Постанова

від 31.03.2015 по справі 910/25583/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2015 р. Справа№ 910/25583/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання - Філімоновій І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клондайк - Електро"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.15року (повний текст якого складено 16.01.15р.)

у справі №910/25583/14 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нет Лайн"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клондайк - Електро"

про стягнення 19405,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Нет Лайн" до товариства з обмеженою відповідальністю "Клондайк-Електро" про стягнення 19 405,30 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням ТОВ "Клондайк-Електро" власних договірних зобов'язань, які полягають у неповній оплаті коштів за отриманий товар, у зв'язку з чим у відповідача станом на момент звернення до суду утворилась заборгованість у розмірі 15 206,01 грн. Крім того позивач просив суд стягнути з відповідача 1724,36 інфляційних нарахувань та 474,93 грн. три проценти річних.

Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 12.01.2015 року від позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 15 206,01 грн. основної заборгованості, 1 893,14 грн. інфляційних нарахувань, 456,18 грн. три проценти річних, а також просить суд стягнути з відповідача судові витрати, а саме, 1 827,00 грн. судового збору та 2 000,00 грн. витрат на правову допомогу, яка була прийнята місцевим господарським судом до спільного розгляду.

Рішенням Господарського міста Києва від 13.01.2015року у справі №910/25583/14 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Клондайк-Електро" (03680, м. Київ, вул. Якутська, буд. 10, оф. 5, код ЄДРПОУ 38390824) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нет Лайн" (03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, буд. 34, код ЄДРПОУ 24722726) 15 206 (п'ятнадцять тисяч двісті шість) грн. 01 коп. заборгованості, 1 893 (одна тисяча вісімсот дев'яносто три) грн. 14 коп. інфляційних нарахувань, 456 (чотириста п'ятдесят шість) грн. 18 коп. три проценти річних, 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 19 985,98 грн., однак відповідачем зобов'язання по оплаті були виконані частково у розмірі 4 789,99 грн., у результаті чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 15 206,01 грн. Оскільки доказів погашення суми заборгованості відповідачем надано не було, суд визнав за правомірне задоволення вказаної позовної вимоги.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Клондайк - Електро" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року у справі №910/25583/14 та викласти в наступній редакції: «Позов ТОВ «Нет Лайн» до ТОВ «Клондайк-Електро» задовольнити частково. Стягнути з ТОВ «Клондайк-Електро» на користь ТОВ «Нет Лайн» 8 704,62 грн. заборгованості. Судові витрати розподілити пропорційно».

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Клондайк - Електро" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 17.03.2015р. порушено апеляційне провадження.

16.03.2015 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано уточнення до апеляційної скарги, у відповідності до якого позивач посилаючись на повний розрахунок з позивачем за спірними зобов'язаннями, просив суд скасувати рішення господарського суду м. Києва від 13.01.2015 р. та припинити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 року через неявку представників сторін розгляд справи у відповідності до положень ст.. 77 ГПК України було відкладено на 31.03.2015 р.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив уточнену апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року у справі №910/25583/14 та припинити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Представник позивача в судове засідання 31.03.2015 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а отже рішення суду першої інстанції частковому скасуванню з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до приписів статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

За правилами статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами по справі було досягнуто домовленостей щодо поставки товару. За своєю правовою природою домовленості, які склалися між сторонами по справі, регулюються положенням Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про договір поставки.

Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Згідно встановлених обставин справи, позивачем у липні 2013 року було здійснено поставку товару на підставі виставлених відповідачем рахунків-фактури: № 12332 від 23.07.2013 року на суму 10 779,96 грн.; № 12411 від 24.07.2013 року на суму 3 048,01 грн.; № 12578 від 25.07.2013 року на суму 5 142,01 грн.; № 12500 від 25.07.2013 року на суму 1 016,00 грн.

Факт постачання товару на загальну суму 19 985,98 грн. підтверджується наступними видатковими накладними: № 9526 від 24.07.2013 року на суму 10 779,96 грн. (довіреність № 1411 від 24.07.2013 року, видана Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛОНДАЙК-ЕЛЕКТРО" Єреп О.В. на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нет Лайн" цінностей за рахунком № 12332 від 23.07.2013 року); № 9527 від 24.07.2013 року на суму 3048,01 грн. (довіреність № 1410 від 24.07.2013 року, видана Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛОНДАЙК-ЕЛЕКТРО" Єреп О.В. на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нет Лайн" цінностей за рахунком № 12411 від 24.07.2013 року); № 9586 від 25.07.2013 року на суму 1 016,00 грн. (довіреність № 1439 від 25.07.2013 року, видана Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛОНДАЙК-ЕЛЕКТРО" Єреп О.В. на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нет Лайн" цінностей за рахунком № 12500 від 25.07.2013 року); № 9678 від 26.07.2013 року на суму 5 142,01 грн. (довіреність № 1439 від 25.07.2013 року, видана Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛОНДАЙК-ЕЛЕКТРО" Єреп О.В. на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нет Лайн" цінностей за рахунком № 12500 від 25.07.2013 року), та у свою чергу представником відповідача не заперечується.

З метою досудового врегулювання спору, позивач 21.07.2014 року та 09.08.014 року направляв на адресу відповідача вимоги про сплату заборгованості, які залишені відповідачем без відповіді та виконання.

Натомість як зазначає позивач зобов'язання зі сплати коштів за отриману продукцію відповідач здійснив лише частково, а саме сплатив грошові кошти у розмірі 4 789,99 грн., у зв'язку з чим за останнім обліковується заборгованість у розмірі 15 206,01 грн.

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (частина друга статті 101 ГПК).

В апеляційній скарзі відповідач не погоджується з судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, оскільки ним було здійснено більше погашення заборгованості ніж заявлене позивачем у позовній заяві, на підтвердження чого було надано належним чином завірені копії платіжних доручень на загальну суму 11 281,62 грн.

Крім того під час апеляційного провадження відповідач подав до суду уточнення до апеляційної скарги, в яких вказав, що станом на момент розгляду справи в апеляційному провадженні він повністю розрахувався з позивачем на підтвердження чого надав суду акт звірки взаєморозрахунків від 19.01.2015 року. З огляду на вищезазначене просив суд скасувати рішення місцевого господарського суду та припинити провадження за відсутністю предмету спору.

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, що повністю відкидають можливість судочинства.

Існування норм, що регулюють припинення провадження у справі, викликано необхідністю вилучати з процесу судочинства справи, порушені за позовами, що подані на підставі помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду, або внаслідок розпорядчих дій сторін. При виявленні встановлених законодавством обставин відсутня необхідність розгляду справи по суті та винесення рішення. Припинення провадження у справі відбувається у випадках, коли неможливий судовий захист особи у господарському суді.

Так, відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку врегульовання спору самими сторонами шляхом перерахуванню боргу після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Припинення провадження у справі відбувається у випадках, коли неможливий судовий захист особи у господарському суді.

Відповідно до пункту 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення грошових коштів за отриманий товар.

Як вбачається з доказів наданих відповідачем під час розгляду справи в суду апеляційної інстанції, а саме з належним чином завірених платіжних доручень № 1456 від 14.10.2013 р. на суму 1992,62 грн., № 1606 від 30.10.2013 р. на суму 779,00 грн., № 1842 від 22.11.2013 р. на суму 3000,00 грн., № 1963 від 21.08.2014 р. на суму 500,00 грн., № 2034 від 28.08.2014 р. на суму 500,00 грн., № 2047 від 29.08.2014 р. на суму 500,00 грн., № 2280 від 24.09.2014 р. на суму 500,00 грн., № 2342 від 30.09.2014 р. на суму 500,00 грн., № 2632 від 27.10.2014 р. на суму 500,00 грн., № 2741 від 04.1.2014 р. на суму 500,00 грн., № 2928 від 21.11.2014 р. на суму 500,00 грн., № 2935 від 21.11.2014 р. на суму 500,00 грн., № 3022 від 01.12.2014 р. на суму 500,00 грн., № 3083 від 05.12.2014 р. на суму 500,00 грн., № 3148 від 11.12.2014 р. на суму 500,00 грн., ним було частково оплачено вартість отриманого товару на загальну суму 11 281,62 грн., яка у свою чергу значно перевищує суму зазначену позивачем в обгрунтування позовних вимог, адже позивачем у позові було зазначено про оплату відповідачем заборгованості лише у розмірі 4779,97 грн. (19 985,98- 15 206,01).

Також слід зазначити, що при вирішенні питання щодо припинення провадження чи відмови у позові зі сплаченої відповідачем суми у розмірі 11281,62 грн. на погашення договірних зобов'язань потрібно відокремити суму сплачену до моменту порушення провадження від суми сплаченої під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Провівши таку процедуру колегія суддів констатує, що до моменту порушення провадження відповідачем було погашено 8781,62 грн., в той час як під час розгляду справи місцевим господарським судом було погашено 2 500,00 грн. (№ 2928 від 21.11.2014 р. на суму 500,00 грн., № 2935 від 21.11.2014 р. на суму 500,00 грн., № 3022 від 01.12.2014 р. на суму 500,00 грн., № 3083 від 05.12.2014 р. на суму 500,00 грн., № 3148 від 11.12.2014 р. на суму 500,00 грн.).

Перевіривши надані апелянтом докази та співставивши їх з наявними матеріалами справи колегія суддів дійшла висновку, що сума основного боргу за договірними відносинами поставки, які склалися між учасниками судового процесу, підлягає до стягнення у розмірі 8 704,36 грн. (19 985,98-11281,62).

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нет Лайн" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Клондайк-Електро" 15 206,01 грн. є обґрунтованими лише в частині 8 704,36 грн.

Відповідно до статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови Пленуму від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).

Таким чином з огляду на ту обставину, що між сторонами по справі склалися договірні відносини у спрощений спосіб без укладання відповідного договору та з урахуванням вище наведених роз'яснень цивільного законодавства, колегія суддів вважає, що зобов'язання відповідача перед позивачем відноситься до грошового і на нього розповсюджуються загальні правові наслідки пов'язані з його несвоєчасним виконання у вигляді нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період з урахуванням зміненої суми основного боргу, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з відповідача 1385,72 грн. інфляційних втрат та 349,94 грн. у якості 3% річних.

У відповідності до роз'яснень викладених у інформаційному листі ВГСУ від 12.03.2009 р. N 01-08/163 апеляційна інстанція на підставі пункту 3 статті 103 ГПК за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково.

За змістом частини першої статті 99 названого Кодексу відповідні повноваження апеляційної інстанції безпосередньо випливають з повноважень суду першої інстанції стосовно припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК) і залишення позову без розгляду (стаття 81 цього Кодексу).

До того ж саме зазначені статті 80 і 81 ГПК містять вичерпний перелік підстав для відповідно припинення провадження у справі та для залишення позову без розгляду, і в разі вчинення господарським судом зазначених процесуальних дій посилання на конкретний пункт тієї чи іншої з цих норм є обов'язковим для суду будь-якої інстанції.

Отже, наведене положення пункту 3 статті 103 ГПК кореспондується з приписами статей 80 і 81 цього Кодексу, і в разі припинення апеляційною інстанцією провадження у справі або залишення нею позову без розгляду (повністю або частково) вона має посилатися на відповідний припис як пункту 3 статті 103, так і статті 80 або 81 ГПК.

З урахування викладених обставин та положень статті 99 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої в апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції, судова дійшла висновку про необхідність припинення провадження в частині стягнення 2 500,00 грн. основного боргу, на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, а в частині стягнення 4001,65 (8781,62 грн. - 4779,97 грн.) основного боргу, 507,42 грн. інфляційних нарахувань, 106,17 грн. 3% річних необхідно відмовити в задоволенні.

Щодо заявленого представником відповідача клопотання про припинення апеляційного провадження у зв'язку з погашенням відповідачем усієї суми заборгованості перед позивачем, що підтверджується підписаним між сторонами по справі актом звірки взаєморозрахунків від 19.01.2015 року, то в даному випадку колегія суддів вважає за необхідне відмовити в його задоволенні з огляду на наступне.

Частиною першою статті 104 ГПК не передбачено можливості скасування або зміни рішення у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами (наприклад, зменшення або збільшення заборгованості), якщо така зміна сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду. (п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17 травня 2011 року N 7).

Таким чином погашення відповідачем заборгованості перед позивачем на стадії апеляційного провадження не може бути підставою для скасування рішення та припинення провадження в цій частині з огляду на зазначені вище положення процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Клондайк - Електро» підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 13.01.2015 року у справі № 910/25583/14 скасуванню.

У відповідності до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року N 7 вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має виходити, зокрема, з такого: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру.

У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Таким чином за результатами перегляду справи в апеляційному порядку з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви пропорційний задоволеним позовним вимогам, який вираховується за наступною формулою: задоволена сума грошових коштів та сума коштів, провадження по якій підлягає припиненню/ на суму заявлених до стягнення грошових коштів * розмір судового збору, який підлягав сплаті за заявлені позовні вимоги при звернення до місцевого господарського суду.

В той же час у зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги, розмір якого вираховується з формулою: сума коштів, у задоволенні яких відмовлено/ на суму заявлених до стягнення грошових коштів * розмір судового збору, який підлягав сплаті за заявлені позовні вимоги / 2.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 80, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Клондайк-Електро» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 13.01.2015 року у справі № 910/25583/14 скасувати

3. Прийняти нове рішення, яким:

Провадження у справі в частині стягнення 2 500,00 грн. основного боргу - припинити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОНДАЙК-ЕЛЕКТРО" (03680, м. Київ, вул. Якутська, буд. 10, оф. 5, код ЄДРПОУ 38390824) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нет Лайн" (03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, буд. 34, код ЄДРПОУ 24722726) 8 704,36 (вісім тисяч сімсот чотири гривні) грн. 36 коп. заборгованості, 1395 (одна тисяча триста дев'яносто п'ять гривень) грн. 72 коп. інфляційних нарахувань, 349 (триста сорок дев'ять гривень) грн. 94 коп. три проценти річних, 1200 (одна тисяча двісті гривень) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, 1096 ( одна тисяча дев'яносто шість гривень) грн. 20 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нет Лайн" (03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, буд. 34, код ЄДРПОУ 24722726) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОНДАЙК-ЕЛЕКТРО" (03680, м. Київ, вул. Якутська, буд. 10, оф. 5, код ЄДРПОУ 38390824) судові витрати у розмірі 548,10 грн. (п'ятсот сорок вісім гривень 10 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду м. Києва.

6. Матеріали справи № 910/25583/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова