Ухвала

від 24.03.2015 по справі 2а-12943/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.03.2015р. м. Київ К/800/34851/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Спецвогнеізоляція» на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 28.02.2013 та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 у справі № 2а-12943/12/2070-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Спецвогнеізоляція» доДержавна податкова інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецвогнеізоляція» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000392201 від 28.05.2012.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013, в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

- відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань правомірності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам ТОВ «Опттехконсалтинг» за грудень 2011 року, ТОВ «Промбуд-Монтажінвест» та ТОВ «Промспец -Консалтинг» за жовтень 2011 року, за результатами якої складено акт № 641/221/33481618 від 28.04.2012;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результати чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 123 154 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000392201 від 28.05.2012, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 184 731 грн. (з яких: 123 154 грн. - основний платіж та 61 577 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відповідач дійшов висновку щодо вказаних порушення позивачем вимог податкового законодавства з огляду на інформацію, отриману від ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова стосовно контрагентів позивача ТОВ «Опттехноконсалтинг», ТОВ «Промбуд-Монтажінвестг» та ТОВ «Промспец Консалтинг» щодо відсутності факту реального вчинення господарських операцій з вказаними контрагентами за період, що підлягав перевірці.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з доводами податкового органу, які ґрунтуються на інформації, отриманої від іншого податкового органу. При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки в ході судового розгляду справи встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту настання реальних наслідків по виконанню умов укладених договорів, що свідчить про відображення результатів їх здійснення виключно у податковому обліку без фактичного здійснення господарських операцій.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи правомірність відображення даних податкового обліку з податку на додану вартість за результатами здійснення господарський операцій з ТОВ «Промбуд-Монтажінвест», судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту придбання та транспортування будівельних матеріалів на виконання договору підряду №3009/1 від 30.09.2011 з вказаним контрагентом, за умовами якого будівельні роботи проводяться частково з матеріалів замовника, що свідчить про відсутність настання реальних наслідків по виконанню умов укладеного правочину та їх відображення виключно у податковому обліку без фактичного здійснення господарських операцій за даним правочином.

Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що між позивачем та ТОВ «Опттехконсалтинг» укладено договір № 0112/2 від 01.12.2011 на виконання проектних робіт по розробці типових вузлів облицювання фасаду та покрівлі. При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що розрахунки між сторонами договору у період, який підлягав перевірці, не проводились, а позивачем не надано доказів на підтвердження факту виконання господарських операцій.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Промспец Консалтинг» було укладено договір купівлі-продажу № 03/10-1 від 03.10.2011. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту передачі товару від контрагента до позивача, а саме, довіреностей на отримання будівельних матеріалів довіреними особами у контрагентів, журналу реєстрації довіреностей, доказів складського обліку будівельних матеріалів при відвантаженні товару на склад, його руху на складі та переміщення зі складу на подальшу реалізацію чи на об'єкти будівництва.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія судів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки поданими позивачем доказами не підтверджено факт реального здійснення господарських операцій за умовами укладених правочинів з його контрагентами.

Доводи касаційної скарги вищенаведені висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецвогнеізоляція» залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний