Постанова

від 23.03.2015 по справі 804/19244/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2015 р. Справа № 804/19244/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

при секретарі судового засідання Василенко К.Е.

за участю:

представника позивача Сімона Р.П.

представника відповідача Донцова Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Алекс» до Лівобережної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоході в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002102220 від 14.06.2013 року,-

ВСТАНОВИВ:

20.11.2014 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 03.11.2014 року, надійшли матеріали справи за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Алекс" до Лівобережної об'єднаної Державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської обласної державної податкової служби м.Дніпропетровська від 14.06.2013 року №0002102220, видане стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Алекс» на суму 1017788,25 грн. в повному обсязі.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області ДПС м.Дніпропетровськ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Альфа-Алекс» (код ЄДРПОУ 33159875) по взаємовідносинам з контрагентами серпень 2011, жовтень-грудень 2011 року, січень-листопад 2012 року за результатами якої, складено акт від 14.06.2013 року №2325/224/33159875 та винесено податкове повідомлення-рішення від 14.06.2013 року №0002102220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 1017788,25 грн., в тому числі 814230,60 грн. за основним платежем та 203557,65 грн. за штрафними санкціями. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому, винесені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому, податковий орган при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив суд в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області ДПС м.Дніпропетровськ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Альфа-Алекс» (код ЄДРПОУ 33159875) по взаємовідносинам з контрагентами серпень 2011, жовтень-грудень 2011 року, січень-листопад 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення:

- ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства;

- п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. п. 201.4, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого, завищено податковий кредит за рахунок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ за жовтень-грудень 2011 року, січень-листопад 2012 року від ТОВ «Ривс», ПП «АТМ», ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Галактика-М», ТОВ «Ферріт-Д» на загальну суму 814 230,60 грн., в результаті чого, занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 814230,60 грн.

За результатами перевірки складено акт від 14.06.2013 року №2325/224/33159875 та винесено податкове повідомлення-рішення від 14.06.2013 року №0002102220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 1017788,25 грн., в тому числі 814230,60 грн. за основним платежем та 203557,65 грн. за штрафними санкціями.

Так, згідно договору від 03.10.2011р. № 798, укладеному між ТОВ «Альфа-Алекс» (покупець) та ТОВ «Ривс» (постачальник), останнє зобов'язувалось поставити (передати у власність) першого автомобільні вузли, деталі та приладдя в асортименті, кількості та за ціною, погодженою сторонами, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість в порядку і строки, передбачені договором.

Згідно договору поставки від 14.11.2011р. № 14, укладеного між ТОВ «Альфа-Алекс» (покупець) та ТОВ «Ферріт-Д» (постачальник), останнє зобов'язувалось поставити (передати у власність) першого автомобільні вузли, деталі та приладдя в асортименті, у кількості і за ціною, погодженою сторонами, а перше зобов'язувалось прийняти товар та оплатити його вартість в прядку і строки, передбачені договором.

Згідно договору поставки від 01.06.2012р. № 125, укладеного між ТОВ «Альфа-Алекс» (покупець) та ПП «АТМ» (постачальник), останнє зобов'язувалось поставити (передати у власність) першого автомобільні вузли, деталі та приладдя в асортименті, у кількості і за ціною, погодженою сторонами, а перше зобов'язувалось прийняти товар та оплатити його вартість в прядку і строки, передбачені договором.

Згідно договору від 01.02.2012р., укладеного між ТОВ «Альфа-Алекс» (покупець) та ТОВ «Старт-Д» (постачальник), останнє зобов'язувалось поставити (передати у власність) першого автомобільні вузли, деталі та приладдя в асортименті, у кількості і за ціною, погодженою сторонами, а перше зобов'язувалось прийняти товар та оплатити його вартість в прядку і строки, передбачені договором.

Згідно договору поставки від 01.11.2011р. № 33, укладеного між ТОВ «Альфа-Алекс» (покупець) та ТОВ «Галактика-М» (постачальник), останнє зобов'язувалось поставити (передати у власність) першого автомобільні вузли, деталі та приладдя в асортименті, у кількості і за ціною, погодженою сторонами, а перше зобов'язувалось прийняти товар та оплатити його вартість в прядку і строки, передбачені договором.

Згідно договору від 01.02.2012р. № 56/1, укладеного між ТОВ «Альфа-Алекс» (замовник) та ТОВ «Старт-Д» (виконавець), останнє зобов'язувалось виконати роботи по ремонту частини складського приміщення, яке орендує ТОВ «Альфа-Алекс»: зварювальні роботи, установка металевої огорожі, монтаж металоконструкцій, вирівнювання підлоги, монтаж стелажів за адресою: вул. Берегова, 210а, оплатити виконані роботи.

На виконання вказаних договорів оформлено видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, що надані позивачем та досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для встановлення порушень з боку позивача стало те, що відповідачем при перевірці використано акти перевірки, а саме:

- акти перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ДПС: № 7211/224/34914473 від 21.12.2012р. (ТОВ «Ривс»); № 7198/22-4/24606641 від 31.12.2012р. (ПП «АТМ»); №7203/224/32694059 від 21.12.2012р. (ТОВ «Старт-Д»); № 7200/224/31820299 від 21.12.2012р. (ТОВ «Матадор»); №7201/224/31890900 від 21.12.2012р. (ТОВ «Галактика-М»); № 7210/224/36441206 від 21.12.2012р. (ТОВ «Ферріт-Д»), на підставі яких, податковий орган зробив висновок про те, що господарські операції між ТОВ «Альфа-Алекс» та вищевказаними контрагентами не мають реального характеру, оскільки, у контрагентів позивача відсутнє виробниче обладнання, складські та торгівельні приміщення, транспорт та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. У зв'язку з цим, податковий орган зробив висновок про те, що фактично здійснення господарських операцій не було.

Крім того, судом на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 03.11.2014 року, досліджено поставлені питання та позивачем документально підтверджені відповідні обставини.

Частиною 5 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Так, зокрема, позивачем на підтвердження виконання контрагентами позивача укладених договорів надано:

- щодо ПП «АТМ»: договір оренди приміщення від 01 березня 2012р., договір оренди транспортного засобу від 01 лютого 2012р.; штатний розпис на 01.10.2012р.. де працює 15 осіб; штатний розпис на 01.11.2012р., штатний розпис за червень, липень, серпень, вересень 2012р.;

- щодо ТОВ «РИВС»: звіт про працюючих 1ДФ за І квартал 2012р. та 4 квартал 2011р.. з квитанціями про здачу: договір оренди поміщення (складу) від 01 серпня 2011р., договір оренди транспортного засобу 01 серпня 2011р.;

- щодо ТОВ «СТАРТ-Д»: штатний розпис за березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2012р.: договір оренди транспортного засобу від 01.02.2012р., договір оренди приміщення від 01.01.2012р.;

- щодо ТОВ «Ферріт-Д»: договір оренди приміщення від 01.01.2012р., договір оренди транспортного засобу від 01.01.2012р.; звіт про працюючих 1ДФ за 1 квартал 2012р. та 2 квартал 2012р. (15 осіб), а також, за 4 квартал 2012р. (13 осіб);

- щодо ТОВ «Галактика-М»: договір оренди приміщення (складу) від 01.02.2011р. договір оренди транспортного засобу від 01.01.2011р.; звіт працюючих 1ДФ за 1 квартал 2012р. та 4 квартал 2011 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких, є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми додатку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік, є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону можна дійти висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 (далі - Положення), первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто, перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких, позивачем задекларовано суму податкового кредиту (договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні), а придбаний позивачем товар, в подальшому був використаний у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів щодо фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем правочинів.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто, презумпція правомірності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

- правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права, тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Аналіз норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, дає можливість зазначити, що жодним нормативно-правовим актом України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язання іншого суб'єкта господарювання, яка є його контрагентом у тих чи інших господарських зобов'язаннях, при цьому, це стосується і податкових зобов'язань, оскільки, відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у вищезазначеній постанові Верховний Суд України зазначив, що у разі коли контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що така правова позиція щодо розв'язання спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній адміністративній справі, узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який під час розгляду справи «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Також, суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України».

Так, у п. 37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких, останні могли б ґрунтувати свої відмови».

Відповідно до п. 38 рішення, зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 КАС України, вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві, є будь-які фактичні дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Таким чином, суд зазначає, що податковий орган безпідставно прийшов до висновку щодо порушення позивачем податкового законодавства та виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0002102220 від 14.06.2013 року, а тому, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Вирішуючи питання щодо судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У зв'язку з чим, присудити з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Алекс" судовий збір в сумі 2294,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 КАС України, при вирішені справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю, або частково.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 159-163,167 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Алекс" до Лівобережної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002102220 від 14.06.2013 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0002102220 від 14.06.2013 року, винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Алекс".

Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Алекс" судовий збір в сумі 2294,00 грн.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови, відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Постанова не набрала законної сили 23.03.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді І.О. Лозицька І.О. Лозицька Ф.В. Рагімов