Постанова

від 06.04.2015 по справі 910/19978/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2015 р. Справа№ 910/19978/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу б/н від 20.02.2015 року товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Альянс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року

у справі № 910/19978/14 (головуючий суддя - Головіна К. І., судді - Літвінова М. Є., Мудрий С. М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Пансіонат «Море»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Альянс»

про розірвання договору № 220/14 від 22.01.2014 року та 129 940, 00 грн

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Манзенюк В. Ю. - довіреність № б/н від 14.01.2015 року

ВСТАНОВИВ:

19.09.2014 року до Господарського суду міста Києва звернулося приватне акціонерне товариство «Пансіонат «Море» (позивач у справі) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Альянс» (відповідач у справі) про розірвання договору № 220/14 від 22.01.2014 року та стягнення 129 940, 00 грн, що становить суму попередньої оплати за договором № 220/14 (а. с. 3-5).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем обов'язку за договором № 220/14 від 22.01.2014 року щодо поставки електромобіля в строки та на умовах укладеного договору, що є підставою для розірвання договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року позовні вимоги позивача задоволено повністю. Розірвано договір № 220/14 від 22.01.2014 року, укладений між приватним акціонерним товариством «Пансіонат «Море» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Альянс». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Альянс» на користь Приватного акціонерного товариства «Пансіонат «Море» 129 940, 00 грн попередньої оплати (а. с. 116-121).

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач у справі, товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Альянс», 23.02.2015 року подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року у справі № 910/19978/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позову (а. с. 128-141).

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач, посилаючись на приписи Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасовій окупованій території України», стверджує, що виконання договору № 220/14 зупинено до моменту припинення дії митних обмежень щодо ввезення товарів на окуповану територію.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2015 року апеляційну скаргу б/н від 20.02.2015 року товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Альянс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року у справі №910/19978/14 прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 06.04.2015 року.

Представник апелянта в судовому засіданні 06.04.2015 року підтримав вимоги поданої апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову.

Представник позивача не скористався правом присутності в судовому засіданні, надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи апелянта, просить рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

22.01.2014 року між приватним акціонерним товариством «Пансіонат «Море» (покупець за договором, позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Альянс» (продавець за договором, відповідач у справі) був укладений договір поставки № 220/14, згідно умов якого продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити транспортний засіб (електромобіль) у кількості, комплектності, за ціною та на умовах визначених договором. (п. 1.1 договору).

Відповідно до додатку № 1 до договору предметом договору є два електромобіля за ціною 139 400, 00 грн, разом з комплектуючими 169 330, 00 грн, всього на суму 338 660, 00 грн, що відповідає вартості договору, згідно п. 2.1.

Договором сторони передбачили порядок поставки транспортних засобів (ТЗ) та оплати. Так, згідно п. 3 договору покупець зобов'язався оплатити вартість ТЗ в національній валюті на розрахунковий рахунок продавця шляхом перерахування авансу в розмірі 40 % від загальної вартості електромобілів в сумі 129 940, 00 грн не пізніше 10 банківських днів з моменту укладення договору (п. 3.2 договору). Повний розрахунок у розмірі 60 % вартості ТЗ здійснюється не пізніше 90 днів після укладення договору або відразу після поставки електроавтомобілів та складає 194 910, 00 грн (п. 3.3 договору) і право власності на ТЗ переходить до покупця з моменту здійснення повної оплати (п. 3.4 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору електромобілі повинні бути поставлені покупцеві на протязі 90 календарних днів після сплати авансового платежу.

У судовому засіданні встановлено, що позивач на виконання умов договору поставки, на підставі виставленого відповідачем рахунку № 34 від 22.01.2014 року здійснив попередню оплату у розмірі 40 % від ціни договору, в сумі 129 940, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 7 від 12.02.2014 року, випискою по особовому рахунку позивача, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи. Отримання коштів в сумі 129 940, 00 грн не заперечено відповідачем під час розгляду справи.

В силу частини 2 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання які мають ознаки договору купівлі-продажу, згідно якого в силу вимог ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір купівлі-продажу є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна у грошовому вираженні.

У відповідності до вимог частини 2 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Оплата проводиться у строки визначені умовами договору.

Відповідно до ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України, ст. ст. 173, 193 ГК України зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений термін, при чому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

В строк встановлений договором відповідач не передав електромобілі позивачу.

28.05.2014 року позивач листом за № 184 звернувся до відповідача з вимогою виконати умови договору, поставити електромобілі, або повернути авансовий платіж в сумі 129940,00 грн. Вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

В силу вимог ст. ст. 662, 663, 665 ЦК України продавець за договором зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі продажу в строк встановлений договором. У разі відмови продавця передати проданій товар покупець має право відмовитись від договору.

Відповідач не надав належних чи допустимих доказів поставки товару позивачу в строк визначений договором.

Згідно вимог ст. 610 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання є порушенням зобов'язання, у разі такого порушення настають наслідки передбачені ст. 611 ЦК України, в тому числі припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання або розірвання договору.

Зазначена норма ЦК України кореспондується з вимогами ст. 651 ЦК України, яка регламентує підстави зміни або розірвання договору. Так, згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок невиконання зобов'язань за договором друга сторона позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність та обґрунтованість позовних вимог позивача, оскільки факт порушення зобов'язання передачі товару з боку продавця доведено матеріалами справи, не заперечено відповідачем у справі, доказів поставки електромобілів на момент прийняття рішення матеріали справи не містять, відтак позивач в силу вимог ст. ст. 651, 693 ЦК України набув право вимоги на розірвання договору та повернення сплаченого авансу.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком колегії місцевого господарського суду про необґрунтованість посилання відповідачем на Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України від 15.04.2014 року, та Закон України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території» від 12.08.2014 року, оскільки норми зазначених Законів не унеможливлюють здійснення господарської діяльності, не зупиняють дію укладених договорів та не звільніють контрагентів від відповідальності за невиконання зобов'язань, а лише встановлюють особливий порядок та правовий режим виконання господарських зобов'язань.

Колегія погоджується, також з висновком суду про те, що відповідачем не доведено форс-мажорних обставин в порядку передбаченому ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Методики про порядок засвідчення Торгово-промисловою палатою України форс-мажорних обставин, листа Міністерства юстиції України від 30.05.2014 року № 6602-0-26-14/8.1, згідно яких Сертифікат, яким засвідчуються форс-мажорні обставини видається по кожному контракту (договору) окремо .

Договором сторони передбачили (п. 10.3 договору) належним доказом дії форс-мажорних обставин саме документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, однак матеріали даної справи не містять та на вимогу суду відповідачем не надано висновку Торгово-промислової палати України, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території господарської діяльності сторін договору № 220/14 від 22.01.2014 року.

Оскільки доказів належної поставки електромобілів або доказів настання обставин непереборної сили (форс-мажору) суду не надано, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги позивача про розірвання договору № 220/14 від 22.01.2014 року та стягнення з відповідача попередньої оплати у сумі 129 940, 00 грн, є такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року у справі № 910/19978/14 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак, передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103 та 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу б/н від 20.02.2015 року товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Альянс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року у справі № 910/19978/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року у справі № 910/19978/14 залишити без змін.

3. Справу № 910/19978/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

В.Г. Суховий