Постанова

від 01.04.2015 по справі 908/71/15-г

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2015 р. Справа № 908/71/15-г

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Кравченко В.В., дов. б/н від 27.01.2015 р.

відповідача - Ковальчук О.С., дов. б/н від 30.03.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№1620 З/3-11) на рішення господарського суду Запорізької області від 29.01.2015 р. у справі 908/71/15-г

за позовом Селянського (фермерського) господарства «Карпенко М.І.», с. Максимівка Вільнянського району Запорізької області,

до відповідача Державного підприємства «Підприємство Дружелюбівського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Запорізькій області № 1», с. Дружелюбівка Вільнянського району Запорізької області,

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року позивач - Селянське (фермерське) господарство "Карпенко М.І." звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача - Державного підприємства "Підприємство Дружелюбівського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Запорізької області № 1" про стягнення 145561,97 грн. заборгованості, з яких : 98860,00 грн. основний борг за укладеним сторонами договором на виконання сільськогосподарських робіт від 15.09.2015 року, 19236,46 грн. пені, 8695,71 3% річних, 19029,80 інфляційних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.01.2015р. у справі 908/71/15-г (суддя Сушко Л.М.) відмовлено в задоволенні позову Селянського (фермерського) господарства «Карпенко М.І.» до Державного підприємства «Підприємство Дружелюбівського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Запорізькій області № 1» про стягнення заборгованості.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу, з урахуванням додаткових письмових пояснень, обгрунтовує тим, що дата виконання зобов'язання- 30.11.2011 р. є лише початком виконання зобов"язання, а конкретною датою, до якої відповідач міг виконати свої обов'язки в розумінні ст.631 ЦК України є строк його дії до 31.12.2011 року до повного виконання ним зобов'язань. А тому, за твердженням позивача, висновок місцевого господарського суду про пропущення позивачем, який подав позов З0.12.2014 р., трирічної позовної давності, є необгрунтованим.

Окрім цього, як зазначає позивач, відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків за період: 01.05.2011року - 03.09.2013 року, підписаного сторонами та скріпленого їх печатками, відповідач визнав заборгованість перед СФГ «Карпенко М.І. за цей період. До того ж, позивачем на адресу відповідача надсилалися неодноразові письмові претензії (від 07.11.13 року, 25.02.14 року, 10.04.14 року) які були відповідачем отримані та лист про необхідність підписання акту звірки від 25.02.2014 року із посиланням про те, що у разі його непідписання заборгованість вважається погодженою. Таким чином, позовна давність преривалась в порядку статті 264 Цивільного кодексу України вчиненням відповідачем зазначених дій, які свідчать про визнання ним боргу.

Також, звертає увагу на те, що окрім спірного договору, 15.09.2011 року сторонами укладався договір про виконання сільськогосподарських робіт, а саме щодо дискування земельної ділянки площею 318 га на загальну суму 38 160,00 грн, що передбачено п.2.1. Згідно з актом виконаних робіт від 27.10.11 року, підписаним відповідачем, зазначені роботи на суму 38 160 ,00 грн., були виконані. А оскільки вказані договори підписувалися одночасно, а також практично одночасно були виконані (про що свідчать акти виконаних робіт від 27.10.11 рокуна суму 38 160 грн. та від 26.10.11 на 98 600 грн., загальна сума 136 760 грн) відповідачу був виставлений єдиний рахунок № 2/2610 від 26.10.11 на суми 38 160,00 грн. за дискування та 98 600 грн. за посів озимих культур, всього на суму 136 760,00 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2015 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 01.04.2015 року на 14:30 год.

Позивачем електронною поштою (вх.№5026 від 30.03.20154 року) та через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду (вх.№5067 від 31.03.2015 року) було надано суду письмові пояснення по справі.

Також відповідачем електронною поштою (вх.№5030 від 30.03.20154 року) та через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду (вх.№5124 від 01.04.2015 року) було надано суду відзив на апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні 01.04.2015 року підтримав апеляційну скаргу.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні 01.04.2015 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що умова укладеного сторонами договору на виконання сільськогосподарських робіт від 15.09.2011 р. про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань, не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі (частина перша статті 251, стаття 256 ЦК України), який починається від конкретного дня і спливає також у певний момент часу.

Також вказує на те, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане, тобто в спірних правовідносинах по даній справі перебіг такого строку починається з 01.12.2011 року.

Окрім цього зазначає, що положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Однак, позивачем безпідставно нараховано пеню за рік, тобто за межами встановленого цією статтею шестимісячного періоду.

Також, вказує на те, що акт звіряння взаємних розрахунків за період : 01.05.2011 року -03.09.2013 року на загальну суму 269 394,27 грн., претензії від 07.11.13 р. та від 25.02.14р., а також лист про необхідність підписання акту звірки від 25.02.14 р. не надавалися позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому не можуть бути прийняті судом як додаткові докази. До того ж, за висновком відповідача, акт звіряння не має юридичної сиди, оскільки він підписаний Прокопієм С.М., який на час підписання акту звіряння не мав повноважень на вчинення цих дій, так як наказом Державної пенітенціарної служби України від 23.09.2013р. №73/0С-13 його було призначено на посаду директора лише 23 вересня 2013 року.

Крім того, звертає увагу на те, що акт звіряння не містить суми, що зазначена у договорі від 15 вересня 2011 року на виконання сільськогосподарських робіт, а саме 98 600,00 грн., а стосується суми 136 760,06 грн.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи позивача та відповідача, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 15.09.2011 року між Підприємством Дружелюбівського виправного центру №1, замовником, та СФГ "Карпенко М.І.", виконавцем, було укладено договір на виконання сільськогосподарських робіт (далі договір), відповідно до умов якого замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконану виконавцем роботу з посіву озимих зернових культур.

Згідно з пунктом 2.1. договору об'єм робіт здійснюється виконавцем на площах замовника у таких обсягах: посів озимих зернових на площі 580,00 га, вартість - 98600,00 грн.

Відповідно до пункту 3.3. договору розрахунок з виконавцем здійснюється у безготівковій або іншій не забороненій законом формі. Остаточний розрахунок - до 30.11.2011 р.

Згідно з пунктом 3.4. договору після закінчення робіт сторони складають акт про виконані роботи. Цей акт є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 8.1 договору встановлено, що цей договір набирає чинності у день його підписання і діє до 31.12.2011р. та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань .

26.10.2011р. сторонами підписано акт виконаних робіт на суму 98 600,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати виконаних позивачем робіт не виконав.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №01/П/54 від 10.04.2014р. щодо оплати заборгованості, яка залишилась без відповіді.

Таким чином, станом на день розгляду спору основний борг ДП "Підприємства Дружелюбівського виправного центру №1" перед СФГ "Карпенко М.І." за договором становить 98 600,00 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Зі змісту позовної заяви випливає, що позивач в обгрунтування позову посилається на те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору про виконання сільськогосподарських робіт від 15.09.2011 р. позивачем здійснено сільськогосподарські роботи з посіву озимих зернових культур на площі 580,00 га, що підтверджується актом виконаних робіт від 26.10.2011р. на загальну суму 98600,00 грн. Заборгованість до теперішнього часу не сплачена. Виконавцем на адресу замовника надсилалася письмова претензія від 10.04.2014р. № 01/П/54 на суму 136760,00 грн., в тому числі на суму 98 600,00 грн., яку адресатом отримано 12.04.2014 року та проігноровано. Відповідачем порушено строки оплати, отже крім основної заборгованості, відповідно до діючого законодавства України та умов договору у позивача виникає право на стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

З урахуванням зазначених обставин, позивач просить стягнути з відповідача 98860,00 грн. основного боргу, 19236,46 грн. пені, 8 695,71 грн. 3% річних, 19 029,80 грн. інфляційних збитків та покласти на відповідача судові витрати.

Місцевий господарський суд, розглянувши дану справу, відмовив у позові в повному обсязі. При цьому, господарський суд першої інстанції виходив з того, що сторонами в п. 3.3 Договору узгоджено, що остаточний розрахунок має бути здійснено до 30.11.2011р. Таким чином, 01.12.2011р., є моментом виникнення у СФГ "Карпенко М.І." права на позов та саме з 01.12.2011р. почався перебіг позовної давності.

Разом з тим, як вказує місцевий господарський суд, відповідно до штемпеля на поштовому конверті, позов до суду СФГ "Карпенко М.І." надіслано лише 30.12.2014р., тобто після спливу встановленого трирічного строку позовної давності. А тому, оскільки відповідачем заявлено клопотання про застування строку позовної давності, за висновком місцевого господарського суду, в задоволенні позовних вимог СФГ "Карпенко М.І." про стягнення з Підприємства Дружелюбівського виправного центру №1 на користь СФГ "Карпенко М.І." 98 860,00 грн. основного боргу слід відмовити.

Окрім цього, господарський суд першої інстанції зазначив, що згідно зі статтею 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), у зв"язку з чим місцевий господарський суд також дійшов висновку про відмову у стягненні 19236,46 грн. пені, 8 695,71 грн. 3% річних та 19029,80 грн. інфляційних збитків

Однак, колегія суддів не може погодитися із такими висновками місцевого господарського суду, зважаючи на таке.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що в матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування строку позовної давності.

Зазначення відповідачем у відзиві на позов про прийняття рішення про відмову в задоволенні позову в зв"язку зі спливом терміну позовної давності не може вважатися заявою про застосуваання позовної давності в розумінні статті 267 Цивільного кодексу України, так як прохальна частина відзиву не містить вимог про застосування позовної давності.

Окрім цього, згідно з частиною 2 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Так, відповідно до наданого суду апеляційної інстанції акту звіряння взаємних розрахунків за період : 01.05.2011 року - 03.09.2013 року, отриманого відповідачем 12.04.2014 року разом з претензією 136760,00-1 прим.., рахунком №2/2610-1 прим., актами виконаних робіт -2 прим. (а.с. 77), відповідач станом на 12.04.2014 року визнав заборгованість у сумі 136760,00 грн. (98600 грн.+38160 грн. за договорами б/н від 15.09.11 р.).

Зазначений акт свідчить про визнання відповідачем суми заборгованості та про преривання у зв"язку із цим, позовної давності в порядку статті 264 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказував на те, що акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.05.2011-03.09.2013 р.р. на загальну суму 269 394,27 грн., не надавався позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому в силу частини 1 статті 101 ГПК України він не може бути прийнятий судом як додатковий доказ.

Однак, за висновком колегії суддів, таке твердження не може вважатися обгрунтованим, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК України, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду.

Позивач в судовому засіданні, обгрунтовуючи неможливість надання зазначеного акту суду першої інстанції, вказував на те, що місцевим господарським судом оскаржуване рішення було прийняте у першому ж засіданні 29.01.2015 року, при цьому судом вказувалось на застосування позовної давності за відсутності відповідної заяви відповідача. У зв"язку з цим позивач, який не розраховував на безпідставне застосуавання позовної давності, зазначений акт у судовому засіданні 29.01.2014 року суду не надав та не мав змоги надати пізніше.

А тому, оскільки позивачем обгрунтовано неможливість надання акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2011-03.09.2013 р.р. на загальну суму 269 394,27 грн., він приймається апеляційним господарським судом як додатковий доказ та долучається до матеріалів справи.

Також відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що вказаний акт звіряння не має юридичної сили, оскільки він підписаний Прокопієм С.М., який на час підписання акту звіряння не мав повноважень на вчинення таких дій, так як наказом Державної пенітенціарної служби України від 23.09.2013р. №73/0С-13 його було призначено на посаду директора лише 23 вересня 2013 року.

Проте, колегія суддів вважає такі посилання відповідача безпідставними, зважаючи на таке.

Зі змісту акту звіряння вбачається, що він не містить дати складання, а містить період (з 01.05.2011-03.09.2013 р.р.), за який здійснюються взаєморозрахунки сторін.

При цьому, зі змісту наявних в матеріалах справи поштового повідомлення та опису вкладення у цінний лист (а.с. 77) вбачається, що вказаний акт було відправлено відповідачу 10.04.2014 року, що свідчить про те, що цей акт було складено у 2014 року, тобто вже після видачі наказу Державної пенітенціарної служби України від 23.09.2013р. №73/0С-13 про призначення Прокопія С.М. директором цієї служби.

Крім того, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу звертає увагу на те, що акт звіряння не містить суми, що зазначена у договорі від 15 вересня 2011 року на виконання сільськогосподарських робіт, а саме 98 600,00 грн., а стосується, крім іншого, суми 136 760,06 грн.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що окрім спірного договору, 15.09.2011 року сторонами укладався договір про виконання сільськогосподарських робіт, а саме щодо дискування земельної ділянки площею 318,00 га на загальну суму 38 160 грн.

Згідно з актом виконаних робіт від 27.10.11 року, підписаного відповідачем, зазначені роботи на суму 38 160 грн., були виконані. А оскільки вказані договори підписувалися одночасно, а також практично одночасно були виконані,(про що свідчать акти виконаних робіт від 27.10.11 на суму 38 160,00 грн. та від 26.10.11 на 98 600,00 грн. (загальна сума 136 760,00 грн), відповідачу був виставлений єдиний рахунок № 2/2610 від 26.10.2011 року на суми 38 160 грн. за дискування та 98 600,00 грн. за посів озимих культур, всього на суму 136 760,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 98860,00 грн. основного боргу підлягають задоволенню

А оскільки позовна вимога про стягнення основного боргу підлягає задоволенню, то з урахуванням статті 625 Цивільного кодексу України, підлягає задоволенню і похідна від неї позовна вимога про стягнення 8695,71 3% річних та 19029,80 інфляційних.

Що стосується позовної вимоги про стягнення 19236,46 грн. пені, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мапо бути виконано.

Однак, в порушення вимог зазначеної норми, позивач нарахував пеню за період з 08.12.2013 року по 08.12.14 року, тобто за межами шести місяців від дня, коли зобов"язання мале бути виконане.

Проте, задоволенню підлягає сума пені, розрахована за шість місяців за період з 13.04.2014 року (день отримання відповідачем рахунку 2/2610) по 13.10.2014 року (перевірена за допомогою програми "Законодавство") і дорівнює 10854,10 грн.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права, а тому вказане рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, яким позов слід задовольнити частково.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 29.01.2015р. у справі 908/71/15-г скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Підприємство Дружелюбівського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Запорізькій області № 1» (70053, Запорізька область, Вільнянській район, с. Дружелюбівка, вул. Олімпійська, 2, ід. код 08680046, п/р 26004000114483 в ПАТ "Укрсоцбанк") на користь Селянського (фермерського) господарства «Карпенко М.І.» (70024, Запорізька область, Вільнянській район, с. Максимівка, вул. Феленко, 24, ід. код 30567718, ід. податковий номер 305677108065, свідоцтво платника ПДВ №200095843, р/р 26001165975 в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") 98860,00 грн. основного боргу, 10854,10 грн. пені, 8695,71 грн. річних, 19029,80 грн.інфляційних, 2743,58 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 860,89 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

У стягненні решти позову відмовити.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 06.04.2015 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.