Рішення

від 08.04.2015 по справі 910/10628/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2015Справа №910/10628/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецьке дитяче харчування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕБІ-ЛАЙФ ПЛЮС

про стягнення 169 451,86 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Килимник А.М. - представник за довіреністю № 1 від 20.02.215

від відповідача Муха А.О. - керівник

В судовому засіданні 08.04.2015 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецьке дитяче харчування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕБІ-ЛАЙФ ПЛЮС" про стягнення 169 451,86 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умовам Угоди № 3 від 18.05.2011 відповідач прострочив оплату за поставлений позивачем товар, в результаті чого за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані штрафні санкції у вигляді пені - 145002,13 грн. та 3% річних - 24449,73 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.06.2014 порушено провадження у справі № 910/10628/14 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 25.06.2014.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.06.2014 у зв'язку із задоволенням клопотання відповідача розгляд справи було відкладено на 23.07.2014.

У судове засідання, призначене на 23.07.2014, з'явились представники сторін. Представник позивача підтримав подану через канцелярію суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 317 991,60 грн. - пені та 51763,96 грн. - 3 % річних.

У судовому засіданні представник відповідача подав письмове клопотання про зупинення провадження у справі № 910/10628/14 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/4464/14, що розглядається Київським апеляційним господарським судом.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.07.14 суд зупинив провадження у справі № 910/10628/14 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/4464/14.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень та комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.14 залишено без змін рішення господарського суду м. Києва від 21.05.14 у справі № 910/4464/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецьке дитяче харчування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕБІ-ЛАЙФ ПЛЮС", яким було задоволено позовні вимоги про стягнення 6 042235,40 грн. основного боргу за неналежне виконання зобов'язань за Угодою № 3 від 18.05.2011р. Вказані судові рішення в касаційному порядку не переглядались.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.01.2015 поновлено провадження у справі № 910/10628/14 та призначено до розгляду на 18.02.2015.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.02.2015 у зв'язку з неявкою представників сторін розгляд справи було відкладено на 18.03.2015.

Ухвалою суду від 18.03.2015 продовжено строк розгляду спору у справі № 910/10628/14, розгляд справи відкладено на 01.04.2015 р.

У судовому засіданні 01.04.2015 оголошувалась перерва за клопотанням відповідача до 08.04.2015.

У судовому засіданні 08.04.2015 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача надав документи для долучення до матеріалів справи, проти позову заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

18 травня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Німецьке дитяче харчування» (надалі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕБІ-ЛАЙФ ПЛЮС» (надалі - покупець, відповідач) було укладено угоду № 3, на підставі якої продавець зобов'язався постачати, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію згідно з умовами даної угоди в кількості, асортименті та строки, узгоджені сторонами та зазначені у накладних або специфікаціях, що являються невід'ємною частиною угоди.

Пунктом 5.2. угоди встановлено, що розрахунки за поставлену продавцем продукцію здійснюються по факту одержання товару в повному обсязі у термін, який не перевищує 120 календарних днів, або у термін, вказаний у рахунку-фактурі. Підставою для проведення платежу являється ця угода або рахунок-фактура чи накладна, отримані від продавця.

Згідно з п. 5.3 угоди у разі порушення обговорених умов платежу, покупець сплачує продавцеві штраф у розмірі двох облікових ставок НБУ від суми несплаченої в строк продукції за кожен день понад кінцевого терміну оплати.

Позивач на виконання умов угоди № 3 здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 26232564,22грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними: №НU-0000037 від 19.02.2013 року на суму 200 091,00 грн., № НU-0000055 від 01.03.2013 року на суму 128407,32 грн., № НU-0000056 від 01.03.2013 року на суму 199 862,35 грн., № НU-0000078 від 11.04.2013 року на суму 2183108,40 грн., № НU-0000114 від 15.05.2013 року на суму 1351875,14 грн., № НU-0000122 від 21.05.2013 року на суму 1314836,94 грн., № НU-0000132 від 22.05.2013 року на суму 143888,02грн., № НU-0000123 від 29.05.2013 року на суму 1139498,52 грн., № НU-0000150 від 14.06.2013 року на суму 32316,90 грн., № НU-0000177 від 18.07.2013 року на суму 1695445,20 грн., № НU-0000219 від 16.09.2013 року на суму 2500573,80 грн., № НU-0000246 від 14.10.2013 року на суму 2339791,20 грн., № НU-0000247 від 22.10.2013 року на суму 1429904,40 грн., № НU-0000256 від 28.10.2013 року на суму 1293338,88 грн., № НU-0000260 від 11.11.2013 року на суму 1922193,42 грн., № НU-0000266 від 25.11.2013 року на суму 3352733,58 грн., № НU-0000263 від 27.11.2013 року на суму 1232378,62 грн., № НU-0000278 від 06.12.2013 року на суму 478175,27 грн., № НU-0000282 від 12.12.2013 року на суму 465694,86 грн., № НU-0000335 від 26.12.2013 року на суму 2828 450,40 грн.

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково в сумі 20 190 328,47 грн. а відтак борг відповідача перед позивачем становить 6 042 235,75 грн, що підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 21.05.2014 р. у справі № 910/4464/14, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Німецьке дитяче харчування» задоволено та вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бебі-Лайф Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецьке дитяче харчування" 6 042 235 (шість мільйонів сорок дві тисячі двісті тридцять п'ять) грн. 75 коп. основного боргу та 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

Вказане рішення було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 р.

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 р. № 8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії», п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для повторного доказування наведеної обставини (факту прострочення виконання зобов'язання за угодою щодо вчасності оплати за поставлений товар), адже існування даної обставини підтверджують судові рішення у спорі, що виник між тими ж сторонами (справа № 910/4464/14).

За доводами позивача, відповідачем прострочено оплату за поставлений позивачем товар, що підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 21.05.2014 р. у справі № 910/4464/14, в результаті чого за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані штрафні санкції у вигляді пені - 317 991,60 грн. та 3% річних - 51 763,96 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно ст. 526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 21.05.2014 р. у справі № 910/4464/14 відповідач у встановлений угодою № 3 строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зазначає, що наданий позивачем в додатку до позовної заяви розрахунок 3 % річних є арифметично вірним та обґрунтованим, тому вказана вимога підлягає задоволенню в розмірі заявленому позивачем - 51 763,96 грн.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною першою ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.3 угоди передбачено, що у разі порушення обговорених умов платежу, покупець сплачує продавцеві штраф у розмірі двох облікових ставок НБУ від суми несплаченої в строк продукції за кожен день понад кінцевого терміну оплати.

Відповідно до п. 1.12 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд погоджується з обґрунтованим розрахунком пені, що наданий позивачем, тому позовні вимоги про стягнення 317 991,60 грн. пені підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведених норм закону, відповідачем належним чином протягом розгляду справи не було надано належних доказів на спростування позовних вимог.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Німецьке дитяче харчування» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бебі-Лайф Плюс» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 34-Б; ідентифікаційний код 37569643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Німецьке дитяче харчування» (02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, буд. 4-Б; ідентифікаційний код 30382124) пеню у розмірі 317 991 (триста сімнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто одну) грн 60 коп.; 3 % річних у розмірі 51 763 (п'ятдесят одну тисячу сімсот шістдесят три) грн 96 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 395 (сім тисяч триста дев'яносто п'ять) грн 11 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.04.2015 р.

Суддя Л.Г. Пукшин