Рішення

від 14.04.2015 по справі 922/887/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2015 р.Справа № 922/887/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Омельченко К.А.

розглянувши справу

за позовом Публічне АТ "Нововодолазький молокозавод", смт. Нова Водолага до ТОВ "Юність і К", м. Харків про стягнення коштів в сумі 16378,94 грн. за участю сторін:

позивача - не з*явився

відповідача - не з*явився

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2015 року до суду звернулось Публічне акціонерне товариство "Нововодолазький молокозавод" ( надалі - позивач) та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юність і К" ( надалі - відповідач) суму 16378,94 грн., з яких: основний борг 10916,64 грн., пеня у розмірі 4770,61 грн., 3 % річних - 692,00 грн. та судовий збір.

В порядку забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться п/р 260065573058 у ХФ ПАТ "Кредитпромбанк" належить ТОВ" "Юність і К" ЄДРПОУ 34471092, іпн. 344710920381, св. платника 100247600.

26.03.2015 року позивач надав уточнення позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму 18863,42 грн., з яких: основний борг 10916,64 грн., пеня у розмірі 7080,14 грн., 3 % річних - 866,64 грн. та судовий збір. ( а.с.50-54).

Пунктом 4 ст. 22 ГПК України встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви ( а.с.50-54).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договорів поставки за № 47/13 від 03.01.2103 року та № 47/13 від 03.01.2104 року в частині розрахунків за поставлену продукцію. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Позивач в судовому засіданні підтримує позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача суму боргу та штрафні санкції за несвоєчасну оплату продукції.

Ухвала суду, адресована відповідачу повернулася з відміткою поштового відділення " за закінчення строку зберігання".

За приписами статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представника відповідача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду справи , суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності зазначеного представника за наявними матеріалами у справі.

Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

За приписами статей 638, 639 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Положеннями ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

03.01.2013 року та 03.01.2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договори поставки за № 47/13 та № 31 за змістом договори є тотожними.

У відповідності до предмету договорів позивач зобов*язався передати у власність відповідача в кількості визначеній у п.1.2 договорів товар, а відповідач в порядку та на умовах, зобов*язався прийняти та оплатити його ( п.1.1 договору). Загальна вартість товару визначається сторонами, як сумарна вартість загальної кількості товару відпущена по накладним згідно з умовами даних договорів ( а.с.1.4 договору).

При централізовано - кільцевих перевезеннях товару відпуск його позивачем здійснюється без довіреності, якщо відповідач за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства відповідача або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив позивача про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті,) свій підпис про одержання цінностей. ( п.3.5 договору).

Ціни на товар визначаються в накладних, що єсть невід*ємними частинами договорів. Загальна вартість товару визначається, як сумарна вартість загальної кількості товару відпущена по накладним згідно з умовами договорів ( 4.2 договору).

Сторони домовились, що щомісяця будуть проводити звіряння розрахунків по проведеним поставкам товару, для чого позивач готує проект акту звіряння розрахунків і направляє його відповідачу в строк не пізніше п*ятого числа місяця, наступного за місяцем, по якому проводиться звіряння розрахунків. ( п.4.5 договору).

Позивач обгрунтовує наявність не сплаченого боргу за наступними видатковими накладними, а саме :

№ 1/08-15 від 08.01.2014 року, 1/09-38 від 09.01.2014 року, 1/10-72 від 10.01.2014 року, 1/13-42 від 13.01.2014 року, 1/14-76 від 14.01.2014 року, 1/15-58 від 15.01.2014 року, 1/16-15 від 16.01.2014 року, 1/17-57 від 17.01.2014 року, 1/20-37 від 20.2014 року,1/21-40 від 21.01.2014 року, 1/22-94 від 22.01.2014 року, 1/23-56 від 23.01.2014 року, 1/29-60 від 29.01.2014 року, 1/30-28 від 30.10.2014 року , 2/03-24 від 03.02.2014 року, 2/04-89 від 04.02.2014 року, 2/05-41 від 05.02.2014 року, 2/06-49 від 06.02.2014 року, 2/07-89 від 07.02.2014 року, 2/10-42 від 10.02.2014 року, 4/03-28 від 03.04.2014 року перелічені видаткові накладні були у позивача витребувані ухвалою суду від 31.03.2015 року але надані не були. (а.с.66-67).

Але, частково надав наступні видаткові накладні , а саме :1/24--62 від 24.01.2014 року, 1/27-37 від 27.01.2014 року, 1/28-63 від 28.01.2014 року, 2/13-72 від 13.02.2014 року, 2/14 -88 від 14.02.2014 року, 2/17-33 від 17.02.2014 року, 2/18-70 від 18.02.2014року, 2/19-85 від 19.02.2014 року, 2/24-138 від 24.02.2014 року, 2/26-124 від 26.02.2014 року, 2/27-76 від 27.02.2014 року, 2/28-85 від 28.02.2014 року, 3/03-28 від 03.03.2014 року, 3/04-73 від 04.03.2014 року, 3/05-88 від 05.03.2014року, 3/11/29 від 11.03.2014 року, 3/14-82 від 14.03.2014 року, 3/17-63 від 17.03.2014 року, 3/20-42 від 20.03.2014 року, 4/03-28 від 03.04.2014 року ( а.с.16-26).

Судом були досліджені всі в наявності документи (оригінали були оглянуті в судовому засіданні) , та встановлено наступне, що підпис уповноваженої особи про отримання продукції, у відповідності до кільцевих доручень ( а.с.77-78) містить лише частка видаткових накладних , а саме :

1/ 24-62 від 24.01.2014 року на суму 818,22 грн.;

1/27-37 від 27.01.2014 року на суму 3345,97 грн.;

1/28-63 від 28.01.2014 року на суму 152,92 грн.;

2/13-72 від 13.02.2014 рок на суму 709,00 грн.;

3/14-82 від 14.03.2014 року на суму 106,95 грн. ;

3/11/29 від 11.03.2014 року на суму 950,51 грн.;

3/17-63 від 17.03.2014 року на суму 1366,08 грн.;

3/20-42 від 20.03.2014 року на суму 933,84 грн.;

4/03-28 від 03.04.2014 року на суму 131,76 грн.; Всього на суму 8515,25 грн.

Позивач, як доказ визнання відповідачем суми боргу, надає графік погашення боргу за наступними договорами поставки за № 47/13 від 03.01.2013 року та № 31 від 03.01.2014 року на суму 10796,10 грн. В п.1 даного графіку боржник визнає, що його заборгованість на момент укладання даної угоди за договором № 159 від 06.06.2013 року складає 10796,10 грн. Судом не може бути прийнятий даний графік як належний докази , оскільки договір за № 159 від 06.06.2013 року не є предметом розгляду даної справи ( а.с.60).

Щодо наданого акту звіряння взаєморозрахунків за період з 01.04.2014 року по 17.04.2014 року ( а.с.27), як доказу підтверджуючого факт наявності несплаченого боргу .

Якщо акт звірки позивачем надається як доказ, то суд звертає увагу на те, що згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини. Частиною 1 ст. 43 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. З огляду на таці норми, можна допустити, що сторона у справ, яка повинна довести обставини на які посилається може надати будь - які письмові документи, що їх підтверджують.

Відповідно до ст. 1 Закону " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " первинним є документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 9 цього ж Закону до первинних документів належать документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. При цьому вони повинні містити певний перелік даних, які включають в себе, серед іншого, зміст та обсяг господарської операції. Виходячи із цих норм до первинних документів можуть бути віднесені: господарський договір і документи, що підтверджують його виконання (акти прийому - передачі товару, розрахункову документацію і т. д.).

Таким чином, даний акт звірки взаєморозрахунків не можна вважати документом, що підтверджує наявність зобов'язання за господарським договором, оскільки він не відповідає вимогам до первинних документів. Крім, того як уже зазначалося судом , позивач на вимогу суду, надав лише частину документів на які посилається в своєму розрахунку, а частина видаткових накладних не містить підписів уповноважених осіб, хоча б зі сторони боржника ( одержувача продукції), у зв*язку з чим наступні не можуть слугувати належним доказом, щодо передання продукції відповідачу.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов"язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.

Зобов"язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі викладеного суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу частково в сумі 8 515,25 грн.

Щодо стягнення пені в сумі 7080,14 грн. Пеня нарахована позивачем за період з 16.01.2014 року по 16.03.2015 року ( з урахуванням уточненого розрахунку )( а.с.50-54), тобто більше як за один рік .

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються правилами обчислення, пеня є тривалою неустойкою яка стягується за кожний день прострочення виконання зобов'язання, тобто розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання та не залежить від тривалості прострочення.

Положеннями ст. 250 Господарського кодексу України визначено строки застосування адміністративно - господарських санкцій, так адміністративно - господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

На підставі договорів за № 47/13 та № 31 строк оплати, сторони передбачили наступний, а саме 7 днів з моменту фактичної поставки товару.

Тобто строк оплати, за накладними настав :

1/ 24-62 від 24.01.2014 року на суму 818,22 грн. пеня становить 70,12 грн.

1/27-37 від 27.01.2014 року на суму 3345,97 грн. пеня становить 290,04 грн.

1/28-63 від 28.01.2014 року на суму 152,92 грн. пеня становить 13,31 грн.

2/13-72 від 13.02.2014 рок на суму 709,00 грн. пеня становить 65,42 грн.

3/11/29 від 11.03.2014 року на суму 950,51 грн. пеня становить 95,20 грн.

3/17-63 від 17.03.2014 року на суму 1366,08 грн. пеня становить 140,42 грн.

3/20-42 від 20.03.2014 року на суму 933,84 грн. пеня становить 96,91 грн.

4/03-28 від 03.04.2014 року на суму 131,76 грн. пеня становить 14,28 грн.

2/14-88 від 14.02.2014 року на суму 149,82 грн. пеня становить 13,87 грн.

3/11/29 від 11.03.3014 року на суму 950,51 грн. пеня становить 95,20 грн.

3/14=82 від 14.03.2014 року на суму 106,95 грн. пеня становить 10,89 грн.

Всього розмір пені , яка підлягає стягненню з відповідача становить 905,66 грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 866,64 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо сплати продукції , перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3 % річних суд вважає, стягнути з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 292,14 грн.

Щодо клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи суд має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, що стосуються предмету спору.

Суд, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, відхиляє її, оскільки, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами не майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що грошові кошти (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за на момент виконання рішення

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивачем не було доведено суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За таких обставин суд відмовляє в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 1,2,33,44, 49, 67, 75,82-85 ГПК України , суд

ВИРІШИВ:

Прийняти до розгляду заяву про уточнення позовних вимог від 26.03.2015 року.

Позовні вимоги задовольнити частково .

Стягнути з ТОВ "Юність і К" ( м. Харків, пров. Лиманський , 1код ЄДРПОУ 34471092 п/р 26006573058 у ХФ ПАТ "Кредитпромбанк" м. Харків МФО 350727 іпн 344710920381 ) на користь ПАТ "Нововодолазький молокозавод" ( Харківська обл. смт. Нова Водолага , вул. Пролетарська, 28 код ЄДРПОУ 00447480 п/р 26002201139 в ПАТ "Райффайзенбанк "Аваль" м. Київ, МФО 380805) суму основного боргу 8 515,25 грн. пені 905,66 грн. та судовий збір 1827 грн.

В іншій частині відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.04.2015 р.

Суддя Л.С. Лаврова