Ухвала

від 07.04.2015 по справі п/811/3153/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

07 квітня 2015 рокусправа № П/811/3153/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Дадим Ю.М.

           суддів:                     Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання:          Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Авто" до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Авто" до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано винесені Світловодською об'єднаною держаною податковою інспекцією податкові повідомлення-рішення від 05 вересня 2014 року №0004621500 та від 05 вересня 2014 року №0004611500.

Не погодившись з постановою суду, Світловодська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами відповідача було проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ "Велес-авто" (код ЄДРПОУ 36983753) з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Готика ЛТД" (код ЄДРПОУ 38388548) за період з 01 квітня 2013 року по 31 грудня 2013 року (а.с. 15-31), за результатами якої складено акт №321/2200/36983753 від 25 липня 2014 року.

В акті перевірки податковим органом зафіксовано допущене позивачем порушення:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит всього у сумі 262065,51 грн., в тому числі: за травень 2013 року в сумі 14550,00 грн., за червень 2013 року в сумі 15520 грн., за листопад 2013 року в сумі 129945,91 грн., за грудень 2013 року в сумі 102049,60 грн.;

- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 та пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік всього в сумі 248962,00 грн..

На підставі вказаного акту перевірки, Світловодською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 05 вересня 2014 року:

№0004621500, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 393908,26 грн., з якої основного платежу - 262065,51 грн., штрафних фінансових санкцій - 131032,75 грн.;

№0004611500, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 373443,00 грн., з якої основного платежу - 248962,00 грн., штрафних фінансових санкцій - 124481,00 грн. (а.с. 9, 11).

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено обґрунтованості своїх висновків, викладених в акті перевірки та правомірність прийняття ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень на підставі такого акту перевірки.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Також, слід зазначити, що відповідно до ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За приписами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу витрат операційної діяльності та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що основним видом діяльності ТОВ «Велес-Авто» є діяльність автомобільного вантажного транспорту (код за КВЕД 60.24.0). Господарську діяльність позивач здійснює орендованими автомобілями на підставі отриманої в установленому порядку ліцензії.

Так, в спірному періоді ТОВ «Велес-Авто» здійснювало перевезення вантажів на підставі укладених договорів за замовленням ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», ТОВ «Катеринопольський елеватор», Таврійська філія ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» за маршрутами: Меліоративне - Катеринопіль, МЗВКК - Таврійськ, Ракита - МЗВКК, Ракита - Катеринопіль, Меліоративне - МЗВКК.

Екпедирування вантажів за вказаними маршрутами здійснювало ТОВ «Готика ЛТД» на підставі договору від 28 жовтня 2013 року №ДГ-358-У про надання послуг.

Окрім того, з метою забезпечення придатності транспортних засобів, ТОВ «Велес-Авто» на підставі договору поставки від 20 травня 2013 року №ДГ-152-П придбало у ТОВ «Готика ЛТД» автомобільні шини.

На підтвердження реального здійснення господарських операцій з ТОВ "Готика ЛТД", позивачем надано як під час перевірки податковому органу, так і до суду, копії первинних документів, а саме: договори, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, рахунки на оплату та ін..

Дослідивши вищезазначені первинні документи позивача та його контрагента, колегія суддів приходить до висновку, що дані первинні документи відповідають вимогам встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містять всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Отже, надаючи оцінку доказам позивача про отримання та фактичне використання у власній господарській діяльності отриманих товарів (послуг), колегія суддів зазначає, що надане документальне оформлення операцій між позивачем та його контрагентом свідчить про фактичне існування та реальність господарських правовідносин між такими особами.

З вищевикладеного вбачається, що позивач виконав всі вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеним вище контрагентом ТОВ "Готика ЛТД".

Окрім того, як вбачається зі змісту акту перевірки, судом встановлено, що його висновки загалом ґрунтуються на висновках акту перевірки контрагента позивача, а саме: акту від 29 квітня 2014 року №1226/26-55-22-08/38388548 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Готика ЛТД" щодо підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Альянс-Експерт» (податковий номер 38347915) та з ТОВ «Санторг ЮГ» (податковий номер 37946267) за січень 2013 року та за період з 01 квітня 2013 року по 31 грудня 2013 року», відповідно до висновків якого, враховуючи відсутність ТОВ "Готика ЛТД" за місцезнаходженням проведення зустрічної звірки є неможливим. При цьому, податковим органом зроблено висновок про те, що оскільки ТОВ «Готика ЛТД» до перевірки не надано первинних бухгалтерських та податкових документів, тому вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України, позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі “Булвес” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів робить висновок про те, що податкові повідомлення - рішення від 05 вересня 2014 року №0004621500 та №0004611500 прийняті Світловодською ОДПІ не відповідають п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесені відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий:                                                                      Ю.М. Дадим

          Суддя:                                                                      І.Ю. Богданенко

          Суддя:                                                                      С.А. Уханенко