Рішення

від 12.11.2015 по справі 910/24774/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2015Справа №910/24774/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус"

до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров’я"

про стягнення грошових коштів

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Чернякова О.С. - директор

від відповідача: Полосухіна Н.В. (дов.№89 від 03.11.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лікус" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров’я" про стягнення 226520,00 грн., з яких: 140000,00 грн. основного боргу, 76020,00 грн. - неустойки та 10500,00 грн. - штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 у справі № 910/24774/14 позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 у справі № 910/24774/14 скасовано частково.

19.08.2015 Вищим господарським судом України ухвалено постанову, якою скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 та скеровано справу на новий розгляд до суду першої інстанції у частині стягнення неустойки, штрафу та судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2015 справа № 910/24774/14 прийнята до свого провадження суддею Поляковою К.В. та призначена до розгляду на 23.09.2015 року.

За наслідками розгляду справи 23.09.2015 суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 07.10.2015 року.

У судовому засіданні 07.10.2015 оголошено перерву до 29.10.2015 року.

За наслідками судового засідання 29.10.2015 судом постановлено ухвалу, якою задоволено клопотання сторін про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів та оголошено перерву у судовому засіданні до 12.11.2015 року.

Під час судового засідання 12.11.2015 представник позивача просила задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові та додаткових письмових поясненнях.

Представник відповідача, у свою чергу, заперечувала проти задоволення позовних вимог, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у письмових поясненнях, наявних у матеріалах справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.03.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лікус" (далі - покупець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров’я" (далі - постачальник або продавець) укладено договір поставки продукції №09/03 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти в обумовлений договором строк вирощену продукцію (пшениця, соняшник, кукурудза, ячмінь, соя) покупцю для використання в підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати цей товар (п. 1.1 договору).

Пунктом 4.4 договору передбачено, що покупець здійснює попередню оплату за товар в сумі 210000,00 грн. на рахунок підприємства постачальника.

Із матеріалів вбачається, що позивач здійснив попередню оплату за товар на загальну суму 210000,00 грн., у підтвердження чого до матеріалів справи надано податкову накладну № 12 та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 33.

Згідно із п. 1 додаткової угоди № 1 до договору поставки постачальник здійснює поставку товару з 01.07.2012 по 09.10.2013 року. В разі непоставки товару постачальник зобов'язаний повернути грошові кошти на рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто не пізніше 18.10.2013 року.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі порушення строків поставки товару та/або недопоставленої кількості товару визначених договором, покупець має право отримати від постачальника неустойку у розмірі 0,2% від вартості непоставленого у строк товару за кожний день прострочення та/або штраф у розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару.

Звертаючись із позовом до суду у цій справі, позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, не поставив продукцію і відповідно до умов договору мав повернути покупцеві отримані за продукцію грошові кошти не пізніше 18.10.2013, але повернув їх частково, зокрема, 04.09.2013 - 30000,00 грн. та 23.09.2013 - 40000,00 грн., у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за непоставлену продукцію у розмірі 140000,00 грн. та на підставі п. 7.2. договору стягнути 76020,00 грн. неустойки та 10500,00 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з відповідача 140000,00 грн. основного боргу, 63000,00 грн. неустойки та 10500,00 грн. штрафу.

Київський апеляційний господарський суд, переглядаючи в повному обсязі рішення суду першої інстанції, погодився із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 140000,00 грн. попередньої оплати та, частково скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині штрафних санкцій, виходив з того, що за невиконання умов договору щодо повернення коштів за договором штраф та неустойка повинні розраховуватися виходячи із суми 140000 грн. та за шість місяців починаючи з наступного дня після останнього дня виконання зобов'язання, тобто з 19.10.2013 по 19.04.2014 року. Здійснивши розрахунок неустойки за вказаний період та штрафу виходячи із заборгованості у сумі 140000 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача належить стягнути неустойку у сумі 51240 грн. та 5% штрафу у сумі 7000 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.08.2015 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 у частині стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров’я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" неустойки в сумі 51240 грн., 5% штрафу у сумі 7000 грн. та 1164,79 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, наведені у постанові від 19.08.2015 та які зумовили скерування справи на новий розгляд, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтями 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

На виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату за товар на загальну суму 210000,00 грн., що підтверджується податковою накладною № 12 та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 33.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 01.06.2012 постачальник здійснює поставку товару з 01.07.2012 по 09.10.2013 року.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 2.1 Договору, відповідач зобов'язаний був поставити на користь позивача оплачений товар у строк з 01.07.2012 по 09.10.2013 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2015 у справі №910/24774/14, залишеним в цій частині без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 19.08.2015, встановлено факт невиконання Товариством «Агрофірма «Еліта Придніпров’я» зобов'язань з поставки товару за Договором, а також існування підстав для стягнення з нього на користь Підприємства передоплати у розмірі 140 000,00 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 у справі №910/24774/14 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по поставці товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 76 020,00 грн. та штрафу у розмірі 10 500,00 грн., нарахованих на підставі п. 7.2 Договору.

Відповідно до п. 7.2 Договору, у випадку порушення строків поставки товару та/або недопоставки кількості товару, яка визначена даним Договором, покупець має право отримати від постачальника неустойку у розмірі 0,2% від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочки та/або штраф в розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару.

За змістом ст. 702 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно предмету Договору постачальник зобов'язався передати в обумовлений в цьому Договорі строк вирощену продукцію (пшениця, соняшник, кукурудза, соя, ячмінь) покупцю для використання в підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язався прийняти й оплатити ці товари.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

У той же час суд відзначає, що хоча положення п. 1.1 такого Договору містять найменування продукції, яка мала поставлятися відповідачем на користь позивача, ТОВ «Лікус» не доведено який саме товар, в якому асортименті та за якими цінами відповідач зобов'язаний був йому передати.

Згідно із ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 4 зазначеної статті встановлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Таким чином, за змістом вказаних норм, боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання у випадку не вчинення кредитором дій, що встановлені договором.

При цьому, за змістом п. 3.1 Договору покупець самостійно визначає періодичність поставок, асортимент та кількість товару.

Згідно з п. 6.1 Договору при прийомі товару покупець перевіряє його відповідність даним вказаним у транспортних та супровідних документах (включаючи цей договір та замовлення) за найменуванням, кількістю та асортиментом.

Відтак суд дійшов висновку, що обов'язку відповідача поставити товар на користь позивача, умови Договору кореспондують обов'язок позивача направити відповідачу замовлення з визнанням дати поставки такого товару, його асортименту та кількості.

Так, позивачем до матеріалів справи додано лист-замовлення від 22.08.2013 №22/0, який за його твердженнями і є замовленням на отримання товару за договором.

Суд не погоджується із такими твердженнями ТОВ «Лікус» з огляду на наступне. Так, у наданому листі-замовленні позивач просить поставити йому пшеницю по ціні 1500,00 грн./т та надає перелік всіх укладних із відповідачем договорів. Дослідивши зміст листа-замовлення від 22.08.2013 суд встанвовив відсутність даних про кількість товару, який має бути поставлений відповідачем саме за договором №09/03 від 09.03.2011, у зв'язку із чим вказаний лист не є замовленням розумінні п. 3.1. договору №09/03.

Таким чином, ненадання Товариством з обмеженою відповідальністю «Лікус» відповідачеві відповідного замовлення на товар з конкретизацією його найменування, кількості та ціни, позбавляє відповідача можливості виконати свій обов'язок з поставки товару.

Наразі, суд відзначає, що посилання позивача на здійснення повернення попередньої оплати відповідачем за договором №09/03 відповідно до листа-замовлення №22/0 від 22.08.2012 спростовуються наявною у матеріалах справи випискою з реєстру платежів позивача, з якої вбачається, що 04.09.2013 та 23.09.2013 повернення грошових коштів здійснювалось на підставі податкової накладної №1/2 від 09.03.2011 року.

Для застосування наслідків у вигляді застосування штрафних санкцій необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що не поставка товару відповідачем пов'язана із відсутню звернення позивача щодо такої поставки (не направлення замовлення на товар), відтак у даному випадку порушення зобов'язання з боку відповідача відсутнє - оскільки кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок.

За таких обставин, підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій (неустойки у розмірі 76 020,00 грн. та штрафу у розмірі 10 500,00 грн.) за не поставку товару на підставі Договору у суду відсутні, а тому у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити повністю.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, із врахуванням вказівок Вищого господарського суду міста Києва, викладених у постанові від 19.08.2015 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров’я" про 76020,00 грн. - неустойки та 10500,00 грн. - штрафу - відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 12.11.2015 року. Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 17.11.2015 року

Суддя К.В. Полякова