Рішення

від 06.04.2015 по справі 902/153/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 квітня 2015 р. Справа № 902/153/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Домдах", м. Київ

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготранзит", м. Вінниця

про стягнення 43 656 грн 48 коп.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників:

позивача: Балтак Олексій Олегович, довіреність від 01.03.2015 р., паспорт серії АВ № 417733 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 25.11.2002 р.

відповідача: Любарська Каміла Юхимівна, довіреність № 1/15 від 12.02.2015 р., паспорт серії АВ № 155655 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 07.09.2000 р.

Нурієва Аліна Олександрівна, довіреність № 1/15 від 12.02.2015 р., паспорт серії АВ № 181826 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 02.11.2000 р.

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Домдах" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготранзит" про стягнення 43 656 грн 48 коп., з яких 35 568,00 грн інфляційних втрат, 8 088,48 грн 3 % річних в зв'язку із простроченням останнім виконання грошового зобов'язання по поверненню суми переплати за договором комісії № 29/11-К від 29.11.2010 р.

Ухвалою суду від 06.02.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/153/15 та призначено до розгляду на 25.02.2015 р.

В зв'язку з неявкою в засідання суду відповідача та неподання ним витребуваних доказів розгляд справи ухвалою від 25.02.2015 р. відкладено до 12.03.2015 р.

12.03.2015 р. відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому останній заперечує проти заявленого позову з підстав викладених в ньому та просить в його задоволенні відмовити.

Ухвалою від 12.03.2015 р. розгляд справи відкладено до 01.04.2015 р. в зв'язку із неподанням сторонами витребуваних доказів.

В судовому засіданні 01.04.2015 р. оголошено перерву до 06.04.2015 р. в зв'язку з необхідністю подання сторонами додаткових доказів та огляду в судовому засіданні матеріалів господарської справи № 14/69/2012/5003.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши матеріали господарських справ № 902/153/15 та № 14/69/2012/5003, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

29.11.2010 р. між ТОВ "Енерготранзит" (комісіонер) та ТОВ "Домдах" (комітент) укладено договір комісії № 29/11-К, згідно з п.1 якого комітент доручає комісіонеру, а комісіонер зобов'язується від власного імені, в інтересах та за дорученням комітента, придбати за рахунок комітента для останнього товар, на умовах цього договору.

На виконання умов договору між іноземним суб'єктом господарювання - компанією "OSLUN LIMITED" (Великобританія) (продавець) та ТОВ "Енерготранзит" (покупець) 01.12.2010 р. укладено зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу № 5, предметом якого був товар (електропобутове обладнання) на суму 1 000 000 доларів США.

Відповідач, маючи ліцензію на здійснення брокерської діяльності АВ № 480625 від 27.07.2009 р., на виконання договору комісії виконував митне оформлення (очищення) придбаного за контрактом на користь позивача товару.

Поставка даного товару на митну територію України проходила в три етапи, а товар було розділено на три партії.

Дві партії товару на підставі поданих вантажно-митних декларацій від 17.12.2010 р. № 401000009/2010/008685 та від 22.12.2010 р. № 401000009/2010/008834 відповідачем як декларантом розмитнено, комітенту надано звіти про виконання умов договору комісії, які останнім були прийняті, про що свідчать акти приймання-передачі, а послуги відповідача повністю оплачені.

При подачі відповідачем вантажно-митної декларації від 25.12.2010 р. № 401000009/2010/008971 на третю партію товару, митним органом виявлено порушення посадовою особою декларанта ТОВ "Енерготранзит" правил митного оформлення, внаслідок чого за даним фактом порушено кримінальну справу, яку згодом у зв'язку із декриміналізацією закрито, з подальшим складанням протоколу про порушення митних правил та винесенням у 2012 році Староміським районним судом м.Вінниці та апеляційним судом Вінницької області відповідних рішень про притягнення винної посадової особи Мартинюк В.В. до адміністративної відповідальності за порушення митних правил (ст.352 Митного кодексу України).

Розмитнення третьої партії товару декларантом - ТОВ "Енерготранзит" - на виконання договору комісії не відбулося.

При цьому 17 та 20 грудня 2010 року позивач, вніс на розрахунковий рахунок № 37349240100026 кошти в сумі 126 000,00 грн та 18 000,00 грн. для розмитнення третьої партії товару, що підтверджується меморіальними ордерами № N0VZO64126 від 17.12.2010 р. та № 0VZO56364 від 20.12.2010 р.

28.05.2012 р. ТОВ "Домдах" направило на адресу ТОВ "Енерготранзит" письмову вимогу, якою повідомило, що у зв'язку із тривалим простроченням виконання з боку відповідача умов договору комісії - товар не розмитнено та не поставлено, звіт не направлено, позивач на підставі ч.2 ст.220 ГК України та ч.3 ст.613 ЦК України відмовляється приймати виконання зобов'язань та просить повернути кошти перераховані на розмитнення товару.

11.06.2012 р. ТОВ "Енерготранзит" надіслало позивачу відповідь на вимогу, зазначаючи про безпідставність та необґрунтованість вимог, оскільки комісіонер повністю виконав свої зобов'язання за договором комісії.

У липні 2012 р. позивач звернувся в суд з позовом про розірвання укладеного з відповідачем договору комісії від 29.11.2010 р. № 29/11-К у зв'язку з тим, що внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора.

У серпні 2012 р. позивач доповнив позов вимогами про стягнення з відповідача збитків у сумі 144 000,00 грн, які він поніс внаслідок неналежного виконання останнім своїх зобов'язань за договором комісії.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 10.10.2012 р. позов задоволено - розірвано договір комісії від 29.11.2010 р. № 29/11-К, укладений між ТОВ "Домдах" та ТОВ "Енерготранзит" та стягнуто з ТОВ "Енерготранзит" на користь ТОВ "Домдах" 144 000,00 грн, внесених як передоплата за митне оформлення товару (а.с.10-14, т.1).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.12.2012 р. рішення господарського суду Вінницької області від 10.10.2012 р. скасовано та постановлено нове, яким у позові відмовлено (а.с.15-19, т.1).

Постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2013 р. касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Домдах" задоволено - постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.12.2012 року у справі за № 14/69/2012/5003 скасовано, залишено в силі рішення господарського суду Вінницької області від 10.10.2012 р. (а.с.20-24, т.1).

Суд приймає до уваги те, що обставини відносно укладення між сторонами договору комісії від 29.11.2010 р. № 29/11-К, його виконання (сплата комітентом попередніх платежів, подання звітів комісіонером, порушення комісіонером митних правил, невиконання комісіонером зобов'язань по розмитненню третьої партії товару), наявність боргу комісіонера перед комітентом в розмірі 144 000,00 грн встановлено при розгляді господарської справи № 14/69/2012/5003 господарським судом Вінницької області, а тому не потребують доказування силу приписів ч.3 ст.35 ГПК України.

Із наявних у справі доказів слідує, що на виконання рішення у справі № 14/69/2012/5003 із врахуванням постанови Вищого господарського суду України 11.03.2013 р. видано відповідні накази на підставі якого та заяви позивача Ленінським ВДВС Вінницького МУЮ 19.03.2013 р. відкрито виконавче провадження (а.с.25-26, т.1).

28.08.2014 р. Ленінським ВДВС Вінницького МУЮ було прийнято постанови про повернення виконавчих документів стягувачеві згідно п.2 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.27, т.1).

Ухвалою від 05.11.2014 р. господарського суду Вінницької області було задоволено скаргу стягувача на дії органу ДВС - визнано незаконними дії Ленінського ВДВС Вінницького МУЮ щодо повернення стягувачеві виконавчих документів, визнано недійсними постанови від 28.08.2014 р. про повернення виконавчого документа стягувачеві, зобов'язано Ленінський ВДВС Вінницького МУЮ вчинити дії з виконання наказів від 11.03.2013 р. (а.с. 28-30, т.1).

08.12.2014 р. ТОВ "Домдах" звернулось до суду із заявою про видачу дублікатів наказів від 11.03.2013 р., яка задоволена ухвалою від 18.02.2015 р.

Разом з тим ТОВ "Енерготранзит" згідно квитанцій від 18.12.2014 р. № ПН 1025 та від 13.01.2015 р. № ПН469 перераховано ТОВ "Еенерготранзит" 1 400,00 грн та 142 600,00 грн відповідно, що підтверджується банківськими виписками та квитанціями наявними в матеріалах справи (а.с.31, 98, т.1).

Також судом встановлено, що на підставі повідомлення представника ТОВ "Домдах" про вчинення кримінального правопорушення здійснюється досудове розслідування за № 12014020010006618 від 12.09.2014 р. за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.382 КК України посадовими особами ТОВ "Енерготранзит" (а.с.56-58, 64-66, т.1).

Посилаючись на безпідставне користування відповідачем грошовими коштами в сумі 144 000,00 грн позивачем на підставі ст.625 ЦК України згідно позовної заяви та розрахунку доданого до неї нараховано до стягнення з відповідача за прострочення сплати вказаної вище суми грошових коштів - 35 568,00 грн інфляційних втрат та 8 088,48 грн за період з за період з 14.02.2013 р. по 31.12.2014 р.

Заперечуючи щодо заявленого позову відповідач у відзиві вказує на те, що позовні вимоги являються безпідставними, необгрунтованими, такими, що не відповідають вимогам закону, не підтверджені належними та допустимими доказами аргументуючи вказане наступними обставинами:

- зобов'язання, які виникли між комісіонером та комітентом на підставі договору комісії від 29.11.2010 р. № 29/11-К не є грошовими, так як договір комісії передбачає надання послуг;

- суд у справі № 14/69/2012/5003 виніс рішення про стягнення збитків, які не являються грошовим зобов'язанням;

- прийняття рішення суду не зумовлює виникнення грошового зобов'язання;

- нарахування сум інфляційних та відсотків річних здійснено без врахування того, що рішення не підлягало виконанню негайно, а Законом України "Про виконавче провадження" встановлено 6-місячний строк для виконання рішення.

З врахуванням встановлених обставин суд надаючи оцінку доводам позивача в сукупності із аналізом фактичних обставин спору дійшов наступних висновків щодо заявленого позову.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини , інші юридичні факти, а у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду .

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору від 29.11.2010 р. № 29/11-К суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються положеннями глави 69 Цивільного кодексу України "Комісія" (ст.ст.1011-1028).

Згідно ст.1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.1012 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії .

Аналіз правових норм глави 69 ЦК України та положень укладеного між сторонами договору свідчить, що останніми не врегульовано правовідносини сторін у випадку сплати комітентом авансових платежів за виконання комісіонером робіт на майбутнє.

Так, п.2 Договору визначено, що сплата комісійної винагороди проводиться комітентом у 10-денний термін після повного виконання Комісіонером звіту про придбання товару .

Виходячи з положень п.2 Договору суд приходить до висновку, що грошові кошти перераховані комітентом комісіонеру за послуги відносно яких останній не подав звіту про придбання товару являються їх попередньою оплатою .

Згідно ч.1 ст.8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Згідно ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно положень ч.ч.1, 2 ст.299 МК України сплата митних платежів може здійснюватися із застосуванням авансових платежів (передоплати) . Авансовими платежами (передоплатою ) є грошові кошти, внесені платником податків за власним бажанням на рахунки, відкриті на ім'я митних органів в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, як попереднє грошове забезпечення сплати майбутніх митних платежів.

За правилами ч.4 ст.299 МК України кошти авансових платежів не вважаються митними платежами, доки особа, яка внесла такі платежі, не зробить розпорядження про це митному органу та не будуть виконані відповідні митні формальності. З моменту початку виконання таких митних формальностей кошти авансових платежів у сумі, на яку зроблено розпорядження, не підлягають використанню на будь-які інші цілі. Після завершення митних формальностей кошти у сумі, на яку зроблено розпорядження, перераховуються митним органом до державного бюджету. У разі відмови від завершення митних формальностей сумі авансових платежів, на яку зроблено розпорядження, повертається статус авансових платежів.

При цьому незалежно від того ким вони на цей рахунок внесені та відповідно до ч.5 ст.299 МК України можуть бути повернуті митним органом декларанту за його заявою.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вказувалось вище, факт неналежного виконання зобов'язань комісіонером по розмитненню третьої партії товару стало підставою для задоволення позову про розірвання договору комісії та стягнення 144 000,00 грн авансових платежів сплачених комітентом як передоплата для виконання митного оформлення товару встановлено під час розгляду господарським судом Вінницької області справи № 14/69/2012/5003, що в силу положень ч.2 ст.35 ГПК України, являється преюдиційним фактом та не потребує доведення під час розгляду даної справи.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Вказана правова позиція відображена в постановах Верховного Суду України від 14.11.2011 р. у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 р. у справі № 3-142гс11, яка в силу приписів ст.111 28 ГПК України має враховуватися судами при застосуванні таких норм права.

Аналогічна позиція висвітлена також в п.7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" в якій зазначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства.

Здійснивши перевірку правильності нарахування зазначених сум нарахованих позивачем за період з 14.02.2013 р. по 31.12.2014 р. судом виявлено помилки в розрахунку позивача, які допущені невірним визначенням суми заборгованості за період після сплати відповідачем 18.12.2014 р. частини боргу в сумі 1 400,00 грн, яка відповідно складала 142 600,00 грн.

За результатами проведеного судом перерахунку судом отримано більші значення ніж вказав у своєму розрахунку позивач, а саме: 36 343,68 грн інфляційних втрат та 8 117,62 грн 3 % річних.

Оскільки визначення ціни позову належить до виключної прерогативи позивача, а на момент прийняття судового рішення останнім не було подано заяви про збільшення розміру позовних вимог суд задовольняє позовні вимоги в заявлених розмірах.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду (як вже зазначалось вище) відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення відповідача наведені у його відзиві оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними та не спростовують правомірності та обгрунтованості заявленого позову.

Так посилання відповідача на те, що зобов'язання, які виникли між комісіонером та комітентом на підставі договору комісії від 29.11.2010 р. № 29/11-К не є грошовими, так як договір комісії передбачає надання послуг не приймається судом до уваги, оскільки дійсно укладений між сторонами договір комісії не передбачав для комісіонера грошових зобов'язань перед комітентом.

Разом з тим, відповідачем не враховано того, що зобов'язання по поверненню грошових коштів сплачених комітентом в якості попередньої оплати виникло в зв'язку з неналежним виконанням комісіонером взятих на себе негрошових зобов'язань та розірвання Договору і стягнення суми попередньої оплати в судовому порядку.

При цьому помилковим є твердження відповідача про те, що суд у справі № 14/69/2012/5003 виніс рішення про стягнення збитків, які не являються грошовим зобов'язанням, оскільки надана судом першої інстанції правова кваліфікація спірних правовідносин з якою погодився Вищий господарський суд України визначили спірну суму в якості попередньої оплати (авансових платежів).

Хибним є твердження відповідача про те, що прийняття рішення суду не зумовлює виникнення грошового зобов'язання, оскільки однією із підстав виникнення зобов'язання згідно приписів ст.11 ЦК України являється саме рішення суду.

Посилання відповідача на встановлений Законом України "Про виконавче провадження" 6-місячний строк для виконання рішення не може слугувати підставою для звільнення від обов'язку сплати 3 % річних та інфляційних втрат за вказаний період.

Відхиляючи доводи відповідача наведені у його відзиві судом також враховано наступне.

В п.п.1.1, 1.3, 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що грошовим , за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони , яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

З огляду на те, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань , якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України.

Визначення грошового зобов'язання закріплено в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Статтею 1 Закону передбачено, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

Пунктом.5.4 названої вище постанови звернуто увагу господарських судів на те, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду . Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Як вбачається із матеріалів даної справи рішенням від 10.10.2012 р. у справі № 14/69/2012/5003, яке набрало законної сили присуджено до стягнення з відповідача 144 000,00 грн на користь позивача.

Таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов'язанням .

В п.1.10 вказаної постанови зазначено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю . Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

При цьому нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу здійснюється незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження тощо.

Також суд зауважує, що відхиляючи доводи відповідача ним було враховано правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 р. у справі № 6-38цс11, від 05.12.2011 р. у справі № 3-125гс11, від 01.10.2014 р. у справі № 6-113цс14 тощо.

Враховуючи наведене вище суд дійшов висновку про повне задоволення позову.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

06.04.2015 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116, 111 28 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготранзит", вул.Р.Скалецького, 25, м.Вінниця, 21050 (ідентифікаційний код - 32754264) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Домдах", вул.Лариси Руденко, 6 А, офіс 1, м.Київ, 02140 (ідентифікаційний код - 33548279) - 8 088 грн 48 коп. - 3 % річних, 35 568 грн 00 коп. - інфляційних втрат та 1 827 грн 00 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14 квітня 2015 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.