Ухвала

від 07.04.2015 по справі 825/183/15-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/183/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Скалозуб Ю.А. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

07 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Ковтун І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Своїм рішенням суд, зокрема, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові від 17 грудня 2014 року №0005541701.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 20 жовтня 2014 року по 24 жовтня 2014 року на підставі статті 20, статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ДПІ у м. Чернігові від 17 жовтня 2014 року № 2976 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та на підставі службового посвідчення серії НОМЕР_4, виданого ДПІ у м. Чернігові, Мартиненко В.А. - головним державним ревізором - інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб ДПІ у м. Чернігові, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковим деклараціям з податку на додану вартість за грудень 2013 та березень 2014 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ "ІНШААТ-ІНВЕСТ" (код ЄДРПОУ - 33370819) відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки складено акт №2498/17/2606814959 від 30 жовтня 2014 року, яким встановлено порушення позивачем норм пп. 14.1.181 п.14.1 статті 14, п.193.1 статті 193, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 200.1 статті 200 Податкового кодексу, в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за грудень 2013 року на суму 11 005 грн. та за березень 2014 року на суму 3 203 грн., в результаті формування податкового кредиту з ТОВ "ІНШААТ-ІНВЕСТ" (код ЄДРПОУ 33370819), з яким не підтверджено реальність здійснення господарської діяльності та донараховано податку на додану вартість за актом перевірки - 14 208 грн.

На підставі складеного акту перевірки, 17 грудня 2014 року ДПІ у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005541701, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 14 520,00 грн. (у т. ч. за основним платежем - 10 968,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3 552,00 грн.).

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_3 зареєстрований Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 30 жовтня 2005 року, про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за № 2 064 000 0000 006606, взятий на податковий облік в ДПІ у м. Чернігові 30 жовтня 2005 року та зареєстрований платником податку на додану вартість.

Згідно Виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 28 березня 2013 року, основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_3 є 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

Судом першої інстанції встановлено, що між ФОП ОСОБА_3 (Постачальник) та ТОВ "ІНШААТ-ІНВЕСТ" (Покупець) у перевіряємий період був укладений договір купівлі-продажу від 25 грудня 2013 року № 25/12-1.

На виконання умов договору ТОВ "ІНШААТ-ІНВЕСТ" були виписані на адресу позивача податкові накладні від 28 березня 2014 року № 75 та від 27 грудня 2013 року № 53. Отримання дизельного палива підтверджують видаткові накладні від 27. грудня 2013 року № 271203 та від 28 березня 2014 року № 280301. Доказом якості придбаного товару є відповідний паспорт НОМЕР_5. На підтвердження оплати за придбаний товар є платіжне доручення від 17 січня 2014 року № 1016, квитанції до прибуткового ордеру.

Як вбачається з акту перевірки позивача та апеляційної скарги, податковий орган посилається на дані інших податкових органів, які у своїх актах про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ТОВ "ІНШААТ-ІНВЕСТ" стверджували про відсутність в них адміністративно-господарських можливостей для виконання зобов'язань перед ФОП ОСОБА_3

Суму податку на додану вартість, сплачену по вказаним правовідносинам, позивач включив до складу податкового кредиту.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, контрагент позивача мав статус платника ПДВ на момент здійснення описаних в Акті перевірки господарських операцій, як того вимагає ПКУ при здійснені оподатковуваних операцій та був зареєстрований в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі наступних первинних документів: договорів купівлі-продажу, податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень, квитанцій, паспорту якості товару.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, на підтвердження здійснення господарської діяльності позивачем надано до суду документи, які свідчать про вид його основної діяльності - надання послуг перевезення вантажним транспортом, докази наявності у позивача транспортних засобів, для яких придбавалося паливо, докази технічного обслуговування таких транспортних засобів та оренди місця стоянки; докази укладення та виконання правочинів з перевезення вантажним транспортом, для чого придбавалося паливо, а також подорожні листи, що свідчать про використання палива в процесі господарської діяльності та докази зберігання придбаного дизельного палива, оскільки з пояснень позивача встановлено, що отримане паливо заливалося у бак вантажних автомобілів, що не були на момент приїзду автоцистерни з паливом у від'їзді, а частково зберігалося на території позивача у бочках, з яких потім заправлялися, інші вантажні автомобілі (Свідоцтва про державну реєстрацію транспортних засобів, договір позички транспортного засобу від 07 серпня 2012 року, договір позички транспортного засобу від 15 липня 2013 року, договір найму (оренди) транспортного засобу, договір про оренду транспортного засобу, акти здачі-прийняття послуг на технічне обслуговування транспорту, договір суборенди стоянки, акти здачі-прийняття послуг по оренді стоянці, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, договір на міжнародні перевезення від 28 березня 2014 року, договір на виконання транспортних послуг, договір-заявка від 21 лютого 2014 року, договір на надання транспортних послуг від 03 березня 2014 року, генеральний договір на транспортне експедирування від 27 січня 2014 року, договір на транспортні перевезення від 07 березня 2014 року, договір-заявка від 26 лютого 2014 року, договір-заявка від 07 березня 2014 року, заявка на перевезення від 28 січня 2014 року, договір-заявка від 21 лютого 2014 року, заявка на перевезення вантажу від 20 лютого 2014 року, заявка на перевезення вантажу від 20 лютого 2014 року, договір автотранспортних послуг від 03 січня 2014 року, транспортна заявка від 21 березня 2014 року, заявка-договір від 03 березня 2014 року, акти здачі-приймання наданих послуг з контрагентами, подорожні листи вантажного автомобіля.

Слід зазначити, що відповідачем було здійснено посилання на акт від 18 липня 2014 року № 136/22-03-33370819 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "ІНШААТ-ІНВЕСТ" (код 33370819) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків у період з 01 листопада 2013 року по 31 грудня 2013 року та акт від 21 липня 2014 року № 140/22-03-33370819 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ІНШААТ-ІНВЕСТ" (код 33370819) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків у період з 01 березня 2014 року по 31 березня 2014 року, якими встановлено відсутність факту реальності господарських операцій підприємства з контрагентом та порушення підприємством податкової дисципліни.

Опираючись на інформацію, наведену в такому акті про неможливість проведення зустрічної звірки, податковий орган оскаржуваним Актом перевірки визнав нікчемними правочини, укладені позивачем з контрагентом, такими, що не здійснювалися, а лише оформлювалися.

Проте, з аналізу норм цивільного законодавства, зокрема, статей 219, 220, 221, 224, 228, 234 ЦК України, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. В матеріалах справи жодних допустимих доказів на підтвердження недійсності право чинів не міститься.

При цьому, жодних первинних документів безпосередньо по господарським взаємовідносинам позивача із контрагентом, як вбачається із названого акту перевірки, органом державної податкової служби не досліджувалось.

В матеріалах справи не міститься жодних вироків щодо посадових осіб позивача чи його контрагентів щодо ухиляння від сплати податків та зборів бо будь-яких інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Крім того, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так само як і на платника податків не покладається обов'язок перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану

Таким чином, включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, відображених у отриманих від третьої особи податкових накладних, було здійснено ним на підставі вчиненого правочину, реальність якого доведено в судовому засіданні та у відповідності до вимог діючого законодавства, а суми ПДВ підтверджуються належним чином оформленими податковими накладними.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин із ТОВ "ІНШААТ-ІНВЕСТ" в зазначений період, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача.

Таким чином обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Отже суд першої інстанції при винесенні постанови було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління державної фіскальної служби у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.