються обґрунтованими частково за уточненим розрахунком колегії суддів в сумі 3 438,35 грн. (2 772,86+665,49) з урахуванням зміни облікової ставки НБУ протягом періоду нарахування.

144 981/100*25/365*28=2 772,86 грн. за період з 17.10.2014 по 13.11.2014,

144 981/100*28/365*6=665,49 грн. за період з 14.11.2014 по 19.11.2014.

При визначені періоду нарахування неустойки колегія суддів виходить з періоду, за який позивач нараховує заявлені до стягнення 3 % річних та збитки від інфляції, а саме 34 дні, та вважає днем початку нарахування неустойки перший день прострочення відповідачем обов'язку поставити товар, тобто 17.10.2014, а останнім, відповідно, 19.11.2014.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 202,57 грн. та збитків від інфляції в сумі 1 739,77 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача в порядку ст. 625 ЦК України 3 % річних в сумі 202,57 грн. та збитків від інфляції в сумі 1 739,77 грн. з тих підстав, що повернення суми авансу не може вважатися грошовим зобов'язанням в розумінні вказаної статті.

Отже, судом встановлено, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача 72 490,50 грн. попередньої оплати та 3 438,35 грн. неустойки.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Як слідує з матеріалів справи, позивач в позовній заяві вказує, що адресою відповідача є: м. Київ, вул. Федора Кричевського, 29.

Проте, з наявної в матеріалах справи належним чином засвідченої копій Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 42-43) слідує, що адресою реєстрації відповідача є: 03115, м. Київ, вул. Федора Кричевського, 19.

Вказана адреса також зазначена у виставленому відповідачем на виконання умов Договору рахунку на оплату № 13 від 01.10.2014, копія якого міститься в матеріалах справи.

Частиною 2 п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 N 1556/5 (з подальшими змінами).

Отже, місцезнаходженням відповідача є: 03115, м. Київ, вул. Федора Кричевського, 19, проте суд першої інстанції ухвалу суду про порушення провадження у справі від 10.12.2014, якою, серед іншого, розгляд справи призначено на 26.01.2015 (у вказаному судовому засіданні спір вирішено по суті та винесено оспорюване рішення - примітка суду), направив лише за адресою відповідача: м. Київ, вул. Федора Кричевського, 29.

В судовому засіданні 26.01.2015, після отримання наданого позивачем на запит суду Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в якому вказано адресу реєстрації відповідача: 03115, м. Київ, вул. Федора Кричевського, 19, тобто іншу адресу, аніж ту, яку вказано позивачем в позові та на яку судом першої інстанції направлено ухвалу про порушення провадження у справі від 10.12.2014, суд першої інстанції не відклав розгляд справи для належного повідомлення відповідача про час та місце слухання справи, а оголосив рішення у справі, фактично розглянувши справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час та місце засідання суду.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Частиною 1 п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1 - 7 частини третьої статті 104 ГПК, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з пунктом 2 статті 103 ГПК приймає нове рішення.

З огляду на вказані обставини, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про місце засідання суду, що, згідно п. 2 ч. 2 ст. 104 ГПК України, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, а тому, рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у справі № 910/27646/14 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, згідно з яким позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 72 490,50 грн. основного боргу та 3 438,35 грн. неустойки, в решті позову відмовляється.

З огляду на підстави скасування рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Аісс Груп» задовольняється частково.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по справі, а саме витрати по сплаті судового збору за подачу позову та за подачу апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аісс Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у справі № 910/27646/14 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у справі № 910/27646/14 скасувати і прийняти нове рішення.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Ал'янс» (03115, м. Київ, вул. Федора Кричевського, 19, ідентифікаційний код 39376381) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аісс Груп» (69037, м. Запоріжжя, вул. Сорок Років Рад. України, 45, ідентифікаційний код 35672551) основний борг в сумі 72 490,50 (сімдесят дві тисячі чотириста дев'яносто) грн. 50 коп., неустойку в сумі 3 438 (три тисячі чотириста тридцять вісім) грн. 35 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 518 (одна тисяча п'ятсот вісімнадцять) грн. 58 коп.

5. В решті позову відмовити.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Ал'янс» (03115, м. Київ, вул. Федора Кричевського, 19, ідентифікаційний код 39376381) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аісс Груп» (69037, м. Запоріжжя, вул. Сорок Років Рад. України, 45, ідентифікаційний код 35672551) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 76 (сімдесят шість) грн. 69 коп.

8. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

9. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/27646/14.

Повний текст постанови складено: 06.04.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді В.І. Рябуха

Л.М. Ропій