Постанова

від 25.03.2015 по справі 804/2611/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2015 р. Справа № 804/2611/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кучми К.С. при секретарі - Летучій Г.І. за участю: представника позивача - ОСОБА_1 представника відповідача - Бузунової К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року позивач звернувся до адміністративного суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за результатами проведеної документальної планової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1) були прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.10.2014 р. № 0021201703 та №0021191703. Позивач вважає висновки податкового органу такими, що не відповідають дійсності, а винесені на їх підставі податкові повідомлення-рішення такими, що порушують норми чинного законодавства. За таких обставин, позивач просив суд: визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 29.10.2014 року № 0021201703 за платежем - «Податок на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг) 14010100» на суму 64 603,75 грн.; визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 29.10.2014 року №0021191703 за платежем - «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування 11010500» на суму 48 451,63 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та зазначила, що зобов'язання між ТОВ «Глассфорд» та позивачем були виконані належним чином та в повному обсязі за договорами №090112 від 09.01.2012 року та №080113/1 від 08.01.2013 року, що підтверджується: видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками до сплати. Згідно договорів умовою поставки товару (скла та дзеркал) є самовивіз. Самовивіз виконувався ФОП ОСОБА_3 із використанням особистого транспорту.

Крім того, у наданих запереченнях ФОП ОСОБА_3 повідомив перевіряючий орган про той факт, що ТОВ «Глассфорд» у судовому порядку оскаржило акт ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська, який був доданий до заперечень, та Дніпропетровський окружний адміністративний суд виніс постанову від 18.02.2014 р. по справі № 804/1582/14, якою дії ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області щодо коригування показників податкової звітності ТОВ «Глассфорд» визнав протиправними та зобов'язав податковий орган відновити в автоматизованій інформаційній системі «Податковий блок» відкориговані показники податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту ТОВ «Глассфорд». Ця постанова набрала законної сили 20 травня 2014 року після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом. Тому, представник позивача просила суд адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні пред'явлені позовні вимоги не визнала та зазначила, що ФОП ОСОБА_3 не надано до перевірки жодного первинного документу, що підтверджує у 2012-2013 роках транспортування ТМЦ від його постачальника ТОВ «Глассфорд», код ЄДРПОУ 35738858, (товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт (послуг), договір, тощо) на загальну суму 258 410,30 грн. (без ПДВ). До перевірки не було надано документів, які б підтверджували присутність посадових осіб в місцях прийому-передачі товару.

Вищевказане, не дає можливості підтвердити факт отримання ТМЦ у 2012-2013 роках від ТОВ «Глассфорд», оскільки вбачається відсутність факту придбання позивачем скла в асортименті у ТОВ «Глассфорд». Таким чином, в порушення п.177.2., п.177.4. ст.177 ПК України, ФОП ОСОБА_3 завищено валові витрати в сумі 258 414,30 грн., в т.ч. за 2012 рік на суму 188 450,05 грн., за 2013 рік на суму 69 964,25 грн., а тому представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, що приймають участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1) зареєстрований Виконавчим комітетом Ленінської районної ради 25.04.2005 року за №2224000000000954 та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області з 25.04.2005 року за № 13644.

В судовому засіданні встановлено, що посадовими особами ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області проведена документальна планова перевірка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року.

Порушення встановлені під час перевірки знайшли своє відображення в акті від 02.09.2014 року № 1122/04-6717-03/НОМЕР_1, а саме зокрема:

- п.177.2., п.177.3., п.177.4. ст.177 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, у результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, на загальну суму 38 761,30 грн., у тому числі по періодах: 2012 рік у сумі 28 266,66 грн., 2013 рік 10 494,64 грн.;

- п.198.6. ст.198, з урахуванням п.44.1., п.44.6. ст.44, п.198.2., п.198.3. ст.198, п.201.1., п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 51 683 грн., у тому числі по періодах лютий 2012 року в сумі 9 709 грн., березень 2012 р. в сумі 3 029 грн., травень 2012 р. в сумі 1 448 грн., вересень 2012 р. в сумі 4 585 грн., листопад 2012 р. в сумі 3 254 грн., грудень 2012 р. в сумі 927 грн., січень 2013 р. в сумі 4 973 грн., лютий 2013 р. в сумі 5 463 грн., березень 2013 р. в сумі 3 557 грн.

На підставі вищезазначених висновків акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 29.10.2014 року № 0021201703 за платежем - «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) 14010100» на суму 64603,75 грн. (із них: 51 683 грн. - основний платіж, 12 920,75 грн. - штрафні санкції) та №0021191703 за платежем - «Податок на доходи фізичних осіб, ш,о сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування 11010500» на суму 48 451,63 грн. (із них: 38761,30 грн. - основний платіж, 9 690,33 грн. - штрафні санкції).

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 29.10.2014 року № 0021201703 та № 0021191703 є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Відповідно до п.138.2. ст.138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з п.п.14.1.27. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)

В силу п.п.134.1.1. п.134.1. ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.1. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Пунктом 185.1. ст.185 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

В силу п.44.1. ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до п.187.1. ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1. ст.198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку:

- з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналізуючи зазначені норми Податкового кодексу України суд приходить до висновку, що право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні послуг, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного здійснення оплачених послуг, наявності первинних документів та використання в господарській діяльності цих послуг.

Так, відповідачем в акті перевірки зазначено порушення ФОП ОСОБА_3 вимог податкового законодавства у зв'язку з тим, що для перевірки не було надано жодного документу, які підтверджували б транспортування товару та документів, які б підтверджували присутність посадових осіб в місцях прийому-передачі товару від постачальника ТОВ «Глассфорд» (код ЄДРПОУ 35738858).

Суд вважає, що зобов'язання між ТОВ «Глассфорд» та ФОП ОСОБА_3 були виконані належним чином та в повному обсязі за договорами №090112 від 09 січня 2012 року та № 080113/1 від 08 січня 2013 року, оскільки це підтверджується: видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками до сплати.

Документи також були оформлені належним чином та своєчасно, що в свою чергу свідчить про те, що вищезазначені Договори були укладенні у відповідності до законодавства, а наявні первинні документи повністю підтверджують факт здійснення операцій.

Згідно договорів умовою поставки товару (скла та дзеркал) є самовивіз. Самовивіз виконувався ФОП ОСОБА_3 із використанням особистого транспорту. Про наявність власного транспортного засобу свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2

Суд зауважує, що відсутність документів, які засвідчують транспортування товару від контрагента до покупця не може свідчити про порушення податкового законодавства, а відтак відсутність у ФОП ОСОБА_3 товарно-транспортних накладних не може спростовувати факту придбання товару та реальності вчинення господарської операції.

Саме така позиція податкових органів з цього питання надана в роз'ясненні у листі Міндоходів України від 19.09.2013 р. №11569/6/99-99-22-01-03-15/1128: оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, відсутність товарно-транспортної накладної не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей для визначення об'єкта оподаткування.

Таким чином, підставами для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації, заяви зі скаргою на постачальника, поданої відповідно до пункту 201.10. статті 201 Кодексу, бухгалтерської довідки, складеної відповідно до пункту 198.5. статті 198 Кодексу, або інших документів, передбачених пунктом 201.11. статті 201 Кодексу.

Товарно-транспортна накладна не міститься в переліку документів, що визначають право на формування податкового кредиту.

Висновок перевіряючого органу, викладений у листі «Про розгляд заперечень до акту перевірки» від 24.10.2014 р. № 19289/10/04-67-17-03 містить наступне: «ФОП ОСОБА_3 до перевірки не надано первинних документів, а саме: товарно-транспортних накладних, що підтверджує отримання товару від постачальників, тому не має можливості встановити факт завантаження вантажу, ПІБ водія, що отримав вантаж для перевезення, посаду та ПІБ особи, що прийняло вантаж. До перевірки не було надано документів, які б підтверджували присутність посадових в місцях прийому-передачі товару».

Товарно-транспортна накладна підтверджує операцію з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, при цьому видаткові накладні, які підтверджують саме факт передання товару від ТОВ «Глассфорд» до ФОП ОСОБА_3 для перевірки надавались. Висновок про присутність під час передачі товару посадових винесено безпідставно, оскільки у видаткових накладних зазначено, що товар передавався особисто ФОП ОСОБА_3

Таким чином, вищезазначений висновок про сумнівність реального здійснення операції є лише припущенням перевіряючого органу, а зазначені висновки акту перевірки є такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві.

В силу ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що винесені податкові повідомлення-рішення від 29.10.14 року за номерами 0021201703 та 0021191703 є протиправними, а тому підлягають скасуванню з викладених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 69, 71, 94, 122, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.10.2014 р. за номерами 0021201703 та 0021191703, прийняті Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.

Повний текст постанови складений 30 березня 2015 року.

Суддя Кучма К.С.