Ухвала

від 02.04.2015 по справі 804/2017/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2015 рокусправа № 804/2017/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року у справі № 804/2017/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АСТ-КОМБІ» до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АСТ-КОМБІ» (далі - ТОВ ІІ «АСТ-КОМБІ») 31 січня 2014 року звернулось до суду з позовом до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно з яким просить скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0000822201 від 03 жовтня 2013 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту, викладені у акті №159/22.01/19373347 від 11 вересня 2013 року (далі - акт перевірки) на підставі якого його прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками які зроблено в акті перевірки щодо завищення позивачем податкового кредиту на суму ПДВ по придбанню товарно-матеріальних цінностей за економічно недоцільною угодою, які в подальшому реалізовано на експорт згідно з договором, за ціною, нижчою від ціни придбання.

Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просив у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ ІІ «АСТ-КОМБІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з компанією «MY PRIORITI PTY ltd» (Австралія) за період січень 2013 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт № 159/22.01/19373347 від 11 вересня 2013 року (далі - акт перевірки), в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пп. 14.1.179, 14.1.181 п 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України з урахуванням пп. 14.1.36 п. 14.1, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит по декларації з ПДВ за січень 2013 р. на суму 52343 грн., та відповідно занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету по декларації з ПДВ за січень 2013 р. на суму 52343,00 грн. (т.1 а.с.10-35).

Згідно з вказаним актом відповідач вважає, що реалізація товарно-матеріальних цінностей без врахування в ціні продажу всіх понесених витрат дають підстави стверджувати, що купівля олії соняшникової нерафінованої та її подальша реалізація на експорт за ціною, нижчою від ціни придбання, не була зумовлена характером виробничої або іншої господарської діяльності позивача, оскільки не мала на меті отримання доходу від цих операцій, а отже не пов'язана з його господарською діяльністю.

Заперечення позивача від 24 вересня 2013 року за вих. № 477 до вказаного акта залишені відповідачем без задоволення (а.с. 44-49).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000822201 від 03 жовтня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 52343,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 26171,50 грн. (т.1 а.с. 38).

За результатами адміністративного оскарження вказане оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто єдиною підставою для виключення сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту є випадок, визначений п. 198.6 ст.198 ПК України - не підтвердження сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, відповідними документами.

При цьому будь-яких обмежень щодо віднесення до складу податкового кредиту вартості послуг по операціям, які не призвели до отримання прибутку, стаття 198 ПК України не містить.

Відповідач, стверджуючи про відсутність зв`язку спірної господарської операції з господарською діяльністю позивача, вважає, що необхідною умовою ведення господарської діяльності є отримання прибутку.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з пп.14.1.136 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті.

Вірно встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, позивачем відповідно до договору міжнародної купівлі-продажу від 01 жовтня 2012 року №10/01/2012 укладеного з компанією «MY Prioriti PTY ltd» (покупець) (т.1 а.с.68-69) в січні 2013 року поставлено на адресу останнього товар (меблі та будівельні матеріали).

Реальність вчинення господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини експорту товару, а саме: вантажно-митними деклараціями (т.1 а.с.78-89).

Реалізований товар (меблі та будівельні матеріали) було придбано позивачем у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання у спрощений спосіб та у письмовій формі договорів поставки та купівлі продажу.

Крім того, позивачем укладено договори про надання послуг з ТОВ «Кий Авиа Карго» №07 травня 2012 року №07/05-01 (організація доставки вантажу/товару ) (т.1 а.с.90-92), ТОВ «Имеркс КР» від 31 жовтня 2012 року №131 (операції пов'язані з декларуванням та митним оформленням) (т.1 а.с.111-112), з ТОВ «Едванс КР» (обслуговування вантажу в ЗМК).

Реальність вчинення зазначених господарських операції згідно з актом перевірки відповідачем не спростовується. Суми ПДВ по придбаному товару були включені до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах.

Вартість придбаних товарів з урахуванням витрат на послуги пов'язаних з реалізацією товару на експорт становить 359887,89 грн., ПДВ в розмірі 52343,26 грн., а сума реалізації позивачем на експорт склала 293947,77 грн. за нульовою ставкою ПДВ.

Таким чином, виходячи з розрахунку 359887,89 грн. - 293947,77 = 65940,12 грн. Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що реалізація товару на експорт не була збитковою для позивача, а мала прибуток у сумі 65940,12 грн.

Крім того суд апеляційної інстанції зауважує на наступному.

Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Виходячи із змісту цієї норми та норми частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належно оформлена вантажна митна декларація є допустимим доказом вивезення (експортування) товару за межі митної території України, а відтак і єдиною підставою для застосування платником податку на додану вартість нульової ставки при визначенні податкових зобов'язань з цього податку за експортними поставками.

Згідно з статтею 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими твердження податкового органу щодо включення суми податку на додану вартість до складу витрат по операціях з придбання товарів у ТОВ «Алтек»,СПД ОСОБА_2, СПД ОСОБА_3, ТОВ «Трансбудсистем», ТОВ «Полігон-Авто», ТОВ «КП «ЕМІР», ТОВ «Сайтек», ТОВ ВКФ «Вибір», ПП «ДАСк-Центр», ТОВ «ТД Технокредо, ТОВ «Епіцентр», ФОП ОСОБА_4, СПД ОСОБА_5, СПД ОСОБА_6, ТОВ «Кераміда», ТОВ «Бікос», ТОВ «Дайнер Консалт», ТОВ «ТД Миранті-Плюс», ПП ОСОБА_7, та в зв'язку з цим висновки про збитковість подальших операцій з експорту вказаного товару, з цих підстав, суперечать нормам податкового законодавства.

Відповідно до п.п. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

Таким чином, відповідачем безпідставно враховано у складі собівартості товару суми податку на додану вартість, сплаченого постачальнику, що призвело до безпідставного висновку про збитковість операції з продажу такого товару на експорт.

Не може вважатись обґрунтованим і посилання відповідача на те, що позивач намагався отримати прибуток не за рахунок своєї господарської діяльності, а розраховував отримати державні кошти шляхом повернення ПДВ з державного бюджету.

Такий висновок податкового органу не ґрунтується ні на положеннях чинного законодавства (яким прямою нормою визначено базу оподаткування щодо операцій з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту за нульовою ставкою), ні на встановлених обставинах у справі щодо наявності факту декларування позивачем до бюджетного відшкодування податку на додану вартість, підтверджених належними та допустимими доказами.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, є операції платників податку з вивезення товарів за межі митної території України.

За змістом п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/ послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пп. 14.1.71. п. 14.1 ст. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Під час проведення перевірки платника податку орган державної і додаткової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року у справі №804/2017/14 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 03 квітня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко