Постанова

від 01.04.2015 по справі 927/124/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2015 р. Справа№ 927/124/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Корсакової Г.В.

Хрипуна О.О.

представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Чернігівської міської ради на рішення господарського суду Чернігівської області від 19.02.2015 у справі № 927/124/15 (суддя: Кушнір І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон"

до Чернігівської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

ОСОБА_2

про припинення договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 19.02.2015 у справі № 927/124/15 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон" до Чернігівської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2, а саме: припинено дію договору оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012, укладеного між Чернігівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон", згідно якого було передано в довгострокове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0745 га в АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.02.2015 у справі № 927/124/15 - скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано тих обставин, що договір оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012 укладено строком до 30.11.2018, і частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено підстави для розірвання договорів оренди у випадку невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтею 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. В свою чергу, позивачем не було доведено факту наявності істотного порушення умов договору оренди землі. Крім того, апелянт вказував на те, що Чернігівською міською радою не приймалось рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012, і прийняття якого обумовлено компетенцією органу місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин в силу приписів п. 34 ч. 1 ст. 26, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, справу № 927/124/15 призначено судді - доповідачу Станіку С.Р., для розгляду апеляційної скарги Чернігівської міської ради на рішення господарського суду Чернігівської області від 19.02.2015 у справі № 927/124/15 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., суддя Власов Ю.Л., суддя Корсакова Г.В.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2015, у зв'язку з перебуванням судді Власова Ю.Л. на лікарняному, розгляд справи № 927/124/15 за апеляційної скаргою Чернігівської міської ради доручено здійснити колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., суддя Корсакова Г.В., суддя Хрипун О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2015 апеляційну скаргу Чернігівської міської ради на рішення господарського суду Чернігівської області від 19.02.2015 у справі № 927/124/15 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 01.04.2015.

В судове засідання 01.04.2015 апелянт представників не направив, причин неявки суд не повідомив. Про розгляд справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення (0411611298102) про вручення ухвали Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2015. Причини неявки апелянт суду не повідомив.

Крім того, позивач в судове засідання 01.04.2015 представників не направив, причин неявки суд не повідомив. Про розгляд справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення (0411611298099) про вручення ухвали Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2015.

Також, через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права і підстави для його скасування - відсутні.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 - в судове засідання 01.01.2015 представників не направила, причин неявки суд не повідомила. Про розгляд справи була повідомлена належним чином, про що свідчить поштове повідомлення (0411611298110) про вручення ухвали Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2015.

Дослідивши наявні матеріали, враховуючи те, що усі сторони були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, зокрема і апелянт, неявка представників сторін та третьої особи не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції і підтверджується наявними матеріалами справи, 12.01.2012 між відповідачем - Чернігівською міською радою, як орендодавцем, та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон", як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки №3953 (далі - договір оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012).

Згідно з п.1 договору оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012, орендодавець (відповідач) надає, а орендар (позивач) приймає в довгострокове платне користування земельну ділянку в АДРЕСА_1.

Відповідно до п.п.2-4 договору оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0745 га, в тому числі: площею 0,0662 га, ділянка №1; площею 0,0059 га, ділянка №2, проїзд спільного користування, без реального виділення в натурі; площею 0,0024 га, ділянка №2, проїзд спільного користування, без реального виділення в натурі. На земельній ділянці знаходиться склад. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 409950,12 гривень (619,26 грн. за 1 кв. м) за земельну ділянку площею 0,0662 га, ділянка №1; 36536,34 гривень (619,26 грн. за 1 кв. м); 14862,24 гривень (619,26 грн. за 1 кв. м) за земельну ділянку площею 0,0024 га, ділянка №2, проїзд спільного користування, без реального виділення в натурі.

Відповідно до п.6 договору оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012, його укладено до 30.11.2018 року. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з п.29 договору оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012, підставою припинення договору є: закінчення строку, на який його було укладено, придбання орендарем земельної ділянки у власність, примусовий викуп (вилучення) земельної ділянки у разі суспільної необхідності в порядку, встановленому законом, неможливість використання земельної ділянки внаслідок обставин, що не залежать від орендаря або орендодавця (у разі зміни умов господарювання, внаслідок змін у чинному законодавстві України), в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

Договір оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012 зареєстрований у Чернігівській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди вчинено запис 12 січня 2012 року №3953.

Договір оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012 зареєстрований в управлінні Держкомзему у м. Чернігові, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 липня 2012 року за №741010004000782.

Факт передачі відповідачем земельної ділянки в оренду позивачу підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту прийому - передачі земельної ділянки, переданої в довгострокову оренду від 16.07.2012, що підписаний між сторонами та скріплений печатками сторін.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, 12.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон", як продавцем, та ОСОБА_2, як продавцем, укладений договір купівлі-продажу (далі - договір купівлі - продажу від 12.12.2013), відповідно до якого продавець (Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон") передає нежитлову будівлю (склад) у власність, а покупець (ОСОБА_2) приймає у власність нежитлову будівлю (склад), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - нерухоме майно), і зобов'язується сплатити за нього обговорену грошову суму в розмірі та на умовах, встановлених цим договором.

Відповідно до пункту 1.2 договору купівлі - продажу від 12.12.2013, нерухоме майно належить продавцю (Товариству з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон") на підставі Свідоцтва,виданого 11.04.2011 Красногором О.В., приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 1222, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів.

Як вбачається з п.1.3. договору купівлі-продажу від 12.12.2013, вищевказане Нерухоме майно, що відчужується, знаходиться на земельній ділянці площею 0,0662 га, цільове призначення земельної ділянки: комерційного використання, кадастровий номер: НОМЕР_1, яка передана Продавцю в довгострокову оренду згідно договору оренди земельної ділянки №3953, укладеного 12.01.2012 між Чернігівською міською радою, зареєстрований у Чернігівській міській раді, про що в книзі реєстрації договорів оренди вчинено запис 12.01.2012 №3953, зареєстрований 16.07.2012 в управлінні Держкомзему у м. Чернігові, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.07.2012 за №741010004000782, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7400865162013, наданого 28.11.2013 Луценко О.В., державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства у Чернігівському районі, Чернігівської області.

Договір купівлі - продажу від 12.12.2013 посвідчено Крайчинською Т.В., приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області 12.12.2012 та зареєстровано в реєстрі за №2323.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.12.2013 на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу від 12.12.2013 зареєстровано право власності ОСОБА_2 на будівлю, нежитлова будівля (склад), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон" листом №162 від 18.12.2013 звернулось до Чернігівської міської ради з проханням вилучити земельну ділянку та припинити дію договору оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012 у зв'язку із продажем складу, який розміщено на земельній ділянці, наданій для експлуатації складу по АДРЕСА_1, на підставі вказаного договору оренди.

У листі-відповіді №7951 від 25.12.2013 на вищевказаний лист Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради повідомило Позивачу, що питання про вилучення земельної ділянки по АДРЕСА_1, буде включено до проекту рішення чергової сесії міської ради, при умові подання новим власником нерухомості документації із землеустрою щодо оформлення права на земельну ділянку.

Оскільки Чернігівською міською радою не було вирішено питання про припинення договору оренди земельної ділянки №3953, укладеного між сторонами 12.01.2012, в зв'язку з продажем нерухомості, яка на ній знаходиться, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об"єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність чи користування громадян чи юридичних осіб відноситься до повноважень Ради.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень міської ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" визначено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Згідно ч. 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 2 статті 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача..

Відповідно до пунктів «а» та «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є зокрема добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Пунктом 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17 травня 2011 року N 6, у застосуванні положень статей 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності.

Пунктом 2.12 В постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17 травня 2011 року N 6 визначено, що відповідно до частини другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача.

Статтею 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Ч. 2 статті 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку що оскільки згідно договору купівлі-продажу від 12.12.2013 позивачем було продано об'єкт нерухомості, який розташовано на земельній ділянці, орендованій позивачем згідно договору оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012, а тому право власності позивача на відповідне нерухоме майно - припинилось, а отже, припинилось і право користування позивачем орендованою земельною ділянкою, а тому, згідно ст.ст. 31, 32 Закону України "Про оренду землі", ч. 2 статті 120 Земельного кодексу України, ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, пунктів «а» та «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України наявні правові підстави для дострокового припинення договору оренди за рішенням суду на вимогу позивача.

Довод апелянта в апеляційній скарзі про те, що Чернігівською міською радою не приймалось рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012, і прийняття якого обумовлено компетенцією органу місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин в силу приписів п. 34 ч. 1 ст. 26, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - судом апеляційної інстанції відхиляється як необгрунтований та безпідставний, оскільки згідно приписів статті 32 Закону України "Про оренду землі", п. «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України припинення договору оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012 здійснюється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу позивача, що є одним із способів припинення договору оренди внаслідок переходу права власності на об'єкт нерухомості, що розташований на орендованій земельній ділянці. Рішення органу місцевого самоврядування не є обов'язковим для суду при вирішені відповідного спору, оскільки реалізація позивачем свого права на судовий захист жодним чином не пов'язується з прийняттям органом місцевого самоврядування відповідного рішення.

Також, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що згідно резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р. у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

За змістом рішення Конституційний Суд України від 01.12.2004 року у справі №1-10/2004 року щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний інтерес), поняття "право" та "охоронюваний законом інтерес" особи, що вживаються в законах, знаходяться у логічно- смисловому зв'язку та означають прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, легітимний дозвіл, що є об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних потреб особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально- правовим засадам.

Отже, судовому захисту підлягають суб'єктивні порушені або оспорювані права і охоронювані законом інтереси особи, зокрема і юридичної.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив суд припинити дію договору оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012, укладеного між Чернігівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон", згідно якого було передано в довгострокове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0745 га в АДРЕСА_1, який було задоволено оскаржуваним у справі рішенням.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, як орган судової влади, який здійснює функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин, зазначає, що у спірних правовідносинах, які є предметом розгляду у справі № 927/124/15, з урахуванням приписів статті 32 Закону України "Про оренду землі", припинення договору оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012 здійснюється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу позивача, що є одним із способів припинення договору оренди внаслідок переходу права власності на об'єкт нерухомості, що розташований на орендованій земельній ділянці.

Вказана позиція узгоджується і з позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 06.06.2011та від 19.06.2012, в яких зокрема Верховний Суд України вказав на те, що виходячи із вищенаведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу права власності або права користування. У зв'язку з тим, що фактичне користування земельною ділянкою та зведеною на ній будівлею здійснює її новий власник, позивач добровільно відмовився від права користування зазначеною земельною ділянкою, законодавством та умовами договору передбачена можливість дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору, а тому наявні підстави для задоволення позову.

При цьому, наведені вище висновки суду апеляційної інстанції, жодним чином не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для припинення дії договору оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012, укладеного між Чернігівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон", згідно якого було передано в довгострокове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0745 га в АДРЕСА_1.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про припинення дії договору оренди земельної ділянки №3953 від 12.01.2012, укладеного між Чернігівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон", згідно якого було передано в довгострокове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0745 га в АДРЕСА_1.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у рішенні господарського суду Чернігівської області від 19.02.2015 у справі № 927/124/15 про задоволення позову у повному обсязі, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни зазначеного рішення - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процессуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Чернігівської міської ради на рішення господарського суду Чернігівської області від 19.02.2015 у справі № 927/124/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 19.02.2015 у справі № 927/124/15- залишити без змін.

3. Матеріали справи № 927/124/15 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Г.В. Корсакова

О.О. Хрипун