Ухвала

від 23.02.2015 по справі 2а-15381/10/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/63453/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2011

у справі № 2-а-15381/10/2070

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Московському районі м. Харкова від 17.06.2010 № 0002101702/0, від 09.07.2010 № 0002001702/1, від 17.08.2010 № 0002001702/2, від 20.10.2010 № 0002101702/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 6463,5 грн., в т.ч. 4309 грн. основного платежу та 2154,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2011, в задоволенні позову відмовлено.

ФОП ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: ч. 2 ст. 61 Конституції України, п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, ст. 228 Цивільного кодексу України .

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачці за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 6463,5 грн., в т.ч. 4309 грн. основного платежу та 2154,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної невиїзної перевірки за період з 01.01.2008 по 31.12.2008, викладені в акті від 08.05.2010 № 6928/1702/НОМЕР_1, про порушення вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР.

Порушення наведеної норми закону відповідачем обґрунтовано тим, що позивачка неправомірно віднесла до складу податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 4309,16 грн., в т.ч. за вересень 2008 року в сумі 3133,33 грн. та за листопад 2008 року в сумі 1175,83 грн., сплачений у зв'язку з придбанням у ПФ «ТТВ» товару в сумі 25855 грн., оскільки правочин між позивачкою та зазначеним контрагентом в силу положень ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, як такий, що порушує публічний порядок, тому що не спрямований на настання реальних правових наслідків.

Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що підписи від імені директора ПФ «ТТВ» на первинних документах (договорах, видаткових накладних, податкових накладних) виконані особою, що не має повноважень на представництво. Крім того, податковий орган вказує на неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності ПФ «ТТВ» через відсутність у суб'єкта господарювання основних фондів та трудових ресурсів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що первинні документи за операціями позивачки з ПФ «ТТВ» не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки підписані директором, яка не мала можливості брати участь у здійсненні господарської операції, так як перебувала у відповідний період за кордоном. Вказаних висновків суди попередніх інстанцій дійшли на підставі листа Державної прикордонної служби України від 16.03.2009, згідно з яким ОСОБА_3 (директор) перетнула кордон 19.03.2008 з метою виїзду до Ізраїлю (м.Тель-Авів), а інформація щодо повернення вказаної особи на територію України відсутня. Крім того, суди погодились з позицією відповідача щодо неможливості здійснення господарської діяльності ПФ «ТТВ», оскільки згідно з даними податкових декларацій вказаного підприємства чисельність працюючих складає 1 особу, а основні засоби відсутні.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту з такого податку за операціями з придбання товарів (робіт, послуг) необхідно застосовувати положення п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.

Для підтвердження правомірності формування платником податків податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно встановити реальність здійсненої господарської операції з придбання товару, тобто така операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

Водночас нереальність господарських операцій з придбання платником податку послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватися лише фактом порушення вимог законодавства при веденні підприємством (продавцем) фінансово-господарської діяльності. Відсутність у підприємства-контрагента певних основних засобів, складських та інших умов, на що також посилається відповідач, само собою не може свідчити про нереальне вчинення господарської операції з постачання товару.

Платник податків (покупець товарів, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені порушення продавцем.

Допущені продавцем певні порушення законодавства тягнуть негативні наслідки для цього продавця та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, адже законами іншого не передбачено.

З метою дослідження фактичного придбання товарів судам необхідно аналізувати умови їх постачання, оплати, досліджувати та оцінювати всі наявні первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, з'ясовувати зміст операцій поставки відповідно до умов договорів, їх вартість, мету придбання товарів.

Суд касаційної інстанції зазначає, що всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Висновки суди зробили без належного дослідження питання щодо реального здійснення господарських операцій.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. При цьому, визначаючи предмет доказування у справі, суди повинні також виходити з усіх обставин, якими податковий орган обґрунтовує позицію щодо нереального характеру господарських операцій, а позивачка заперечує проти такої позиції, та надати оцінку таким обставинам.

Керуючись ст. ст. 220 , 222 , 223 , 227 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України , суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун