Постанова

від 08.04.2015 по справі 826/14237/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/14237/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В.

Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді: Старової Н.Е.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В.,

при секретарі: Тищенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вей Макс Київ» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва по справі за позовом Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вей Макс Київ» про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Хмільницька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Вінницькій області звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вей Макс Київ» про стягнення заборгованості в розмірі 492 658,61 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, та просив їх задовольнити.

Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб що з'явилися до судового засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що позивачем було виставлено податкову вимогу №230-17 від 31.08.2013 року на суму 48 494,99 грн., яка направлялась поштою 01.10.2014 та повернута на адресу контролюючого органу з відміткою пошти про причини невручення «За закінченням встановленого строку зберігання».

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений ПКУ строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 287.3 ст. 287 ПКУ ).

Приписами п. 59.1 ст. 59 ПК України визначено, що в разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Стосовно доводів апелянта щодо невручення йому податкової вимоги, то відповідно до п. 58.3 ст. 58 ПК України , податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Так, колегія суддів погоджується позицією суду першої інстанції щодо безпідставності доводів відповідача стосовно не надсилання позивачем податкової вимоги, оскільки матеріалами справи підтверджено, що 12.11.2013 року на адресу відповідача надійшла поштою податкова вимога №230-17 від 31.08.2013 року про сплату податкового боргу в розмірі 48494,99 грн., доказів вчасної сплати якої останнім не надано. Колегія суддів звертає увагу, що дана податкова вимога направлялась за адресою: м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 9, корп.42, за якою зареєстрований позивач, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ №470, та за якою позивач повідомлявся про апеляційний розгляд справи і був повідомлений належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, у ТОВ «Вей Макс Київ» виникла заборгованість з орендної плати за земельні ділянки у розмірі 491 834,19 грн. за вересень 2013 року - липень 2014 року на підставі поданих ним податкових декларацій з плати за землю за 2013 та 2014 роки. Таким чином, загальна сума заборгованості ТОВ «Вей Макс Київ» з орендної плати за земельні ділянки станом на 31.08.2014 року становила 492 658,61 грн., що підтверджується обліковою карткою платника податків ТОВ «Вей Макс Київ» по платежу «Орендна плата з юридичних осіб» за 2013 та 2014 роки, що не заперечував представник відповідача у судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції зауважує на помилковість обґрунтування суду першої інстанції в частині, де ним вказано, що заборгованість виникла за вересень 2013 року - липень 2014 року, і в зв'язку з цим, позивачем було виставлено податкову вимогу №230-17 від 31.08.2013 року, оскільки це суперечить хронології виникнення заборгованості та дій позивача. А тому, вказані доводи апелянта відносно того, що дана вимога не стосується боргу, який виник після формування податкової вимоги, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи. Водночас, колегія суддів вказує на те, що зазначені обставини не спростовують факт наявності заборгованості у ТОВ «Вей Макс Київ» по орендній платі за земельні ділянки, яка підлягає стягненню на користь бюджету, з урахуванням положень п.59.5 ст.59 ПК України, якими передбачено, що в разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. В разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Щодо посилань відповідача на те, що податкова вимога була направлена для сплати 48494,99 грн., а стягується інша, то такі дії також вчинені у відповідності до вимог п.59.5 ст.59 ПК України.

Також колегія суддів зауважує, що апелянтом не зазначено жодних мотивованих доводів щодо відсутності у нього податкового боргу, та не спростовано даний факт доказами, які б відповідали вимогам ст.70 КАС України.

Відповідно до пп. 20.1.18 п. 20.1 ст. 20 ПК України передбачено право органів державної податкової служби звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини, що і було зроблено податковим органом.

В той же час, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта щодо неправомірного виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог, не вказавши в резолютивній частині рішення стягнення податкової заборгованості з рахунків у банках, як просив податковий орган. Натомість, всупереч, вимог ч.2 ст.11 КАС України, суд вказав про стягнення загалом з ТОВ «Вей Макс Київ», не обмеживши його виконання рахунками у банку, що суперечить нормам закону.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає про неправомірність стягнення такої заборгованості на користь податкового органу, з чим погоджується і судова колегія, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 20.1.28 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом. Як видно з матеріалів справи, даний податковий борг виник в результаті несплати узгодженої суми податкових зобов'язань відповідно до поданих податкових декларацій з плати за землю, а тому, колегія суддів вважає, що така заборгованість підлягає стягненню на користь Державного бюджету України.

Водночас, суд апеляційної інстанції вказує на те, що посилання апелянта на положення ст.290 ПК України не можуть бути взяті до уваги, оскільки вказана норма виключена на підставі Закону №71-VIII від 28.12.2014 .

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання ТОВ «Вей Макс Київ» на порушення позивачем ст.183-3 КАС України стосовно того, що контролюючий орган повинен був звернутися до суду з поданням про стягнення коштів за податковим боргом, а не позовною заявою, є необґрунтованими, оскільки із змісту КАС України та ПК України вбачається, що контролюючий орган не обмежений вимогами ст.183-3 КАС України при зверненні до суду щодо стягнення податкового боргу.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу . Апелянт не повністю обґрунтував відповідність апеляційних вимог обставинам справи, та не спростував правомірність вимог податкового органу.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з урахуванням того, що оскаржувана постанова частково прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому постанова суду від 17.11.2014 року підлягає скасуванню в частині загального стягнення заборгованості на користь податкового органу, з ухваленням нового рішення, яким вимоги податкового органу слід задовольнити у відповідності до заявлених у позові, з урахуванням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 11, 41, 160, 186, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вей Макс Київ» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2014 року - скасувати в частині, та прийняти нову, якою задовольнити позов Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Стягнути на користь Державного бюджету України заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Вей Макс Київ» (код ЄДРПОУ 34585039) з орендної плати за земельні ділянки в сумі 492 658,61 (чотириста дев'яносто дві тисячі шістсот п'ятдесят вісім) грн. з рахунків у банках.

Постанова набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.