Постанова

від 31.03.2015 по справі 10-01/3634

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2015 р. Справа№ 10-01/3634

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Верховця А.А.

Шипка В.В.

при секретарі судового засідання: Сотніковій І.О.

Представники учасників провадження у справі в судове засідання не з'явились.

розглянувши апеляційну скаргу Христинівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Черкаській області на ухвалу господарського суду Черкаської області від 27.01.2015 року

у справі № 10-01/3634 (суддя Хабазня Ю.А.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгмаксима»

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Машинно-тракторна станція «Поляна»

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 27.01.2015 року відмовлено у задоволенні заяви Христинівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Черкаській області про збільшення поточних вимог до боржника на суму 261 092,71 грн.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, Христинівська ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Черкаської області від 27.01.2015 року та прийняти нове рішення, яким збільшити поточні вимоги до боржника на суму 261 092,71 грн., посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 року колегією суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Верховця А.А., Шипка В.В. вказану апеляційну скаргу було повернуто без розгляду на підставі п. 2, 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

16.03.2015 року апеляційна скарга Христинівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області надійшла до Київського апеляційного господарського суду повторно.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 року зазначену апеляційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Верховець А.А., Шипко В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу Христинівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.03.2015 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

Представники скаржника в судове засідання 31.03.2015 року не з'явились, надіславши до початку судового засідання через відділ документального забезпечення суду заяву, в якій останній заявлені вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд розглянути справу без їх участі.

Представники інших учасників провадження у справі в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи на направляли.

31.03.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги Христинівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області слід відмовити, а ухвалу господарського суду Черкаської області від 27.01.2015 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 22.12.2011 року, який вступив в дію з 19.01.2013 року, встановлено, що положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

В даному випадку застосовується положення Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою господарського суду Черкаської області від 12.07.2006 року порушено провадження у справі про банкрутство боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Білана В.В., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Після публікації у газеті „Голос України" від 17.08.2006 року оголошення про порушення справи про банкрутство, відповідно до ст.14 Закону про банкрутство, судом розглянуто вимоги, які надійшли від конкурсних кредиторів та ухвалою суду від 12.03.2009 року затверджено реєстр їх вимог.

Постановою господарського суду Черкаської області від 27.04.2009 року боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Білана В.В.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 07.09.2009 року державну податкову інспекцію у Монастирищенському районі, правонаступником якого є заявник, визнано поточним кредитором на суму 887 493,00 грн.

Ухвалою суду від 03.09.2013 року припинено повноваження ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Білана В.В. та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Смілянця С.М.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 02.04.2014 року припинено повноваження ліквідатора банкрута Смілянця С.М. та призначено ліквідатором Постоленка В.О.

08.12.2014 року Христинівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області подано заяву від 04.12.2014 № 3511/23-24-10-037 про збільшення поточних вимог до боржника на суму 261 092,71 грн., з яких 257 862,71 грн. - податок на додану вартість та 3 230,00 - штрафні санкції.

Заява мотивована тим, що у боржника протягом 2009-2014 років виникли зобов'язання зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) на суму 257 862,71 грн., які просив включити до поточних кредиторських вимог.

Крім того, оскільки боржник в установлений строк вказані податкові зобов'язання не сплатив, рішенням заявника (податкове повідомлення-рішення від 11.11.2014 року №0003900) до боржника застосовано штраф у розмірі 3 230,00 грн., які він також просив включити до поточних кредиторських вимог.

Оскаржуваною ухвалою господарського суду Черкаської області від 27.01.2015 року у задоволенні вищевказаної заяви відмовлено.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення зазначеної ухали, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Так, згідно матеріалів справи, постановою господарського суду Черкаської області від 27.04.2009 року боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Законом про банкрутство встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав, а вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури (ст. 23 Закону).

Отже, у зв'язку з визнанням боржника банкрутом у такої особи виникає особливий правовий статус, який є значно відмінний від статусу боржника.

Так, згідно положень зазначеної статті 23 Закону у банкрута припиняється підприємницька діяльність та припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також повноваження власника (власників) майна банкрута.

Відповідно до ст. 25 Закону ліквідатор з дня свого призначення здійснює повноваження визначені у ч.1 вказаної статті, а також здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Отже, правосуб'єктність ліквідатора визначена в Законі та він позбавлений права здійснювати повноваження, які не передбачені положеннями Законом та виходять за межі його компетенції.

Тому, податкові зобов'язання, які виникають в ліквідаційній процедурі, мають бути обумовлені саме в Законі, у зв'язку з чим на ліквідатора покладається відповідний обов'язок їх сплатити.

Виходячи з аналізу положень Закону, в ліквідаційній процедурі нові зобов'язання у банкрута в особі його органу управління -ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть виникати виключно у випадках прямо передбачених у цьому Законі і порядок їх виконання визначений нормами Закону.

Такими випадками є зобов'язання з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (ч. 9 ст. 30 Закону).

Стаття 31 Закону розкриває склад витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (п.п. "г" п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону). Оскільки сплата податку на додану вартість з продажу майна боржника значно знижує обсяг ліквідаційної маси, то законодавець повинен був прямо виділити цей вид витрат, т. я. він має істотне значення. Однак, законодавець прямо не визначає сплату суми податку на додану вартість, як витрати, пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури.

Отже, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у боржника не можуть виникати нові зобов'язання зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

З викладеного випливає, що в ліквідаційній процедурі у боржника-банкрута не з'являється ніяких додаткових податкових зобов'язань, крім тих, котрі у вигляді конкурсних вимог включені до реєстру вимог кредиторів відповідно до ст.ст. 14, 23 Закону, тобто у боржника при продажу майна в ліквідаційній процедурі не виникає зобов'язань зі сплати податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 03.12.2003 року у справі № 17/124.

Крім того, відповідно до положень статті 1 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною четвертою статті 12 цього Закону встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство, що підтверджується ухвалою господарського суду Черкаської області від 12.07.2006 року в даній справі.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 01.10.2013 року у справі № 28/5005/3240/2012.

Таким чином, оскільки заява скаржника з поточними вимогами до боржника є сумою з податку на додану вартість, який нараховано під час здійснення ліквідаційної процедури після визнання боржника банкрутом (27.04.2009 року), та штрафними санкціями за несплату в установлений строк грошового зобов'язання, яку накладено під час дії мораторію, то колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в її задоволенні, доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, спростовуються чинним законодавством, а відтак у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвала господарського суду Черкаської області від 27.01.2015 року у даній справі є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстав для її скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-106 ГПК України та Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Христинівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Черкаській області на ухвалу господарського суду Черкаської області від 27.01.2015 року у справі № 10-01/3634 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Черкаської області від 27.01.2015 року у справі № 10-01/3634 - без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Справу № 10-01/3634 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 06.04.2015 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді А.А. Верховець

В.В. Шипко