Ухвала

від 11.03.2015 по справі 2а-3111/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.03.2015р. м. Київ К/9991/65281/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 по справі №2а-3111/12/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харпром» до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Харпром» (далі - ТОВ «Харпром» позивач) до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, яка є правонаступником Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (далі - Харківська ОДПІ Харківської області ДПС, відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Харківської ОДПІ Харківської області ДПС від 31.01.2012 №0011072340 та №0011082340.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «ЮСАЕМ» з огляду на реальність вчинення спірних господарських операцій. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач 17.10.2012 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 24.10.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 129 Конституції України, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, статей 70, 79, 159 Кодексу адміністративного судочинства України .

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій встановлено, що уповноваженими особами Харківської ОДПІ Харківської області ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Харпром» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за травень-серпень 2011 року по операціям з ТОВ «ЮСАЕМ», за результатами якої контролюючим органом складено акт №1/234/37131701 від 03.01.2012.

На підставі висновків викладених у вказаному акті перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.01.2012 №0011082340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 334562,00грн. та №0011072340, яким позивачу збільшено суму грошовою зобов'язання з податку на додану вартість на 295581,25грн., у тому числі 290923,00грн. - основний платіж та 42207,00грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Правовою підставою для збільшення позивачу суми податкових зобов'язань став висновок податкового органу про порушення ТОВ «Харпром» вимог статті 138 Податкового кодексу України внаслідок заниження податку на прибуток на загальну суму 334562,00грн., у тому числі: за II квартал 2011 року на 140414,00грн., за III квартал 2011 року на 194148,00грн. та вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України внаслідок завищення суми податкового кредиту на 290923,00грн., у тому числі: за травень 2011 року на 58553,00грн., за червень 2011 року на 63546,00грн., за липень 2011 року на 83504,00грн., за серпень 2011 року на 85320,00грн.

Фактично висновок податкового органу про порушення ТОВ «Харпром» вимог податкового законодавства ґрунтується на неправомірному формуванні валових витрат та податкового кредиту за спірними господарськими операціями з ТОВ «ЮСАЕМ» з огляду на відсутність документального підтвердження проведених операцій, що свідчить про укладення угод без настання реальних правових наслідків. Також, ТОВ «Харпром» не підтверджено використання придбаних ним товарів у власній господарській діяльності. При цьому, відповідач виходив з висновків викладених в акті №2576/23433010817 від 15.11.2011 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ЮСАЕМ» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 30.09.2011, яким встановлено неможливість ведення останнім господарської діяльності, здійснення фінансово-господарських операцій та невідображення ТОВ «ЮСАЕМ» у податковому обліку відомостей за проведеними операціями у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

На підставі належних та допустимих доказів судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність та товарність спірних фінансово-господарських операцій між позивачем та ТОВ «ЮСАЕМ» підтверджується належним чином оформленими первинними документами, зокрема, договором поставки, видатковими наклданими, податковими накладними, товаро-транспортними накладними, журналом виданих довіреностей на отримання товару; факт оплати придбаного товару підтверджується платіжними дорученнями та актом звіряння взаємних розрахунків за період травень-вересень 2011 року, копії яких наявні в матеріалах справи та які за своєю формую та змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України.

Досліджені судами в процесі розгляду справи первинні документи підтверджують не лише реальність укладених правочинів, а й фактичне виконання умов договору.

Судами також встановлено, що товарно-матеріальні цінності придбані у ТОВ «ЮСАЕМ» було використано позивачам у власній господарській діяльності з метою тримання прибутку, що підтверджується договорами поставки придбаних товарів, видатковими накладними та податковими накладними, копії якої наявні в матеріалах справи.

До того ж, на момент вчинення спірних операцій ТОВ «ЮСАЕМ» було зареєстровано в установленому законом порядку, перебувало на обліку в Харківській ОДПІ Харківської області та мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентом.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів у останніх.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Отже, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому висновок судів попередніх інстанцій щодо правильного формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат відповідного періоду за результатом проведення господарських операцій із контрагентом з дотриманням вимог податкового законодавства є правильним.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій щодо неправомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права при встановленні фактичних обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 222, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 по справі №2а-3111/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв