Ухвала

від 20.10.2015 по справі 804/2611/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 жовтня 2015 рокусправа № 804/2611/15 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Губар Т.А.

за участю представників:

позивача: - ОСОБА_1 дов від 05.05.2015

відповідача: - Карпова Г.О. дов від 20.05.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року

у справі № 804/2611/15

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 29.10.2014 № 0021201703 за платежем - «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) 14010100» на суму 64603,75 грн.;

- визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 29.10.2014 №0021191703 за платежем - «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування 11010500» на суму 48451,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані рішення порушують права підприємця, суперечать діючому законодавству, прийняті на підставі необґрунтованих висновків податкового органу. Фактично зобов'язання між ТОВ «Глассфорд» та ФОП ОСОБА_3 були виконані належним чином та в повному обсязі за договорами №090112 від 03.01.2012 та №080113/1 від 03.01.2013, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками до сплати. Транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, отже за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, відсутність товарно-транспортної накладної не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей для визначення об'єкта оподаткування. Крім того, товарно-транспортна накладна не міститься в переліку документів, що визначають право на формування податкового кредиту. Право платника податків на формування податкового кредиту по ПДВ не залежить від податкового обліку контрагентів та сплати ними податку до бюджету.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2015 адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано встановленням факту реального здійснення господарської діяльності та правомірністю відображення її результатів в податковому обліку позивача, а також тим, що відсутність документів, які засвідчують транспортування товару від контрагента до покупця, не може свідчити про порушення податкового законодавства, а відтак відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може спростовувати факту придбання товару та реальності вчинення відповідної господарської операції.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В якості обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач наводить обставини, викладені в акті перевірки, наполягає, що наданими позивачем документами неможливо підтвердити реальний характер здійснення операцій з придбання товару по ланцюгу контрагентів з огляду на відсутність товарно-транспортних. Крім того, відповідач зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що платником було порушено п.1. ч.2. ст.6 та ч.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Крім того, відповідачем в апеляційній скарзі заявлено клопотання про заміну Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області правонаступником - Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, з доданням витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с.92).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання відповідач повідомлений судом належним чином.

ФОП ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржувану постанову суду першої інстанції обґрунтованою та правомірною, зазначає, що відповідачем в апеляційній скарзі не наведено жодного аргументу, який може бути підставою для зміни рішення суду першої інстанції (ст.201 КАС України) або підставою для скасування рішення, відповідно до переліку, визначеному у ст.202 КАС України.

За результатами розгляду заявленого відповідачем клопотання, в силу приписів ст.55 КАС України, колегія суддів допускає заміну відповідача вказаним правонаступником.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, посадовими особами ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області проведена документальна планова перевірка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складений акт від 02.09.2014 № 1122/04-6717-03/3007519391.

Перевіркою встановлено порушення:

- п.177.2, п.177.3, п.177.4 ст.177 ПК України, у результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, на загальну суму 38 761,30 грн., у тому числі по періодах: 2012 рік у сумі 28266,66 грн., 2013 рік 10 494,64 грн.;

- п.198.6 ст.198, з урахуванням п.44.1, п.44.6 ст.44, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 51 683 грн., у тому числі по періодах лютий, березень, травень, вересень, листопад, грудень 2012 р., січень-березень 2013 р.

Такі висновки податкового органу обґрунтовані:

- ненаданням підприємцем до перевірки жодного первинного документу, що підтверджує у 2012-2013 роках транспортування ТМЦ від його постачальника ТОВ «Глассфорд» (а. с.17),

- даними акту ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська від 18.11.2013 №2167/22-01/35738858 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Глассфорд» за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 (а. с.24-28).

В акті перевірки від 18.11.2013 зафіксовано, що в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від постачальників ТОВ «Глассфорд» до підприємств-покупців у зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) жодних первинних документів, що, як вбачаться з акту перевірки, мало місце через відсутність товариства та його посадових осіб за даними зареєстрованим місцем знаходження. Отже по ТОВ «Глассфорд» (з яким позивач мав господарські відносини) встановлено відсутність об'єкту оподаткування по господарських операціях.

На підставі акту перевірки від 02.09.2014 № 1122/04-6717-03/3007519391 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.10.2014:

- № 0021201703, яким підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 64 603,75 грн., в тому числі за основним платежем - 51 683 грн., 12 920,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а. с.9);

- № 0021191703, яким підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 48 451,63 грн., в тому числі за основним платежем - 38761,30 грн., 9 690,33 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а. с.10).

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.

Відповідно до вимог підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу.

За приписами пунктів 177.1, 177.2 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України).

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Згідно із п.201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п.201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, необхідною умовою для віднесення відповідних сум до витрат, а сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Господарською операцією, згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондується і з нормами Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що у періоді, який перевірявся, позивач мав правовідносини щодо придбання товару (скла, дзеркал) у ТОВ «Глассфорд» (Продавець) за договорами купівлі-продажу № 2002/1 від 20.02.2012 (а. с.74); поставки № 080113/1 від 08.01.2013 (а. с.75). При цьому, однією з умов цих договорів був самовивіз товару (п.2.1 договорів).

Матеріалами справи підтверджено факт того, що товар перевозився позивачем на умовах само вивозу із використанням особистого транспорту, про наявність якого свідчить відповідне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (а.с.76).

Складені первинні документи на підтвердження виконання умов вказаних договорів (видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, рахунки до сплати) були предметом дослідження податковим органом в ході проведеної перевірки (а.с.14), недоліки щодо їх складення, змісту не виявлено.

Виписані контрагентом позивача ТОВ «Глассфорд» податкові накладні, на підставі яких позивачем відповідні суми податкового законодавства віднесені до податкового кредиту, складені у відповідності до ст.201 ПК України.

Відповідачем в ході перевірки не встановлено, що отриманий позивачем товар був використаний ним в неоподатковуваних операціях.

Стосовно посилання податкового органу на відсутність документів на підтвердження факту перевезення товару, апеляційний суд зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платників податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

В той же час, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують отримання позивачем товару від ТОВ «Глассфорд» та його використання в господарській діяльності позивача, що є належним підтвердженням реальності проведених позивачем господарських операцій та формування витрат та податкового кредиту за операціями з вказаним контрагентом у відповідних податкових періодах.

На момент вчинення відповідних правочинів, контрагент позивача ТОВ «Глассфорд» мав зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), позивачем та його контрагентом дотримані. Крім того, господарські зобов'язання з поставки товару (купівлі-продажу) не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися відповідними правочинами). Також зазначені вище договори, укладені позивачем, не містять умов та ознак, які б свідчили про їх суперечність інтересам держави та суспільства, або порушували публічний порядок.

Належні докази на підтвердження доводів щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій з поставки товару відповідачем не зазначені, суду не подані. Жодний документ, який в установленому порядку встановлював би відповідні факти та був обов'язковим для застосування на всій території України, в матеріалах справи відсутній.

Стосовно посилань податкового органу на акт ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська від 18.11.2013 №2167/22-01/35738858 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Глассфорд» за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, колегія суддів зазначає, що отримання податковим органом акту перевірки, в якому викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, тощо не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації №984 від 22.12.2010, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з п.6 Порядку №984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на акт перевірки іншого платника податків, яким встановлено порушення податкового законодавства, а також іншу інформацію щодо контрагента позивача, яке не має правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

В акті перевірки позивача від 02.09.2014 не наведені докази, які б свідчили про невідповідність господарських операцій з поставки товару меті та задачам діяльності платників податків, збитковості таких операцій чи інші обставини, які окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність здійснених операцій, відсутність факту поставки товару, а також про те, що реалізацію вказаної операції не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

До того ж, колегія суддів зазначає, що ст.61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Також зі змісту вищенаведених норм вбачається, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податкового кредиту в залежність від декларування постачальниками, в тому числі і по ланцюгу постачання, своїх податкових зобов'язань та/або від сплати ними сум податку на додану вартість до бюджету.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання.

Отже, якщо контрагент позивача і не виконав своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цього підприємства і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Крім того, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Виходячи з вищевикладеного, зважаючи на наявність у позивача, належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом, вбачається, що позивачем виконані всі умови для віднесення відповідних сум до витрат та податкового кредиту з операцій поставки (купівлі-продажу) товару, у зв'язку з чим у відповідача відсутні правові підстави для збільшення грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість, про що прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Посилання відповідача про неврахування судом першої інстанції того факту, що позивачем було порушено п.1. ч.2. ст.6 та ч.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позовна вимога про скасування рішення податкового органу, прийнятого в зв'язку з порушенням підприємцем приписів вказаного Закону, позивачем до суду у межах даної адміністративної справи не пред'являлась. Означені правовідносини не є предметом спору у межах даної справи.

Суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, як виникли між сторонами по справі норми права, які регулюють саме ці правовідносини, прийняв законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Передбачені ст.202 КАС України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2015 у справі № 804/2611/15 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко