Рішення

від 06.04.2015 по справі 910/23520/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2015Справа №910/23520/13 За позовом Фермерського господарства "Мрія"

до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області

Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Аквахвиля"

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кабінет Міністрів України

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Кононов В.В. - представник за довіреністю; Храпаль М.В. - представник за довіреністю;

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: Каменчук В.О. - представник за довіреністю

від третьої особи: не з`явився

СУТЬ СПОРУ :

У грудні 2013 р. ФГ "Мрія" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області та ТОВ "Зелена Аквахвиля" про:

- визнання незаконним та скасування розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 15.04.2013 р. № 288 про передачу в оренду водного об'єкту;

- визнання недійсним договору оренди водного об'єкту загальнодержавного значення від 16.04.2013 р. № 105, укладеного між Києво-Святошинською райдержадміністрацією Київської області та ТОВ "Зелена Аквахвиля".

Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 92, 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 51, 58, 59, 85 Водного кодексу України та статей 116, 123, 124, 149 Земельного кодексу України обґрунтовані тим, що оскаржуваними розпорядженням та договором оренди водного об'єкту, який переданий у користування ТОВ "Зелена Аквахвиля", порушуються права та законні інтереси позивача, як землекористувача земельної ділянки, переданої ФГ "Мрія" у постійне користування згідно Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого 10.09.2001 р. на підставі рішення Києво-Святошинською райдержадміністрацією Київської області від 16.02.1999 р., а передача водного об'єкту відповідачеві суперечить цільовому призначенню земельної ділянки, яка надана позивачу для ведення фермерського господарства та буде перешкоджати реалізації його прав та обов'язків щодо використання земельної ділянки.

Позивач також посилався на відсутність у Києво-Святошинської райдержадміністрації Київської області повноважень на розпорядження водним об'єктом, що вбачається, окрім норм чинного законодавства, також й з судової практики, зокрема, постанови Вищого господарського суду України від 21.01.2014 р. у справі № 911/1427/13.

Рішенням Господарського суду м. Києва № 910/23520/13 від 06.08.2014, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014, в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2015 рішення Господарського суду м. Києва № 910/23520/13 від 06.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 скасовано та справу направлено на новий розгляд.

За результатами автоматизованого розподілу справ у Господарському суді міста Києва, справу № 910/23520/13 передано для розгляду судді Грєховій О.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2015 призначено розгляд справи № 910/23520/13 на 16.03.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 враховуючи нез'явлення в засідання суду представників відповідача 1 та третьої особи, господарський суд відклав розгляд справи на 06.04.2015.

В судове засідання представники позивача з'явилися, вимоги ухвал суду виконали, надали пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали повністю.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, проте через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю представника відповідача 1 бути присутнім у призначеному судовому засіданні.

Розглянувши дане клопотання, суд його відхиляє з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника, а також реалізації його права на захист шляхом подання відзиву на позов по суті. Проте відповідач 1 наданими йому процесуальними правами не скористався.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача 1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судове засідання представник відповідача 2 з'явився, проти задоволення позовних вимог заперечував повністю з підстав недоведеності позивачем наявності його порушеного права, на захист якого був поданий даний позов.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, вимог ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За клопотанням сторони, у відповідності до вимог ч. 7 ст. 81-1 ГПК України, у судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 288 від 15.04.2013 "Про передачу в довгострокову оренду водного об'єкту ТОВ "Зелена аквахвиля" на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" Товариству з обмеженою відповідальністю надано в оренду, терміном на 25 років водний об'єкт, площа водного дзеркала якого складає 17,0 га для риборозведення на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району.

16.04.2013 між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля" (орендар) було укладено договір оренди водного об'єкта загальнодержавного значення № 105 (далі - договір № 105).

Відповідно до п. 1.1. договору № 105 на підставі розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 288 від 15.04.2013 "Про передачу в довгострокову оренду водного об'єкту ТОВ "Зелена аквахвиля", на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" та відповідно до п. 3 Прикінцевих положень, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 51 Водного кодексу України, постанови КМУ № 502 від 13.05.1996 "Про затвердження порядку користування землями водного фонду", орендодавець надає в оренду, а орендар приймає в строкове платне користування на умовах оренди водний об'єкт (в подальшому - об'єкт оренди) на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області площа водного дзеркала складає 17,0 га, для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Згідно з п. 1.5. договору термін дії договору становить 5 (п'ять) років.

Відповідно до акту прийому-передачі від 16.04.2013 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду водний об'єкт площею 17,0 га на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Спір у справі виник у зв'язку із тим, що, на думку позивача, прийняте розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 288 від 15.04.2013 р. є незаконним та підлягає скасуванню, а договір оренди, укладений на підставі такого розпорядження, визнанню недійсним.

Зокрема, позивач вказує на те, що спірний водний об'єкт знаходиться у нього в постійному користуванні, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею ІІІ-КС №018998 від 10.09.2001р., а відтак не міг бути переданий в оренду ТОВ "Зелена аквахвиля". Крім того позивач зазначає, що єдиним суб'єктом, який має право надавати в користування водні об'єкти загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України, а відтак відповідач 1 діяв з перевищенням наданих повноважень.

У відзиві на позовну заяву Києво-Святошинська райдержадміністрація просила відмовити у її задоволенні вказуючи на те, що ні Конституцією України, ні Водним кодексом України, ні Законом України "Про місцеві адміністрації" не встановлено прямої заборони видавати розпорядження, і оскільки райдержадміністрація є частиною виконавчої гілки влади та здійснює державну політику, визначену Кабінетом Міністрів України в межах адміністративно-територіальної одиниці в порядку та у спосіб, визначений законом, оскаржуване розпорядження Києво - Святошинської райдержадміністрації та спірний договір є законними, а доводи позивача необґрунтованими та безпідставними.

Відповідач також вважав, що позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів, вказуючи на те, що ФГ "Мрія" має право на користування даною земельною ділянкою лише після укладення договору оренди в порядку статті 93 Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", який позивачем не наданий, а згідно розпорядженням Києво-Святошинської райдержадміністрації від 18.03.2010 р. № 2019 було передано частину земель ФГ "Мрія" у приватну власність громадян, про що позивач не повідомив у позовній заяві.

ТОВ "Зелена Аквахвиля" просило відмовити у задоволенні позову вказуючи, зокрема на те, що відповідно до наданого позивачем земельного акта, у постійне користування було надано земельну ділянку площею 50 га в межах згідно плану громадянці Ніколаєвій С.Д., а не позивачеві - ФГ "Мрія", тобто позивачем не доведено порушення його права та інтересів. Крім того, як зазначав відповідач, на даному земельному акті була зроблена відмітка про зміни у землекористуванні на підставі розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації від 18.03.2010 р. № 2019 відповідно до якого було передано у приватну власність земельні ділянки членам фермерського господарства, у тому числі і Ніколаєвій С.Д., тобто земельна ділянка площею 50 га, яка надавалась у 2001 році у постійне користування громадянці Ніколаєвій С.Д., у 2010 році була розділена шляхом виділення з неї земельних ділянок громадянам у власність, проте, новий державний акт на землю Ніколаєвою С.Д. з визначенням розміру, кадастрового номеру та схеми земельної ділянки не отримувався, що свідчить, на думку відповідача, про відсутність спору про право.

Вивчивши надані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

В силу вимог частини 1 статті 6 цього Закону на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Статтею 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", який був чинний на момент видачі позивачу Державного акта на право постійного користування землею від 10.09.2001 р., визначені економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні, а у абзацах 1, 2 пункту 2 статті 4 закріплено, що земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.

Згідно з ч. 5 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право постійного користування землею.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно списку громадян, яким надаються земельні ділянки для організації селянського /фермерського/ господарства в Києво-Святошинському районі, який є додатком № 1 до рішення районної Ради народних депутатів від 15.10.1992 р., громадянину Величку Д.І. у постійне користування надано земельну ділянку площею 50 га (том 3 а.с. 46).

20.11.1992 р. складено акт перенесення в натуру меж наданої земельної ділянки гр. Величко Д.І. під організацію селянського /фермерського/ господарства (том 3 а.с. 47).

Статтею 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на момент прийняття Радою народних депутатів рішення від 15.10.1992 р. про надання земельної ділянки гр. Величку Д.І.) встановлений порядок надання земель для ведення селянського (фермерського) господарства та передбачено, що земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством може набуватись після шести років володіння нею. Надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у порядку, визначеному у пункті 1 статті 7 цього Закону. У тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів. Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами і лісовими угіддями.

За приписами частин 4 та 5 вказаної норми, громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство для одержання земельної ділянки подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцеположенням земельної ділянки заяву, яку підписує голова селянського (фермерського) господарства, що створюється, із зазначенням мети використання земельної ділянки, умов надання, її бажаний розмір і місце розташування, перелічуються члени селянського (фермерського) господарства, а також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки. За результатами розгляду заяви, після виготовлення та погодження з відповідними органами, Радою народних депутатів, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, на найближчій сесії приймається відповідне рішення про надання земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства або про відмову у наданні землі.

Як вбачається зі змісту Державного акта на право постійного користування землею від 10.09.2001 р., на який посилається позивач, громадянці Ніколаєвій С.Д. на підставі рішення 5 сесії ХХІІІ скликання Києво-Сятошинської районної Ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 16.02.1999 р. надано у постійне користування земельну ділянку площею 50 га, в межах згідно з планом, на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району для ведення селянського /фермерського/ господарства (том 1 а.с. 20).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, згідно з рішенням 5 сесії ХХІІІ скликання Києво-Сятошинської районної Ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 16.02.1999 р. вилучено з користування фермера Величко Д.І. земельну ділянку площею 50 га та надано її члену фермерського господарства - дочці Ніколаєвій С.Д. за його згодою без змін цільового призначення - для ведення селянського /фермерського/ господарства (том 3 а.с. 50).

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на момент прийняття Радою народних депутатів рішення від 16.02.1999 р.) громадянин, який веде селянське (фермерське) господарство на земельній ділянці, наданій йому в постійне користування, може у разі втрати працездатності або досягнення пенсійного віку за рішенням Ради народних депутатів, яка надала цю земельну ділянку, надати її в тимчасове користування одному із членів сім'ї, який веде спільно з ним селянське (фермерське) господарство.

За приписами статті 9 цього Закону після одержання Державного акта на право постійного користування землею, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, для чого до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи - Селянське (фермерське) господарство "Мрія" зареєстроване 10.09.1993 р. (том 1 а.с. 27), а згідно з пунктом 1.2 Статуту Селянського (фермерського) господарства "Мрія" (у новій редакції, затвердженій загальними зборами членів господарства відповідно до протоколу № 2 від 08.11.2006 р. та зареєстрованого 06.02.2007 р.) господарство зареєстроване Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 10.09.1993 р., номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців 1 339 120 0000 002544 (том 1 а.с. 29).

Крім того, згідно з протоколом № 1 від 17.11.2001 р. засідання членів СФГ "Мрія", за присутності Величко Д.І. - голови господарства та Ніколаєвої С.Д. вирішено головою СФГ "Мрія" затвердити Ніколаєву С.Д. (а.с. 42). У довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) зазначено, що первинна реєстрація СФГ "Мрія" проведена 10.09.1993 р. за № 38, а станом на 22.03.2006 р. керівником господарства є Ніколаєва С.Д., як й зазначені аналогічні дані у витягу з ЄДРПОУ (том 1 а.с. 37-41).

З аналізу вказаних документів та приписів законодавства суді дійшов висновку, що Ніколаєва отримала земельну ділянку площею 50,0 га як голова ФГ «Мрія» та з метою подальшого оформлення такого фермерського господарства як юридичної особи, в користування якого і було передано таку земельну ділянку.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2014р. у справі № 910/211/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 та Постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2014 в частині вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18.03.2010 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" № 2019, встановлено, що Фермерське господарство "Мрія" набуло право постійного користування на земельну ділянку на підставі рішення 5-ї сесії ХХІІІ скликання Києво-Святошинської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 16.02.1999, посвідченого Державним актом на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001, виданого на ім'я голови фермерського господарства Ніколаєву Світлану Дмитрівну.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2014 постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2014 у справі № 910/211/14 скасовано в частині припинення провадження у справі щодо визнання недійсним та скасування Державного акта про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998, виданого 10.09.2001р. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

При повторному розгляді справи № 910/211/14 в частині, направленій на новий розгляд судом встановлено, що оформлення Державного акта про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001р. було здійснено для відповідної мети - реалізація права громадян на створення фермерського господарства в порядку, що діяв станом на час його оформлення, наслідком оформлення вказаного акта є створення та діяльність ФГ "Мрія".

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014р. у справі № 910/211/14 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2014 залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2015р. з посиланням на те, що суди встановили, що Фермерське господарство "Мрія" набуло право постійного користування на земельну ділянку на підставі рішення 5-ї сесії ХХІІІ скликання Києво-Святошинської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 16.02.1999; Фермерському господарству "Мрія" видано Державний акт на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 з відміткою про зменшення розміру земельної ділянки на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18.03.2010 № 2019 на земельну ділянку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Горенка.

При цьому судом враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 3 статті 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" встановлено, що земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами та лісовими угіддями, по можливості наближеними до існуючих доріг, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Згідно ст. 15 наведеного Закону селянське (фермерське) господарство має право використовувати для потреб господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій, торф тощо), лісові угіддя, водні об'єкти та прісні підземні води, які є на земельній ділянці, а також інші корисні властивості землі відповідно до законодавства України.

Як вбачається з кількісної характеристики земель, наданих у постійне користування Ніколаєвій С.Д. для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акта на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 р., всього передано 50 га, у тому числі: сільськогосподарських угідь - 13,6, ріллі - 8,6, кормових угідь - 5,0 та під будівлями, лісами та іншими угіддями - 36,4 (том 1 а.с. 20).

Згідно акта про передачу рекультивованої землі, порушеної гірничними роботами від 14.12.1994 р. фермером Величко Д.І. прийнята відновлена в порядку рекультивації земля площею 27,4 га, з них: рілля - 10,5 га, озеро - 16,9 га. Тимчасово використана комбінатом під глиняний кар'єр земля передана фермеру Величку Д.І. для сільськогосподарського виробництва у належному стані для вирощування сільгоспкультур (том 3 а.с. 48-49).

За інформацією Державної екологічної інспекції у Київській області від 27.11.2013 р., за результатами перевірки наданих ФГ "Мрія" матеріалів встановлено, що водний об'єкт є штучно створений (бувший кар'єр з видобутку глини), поповнення якого здійснювалось за рахунок підземних джерел та талих вод, а також зазначено, що вказаний водний об'єкт у кадастрі водних об'єктів відсутній (том 1 а.с. 69).

З наведеного вбачається, що на підставі Державного акта на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 р. в складі переданих 50 га земель Ніколаєвій С.Д. було передано і спірний водний об'єкт, який був утворений внаслідок рекультивації земель сільськогосподарського призначення фермерського господарства «Мрія».

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18.03.2010 р. № 2019 припинено право постійного користування фермерського господарства "Мрія" в адміністративних межах Горенської сільської ради на земельну ділянку загальною площею 22,4117,05 га, що перебувала в постійному користуванні ФГ "Мрія"; передано земельні ділянки загальною площею 22,4117 га безоплатно у власність 5-ти громадянам України - членам ФГ "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району; вирішено виготовити державні акти 5-ти громадянам України - членам ФГ "Мрія", на право власності на землю для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради (том 1 а.с. 100). На підставі вищевказаного розпорядження Ніколаєвій С.Д., Ніколаєву В.В., Ананьєвій М.В., Милосердовій М.В. та Милосердову А.В. видано державні акти встановленого зразка на право власності щодо земельних ділянок.

Згідно зі статями 31, 34 Земельного кодексу України, статтями 7, 13 Закону України "Про фермерське господарство" громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю); громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм раніше у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За змістом статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" правовий статус земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності, визначено як таких, що перебувають у власності членів фермерського господарства та у володінні та користуванні фермерського господарства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2014р. у справі № 910/211/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 та Постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2014 в частині вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18.03.2010 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" № 2019, встановлено, що спірним розпорядженням надано у власність земельні ділянки громадянам - членам фермерського господарства на підставі та у відповідності до наведених вище норм законодавства.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що оскаржуваними розпорядженням та договором оренди водного об'єкту, який переданий у користування ТОВ "Зелена Аквахвиля" порушуються права та законні інтереси позивача, як землекористувача земельної ділянки, переданої ФГ "Мрія" у постійне користування згідно Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого 10.09.2001 р. з відміткою про зменшення розміру земельної ділянки на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18.03.2010 № 2019 на земельну ділянку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Горенка.

Позивач також посилався на відсутність у Києво-Святошинської райдержадміністрації Київської області повноважень на розпорядження водним об'єктом, оскільки єдиним суб'єктом, який має право надавати в користування водні об'єкти загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України, а відтак відповідач 1 діяв з перевищенням наданих повноважень.

З приводу вказаних позовних вимог позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 3 Водного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води:

природні водойми (озера);

водотоки (річки, струмки);

штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ст. 5 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) до водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води та територіальне море;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Статтею 6 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Пунктом 2) ст. 14 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить: розпорядження водними об'єктами загальнодержавного значення.

Статтею 51 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Передача орендарем права на оренду водного об'єкта (чи його частини) іншим суб'єктам господарювання забороняється.

Орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є Рада міністрів Автономної Республіки Крим і обласні Ради.

Окремі повноваження щодо надання водних об'єктів (їх частин) місцевого значення в користування Рада міністрів Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам.

Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Розподіл повноважень щодо передачі водних об'єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та інших законів України.

Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Умови, строки і збір за оренду водних об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін.

Водокористувачі, яким водний об'єкт (його частина) надано в оренду, можуть дозволити іншим водокористувачам здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом.

Користування водними об'єктами (їх частинами) на умовах оренди здійснюється відповідно до вимог водного законодавства і регулюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Згідно Наказу № 41 від 03.06.1997 р. Державного комітету України по водному господарству „Про затвердження Переліку річок та водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення", листа № 408 від 28.05.2014 р. Управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області водні об'єкти місцевого значення на території Київської області відсутні і відповідно усі водні об'єкти розташовані на території Київської області віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення, і відповідно спірний водний об'єкт розташований на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, площа водного дзеркала якого складає 17,0 га, для риборозведення, є водним об'єктом загальнодержавного значення.

Згідно з п. 2 ст. 14 Водного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить розпорядження водними об'єктами загальнодержавного значення.

В силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судом, Кабінет Міністрів України не надавав Києво-Святошинській районній державній адміністрації повноважень щодо розпорядження водними об'єктами загальнодержавного значення.

Частиною 7 статті 51 Водного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі укладення договору обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим такий договір погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, а договір, укладений органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим. Договори, що укладаються Кабінетом Міністрів України, не потребують погоджень з іншими органами.

З листа Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 19.01.2015 р. вбачається, що на погодження договір оренди водного об'єкту загальнодержавного значення від ТОВ "Зелена Аквахвиля" до Державуправління не надходив, дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів Держуправлінням не видавався (том 1 а.с. 45). Таким чином питання щодо погодження укладеного між відповідачами договору оренди водного об'єкту № 105 від 16.04.2013 р. відповідними органами не вирішувалось.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У процесі розгляду справи відповідачем 1 у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували наявність відповідних повноважень щодо передачі у користування водних об'єктів загальнодержавного значення. Крім того, не було надано суду жодних належних та допустимих доказів щодо погодження укладеного між відповідачами договору оренди водного об'єкту № 105 від 16.04.2013 р. відповідними органами.

Таким чином, у процесі розгляду справи судом встановлено, що оспорюване розпорядження було прийнято Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області в інтересах відповідача 2 - ТОВ «Зелена Аквахвиля» щодо водного об'єкту загальнодержавного значення із порушенням положень Конституції України, Водного кодексу України, та інших нормативно-правових актів України - за відсутності відповідних повноважень щодо передачі у користування водних об'єктів загальнодержавного значення.

Отже, враховуючи вищевикладене позовні вимоги позивача до відповідача 1 про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 15.04.2013 р. № 288 про передачу в оренду водного об'єкту, є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач у позовній заяві просить суд визнати недійсними договір оренди водного об'єкту загальнодержавного значення від 16.04.2013 р. № 105, укладений між Києво-Святошинською райдержадміністрацією Київської області та ТОВ "Зелена Аквахвиля".

Що стосується вказаних позовних вимог позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 цього ж кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, спірний договір оренди водного об'єкту загальнодержавного значення від 16.04.2013 р. № 105, укладеного між Києво-Святошинською райдержадміністрацією Київської області та ТОВ "Зелена Аквахвиля" був укладений між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області та ТОВ „Зелена Аквахвиля" на виконання і на підставі розпорядження № 288 від 15.04.2013р. "Про передачу в довгострокову оренду водного об'єкту ТОВ "Зелена аквахвиля" на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, що у встановленому чинним законодавством України порядку визнано судом недійсними, а тому позовні вимоги позивача до відповідачів про визнання його недійсними, є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження № 288 від 15.04.2013 р. "Про передачу в довгострокову оренду водного об'єкту ТОВ "Зелена аквахвиля" на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (ідентифікаційний код 23570148).

3. Визнати недійсними договір оренди водного об'єкту загальнодержавного значення від 16.04.2013 р. № 105, укладеного між Києво-Святошинською райдержадміністрацією Київської області та ТОВ "Зелена Аквахвиля" був укладений між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області (ідентифікаційний код 23570148) та ТОВ „Зелена Аквахвиля" (ідентифікаційний код 38591046).

4. Стягнути з Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (03115, м. Київ, пр. Перемоги, 126, ідентифікаційний код 23570148) в доход Державного бюджету України судові витрати 1147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля" (03062, м. Київ, вул. Кулібіна, 3/8, ідентифікаційний код 34807155) в доход Державного бюджету України судові витрати 1147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. судового збору.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 09.04.2015 р.

Суддя Грєхова О.А.