Ухвала

від 19.03.2015 по справі 2а-6660/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2015 року м. Київ К/9991/92954/11

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.03.2015К/9991/92954/11 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011 у справі № 2а-6660/11/2070

за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2011 року Підприємцем до суду заявлений позов про скасування податкових повідомлень - рішень від 27.05.2011 № 0001171702, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 48 832,94 грн., та від 27.05.2011 № 0001181702, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем у сумі 53 288,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 13 322,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян".

Позовні вимоги Підприємець обґрунтовує відсутністю з його боку порушень вимог вказаних нормативних актів та зазначає, що всі господарські операції проведені з контрагентами підтверджені належно оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, оскаржувані податкові повідомлення - рішення скасовано.

Судові рішення обґрунтовано тим, що позивачем цілком правомірно віднесено витрати на волові та сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким Товариству у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна планова виїзна перевірка Підприємця з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2010, за підсумками якої складено акт від 17.05.2011 № 1689/1702/НОМЕР_3.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 198/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон № 198/97-ВР), ст. 13 , п. 4 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (далі - Декрет № 13-92) в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на суму 53 288,00 грн. та занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 48 832,94 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ "Отп-Промзапчасть Плюс" та ТОВ "Промспец Консалтинг" не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки вказані контрагенти мають ознаки фіктивності, відсутні за юридичною адресою, ліквідовано свідоцтво платника ПДВ, не мають необхідних умов для здійснення господарських операцій (основних засобів, трудових ресурсів, виробничих, складських приміщень, автотранспорту та ін.). Вищезазначене свідчить про порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, а отже такі правочини є нікчемними та не породжують правових наслідків, що спростовує достовірність даних податкового обліку платника податків.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, у п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів поставок та подальше використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності (поставка іншим суб'єктам господарювання), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення), враховано правосуб'єктність сторін на час укладення спірного правочину, зокрема, контрагенти ТОВ "Отп-Промзапчасть Плюс" та ТОВ "Промспец Консалтинг" на момент укладення договорів були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність суб'єкта господарювання за юридичною адресою, чи відсутність, на думку контролюючого органу, достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, не має своїм наслідком нікчемність укладених ним правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Так само фіктивність контрагента податків як і невиконання ним своїх податкових обов'язків не можуть бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, який ці дані задекларував, оскільки аналіз положень п. 1.3 ст. 1, п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР дає підстави стверджувати. Що платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни.

Судами попередніх інстанцій також правомірно зазначено, що ст. 13 Декрету №13-92 визначено, що - до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" , з аналізу норм якого та встановлених обставин справи, суди дійшли обґрунтованого висновку про правомірність віднесення до складу валових витрат суми у розмірі 325552,94 грн., а відтак і безпідставності висновку контролюючого органу про заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди надали належний правовий аналіз у їх сукупності.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011 у справі № 2а-6660/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко