Ухвала

від 01.04.2015 по справі 820/9967/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.04.2015р. м. Київ К/800/16387/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:Федько С.О. відповідача:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова

Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014

у справі № 820/9967/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Пром-Трейд»

до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова

Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014, адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Пром-Трейд" (надалі - ТОВ «Агро-Пром-Трейд») до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі - ОДПІ м. Харкова) задоволено у повному обсязі; скасовано податкові повідомлення-рішення ОДПІ м. Харкова від 16.07.2013 №0004451540, №0004461540, №0004471540.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентами.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2013 і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Агро-Пром-Трейд» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що ним належним чином підтверджено реальність здійснених господарських операцій, доводи податкового органу є безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ОДПІ м. Харкова проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань правомірності нарахування ТОВ "Агро-Пром-Трейд" бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2013 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення, що декларувалось за червень 2012 року, серпень 2012 року, вересень 2012 року, жовтень 2012 року, листопад 2012 року, грудень 2012 року, січень 2013 року, лютий 2013року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на суму 1917763,00грн

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 03.07.2013 №2348/15.4-08/37658607 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 16.07.2013: №0004451540, яким зменшено ТОВ "Агро-Пром-Трейд" розмір від'ємного значення податку на додану вартість на 133660,00 грн.; №0004461540, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 975670,00 грн. та застосовано 487835 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0004471540, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 808433,00 грн. та застосовано 404217,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з ТОВ „Тріада-2010", ТОВ „Діалог-Транс", ТОВ „Аквітенс-Плюс", ТОВ „Дельта-Транс", ПП „Гамма-Плюс", ТОВ „Бізнес Компані", ТОВ „Схід Прогрес", ТОВ „Лео Модус", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Аквітенс Сервіс", ТОВ „Східні оптові технології", ПП „Спасатель Плюс".

На підтвердження реальності здійснення господарських зобов'язань позивачем надано: договори поставки продукції із вищезазначеними контрагентами, специфікації до договорів, податкові накладні, видаткові накладні, складські квитанції на зерно, рахунки-фактури, акти приймання-передачі товару, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, договори надання транспортних послуг та акти виконаних робіт до них, договори складського зберігання сільськогосподарської продукції, акти надання послуг, договір на транспортно-експедиційне обслуговування.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі податковий орган посилається на нереальність здійснених позивачем з контрагентами господарських операцій, проте, жодних доказів на підтвердження зазначеного відповідачем не надано, натомість, лише цитуються окремі положення Податкового кодексу України.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 у справі № 820/9967/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна