Постанова

від 01.04.2015 по справі 820/259/15

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01 квітня 2015 р. № 820/259/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Сальніковій А.А.,

за участю представників сторін: позивач - Кулаковський О.М., відповідач - Гаєвська І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокбізнестрейд" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Брокбізнестрейд" звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 29.12.2014 року № 0004622201.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами- ТОВ "Векстор Консалтинг" та ТОВ «ТПК Укртогімпорт» не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечував, пославшись на те, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагента позивача. Так, відповідно до інформації, отриманої від інших податкових інспекцій встановлена неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ "Векстор Консалтинг" та ТОВ «ТПК Укртогімпорт по ланцюгу постачання, через наявність помилок при заповненні первинної документації та ненадання підприємством доказів транспортування ТМЦ не, що в свою чергу призвело до встановлення нікчемності договірних відносин та позбавлення права ТОВ "Брокбізнестрейд" на формування податкового кредиту по взаємовідносинам з вищезазначеним контрагентом.

У судовому засіданні 01.04.2015року представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено зі змісту пояснень податкового органу, на підставі наказу від 09.12.2014 року № 2517, виданого ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, фахівцями відповідача на підставі п.п.78.1.1, п.78.1, ст.78, п.79.1, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України 19.12.2014 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Брокбізнестрейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Векстор Консалтинг" за серпень 2014року та ТОВ «ТПК Укртогімпорт» за листопад-грудень 2013року та січень 2014року, за результатами якої був складений акт від 19.12.2014 р. №5964/20-30-22-01-14/37576886.

Під час перевірки були встановлені наступні порушення:

- відсутність факту реального здійснення господарських операцій ТОВ "Брокбізнестрейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Векстор Консалтинг» за серпень 2014 року та ТОВ «ТПК Укртогімпорт» за листопад,грудень 2013 року, січень 2014 року;

- ст. 185, ст. 186 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6, ст. 198, ст. 201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ, зі змінами та доповненнями, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 54819,57 грн., в тому числі за: листопад 2013 року на суму ПДВ 11847,50 грн.; грудень 2013 року на суму ПДВ 23905,40 грн.; січень 2014 року на суму ПДВ 6266,67 грн.; серпень 2014 року на суму ПДВ 12800,00 грн.;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010і року № 2755-УІ, підприємством ТОВ «Брокбізнестрейд» занижено податок на додану вартість на загальну суму 54819,57 грн., в тому числі за: листопад 2013 року на суму ПДВ 11847,50 грн.; грудень 2013 року на суму ПДВ 23905,40 грн.; січень 2014 року на суму ПДВ 6266,67 грн..;серпень 2014 року на суму ПДВ 12800,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення 29.12.2014 року № 0004622201.

Позивач, не погодившись із прийнятими податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно приписів п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Брокбізнестрейд» пройшло передбачену законодавством процедуру державної реєстрації (зареєстроване 21.02.2011 року в Виконавчому комітеті Харківської міської ради відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 14701020000049390 від 21.02.2011 року), набуло правового статусу юридичної особи та знаходиться на обліку як платник податків (зборів) у ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинам із вищезазначеними контрагентами, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Щодо взаємовідносин ТОВ «Брокбізнестрейд» та ТОВ «Векстор Консалтинг» суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Брокбізнестрейд» (Замовник) та ТОВ 2Векстор Консалтинг» (Виконавець ) укладено договір від 01.06.2014 року № 27/06ТР на надання транспортних послуг по перевезенню вантажів у міжнародному та внутрішньому автомобільному сполученні.

Відповідно до п. 1.1 договору передбачено, що дійсним договором регулюються взаємовідносини, які виникають між замовником та Виконавцем при плануванні, здійсненні та шпаті транспортних послуг при перевезенні вантажів у міжнародному та внутрішньому автомобільному сполученні

Згідно п. 1.2 договору, Виконавець приймає на себе зобов'язання доставити вантаж до пункту призначення та передати його уповноваженій на отримання вантажу особі, а Замовник зобов'язується сплатити встановлену за перевезення плату.

На кожне окреме відвантаження оформлюється транспортне замовлення, яке містить опис умов і особливостей кожної перевозки і є додатком до даного договору. (п. 2.3 Договору).

Відповідно до приписів п. 3.1-3.2 Договору, замовник інформує Виконавця про строки та об'єми наступних перевозок, кількості та необхідному типу рухомого складу. Інформація передається у вигляді транспортного замовлення, прийняття якого письмово підтверджується.

Як вбачається з пояснень представника позивача, на підтвердження факту належного виконання умов вищезазначеного договору, позивачем надано до суду відповідні заявки, акти приймання-передачі послуг (т.1 а.с. 148-149, 153-154, 158-159, 52-54).

Згідно з п. 5.1 Договору, розрахунки за фактично надані Замовнику транспортні послуги здійснюються в національній валюті України шляхом банківського переводу грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.

На виконання умов вище наведеного договору на надання транспортних послуг по перевезенню вантажів у міжнародному та внутрішньому автомобільному сполученні ТОВ «Брокбізнестрейд» отримано від ТОВ «Векстор Консалтинг» відповідні податкові накладні (т.1 а.с. 45-47)

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до кладу податкового кредиту за серпень 2014 року, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, який відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за серпень 2014 року.

ТОВ «Брокбізнестрейд» здійснило оплату ТОВ «Векстор Консалтинг» на підставі банківських виписок за 07.08.2014 року на загальну суму 17000,00 грн., 15.08.2014 року на загальну суму 11000,00 грн., 18.08.2014 року на загальну суму 11000,00 грн.

Як було встановлено під час розгляду справи з пояснень представника позивача, необхідність укладення вищезазначеного договору від 01.06.2014 року № 27/06ТР зумовлена необхідністю виконання договірних зобов'язань з ТОВ «ТД Курськезинотехніка-Україна» за договором № 8Б від 01.08.2011 року про надання послуг з перевезення і транспортно-експедиторське обслуговування вантажів на території України та інших держав та договором № 16-01-12-т від 16.01.2012року про надання послуг митного брокер. На підтвердження факту реальності виконання умов вищезазначених правочинів, позивачем надано до суду довідки проведення транспортних витрат ТОВ «Брокбізнестрейд» (як перевізником) та митні декларації, які оформлені за допомогою позивача, у якості брокера (т.1 а.с. 151-152, 156-157, 161-162) та рахунок на оплату (т.1 а.с. 160)

Також, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Брокбізнестрейд» (Замовник) та ТОВ «Векстор Консалтинг» (Юридична фірма) було укладено договір від 01.08.2014 року № 01/08 ЮУ про надання юридичних послуг.

Відповідно до п. 1.2 розділу 1 «Юридична фірма» на підтвердження факту надання Юридичною фірмою замовнику юридичних послуг відповідно до умов договору складається акт в строк 5 днів.

Додатковою угодою № 1 від 01.08.2014 року конкретизовано обсяг послуг юридичної фірми із зазначенням договірної ціни окремо за кожний вид послуг (т.1 а.с. 163).

На виконання умов вищенаведеного договору про надання юридичних послуг ТОВ «Брокбізнестрейд» отримано від ТОВ «Векстор Консалтинг» податкові накладні та підписано акти надання послуг (т.1 а.с. 48-51, 55-58). Вказані обставини не ставились під сумнів податковим органом ані під час перевірки, ані в ході судових засідань.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до складу податкового кредиту за серпень 2014 року, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, який відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за серпень 2014 року.

ТОВ «Брокбізнестрейд» здійснило оплату ТОВ «Векстор Консалтинг» на підставі банківської виписки за 17.09.2014 року на загальну суму 7500,00 грн.

Надаючи правову оцінку вищезазначеним договірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Посилання відповідача на не надання підприємством під час перевірки податковому органу документів, є недоцільним, оскільки таке право, а не обов'язок, виникає у платника податку, коли посадова особа контролючого органу, яка здійснює перевірку відмовляється від врахування документів, наданих платником податків.

Також суд зазначає, що форма та зміст документів первинної бухгалтерської звітності, наданих суду на підтвердження виконання договорів поставки, відповідають вимогам закону і свідчать про реальність операцій проведених договірними сторонами. Зокрема, податкові накладні, що в силу приписів податкового закону є підставою для формування податкового кредиту, не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності.

Окрім того, будь-яких інших доказів того, що отриманий від вищезазначеного контрагента (ТОВ «Векстор Консалтинг») товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Як вбачається з акту перевірки, контролюючий орган зауважив, що по вищезазначеним контрагентам позивачем не надано ТТН, які б підтверджували фактичне відвантаження товару на адресу покупця.

Суд вважає за доцільне зазначити, що дія наказу Міністерства транспорту України та Державного комітету статистики України № 228/253 від 07.08.96 р. "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи" зупинена публікацією в "Урядовому кур'єрі" від 07.03.2000 р. № 43 Державним комітетом України з питань регуляторної реформи та підприємництва відповідно до Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності". Відновлення дії зазначеної Інструкції можливе лише у разі внесення змін, зазначених у рішенні Держпідприємництва від 16.10.98 р. № 17-02/10 "Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" Мінтрансом України та Держкомстатом України". Отже, дія нормативного акта, що регулює порядок застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена, тому застосування ТТН в будь-якому вигляді не є обов'язковим. Дані обставини свідчать про те, що твердження відповідача про обов'язковість оформлення ТТН, які виключно мають підтвердити факт поставки товарів на користь позивача, є хибними,а тому судом до уваги не приймається.

Окрім того, суд вважає за потрібне зауважити, що серед залучених до матеріалів справи документів відсутній додаток № 3 до акту перевірки, в якому має бути узагальнений перелік документів, які були використані при проведенні перевірки. Таким чином висновки контролюючого органу про відсутність факту передачі товару від продавця до покупця, у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують факт транспортування ТМЦ, зроблені на припущеннях без дослідження необхідних доказів.

Також, контролюючий орган посилався на необхідність надання довіреностей на отримання ТМЦ.

Суд вважає необхідним вказати на те, що вказані вимоги відповідача про необхідність позивачу мати копії довіреностей, є безпідставними, оскільки довіреність оформлюється в одному екземплярі і не є бланком суворої звітності. Умови та порядок видачі довіреностей на одержання ТМЦ регламентовані Інструкцією "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності. Відповідно п. 3 даної Інструкції товари відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. При цьому видача бланків довіреностей (типова форма № М-2) здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей (типова форма № М-3), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. При цьому нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною.

Щодо взаємовідносин ТОВ «Брокбізнестрейд» та ТОВ «ТПК Укрторгімпорт» суд зазначає наступне .

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Брокбізнестрейд» (Замовник) та ТОВ «ТПК Укртогімпорт» (Юридична фірма) було укладено договір від 01.11.2013 року № 01-11/13ЮУ про надання юридичних послуг.

Відповідно до п. 1.2 розділу 1 «Юридична фірма» на підтвердження факту надання юридичною фірмою замовнику юридичних послуг відповідно до умов договору складається в строк 5 днів.

Також, додатковим договором від 01.11.2013року до вищезазначеного договору про надання юридичних послуг № 01-11/13 ЮУ від 01.11.2013 року між сторонами було узгоджено порядок та обсяги розрахунку вартості наданих юридичних послуг.

На виконання умов вище наведеного договору про надання юридичних послуг ТОВ «Брокбізнестрейд» отримано від ТОВ «ТПК Укртогімпорт» податкові накладні та підписано акти надання послуг (т. 1 а.с. 75-119). Вказані обставини не заперечувались контролюючим органом ні в акті перевірки, ані в ході судових засідань.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до складу податкового кредиту за листопад, грудень 2013 року, січень 2014 року, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, який відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за листопад, грудень 2013 кет, січень 2014 року.

ТОВ «Брокбізнестрейд» здійснило оплату ТОВ «ТПК Укртогімпорт» на підставі йшківських виписок за 18.11.2013 року на загальну суму 29145,00 грн., 25.11.2013 року на загальну суму 8040,00 грн., 28.11.2013 року на загальну суму 8800,00 грн., 29.11.2013 року на загальну суму 25100,00 грн., 04.12.2013 року на загальну суму 20100,00 грн., 06.12.2013 року на загальну суму 12600,00 грн., 10.12.2013 року на загальну суму 16582,50 грн., 11.12.2013 року на загальну суму 10050,00 грн., 13.12.2013 року на загальну суму 15200,00 грн., 18.12.2013 року на загальну суму 19300,00 грн., 19.12.2013 року на загальну суму 11000,00 грн., 24.12.2013 року на загальну суму 34000,00 грн., 27.12.2013 року на загальну суму 4600,00 грн., 14.01.2014 року на шпальну суму 10000,00 грн., 15.01.2014 року на загальну суму 4600, 00грн., 23.01.2014 року на суму 7000. 00грн., 28.01.2014року на загальну суму 3800, 00грн., 31.01.2014 року на загальну суму 12200, 00грн.

Доказів того, що отримані від контрагента ТОВ «ТПК Укртогімпорт» послуги не використовувалися позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення УАСП ТОВ «КАІС», витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). (пункт 201.7 статті 201 ПК України).

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

За результатами системного аналізу вказаних правових норм, суд приходить до висновку про те, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий ними товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З положень ч.1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, усі суми податкового кредиту у спірних правовідносинах підтверджені відповідними податковими накладними, а також належним чином складеними первинними документами.

Таким чином, суд критично ставиться до твердження податкового органу про порушення суб'єктом господарювання пп.201.1 та пп. 201.4 ст.201, з огляду на те, що вказана обставина сама по собі не призводить до неможливості ідентифікації факту та змісту господарської операції, за умови належного заповнення інших реквізитів податкової накладної не тягне за собою втрати нею статусу належного податкового документа. Відповідна правова позиція викладена в ухвалі ВАС України від 22.10.2013 року у справі № 2а-14640/12/2670.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ "Векстор Консалтинг" та ТОВ «ТПК Укртогімпорт» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Також суд вважає за потрібне зазначити, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах актів складеного іншими ДПІ за наслідками перевірки діяльності контрагентів позивача.

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним

Також, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами ТОВ "Векстор Консалтинг" та ТОВ «ТПК Укртогімпорт» і правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Отже, проаналізувавши вищевикладене, приймаючи до уваги те, що судовим розглядом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то поданий позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокбізнестрейд" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 29.12.2014 року № 0004622201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокбізнестрейд" (61050, м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-А, код ЄДРПОУ 37576886) судовий збір в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 06.04.2015року.

Суддя Горшкова О.О.