Ухвала

від 07.04.2015 по справі 822/59/15

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/59/15

Головуючий у 1-й інстанції: Лабань Г.В.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

07 квітня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Сушка О.О. Смілянця Е. С. ,

секретар судового засідання: Лозінська Н.В.,

за участі:

представників позивача: Мельник А.Є., Яворської Т.М.

представника відповідача: Ковальчука В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Елко" до Чемеровецького відділення Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2015 року приватне підприємство "Елко" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Чемеровецького відділення Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

В ході судового засідання представник відповідача заявив клопотання про заміну сторони її правонаступником.

Підстави та порядок здійснення заміни сторони її правонаступником визначені статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Судом встановлено, що на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року №311 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України", Городоцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області реорганізована у Городоцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області.

Відтак, з урахуванням того, що на момент розгляду справи функціонує Городоцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Хмельницькій області, яка є правонаступником Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, суд дійшов висновку щодо необхідності заміни Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області її правонаступником - Городоцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Хмельницькій області.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представники позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Чемеровецьким відділенням Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області проведено позапланову документальну виїзну перевірку приватного підприємства "Елко" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2013 рік.

За результатами перевірки складено акт №136/22/30414360 від 15.09.2014 року.

В ході перевірки виявлені та відображені в акті порушення позивачем вимог: п. 44.1 ст. 44, п. 137.1 ст.137, п. 138.2 ст. 138. п. 139.1 ст. 139 ПК України в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 78226 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001732200 від 15.10.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 117339 грн., з яких: за основним платежем - 78226 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 39113 грн.

Позивач не погоджується із податковим повідомленням-рішенням №0001732200 від 15.10.2014 року, а тому звернувся до суду ї позовом про визнання такого рішення протиправним та його скасування.

Задовольняючи позов ПП "Елко" суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача викладені в акті перевірки є необґрунтованими, а тому прийняте на їх підставі оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував, зокрема, висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства шляхом заниження доходу та завищення витрат, які враховуються для визначення сум податку на прибуток підприємства, що спричинено розходженням сум доходів бухгалтерського обліку підприємства і зазначених доходів у поданій позивачем декларації.

Так, доходи, відображені в рахунках ПП "Елко" за 2013 рік 703 "Дохід від реалізації робіт і послуг" в сумі 5623445 грн. та 712 "Дохід від реалізації інших оборотних активів" в сумі 2600 грн., (що разом становить 5626045 грн.) відрізняються на 129750 грн. від доходів, зазначених приватним підприємством у рядку 02 Декларації "дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)" від 26.02.2014 в сумі 5496295 грн.

Крім того, відповідачем виявлено розбіжність між задекларованою позивачем сумою витрат у 2013 році і між фактичною сумою, що відображена в бухгалтерських документах підприємства (рахунках 903 і 92) становить - 195300 грн. (5394650 грн.- 5589950 грн.) та позивачем не заперечується.

Разом з цим, відповідно до ст.135 ПК України, об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Виходячи з положень даної норми, завищення платником податків доходів або заниження суми витрат звітного періоду лише збільшить базу оподаткування податком на прибуток підприємств, та відповідно й суму податку на прибуток підприємств, яка підлягає сплаті.

В матеріалах справи наявний розрахунок податку на прибуток позивача (а.с. 159 т.2), в якому виявлено помилку, а саме: зазначено, що прибуток підприємства становить 81186 грн., з яких податок - це 15425 грн., а тому в декларації за 2013 рік нараховано податку на 13595 грн. більше (враховуючи що податок сплачено в сумі 29020 грн.), проте мало б бути зазначено, що прибуток підприємства становить 87186 грн., з яких податок - це 16565 грн., а тому в декларації за 2013 рік нараховано податку на 12455 грн. більше ніж мало бути нараховано. Таким чином, позивач в податковій декларації нарахував податку на прибуток 29020 грн., тоді як мав нарахувати 16556 грн., а отже ним сплачено податку на 12455 грн. більше.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає помилковими висновки податкового органу про заниження позивачем сум податку на прибуток підприємств з підстав помилкового відображення позивачем завищеної суми доходів та заниженої суми витрат за 2013 рік.

Також підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугував висновок відповідача про завищення витрат підприємства у 2013 році на 281966 грн. Відповідачем в акті перевірки зазначено, що в рядку 05.1 Декларації "собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), позивачем відображено витрати в сумі 5099674 грн., тоді як по даних рахунку бухгалтерського обліку (дебет рахунку 79 "Результат основної діяльності" та кредит рахунку 903 "Собівартість реалізованих робіт і послуг") собівартість реалізації у 2013 році становить 529269 грн., тобто суми розходяться на 193020 грн. Також відповідач зазначає, що до витрат позивача у 2013 році було неправомірно віднесено вартість використаного пального на суму 346061,62 грн. (кредит рахунку 203"Паливо"- дебет рахунку 23 "Виробництво") та запасних частин на суму 128924 грн. (кредит рахунку 207 "Запасні частини" - дебет рахунку 23 "Виробництво") та які в подальшому віднесені в дебет рахунку 903 "Собівартість реалізованих робіт і послуг", оскільки використання паливно-мастильних матеріалів та запчастин в господарській діяльності підприємства не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, складеними відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року. Отже відповідачем встановлено завищення витрат ПП "Елко" на 281966 грн. (193020-346062-128924).

З такими висновками податкового органу колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, встановлення факту здійснення господарської операції відбувається шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій.

Подані позивачем первинні документи були досліджені в судовому засіданні, внаслідок чого суд дійшов висновку про реальність господарських операцій, оскільки на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності, встановлено факт використання паливно-мастильних матеріалів та запчастин в господарській діяльності ПП "Елко". Отже, даний факт підтверджується такими первинними документами: договорами позички транспортного засобу (а.с. 30-40 т.1), актами прийому-передачі транспортного засобу (а.с. 41-46 т.1), подорожніми листами службового легкового автомобіля (а.с.70-81 т.1), дорожніми листами вантажного автомобіля (а.с. 82-87 т.1), актами списання запасних частин (а.с. 99-109), актами списання паливно-мастильник матеріалів (а.с. 110-124 т.1), товарно-транспортними накладними(а.с. 19-39, т.2), видатковими накладними(а.с. 2-18 т.2), накладними (а.с. 40-51 т.2) та розрахунками витрат палива (а.с. 149 т.2).

Отже, вартість використаного пального на суму 346061,62 грн. та запасних частин на суму 128924 грн. було правомірно віднесено до витрат позивача.

Серед іншого відповідач зазначає про недодержання позивачем передбаченої ст.828 Цивільного кодексу України форми договорів позички транспортних засобів, укладених між ПП "Елко" та фізичними особами ОСОБА_5, ОСОБА_6 (договори позички №11/11-11 від 08.03.2011, №4 від 08.03.2013 та №6 від 21.04.2011.)

Так, відповідно до ч.4 ст.828 Цивільного кодексу України договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Зі змісту вказаної норми слідує, що договір позички (безкоштовного користування) наземних самохідних транспортних засобів за участю фізичної особи не обов'язково посвідчувати нотаріально. При цьому, на даний час законодавством України чітко не визначено поняття "наземний самохідний транспортний засіб", а розшифровано лише термін "наземні транспортні засоби".

Згідно статті 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 №1961-IV наземні транспортні засоби - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

Підпункт "Ь" статті 1 Європейської угоди, що стосується праці екіпажів транспортних засобів, здійснюючих міжнародні автомобільні перевезення (дата приєднання Україною 07.09.2005) визначає, що під "автомобілем" мається на увазі будь-який самохідний транспортний засіб, що використовується зазвичай для перевезення на дорогах людей або вантажів або для буксирування дорогами транспортних засобів, що використовуються для перевезення людей або вантажів; цей термін не включає сільськогосподарські трактори.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, автомобілі належать до наземних самохідних транспортних засобів, а відтак договори позички транспортного засобу, укладені ПП "Елко" не потребують обов'язкового нотаріального посвідчення.

Враховуючи наведені обставини в сукупності, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п. 137.1 ст.137, п. 138.2 ст. 138. п. 139.1 ст. 139 ПК України, а податкове повідомлення-рішення №0001732200 від 15.10.2014 року - протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 14 квітня 2015 року.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Смілянець Е. С.

Сушко О.О.