Ухвала

від 04.03.2015 по справі 2а-2538/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.03.2015р. м. Київ К/9991/88703/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2011 року

у справі № 2-а-2538/11/2070

за позовом Українсько-болгарського товариства з обмеженою відповідальністю «Пірана»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Українсько-болгарське товариство з обмеженою відповідальністю «Пірана» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000250854 від 09 березня 2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові № 0000250854 від 09 березня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь УБ ТОВ «Пірана» сплачене державне мито у розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2011 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року залишено без змін.

В касаційній скарзі СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу УБ ТОВ «Пірана», посилаючись на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2011 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові провела планову виїзну перевірку УБ ТОВ «Пірана» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої був складений акт № 374/23-106/22699101 від 17 лютого 2011 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 526499,00 грн., в тому числі: липень 2009 року в сумі 62576,00 грн., вересень 2009 у сумі 233,00 грн., січень 2010 року в сумі 45073,00 грн., лютий 2010 року в сумі 87774,00 грн., березень 2010 року в сумі 44642,00 грн., липень 2010 року в сумі 218421,00 грн., серпень 2010 року в сумі 67780,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 526499,00 грн., за господарськими операціями з ТОВ «Дотрансторг» та ПП «Тіра-2007», оскільки у позивача відсутні первинні документи, які підтверджують транспортування товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Дотрансторг» до УБ ТОВ «Пірана», видаткові та податкові накладні видані згідно договору № 3 від 11 січня 2010 року укладеним позивачем з ТОВ «Дотрансторг», підписувались не уповноваженими на те особами, а також у ТОВ «Дотрансторг» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності: відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспорті засоби; підприємство не знаходиться за юридичною адресою; згідно з даними бази АІС РПП ПП «Тіра-2007» має стан платника - ліквідаційна процедура за рішенням (постановою) суду, остання податкова звітність, а саме декларація з податку на додану вартість за листопад 2009 року подана 21 грудня 2009 року, а також відповідно до пояснень ОСОБА_1, яка відповідно до установчих документів ПП «Тіра-2007» є засновником та головним бухгалтером підприємства, не має відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства, документи податкової звітності, договори, статутні, реєстраційні та інші фінансово-господарські документи не підписувала, що свідчить про те, що правочини, укладені позивачем з іншим суб'єктом господарювання, не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

09 березня 2011 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкова на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000250854, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацу 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, збільшила суму грошового зобов'язання УБ ТОВ «Пірана» за платежем: податок на додану вартість у розмірі 658123,25 грн., у тому числі: 526499,00 грн. - за основним платежем, 131624,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Дотрансторг» та ПП «Тіра-2007», оскільки реальність господарських операцій між позивачем та вказаними суб'єктами господарювання підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, виданими належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість. Також суд виходив з того, що податковим органом не доведено наявності з боку позивача мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, при вчені правочинів, з урахуванням того, що на момент вчинення таких правочинів сторони були належним чином зареєстрованими юридичними особами та перебували на податковому обліку.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.6-1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що господарські операції з доставки на склад покупця сировини та матеріалів, згідно договору від 11 січня 2010 року № 3, укладеного позивачем з ТОВ «Дотрансторг», та господарські операції з виконання робіт по обслуговуванню та ремонту електрообладнання, згідно договору № 02 липня 2009 року № 129/09, укладеного УБ ТОВ «Пірана» з ПП «Тіра-2007», мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: актами здачі-приймання виконаних робіт та послуг, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, картками складського обліку, звітами виробництва, генеральною довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, оборотними відомостями по рахунках, бухгалтерською довідкою з нормами витрачення сировини для виробництва продукції, прибутковими ордерами (арк. справи 20-22, 24-92, 165-187), з урахуванням того, факт подальшого використання позивачем отриманого товару у власній господарській діяльності органом державної податкової служби не заперечувався.

Отже, позивачем були виконані всі необхідні умови, передбачені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Щодо тверджень податкового органу про те, що необхідною умовою для віднесення покупцем товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є сплата сум податку на додану вартість до бюджету усіма контрагентами позивача у ланюгу постачання правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент у ланцюгу постачання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем або іншою особою у ланцюгу постачання (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

При цьому, колегія суддів вказує, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, тоді як доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вироків у кримінальних справах щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним сторонами оспорюваних правочинів матеріали справи не містять. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

Т.М. Шипуліна