Рішення

від 01.04.2015 по справі 908/1299/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 10/52/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2015 Справа № 908/1299/15-г

за позовом: Добропільського міжрайонного прокурора, м. Добропілля в інтересах держави в особі ПАТ "НАК "Украгролізинг", м. Київ.

до відповідача : Селянського (фермерського) господарства "Восток", с. Світле, Добропільський р-н, Донецька обл.

про стягнення 5 311, 17 грн.

Суддя: Алейникова Т.Г.

Представники сторін:

від позивача - Бугрим В. Ю., на підставі довіреності № 14/20-120-14 від 01.07.2014 р.;

від відповідача - не з'явився;

від прокуратури - Тронь Г.М., посв. № 013451 від 03.12.2012 р.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

До господарського суду Запорізької області звернувся Добропільський міжрайонний прокурор, м. Добропілля в інтересах держави в особі ПАТ "НАК "Украгролізинг", м. Київ із позовною заявою до Селянського (фермерського) господарства "Восток", с. Світле, Добропільський р-н, Донецька обл. про стягнення заборгованості в розмірі 5 311, 17 грн. за договором фінансового лізингу № 5-10-349 стс-фл/483 від 05.08.2010 р., яка складається з пені в розмірі 2 859, 25 грн., індексу інфляції в розмірі 2 126, 63 грн., 3 % річних в розмірі 325, 29 грн.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010р., довідкою про автоматичний розподіл справ між суддями від 02.03.2015 р., справу № 908/1299/15-г передано на розгляд судді Алейниковій Т.Г.

Ухвалою господарського суду від 03.03.2015 р. порушено провадження у справі № 908/1299/15-г. Справі було присвоєно номер провадження № 10/52/15, її розгляд призначено на 01.04.2015 р.

Представник відповідача у судове засідання 01.04.2015 р. не з'явився, направив на адресу суду заперечення на позовну заяву, в якому просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити у позові повністю. Представник позивача та прокуратури у судовому засіданні 01.04.2015 р. підтримали вимоги викладені в позовній заяві.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Статтею 64 ГПК України передбачено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам спору за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Таким чином, відповідач є повідомленим належним чином, про час і місце розгляду справи судом.

Згідно п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" з наступними змінами та доповненнями, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка відповідача не перешкоджала вирішенню спору, у судовому засіданні 01.04.2015 р., розгляд справи був закінчений, судом оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

За клопотанням представників позивача та прокуратури справа була розглянута без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Вивчивши матеріали справи та проаналізувавши докази надані позивачем, суд

ВСТАНОВИВ:

05 серпня 2010 року між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (далі - Позивач) та Селянським (фермерським) господарством «Восток» (далі - Відповідач) укладено договір фінансового лізингу №5-10-349 стс-фл/483 (далі - Договір), за яким Лізингодавець (Позивач) передає Лізингоодержувачу (Відповідачу) у користування на визначений Договором строк Предмет лізингу, який набувається ним у постачальника самостійно обраного Лізингоодержувачем, та на визначений у додатку до Договору «Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу», що є специфікацією Предмета лізингу, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах Договору.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору Предметом Договору є зернозбиральний комбайн «Дон-Лан «Акрос» за ціною 1 295 000,00 грн. (один мільйон двісті дев'яносто п'ять тисяч гривень 00 коп.).

На виконання п. 5.1. Договору 29.09.2010 року був складений Акт №1 приймання-передачі сільськогосподарської техніки, а саме зернозбирального комбайна «Дон-Лан «Акрос» зав. №005274.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Так, п.3.1.3. Договору містить положення про те, що Лізингодавець має право вимагати від Лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов Договору.

Згідно з п.3.4.3. Договору Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов Договору.

Абзацом 2 пункту 4.3. Договору передбачається, що черговість сплати лізингових платежів в частині відшкодування вартості Предмета лізингу кратна шести місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання Акту. Перший лізинговий платіж сплачується через шість місяців з дати підписання Акту, подальші платежі - через кожні шість місяців.

Відповідно до п.4.4. Договору розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється додатком до Договору «Графік сплати лізингових платежів».

Додатком № 2 до Договору затверджено Графік сплати лізингових платежів, відповідно до якого платежі повинні здійснюватися з черговістю в шість місяців.

Так, станом на 29 вересня 2014 року сума лізингових платежів за користування технікою, що підлягали сплаті, дорівнювала 97 888,13 грн. (дев'яносто сім тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень 13 коп.). Проте, відповідно до виписки з рахунку №26002010890606 в ПАТ «Альфа-Банк» 29 вересня 2014 року, сплачено було лише 49 000.00 грн. (сорок дев'ять тисяч гривень 00 коп.), 17 грудня 2014 року сплачено ще 20 000.00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 коп.), а 22 грудня 2014 року сплачено 28 888, 13 грн. (двадцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень 13 коп.).

Таким чином, Відповідач погасив суму заборгованості по поточних лізингових платежах лише 22 грудня 2014 року, що підтверджує виписка з рахунку №26002010890606 в ПАТ «Альфа-Банк» та довідка, надана Позивачем, від 04.02.2015 р. № 16/197.

Проте, факт сплати Відповідачем основної суми боргу не звільняє його від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п.1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Згідно з ч. 1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.4 ст.232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, позивачем були заявлені до суду позовні вимоги в загальній сумі 5 311, 17 грн. (п'ять тисяч триста одинадцять гривень 17 коп.)., які складаються з пені в розмірі 2 859, 25 грн., індексу інфляції в розмірі 2 126, 63 грн., 3 % річних в розмірі 325, 29 грн.

Враховуючи вищевикладене, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 173 Господарського Кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Як визначено ст. 230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 231 ГК України, законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ст. 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п.7.1. Договору за порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Розглянувши розрахунок суми пені, господарський суд дійшов висновку, що він складений необґрунтовано та суперечить вимогам діючого законодавства України, оскільки відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пеню потрібно розраховувати, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ та за строк, що не перевищує 6 місяців.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє позивачу в цій частині позовних вимог.

На органи прокуратури відповідно до ч.2 ст. 121 Конституції України покладений обов'язок представництва інтересів держави в суді. Підставою представництва у суді інтересів держави, згідно ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Відповідно до п.1 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 за №3-рп/99, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в господарському суді.

Вказаним рішенням Конституційного суду, п. 3 його мотивувальної частини, встановлено, що «для вирішення справи суттєвим вбачається з'ясування поняття "інтереси держави". У процесі дослідження встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо».

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 Цивільного кодексу України, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Невиконання відповідачем зобов'язань по договору фінансового лізингу завдає шкоди інтересам держави, оскільки виконуючи умови договору, Лізингодавець реалізує покладені на нього державою завдання.

Таким чином, вказані дані, пов'язані з порушенням права державної власності, свідчать про порушення інтересів держави та підтверджують правомочність звернення Добропільського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Державного ПАТ «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» до суду з вимогами про захист відповідних інтересів з дотриманням порядку, передбаченого нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог п. 6.7 наказу Генерального прокурора України № бгн від 28.11.2012 «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень», участь у розгляді справи приймає прокурор за місцем розташування суду, з огляду на що участь у розгляді справи судом буде забезпечувати прокуратура м. Запоріжжя.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання: нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Невиконанням своїх грошових зобов'язань Відповідач порушив вищевказані вимоги законодавства й умови діючого Договору.

Згідно п. 4 ст. 538 ЦК України, якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, не дивлячись на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст.ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наведені докази і доводи свідчать про те, що відповідач Селянське (фермерське) господарство "Восток" в односторонньому порядку протиправно відмовився від виконання взятих на себе зобов'язань за умовами договору фінансового лізингу № 5-10-349 стс-фл/483 від 05.08.2010 р. і добровільно не сплатив борг.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. До суду направив письмові заперечення, в яких просить суд в задоволенні позову відмовити. Суд заперечення відповідача до уваги не приймає, так як вони не знайшли свого нормативного та документального підтвердження та були повністю спростовані належними доказами наданими до суду позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, викладені у справі позивачем були підтверджені належними доказами.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши надані докази, суд частково задовольняє позов Добропільський міжрайонний прокурор, м. Добропілля в інтересах держави в особі ПАТ "НАК "Украгролізинг", м. Київ із позовною заявою до Селянського (фермерського) господарства "Восток", с. Світле, Добропільський р-н, Донецька обл. про стягнення заборгованості в розмірі 2 451, 92 грн. за договором фінансового лізингу № 5-10-349 стс-фл/483 від 05.08.2010 р., яка складається з індексу інфляції в розмірі 2 126, 63 грн., 3 % річних в розмірі 325, 29 грн.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені відмовити.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подасться до суду; ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється 2 % від ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається повністю на відповідача, внаслідок неправильних дій якого виник спір у суді.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82, 84, ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Добропільського міжрайонного прокурора, м. Добропілля в інтересах держави в особі ПАТ "НАК "Украгролізинг", м. Київ до Селянського (фермерського) господарства "Восток", с. Світле, Добропільський р-н, Донецька область задовольнити частково.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Восток» (85040, Донецька область, Добропільський район, сел. Світле, вул. Перемоги, буд. 29, код ЄДРПОУ 31999566) на користь Державного Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16-А, код ЄДРПОУ 30401456, р/р 26002010890606 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346) - індекс інфляції в розмірі 2 126 (дві тисячі сто двадцять шість) грн. 63 коп., 3 % річних в розмірі 325 (триста двадцять п'ять) грн. 29 коп. та судові вирити по сплаті судового збору у сумі - 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя Т.Г. Алейникова

Рішення підписане 07.04.2015 р.