Ухвала

від 12.03.2015 по справі 2а-1297/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.03.2015р. м. Київ К/9991/36760/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Карась О.В. - головуючий, судді Олендер І.Я., Рибченко А.О.,

при секретарі судового засіданні Гончар Н.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (далі - Інспекція)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011

зі справи № 2а-1297/11/2070

за позовом Приватного підприємства «Ін-Трейд» (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011, позов задоволено; визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.02.2011 № 000082302 та від 01.02.2011 № 000092302. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що господарські операції позивача зі спірними контрагентами відображені у податковому обліку Підприємства відповідно до їх дійсного економічного змісту на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову Підприємства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що умови провадження господарської діяльності контрагентами позивача та порядок документування спірних операцій свідчить про їх номінальне оформлення з метою імітації руху активів та отримання Підприємством завдяки цьому податкової вигоди.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 28.12.2009 по 30.09.2010, а також валютного та іншого законодавства за той самий період. За результатами цієї перевірки податковим органом складено акт від 20.01.2011 № 71/23-212/36818614 та прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 01.02.2011 № 000082302, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 26 995 391,25 грн. (у тому числі 21 596 313 грн. за основним платежем та 5 399 078,25 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 01.02.2011 № 000092302, згідно з яким Підприємству збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 9 474 117,50 грн. (у тому числі 7 579 294 грн. за основним платежем та 1 894 823,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань став висновок податкового органу про фіктивний характер операцій з придбання та продажу товарів у рамках господарських правовідносин Підприємства з товариством з обмеженою відповідальністю «Едан плюс», з товариством з обмеженою відповідальністю «Фінвестбуд», з товариством з обмеженою відповідальністю «Белен», з товариством з обмеженою відповідальністю «Дом і К», з товариством з обмеженою відповідальністю «Електрощит-Сервіс».

На обґрунтування цього висновку Інспекція посилається на: наявність ознак фіктивних суб'єктів господарювання у діяльності цих контрагентів в силу відсутності у них майна, основних фондів, транспортних засобів та необхідного штату працівників, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних операцій; незвітування цими постачальниками до контролюючого органу в установленому порядку; неподання платником доказів на вчинення дій, якими зазвичай супроводжуються такі операції (як-от - доказів транспортування товару, його сертифікації, прийняття за кількістю та якістю уповноваженими представниками тощо). Також, за твердженням відповідача, Підприємством не було проявлено розумної обережності у господарських правовідносинах шляхом перевірки ділової репутації контрагентів, тоді як несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності не можуть бути перенесені на бюджет та порушувати фіскальні інтереси держави.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

На підставі наведених правових норм суди обох попередніх інстанцій цілком обґрунтовано сформували правову позицію, відповідно до якої податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту та валових витрат є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (у тому числі податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Керуючись наведеними правилами оподаткування, суди дослідили динаміку правовідносин між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Едан плюс», товариством з обмеженою відповідальністю «Фінвестбуд», товариством з обмеженою відповідальністю «Белен», товариством з обмеженою відповідальністю «Дом і К», товариством з обмеженою відповідальністю «Електрощит-Сервіс», а також обставини виконання господарських операцій між цими платниками. За наслідками цього суди правомірно визнали правову позицію податкового органу зі спору помилковою, виходячи з того, що у сукупності та взаємозв'язку зібрані у справі докази (подані позивачем договори, специфікації до договорів, податкові накладні, видаткові накладні, виписки з банківського рахунку Підприємства) спростовують висновки Інспекції та засвідчують реальність виконання господарських операцій з придбання Підприємством товарно-матеріальних цінностей у названих контрагентів.

При цьому судові інстанції об'єктивно не погодилися з висновками податкового органу про те, що платник не мав фактичної (реальної) господарської діяльності з названими контрагентами з огляду на відсутність у останніх трудових ресурсів, виробничих активів, основних фондів, складських приміщень, оскільки податковим органом не доведено зв'язок цього факту з неможливістю виконати розглядуваними контрагентами договірних зобов'язань перед позивачем, у тому числі й з урахуванням того, що чинним законодавством передбачено можливість залучення осіб та основних засобів, зокрема, за цивільно-правовими договорами.

Також суди правомірно відхилили посилання Інспекції на невиконання названими постачальниками обов'язку з декларування податкових зобов'язань та сплати податків до бюджету.

Адже податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та валові витрати з діями його контрагентів по виконанню своїх податкових обов'язків, з наявністю у платника інформації про взаємовідносини його постачальників з податковими органами. Чинне законодавство не надає покупцеві товару (робіт, послуг) необхідних повноважень по контролю за відображенням його контрагентами у податковій звітності операцій по реалізації товарів (виконанню робіт, послуг) та їх оплаті, а також за сплатою ними податку до бюджету і поданням до податкового органу будь-яких документів.

На платника не можуть перекладатися негативні наслідки за правопорушення у сфері оподаткування, допущені його контрагентами, тобто третіми особами, які перебувають поза межами контролю та впливу такого платника.

Що ж стосується доводів податкового органу про неналежну обережність позивача як учасника господарського обороту, то слід зазначити, що прояв належної обачливості при виборі контрагента передбачає перевірку його правоздатності, тобто встановлення юридичного статусу, з'ясування наявності у особи повноважень на вчинення юридично значущих дій від імені контрагента. При цьому факт ознайомлення платника з відповідними відомостями з Єдиного державного реєстру та відкритими для доступу офіційними базами податкового органу є підтвердженням належної обережності платника.

З тих самих мотивів суди обґрунтовано не погодилися і з твердженнями податкового органу про завищення Підприємством податкових зобов'язань за операціями з постачання позивачем товарів в адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Едан плюс» та товариства з обмеженою відповідальністю «Фінвестбуд».

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновками судів про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та про необхідність задоволення даного позову.

З огляду на відповідність висновків судів по суті спору вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даного спору, правильність ухвалених у справі судових актів підстави для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій та задоволення касаційних вимог відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 у справі № 2а-1297/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.В. Карась судді:І.Я. Олендер А.О. Рибченко