Ухвала

від 26.02.2015 по справі 298/710/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

Іменем України

26 лютого 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - Бондаренка Ю.О.,

суддів - Куцина М.М., Павліченка С.В.,

при секретарі - Маринець Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1, Костринської сільської ради Великоберезнянського району Закарпатської області, Виконавчого комітету Костринської сільської ради Великоберезнянського району Закарпатської області, яким просить: скасувати рішення Виконавчого комітету Костринської сільської ради Великоберезнянського району Закарпатської області №47 від 19.08.2010 року «Про надання дозволу на реєстрацію будинку та видачу свідоцтва на право власності на нього», визнати нечинним свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_3 від 06.09.2010 року, видане Костринською сільською радою Великоберезнянського району Закарпатської області; визнати недійсним договір дарування житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 13.10.2011 року; визнати за нею право власності на ? житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0884 га., кадастровий номер НОМЕР_1; визнати за нею право на обов'язкову частку в спадщині за померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкодавцем ОСОБА_4, в тому числі на 1/8 житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0884 га., кадастровий номер НОМЕР_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 від 23.02.2007 року, після якого залишилося майно, а саме спільний будинок за адресою: АДРЕСА_1, на який вона зі своїм чоловіком правовстановлюючі документи належним чином не оформили. Після смерті чоловіка, проживаючи і надалі спільно зі своїм сином ОСОБА_3, онукою та її чоловіком в вищезазначеному будинку також не оформила свої спадкові права на обов'язкову частку в спадщині через похилий вік та брак коштів (є непрацездатною особою згідно пенсійного посвідчення НОМЕР_3 від 20.11.1995 року), хоча фактично прийняла спадщину як спадкоємець першої черги за законом, оскільки проживала зі спадкодавцем спільно на момент відкриття спадщини та до теперішнього часу. В травні 2014 року вона дізналася з поштового відправлення від 15.05.2014 року про вимогу зняття з реєстрації її сина ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_5 В подальшому зі слів сина ОСОБА_3 вона дізналася, що в серпні 2010 року в обхід процедури спадкування її син отримав свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок із надвірними будівлями і спорудами в його цілій частині, а в жовтні 2011 року він подарував спірний будинок своєму зятю ОСОБА_1, оскільки останній погрожував поїхати та обмежити спілкування з онуком. Відтак вона дізналася про своє порушене право.

Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Скасовано рішення Виконавчого комітету Костринської сільської ради Великоберезнянського району Закарпатської області №47 від 19.08.2010 року «Про надання дозволу на реєстрацію будинку та видачі свідоцтва на право власності на нього».

Визнано нечинним свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_3 від 06.09.2010 року, видане Костринською сільською радою Великоберезнянського району Закарпатської області на підставі рішення Виконавчого комітету Костринської сільської ради Великоберезнянського району Закарпатської області №47 від 19.08.2010 року «Про надання дозволу на реєстрацію будинку та видачі свідоцтва на право власності на нього».

Визнано недійсним укладений 13.10.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір дарування житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Великоберезнянського районного нотаріального округу Чурей А.В. та зареєстрованому в реєстрі за номером 1405.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0884 га.

Визнано за ОСОБА_2 право на обов'язкову частку в спадщині за померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкодавцем ОСОБА_4, в тому числі на 1/8 житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0884 га., кадастровий номер НОМЕР_1.

Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку НОМЕР_4 від 08.06.2012 року на ім'я ОСОБА_1, виданий Костринською сільською радою Великоберезнянського району Закарпатської області та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за НОМЕР_5 визнано нечинним та скасовано.

Визнано нечинним та скасовано рішення 9 сесії 6 скликання Костринською сільською радою Великоберезнянського району Закарпатської області від 26.04.2012 року в частині, що стала підставою для видачі вказаного вище державного акту НОМЕР_4 від 08.06.2012 року на ім'я ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі, мотивуючи неповним з'ясуванням судом обставин справи, порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу і просив задовольнити з підстав зазначених в ній.

Позивач та її представник заперечили щодо задоволення апеляційної скарги, зазначивши, що рішення суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим. Крім того позивачка пояснила, що будинок був побудований її покійним чоловіком за час їх спільного проживання. На даний час відповідач вимагає виселення ОСОБА_3, який подарив йому будинок та погрожує їй виселенням.

ОСОБА_3 судовому засіданні просив відмовити в щзадоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується апеляційна скарга, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 23.02.2007 року (а.с.19).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належний йому спільно з ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1, на який правовстановлюючих документів належним чином не оформлено. За життя ОСОБА_4 було складено заповіт 19.02.2007 року, за яким він заповів будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 ОСОБА_3 (син), ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.22).

Рішенням Виконавчого комітету Костринської сільської ради Великоберезнянського району Закарпатської області №47 від 19.08.2010 року «Про надання дозволу на реєстрацію будинку та видачу свідоцтва на право власності на нього» надано дозвіл ОСОБА_3 на оформлення свідоцтва на право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.79).

Костринською сільською радою Великоберезнянського району Закарпатської області видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_3 від 06.09.2010 року, на підставі рішення Виконавчого комітету Костринської сільської ради Великоберезнянського району Закарпатської області №47 від 19.08.2010 року «Про надання дозволу на реєстрацію будинку та видачі свідоцтва на право власності на нього» (а.с.24).

13.10.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Великоберезнянського районного нотаріального округу Чурей А.В. та зареєстрованому в реєстрі за номером 1405 (а.с.26).

Рішенням 9 сесії 6 скликання Костринською сільською радою Великоберезнянського району Закарпатської області від 26.04.2012 року надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що стало підставою для видачі державного акту НОМЕР_4 від 08.06.2012 року на ім'я ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку (а.с.70).

На думку колегії суддів, при оформленні спадкова майна (будинку) на особа ОСОБА_3 було порушено права ОСОБА_2, як власника спільного майна та спадкоємця, а саме неправомірно позбавлено її права на спільне та спадкове майно, що в подальшому призвело до укладення недійсного договору дарування.

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Згідно ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

ОСОБА_4 розпорядився своїм майном на випадок своєї смерті, склавши заповіт, яким все своє майно заповів сину - ОСОБА_3.

За вимогами ч.1 ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

З матеріалів справи вбачається, що в грудні 1958 році ОСОБА_4 отримав дозвіл на будівництво будинку (а.с.17). ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_4 та позивачки, які проживали однією сім'єю, народився син - ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_3 - донька ОСОБА_8 (а.с.15).

ОСОБА_3 оформлюючи право спадщини за заповітом, не повідомив державному нотаріусу, а він у встановленому законом порядку не з'ясував, що крім ОСОБА_4 будинок належить ї його дружині на праві спільної власності та існують також інші спадкоємці першої черги.

Згідно ст.22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Пунктом 4 Указу Президії Верховної Ради Української РСР визначено, що правила статей 24,25,26 та 28 Кодексу щодо прав подружжя на майно та його розділу застосовуються у відношенні всього майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, в тому числі й набутого ним до 01 січня 1970 року.

Принцип повної рівноправності жінки в майнових і немайнових відносинах, випливаючих із здійснення прав і обов'язків подружжя в сім'ї був закріплений також вКодексі законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР.

Частинами 1,2 ст.71 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Відповідно до положень п.31, 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством юстиції України 03.03.2004 року №20/5, нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законові; не подані відомості (інформація) та документи необхідні для вчинення нотаріальної дії. Нотаріус на прохання особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, повинен викласти причини відмови в письмовій формі та роз'яснити порядок її оскарження.

Однак, сільський голова Костринської сільської ради даних вимог закону не дотримався, а саме не з'ясував відомості (інформація) та не витребував документи необхідні для вчинення нотаріальної дії, а саме документи, які підтверджують право власності на майно (спірний будинок), що належало померлому. Натомість ним було прийнято заяву ОСОБА_3 про прийняття спадщини від 09.08.2010 року (а.с.86) та на підставі цього 06.09.2010 року видано свідоцтво на право власності на нерухоме майно. По суті, ОСОБА_2 була усунута від права власності та від спадкування, що порушило її права у спільній власності.

Таким чином, враховуючи те, що будинок із надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, були набуті подружжям за час шлюбу, вказане майно на час смерті ОСОБА_4 належало ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, відповідно до ст.1241, 1268 ЦК України право на обов'язкову частку у спадщині мають в тому числі і непрацездатні вдова, незалежно від змісту заповіту, половини частки, яка належала б кожному із них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка) та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї.

Також, ч.3 ст.1235 ЦК України передбачено, що заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на час смерті свого чоловіка була непрацездатною особою та відповідно до ст.1241 ЦК України має право на обов'язкову частку у спадщині, яка відкрилася після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а.с.20).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач, була дружиною померлого ОСОБА_4 і разом з ним була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1, а тому, відповідно до положень ст.1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину (а.с.14 (на звороті), 16, 87-92).

У пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Враховуючи, що позивачка фактично була власницею частини будівлі, рішення виконавчого комітету Костринської сільської ради Великоберезнянського району Закарпатської області №47 від 19.08.2010 року «Про надання дозволу на реєстрацію будинку та видачі свідоцтва на право власності на нього», грубо порушило її права як власника частки майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З врахуванням наведеного рішення виконавчого комітету Костринської сільської ради Великоберезнянського району Закарпатської області №47 від 19.08.2010 року «Про надання дозволу на реєстрацію будинку та видачі свідоцтва на право власності на нього» є незаконним та підлягає до скасування.

Враховуючи, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_3 від 06.09.2010 року, є похідним від виданого Костринською сільською радою Великоберезнянського району незаконного рішення таке свідоцтво підлягає визнанню недійсним.

Також, на думку колегії суддів, підлягали до задоволення позовні вимоги щодо визнання договору дарування спірного будинку від 13.10.2011 року, укладеного між ОСОБА_3, як дарувальником та ОСОБА_1, як обдарованим, недійсним.

Так, відповідно до ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Статтею 203 ЦК України встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до положень ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

За змістом ст.215 ЦК України та згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в абз.5 п. 5 постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про визнання оспорюваного договору недійсним та про застосування наслідків його недійсності, може бути заявлена як однією з сторін, як і іншою заінтересованою особою, права та інтереси якої порушено вчинення правочину.

Згідно зі ст.236 ЦК України, недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.2 ст.718 ЦПК України, дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

ОСОБА_3 укладаючи договір дарування майна ОСОБА_1фактично подарував частину майна яке належало іншій особі.

Таким чином, наявні всі підстави для визнання договору дарування спірного будинку від 13.10.2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, як обдарованим, недійсним.

Інших доводів, які б мали правове значення для вирішення справи, в апеляційній скарзі немає.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є не суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне вирішення цього спору.

Відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З врахування викладеного суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, дійшов правильного, обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, ухваливши правильне по суті і справедливе рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.209, 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: