Ухвала

від 06.04.2015 по справі 2а-4917/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

06 квітня 2015 року м. Київ В/800/1715/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Горбатюка С.А.; Кравцова О.В.; Сороки М.О., здійснивши розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроофісбуд» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2015 року у справі за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, треті особи: Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроофісбуд», про скасування рішення,

у с т а н о в и л а:

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2015 року, цей позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 16 грудня 2010 року № 370/5182 про передачу ТОВ «Євроофісбуд» земельної ділянки для будівництва офісного комплексу.

ТОВ «Євроофісбуд» подало заяву про перегляд Верховним Судом України названого рішення касаційного суду.

Як на підставу здійснення перегляду, заявник посилається на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України положень статті 150 Земельного кодексу України та статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

На підтвердження своїх доводів заявником додано копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2013 року № К/800/12092/13 та постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року № 910/3460/14.

У наведених рішеннях, на думку заявника, касаційний суд по-іншому, ніж у оскаржуваній ухвалі, застосував норми матеріального права.

Колегія суддів вважає доводи заявника щодо наявності підстав для допуску справи до перегляду Верховним Судом України необґрунтованими.

Підпунктом 1 пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» передбачено, що заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно зі статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент подання цієї заяви) заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171 1 цього Кодексу.

З аналізу ухвали, про перегляд якої йдеться, та доданих заявником рішень Вищого адміністративного суду України вбачається, що у цих справах відсутня подібність правовідносин. Це виключає можливість стверджувати про неоднакове застосування норм матеріального права.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У справі, про перегляд якої йдеться, предметом позову є законність рішення про передачу земельної ділянки для будівництва. Касаційний суд дійшов висновку про незаконність цього рішення з підстав віднесення ділянки до історичної частини Києва, що обумовлює необхідність дотримання спеціальної процедури її вилучення.

Водночас, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2013 року, доданій заявником на підтвердження неоднакового застосування одних і тих же норм матеріального права, йдеться про передачу земельної ділянки, на якій вже знаходиться нерухоме майно особи, а передача обумовлена необхідністю його обслуговування.

У постанові Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року предметом спору є рішення щодо пролонгації договору оренди, укладеного на підставі рішення Київської міської ради, законність якого підтверджена судовими рішеннями у іншій справі.

Викладене свідчить про відсутність подібності правовідносин, що виключає можливість перегляду справи Верховним Судом України з мотиву, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Відмовити в допуску до провадження у Верховному Суді України справи за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, треті особи: Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроофісбуд», про скасування рішення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: М.І.Цуркан

А.В.Єрьомін

С.А.Горбатюк

О.В.Кравцов

М.О.Сорока