Постанова

від 25.03.2015 по справі 910/24774/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2015 р. Справа№ 910/24774/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 25.03.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» на рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року

у справі № 910/24774/14 (суддя Котков О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лікус»

до сільськогосподарського товариства з обмеженою

відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я»

про стягнення грошових коштів.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року по справі № 910/24774/14 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Лікус» до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» про стягнення грошових коштів - задоволено частково. Стягнуто з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лікус» грошові кошти: 140 000,00 грн. основного боргу, 63 000,00 грн. неустойки, 10 500,00 грн. 5% штрафу та 4 269,90 грн. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 13.01.2015 року, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року по справі № 910/24774/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки у розмірі 63 000,00 грн. та 5% штрафу у розмірі 10 500,00 грн. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю «Лікус» вважає подану апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, позивач просить суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року.

У судовому засіданні 18.03.2015 року представник сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, подану апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити. При цьому, у судове засідання 25.03.2015 року представник скаржника не з'явився про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення та розписка представника про оголошення по справі перерви.

Представник ТОВ «Лікус» у судових засіданнях 18.03.2015 року та 25.03.2015 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 13.01.2015 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представника позивача, що з'явився у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» про дату та місце розгляду справи було повідомлене належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення та розписка представника про оголошення по справі перерви. Участь в судовому засіданні 25.03.2015 року відповідача, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових письмових доказів та відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що представник скаржника був присутній у попередньому судовому засіданні та надавав суду свої пояснення по справі, які судовою колегією прийняті до уваги.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

09 березня 2011 року між позивачем (надалі - покупець, отримувач) та відповідачем (надалі - постачальник або продавець) (разом - сторони) було укладено договір поставки продукції № 09/03 (надалі - договір або договір поставки), відповідно до п. 1.1 якого постачальник здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується поставляти в обумовлений договором строк вирощену продукцію (пшениця, соняшник, кукурудза, ячмінь, соя) Покупцю для використання в підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати цей товар.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що окупець здійснює попередню оплату за товар в сумі 210000,00 грн. на рахунок підприємства постачальника.

Згідного п. 1 додаткової угоди № 1 до договору поставки постачальник має поставити товар з 01.07.2012 року по 09.10.2013 року. В разі непоставки товару постачальник повинен переслати грошові кошти на рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту спливу строку поставки, але не пізніше 18.10.2013 року.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі порушення строків поставки товару та/або недопоставленої кількості товару визначених договором, покупець має право отримати від постачальника неустойку у розмірі 0,2% від вартості непоставленого товару у строк товару за кожний день прострочення та/або штраф у розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору він здійснив попередню оплату за товар на користь продавця на загальну суму 210000,00 грн., проте відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, не поставив продукцію і відповідно до умов договору мав повернути покупцеві отримані за продукцію грошові кошти не пізніше 18.10.2013 року, але повернув їх частково, зокрема, 04.09.2013 року - 30000,00 грн. та 23.09.2013 року - 40000,00 грн. За таких обставин позивач вважає, що станом на 29 вересня 2014 року постачальник має заборгованість перед покупцем за непоставлену продукцію, в розмірі 140000,00 грн.

Так, у листопаді 2014 року ТОВ «Лікус» звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» про стягнення заборгованості за договором на поставку продукції № 09/03 від 09.03.2011 року в сумі 226520,00 грн. з них: основного боргу - 140000,00 грн., неустойки - 76020,00 грн. та 5% штрафу - 10500,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як постачальник, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, зокрема, не поставив попередньо оплаченого позивачем товару та не повернув сплачений аванс.

Як зазначалося вище рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року по справі № 910/24774/14 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Лікус» до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» про стягнення грошових коштів - задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 140000,00 грн. основного боргу, 63000,00 грн. неустойки, 10500,00 грн. 5% штрафу та 4269,90 грн. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року по справі № 910/24774/14 частковому скасуванню в частині стягнення з відповідача 63000,00 грн. неустойки та 10500,00 грн. 5% штрафу з прийняттям нового рішення, виходячи з наступного.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини. Отже внаслідок укладання договору № 09/03 від 09.03.2011 року між сторонами виникли цивільні права та обов'язки. До зазначених правовідносин слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, а саме, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За приписами ч.1 та ч.4 статті 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, на виконання умов договору 09.03.2011 року позивач здійснив попередню оплату за товар на загальну суму 210000,00 грн., що підтверджується податковою накладною № 12 та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 33.

За пунктом 1 додаткової угоди № 1 до договору поставки постачальник має поставити товар з 01.07.2012 року по 09.10.2013 року. Проте, у визначений договором строк продавець поставку оплаченого покупцем товару не здійснив про що, не заперечував сам же представник скаржника. При цьому, попередню оплату сплачену позивачем у сумі 210000,00 грн., відповідач повернув лише частково, а саме 04.09.2013 року - 30000,00 грн. та 23.09.2013 року - 40000,00 грн. Тобто, за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 140000,00 грн.

В разі непоставки товару постачальник повинен переслати грошові кошти на рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту спливу строку поставки, але не пізніше 18.10.2013 року (п. 1 додаткової угоди № 1 до договору).

Таким чином, оскільки відповідачем, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано доказів поставки товару на суму 140000,00 грн. та не було надано докази повернення вказаної суми попередньої оплати за договором, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, обґрунтованими висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 140000,00 грн.

Однак, що стосується висновків суду першої інстанції про стягнення з відповідача неустойки 0,2% від вартості непоставленого товару розрахованого за 181 день (за шість місяців) із суми 210000,00 грн. за період з 10.09.2013 року по 09.03.2014 року у розмірі 63000 грн. та штрафу у розмірі 10500 грн. 5% із суми 210000,00 грн. судова колегія погодитися не може, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що у разі порушення строків поставки товару та/або недопоставленої кількості товару визначених договором, покупець має право отримати від постачальника неустойку у розмірі 0,2% від вартості непоставленого товару у строк товару за кожний день прострочення та/або штраф у розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару.

Так, судова колегія звертає увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції місцевим господарським судом помилково не було взято до уваги що у відповідності до п. 1 додаткової угоди № 1 до договору поставки сторони визначили, що в разі непоставки товару постачальник повинен переслати грошові кошти на рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту спливу строку поставки, але не пізніше 18.10.2013 року. Останнім днем поставки визначено - 09.10.2013 року.

Тобто, за не виконання умов договору щодо не повернення коштів за договором, неустойка у розмірі 0,2% повинна розраховуватися за шість місяців починаючи з наступного дня після останнього дня виконання зобов'язання з 19.10.2013 року по 19.04.2014 року та виходячи із суми 140000 грн. а не 210000 грн. оскільки, 70000 грн. було повернуто (сплачено) відповідачем позивачу 04.09.2013 року та 23.09.2013 року, до визначеного сторонами останнього дня поставки за договором, а саме до 09.10.2013 року. Так само, судова колегія вважає, що й штраф 5% повинен розраховуватися із суми 140000 грн. а не з суми 210000,00 грн.

Так, здійснивши розрахунок неустойки за період з 19.10.2013 року по 19.04.2014 року та штрафу виходячи із заборгованості у сумі 140000 грн., судова колегія вважає, що з відповідача належить стягнути позивачу неустойку у сумі 51240 грн. та 5% штрафу у сумі 7000 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку по справі та стягнув з відповідача суму основного боргу у розмірі 140000 грн. При цьому за розрахунком апеляційного господарського суду неустойка та 5% штрафу підлягають задоволенню частково, а саме, неустойка у розмірі 51240 грн., 5% штрафу у розмірі 7000 грн. Позивач та суд першої інстанції помилково розрахували штрафні санкції виходячи із суми боргу 210000 грн., тоді як необхідно було б розраховувати виходячи із суми 140000 грн. та з 19.10.2013 року по 19.04.2014 року.

Відповідно до ч.1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» на рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року по справі № 910/24774/14 слід задовольнити частково. Рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року по справі № 910/24774/14 скасувати частково в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лікус» неустойки в сумі 63000,00 грн. та 5% штрафу у сумі 10500,00 грн. В цій частині прийняти нове рішення суду яким, стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лікус» неустойки в сумі 51240 грн. та 5% штрафу у сумі 7000 грн. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року по справі № 910/24774/14 залишити без змін.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» на рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року по справі № 910/24774/14 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року по справі № 910/24774/14 скасувати частково в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лікус» неустойки в сумі 63000,00 грн. та 5% штрафу у сумі 10500,00 грн.

3. В цій частині прийняти нове рішення суду яким, стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» (01024, м. Київ, провул. Чекистів, буд. 1-А, кв. 2, ідентифікаційний код 30932551) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лікус» (51900, м. Дніпродзержинськ, вул. Алтійська, буд. 5, кв. 29, ідентифікаційний код 37237045) неустойки в сумі 51240 (п'ятдесят одну тисячу двісті сорок) грн. та 5% штрафу у сумі 7000 (сім тисяч) грн.

4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року по справі № 910/24774/14 залишити без змін.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» (01024, м. Київ, провул. Чекистів, буд. 1-А, кв. 2, ідентифікаційний код 30932551) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лікус» (51900, м. Дніпродзержинськ, вул. Алтійська, буд. 5, кв. 29, ідентифікаційний код 37237045) 3964 (три тисячі дев'ятсот шістдесят чотири) грн.79 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

6. Стягнути товариства з обмеженою відповідальністю «Лікус» (51900, м. Дніпродзержинськ, вул. Алтійська, буд. 5, кв. 29, ідентифікаційний код 37237045) на користь товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» (01024, м. Київ, провул. Чекистів, буд. 1-А, кв. 2, ідентифікаційний код 30932551) 266 (двісті шістдесят шість) грн. 54 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

7. Видачу наказів по справі № 910/24774/14 доручити господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи № 910/24774/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 27.03.2015 року