Постанова

від 24.03.2015 по справі 820/19096/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 березня 2015 р. №820/19096/14

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді -Волошина Д.А.,

за участю секретаря судового засідання Ільницької І.Л.

представників : позивача - Нежельскої О.С., відповідача - Шляхти В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Опціон" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Опціон", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області в якому просить суд, визнати недійсними податкові повідомлення-рішення №0000692201, № 0000682201, №0000702201 від 17.03.2014 року, №0001582201, №0001592201 від 20.05.2014 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу про вчинення ним порушень є помилковими, не доведеними належними доказами і спростовуються первинними документами підприємства, наполягав на правильності обчислення податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток підприємств.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в письмових запереченнях та представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечував з посиланням на матеріали перевірки, зазнаючи, що оскаржувані рішення винесені у відповідності до норм діючого законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивач в судове засідання з'явивя, позов просив задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, просив відмовити в задоволені позову з підстав, що зазначені в запереченнях на адміністративний позов та матеріалах перевірки.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Опціон", зареєстроване у встановленому законом порядку, як юридична особа, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, як платник податків, зборів (обов'язкових платежів), знаходиться на обліку в Державній податковій інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області та є платником податку на додану вартість.

В ході судового розгляду перелічені обставини були визнані сторонами, суд не має підстав для сумнівів у добровільності визнання цих обставин сторонами та їх достовірності, а тому ці обставини окремо перед судом не доказуються.

Державною податковою інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Опціон" з питань дотримання вимог податкового за період з 01.01.2011 року по 30.11.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.11.2013 року, про що складено акт перевірки від 21.02.2014 року № 562/20-30-22-01/34332444.

На підставі висновків акту перевірки Державною податковою інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області були винесені податкові повідомлення-рішення : №0000692201 від 17.03.2014 року яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 286404,00 грн. у т.ч. за основним платежем - 242303 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 44101 грн.; № 0000682201 від 17.03.2014 року яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 559242,75 у т.ч. за основним платежем - 497523 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 61719,75 грн.; №0000702201 від 17.03.2014 року про зменшення розміру від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2860 грн., за листопад 2013 року.

Як з'ясовано судовим розглядом, фактичною підставою для винесення податкових повідомлень-рішень слугували відображені в акті перевірки від 21.02.2014 року №562/20-30-22-01/34332444 висновки відповідача про наступні порушення: пп. 14.1.27 п.14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п.138 ст.138, пп. 138.2 ст.138, пп.139.1.1 п.139.1 ст. 139, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ, внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток, який підлягає сплаті, у розмірі 242303 грн., в тому числі за І квартал 2011 на суму 65903 грн., за II квартал 2012 року на суму 176400 грн.; п.50.1 ст.50, п. 198.1 ст.198, п. 198.3 ст.198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ та Наказу Міністерства фінансів України від 25.11.2011 N 1492 «Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в загальній сумі 497523 грн., в тому числі у лютому 2011 року на суму ПДВ 22258 грн., у березні 2011 року на суму ПДВ 62849 грн., у квітні 2011 року на суму ПДВ 20025 грн., у грудні 2011 року на суму ПДВ 24262 грн., у січні 2012 року на суму ПДВ 95765 грн., у лютому 2012 року на суму ПДВ 25489 грн., у березні 2012 на суму ПДВ 92 грн., у липні 2012 на суму ПДВ 73853 грн. та у лютому 2013 року на суму ПДВ 172930 грн. та завищення від'ємного значення по рядку 24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду»на декларувало від'ємне значення (залишок від'ємного значення, який включається до податкового кредиту наступного періоду)» на суму ПДВ 2860 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені до ГУ Міндоходів у Харківській області. Рішенням ГУ Міндоходів у Харківській області від 08.05.2014 року №3149/10/20-40-10-04-17 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, визначену в податковому повідомленні-рішенні від 17.03.2014 року № 000068201 на суму 36379,00грн та зобов'язано ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області винести податкове повідомлення-рішення про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 507409,0 грн.

В зв'язку з чим, на адресу позивача були направлені податкові повідомлення - рішення №0001582201 від 23.05.2014 року яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 36379,00 грн. у т.ч. за основним платежем - 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 36379,00 грн.; №0001592201 від 23.05.2014 року про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 507409,00 грн. на збільшену суму.

Перевіряючи вказані висновки відповідача, а відтак і прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення, на відповідність вимогам ч.3 ст. 2 КАС України, суд виходить з такого.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Опціон" (як покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Флавія"(як постачальником) було укладено договір №КП-ФЛ-ОП-1/01-11 від 20.01.2011 року на поставку товару, асортимент, якісні та кількісні характеристики якого наведені у специфікаціях до цього Договору.

На виконання умов договору 20.01.2011 року та 04.03.2011 року було виписано видаткові та податкові накладні та поставлено позивачу товар, противаги ТШ6Д49.8.15-1 на загальну суму 635618,88 грн. (пдв - 105936,48 грн.), поставка товару відбувалось на умовах EXW EX WORKS "Франко- завод" згідно правил Інкотермс-2000, у відповідності до спеціфікації за адресою: м. Ковель, вул. Варшавська,1, будівля відкритого складу готової продукції. Про місце постачання було повідомлено листами № 2 від 10.01.2011 року та листом №4 від 28.01.2011 року.

Оплата за отриманий товар здійснювалася у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.

Противаги ТШ6Д49.8.15-1 за Договором комісії № ОП-ВТР-01/11 від 10.01.2011 року, укладеним з ТОВ "Восток-Транзіт", передані на комісію 21.01.2011 року, вказаний факт підтверджується накладними (а.с.93,94), карткою по рахунку 28 «Товари» ТОВ «Компанія «Опціон» станом на 19.01.11 року та станом на 03.03.2011 року, згідно яких противаги ТШ6Д49.8.15-1 на зазначені дати у підприємства відсутні.

Комісіонером - ТОВ «Восток-Транзіт» противаги ТШ6Д49.8.15-1 реалізовано на експорт. Експорт товару підтверджений ВМД№001634 від 04.03.2011 року, ВМД № 000344 від 21.01.2011 року (форма МД-2), отримувач ВАТ «Коломенський завод», Росія, 140408 Московська область, м. Коломна, вул. Партизан, 42.

За господарською операцією з купівлі противаги ТШ6Д49.8.15-1 у ТОВ «Флавія» та продажем їх на експорт ТОВ «Компанія «Опціон» задекларовано у 1 кварталі 2011 року валові доходи у сумі 792981,98 грн. та валові витрати в розмірі 529682,4 грн., податковий кредит з податку на додану вартість у січні 2011 року на суму 52968,24грн, та у березні 2011 року також на суму 52968,24 грн.

Також, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Опціон" (як покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ковальсько-пресове підприємство" (як постачальником) було укладено договір №145 від 28.10.2011 року на поставку товару, асортимент, якісні та кількісні характеристики якого наведені у специфікаціях до цього Договору. За цим Договором відбулося 13 поставок в період з 2011 по 2012 рік.

Згідно акту перевірки спірним є постачання товару та здійснення попередньої оплати, яке здійснене 20.12.2011 року у кількості 360 штук на суму 289608,48 грн. ( в тому числі ПДВ 48 268,08грн), постачання підтверджується видатковою накладною, прибутковою накладною та податковою накладною, які містяться в матеріалах справи.

Отримані противаги 20.12.2011 року передані на комісію за договором № ОП-ВТР-01/11 від 10.01.2011 року, укладеним з ТОВ "Восток-Транзіт" на суму 384480,00 грн. без врахування ПДВ, що підтверджується накладною.

Оплата за товар проводилась у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.

Отримані противаги передані на комісію за договором К-КО-К-003/04-12 від 06.04.2012 року, укладеним з ТОВ «Ковельська кузня» 21.04.2012 року .

Постачання противаг, здійснено 20.04.2012 року у кількості 360 штук на суму 288 144,00 грн., в тому числі ПДВ - 48024,00 грн., постачання підтверджується видатковою накладною та прибутковою накладною. Постачання товару здійснювалося на умовах FСА за адресою м. Ковель, вул. Варшавська,1, будівля складу виробничого корпусу №2, будівля відкритого складу готової продукції. Про місце постачання було повідомлено листами № 129/Е від 10.12.2011 року, № 10/Е від 27.01.2012року.

Придбані у ТОВ "Ковальсько-пресове підприємство" противаги передані на комісію за договором К-КО-К-003/04-12 від 06 квітня 2012 року укладеним з ТОВ "Ковельська кузня" 30.05.2012 року на суму 369465,12 грн., що підтверджується видатковими накладними.

За результатами господарських операцій з купівлі у ТОВ «Ковальсько-пресове підприємство» противаг ТШ6Д49.8.15-1 та продажу їх на експорт ТОВ "Компанія "Опціон" задеклароване у 4 кварталі 2011 року валові доходи у розмірі 384480,00 грн, витрати, пов'язані з собівартістю товарів у розмірі 241340,4 грн., податковий кредит з податку на додану вартість у грудні 2011 року в розмірі 48 268,08грн; у 2 кварталі 2012 року валові доходи у розмірі 1173567,17грн, витрати, пов'язані з собівартістю товарів у розмірі 722800,8 грн., податковий кредит з податку на додану вартість за січень 2012 року у розмірі 94605,36грн; податковий кредит з податку на додану вартість за квітень 2012 року у розмірі 46093,2 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 201 Податкового кодексу України. Виходячи із змісту положень наведеної норми права, формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. Внаслідок застосування зазначених правил, платник податку повинен визначити дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно - суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.

Згідно з п.п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Норми п. 201.1, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлюють, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну в момент виникнення податкових зобов'язань продавця, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Приписами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України забороняється включення до складу податкового кредиту сум податку, не підтверджених належним чином оформленими податковими накладними.

Відповідно до п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.8 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з п. 201.1, п. 201.4, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняли втрату означеними накладними юридичного статусу первинних документів судом не виявлено.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Дата виникнення податкових зобов'язань платника ПДВ визначається згідно з нормами ст. 187 Податкового кодексу України, а дата виникнення податкового кредиту визначається, згідно з нормами ст. 198 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що всі перелічені суми податкового кредиту підтверджені відповідними податковими накладними, які не мають недоліків та відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. В свою чергу, ці податкові накладні складені на підставі договорів, видаткових накладних.

Факт придбання товару підтверджується документально первинними бухгалтерськими документами, що були надані до суду а саме: договорами; видатковими накладними; податковими накладними; рахунками -фактурами.

Судом встановлено, що постачальники товару, щодо яких відповідачем оспорюється право позивача на податковий кредит з ПДВ на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані в установленому законом порядку, знаходилися на обліку в податковому органі, мали статус платника ПДВ, свідоцтво платника ПДВ не було анульовано на момент укладання та виконання угоди, докази що спростовують ці обставини відповідачем до суду не надано.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував проти правильності оформлення всіх податкових накладних, які виписувалися контрагентами позивача, та на підставі яких позивач скористався правом на формування податкового кредиту.

В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за названими договорами поставки іншого результату, ніж придбання товару. Досліджуючи витребувані та приєднані до справи документи, суд відзначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено. При цьому, суд бере до уваги, що доказів, які б вказували на відсутність реальності господарської операції за цими договорами поставки, за правилами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач до суду не подав, а судом самостійно таких доказів не виявлено.

Ст. 16 Податкового кодексу України передбачає, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку.

Згідно п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах з підстав викладених відповідачем, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

До суду не надано доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем товару у Товариства з обмеженою відповідальністю "Флавія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальсько-пресове підприємство".

Наведене вище свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами позивача, у зв'язку з придбанням позивачем товарів, які були в подальшому використані ним в оподатковуваних операціях. За таких обставин, твердження відповідача про заниження податкового кредиту, з викладених в акті перевірки підстав не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність висновку податкового органу стосовно порушення позивачем вимог п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

За приписами п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Оскільки висновок податкового органу про заниження податкового кредиту не знайшов свого підтвердження, суд вважає необґрунтованим твердження відповідача, що вказане порушення призвело до завищення від'ємного значення.

Щодо встановленого відповідачем порушення пп. 138.1.1 п.138 ст.138, пп. 138.2 ст.138, пп.139.1.1 п.139.1 ст. 139, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, слід зазначити наступне.

Відповідно до приписів п. 14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Визначення господарської діяльності відображене в п 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 134.1.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (138.1.1 ст. 138 Податкового кодексу України).

Згідно з абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. (138.8.1 ст. 138 Податкового кодексу України).

Як досліджено вище матеріалами справи, факти придбання товарів, проведення розрахунків, підтверджується договорами, видатковими та податковими накладними, банківськими виписками.

Придбання у контрагентів товарів пов'язано зі здійсненням господарської діяльності позивача, а саме подальшою реалізацією отриманого товару за експортними операціями, що не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи.

В ході судового розгляду перелічені обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, суд не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому з огляду на ч.1 ст.11, ч.2 ст.49, ч.1 ст.71, ч.3 ст.72, ч.2 ст.76 КАС України перелічені обставини перед судом додатково не доказуються.

З урахуванням вищевикладеного, суд встановив, що позивач мав право на формування витрат по операціях з ТОВ "Флавія" та ТОВ "Ковальсько-пресове підприємство" за перевіряємий період, адже дані витрати підтверджені первинними бухгалтерськими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, мають всі обов'язкові реквізити, які визначені діючим законодавством, є в наявності у позивача та свідчать про те, що отримані позивачем товари були використані в господарській діяльності.

Податковим органом до суду не надано доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між ТОВ "Флавія" та ТОВ "Ковальсько-пресове підприємство" та позивачем і які б підтверджували висновки акту перевірки про вчинення позивачем дій, які руйнують систему оподаткування в України та об'єктивно приводять до порушення інтересів держави та суспільства в цілому.

Під час розгляду справи, судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст укладених договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Суд встановив, що укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсним, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване заниження позивачем в цьому випадку податкового кредиту з податку на додану вартість, а також суми витрат, відповідач суду не подав, а судом таких обставин не встановлено.

Суд відмічає, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми за якими позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість та витрат при обчисленні податку на прибуток. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, видані контрагентами, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентами і правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу витрат суми витрат на оплату вартості отриманих товарів та послуг, відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання викладених вище умов договірних відносин.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Окрім того акт перевірки не містить жодних зауважень, щодо формування валових доходів та податкового зобов'язання позивачем за результатами подальшої реалізації отриманого товару від зазначених контрагентів.

Отже суд приходить до висновку про відсутність в діях позивача порушень вимог пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України Податкового кодексу України при формуванні витрат за даними взаємовідносинами.

У зв'язку з тим, що відсутній об'єкт донарахування з податку на прибуток та податку на додану вартість за спірними господарськими операціями, суд приходить до висновку про відсутність підстав застосування штрафної (фінансової) санкції передбаченої п.п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України в цій частині.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи, відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень в цій частині.

З огляду на викладене, вимоги позивача про скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000692201 від 17.03.2014 року , №0001582201, №0001592201 від 20.05.2014 року та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000682201 від 17.03.2014 року в частині визначення грошового зобов'язання за основним платежем в сумі 324593 грн. та за штрафними фінансовими санкціями в сумі 18487,25 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо взаємовідносин ТОВ "Компанія "Опціон" з ТОВ «Компанія Конкурент» судом встановлено наступне.

ТОВ "Компанія "Опціон" отримано товар від ТОВ «Компанія Конкурент», код ЄДРПОУ 33675718 за договором комісії №ПР-КК-КО-001/11-12 від 12.11.2012 року, про що свідчать податкова накладна від 15.11.2012 №31 на загальну суму 1054737,07 грн., в тому числі ПДВ 175789,51 грн., акт приймання-передачі від 15.11.2012 року та податкова накладна від 15.11.2012 №31 на загальну суму 1054737,07 грн., в тому числі ПДВ 175789,51 грн. (а.с. 234-236, 240-241)

Товариством по бухгалтерському обліку оприбутковано на забалансовий рахунок по Д-ту 024 «Товари отримані за договором комісії» в сумі 878947,56 грн.

Суму ПДВ в розмірі 175790 грн. підприємством віднесено до складу податкового кредиту у листопаді 2012 року.

26.11.2012р ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова анульовано реєстрацію ТОВ «Конкурент» як платника податку на додану вартість.

Вищезазначений товар повернуто на адресу ТОВ «Компанія Конкурент» 03.01.2013 року, що підтверджується актом приймання-передачі (повернення) від 03.01.2013 року. (а.с. 239)

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.4 ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Платники ПДВ, які частково використовують придбані та/або виготовлені товари/послуги в оподатковуваних операціях, а частково - ні, згідно зі ст. 199 Податкового кодексу України включають до податкового кредиту частку сплаченого (нарахованого) податку, що відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Як вбачається з матеріалів справи, отриманий ТОВ «Компанія «Опціон» товар від ТОВ «Компанія Конкурент» на підставі якого сформованого податковий кредит, не був використаний в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість твердження відповідача про завищення податкового кредиту в розмірі 175790 грн.

Згідно наданого до суду розрахунку податкового зобов'язання вбачається, що зазначене порушення призвело до зменшення розміру від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2860 грн., за листопад 2013 року, про що прийнято податкове повідомлення - рішення №0000702201 від 17.03.2014 року та донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 172930 грн. та застосування штрафної фінансової санкції в сумі 43232,50 грн., яке визначено в податковому повідомленні - рішенні № 0000682201 від 17.03.2014 року. (а.с. 222) Отже суд приходить до висновку, що позов в цій частині не підлягає задоволенню.

На виконання вимог КАС України, а саме Глави 7 Розділу 2, суд вважає за необхідне розподілити судові витрати.

Суд зазначає, що порядок та розмір сплати судового збору визначений Законом України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 19.09.2013 року N 590-VII, який набув чинності 23.10.2013 року, внесені зміни до Закону України "Про судовий збір", зокрема, відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Таким чином, відповідно до відхиленої частини вимоги, суд вважає за необхідне стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Опціон" решту суми судового збору в розмірі 609,00 грн. на користь Державного бюджету України.

Керуючись Податковим кодексом України, ст.ст. 7-11, 71, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Опціон" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000692201 від 17.03.2014 року , №0001582201, №0001592201 від 20.05.2014 року.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000682201 від 17.03.2014 року в частині визначення грошового зобов'язання за основним платежем в сумі 324593 грн. та за штрафними фінансовими санкціями в сумі 18487,25 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Опціон" (м. Харків, вул. Універсітетська 1, код 34332444) на користь Державного бюджету України (р/р 31217206784011, платник - УДКСУ у Червонозаводському районі м.Харкова, МФО 851011, код ЄДР 37999628, юридична адреса: м.Харків, вул. Плеханівська 29) судовий збір в сумі 609,00 грн. (шістсот дев'ять гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 30 березня 2015 року.

Суддя Волошин Д.А.