Рішення

від 08.04.2015 по справі 383/1550/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/591/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Адаменко І. М.

Доповідач Карпенко О. Л.

РІШЕННЯ

іменем України

08.04.2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого - Карпенка О.Л.,

суддів - Гайсюка О.В., Фомічова С.Є.,

за участю секретаря - Діманової Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за апеляційною скаргою Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області 26 грудня 2014 року,

ВСТАНОВИЛА:

2 грудня 2014 року ОСОБА_2 пред'явила позов до Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства площею 18,1 га на території Кетрисанівської сільської ради в порядку спадкування після смерті її чоловіка - ОСОБА_7

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - ОСОБА_8. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить фермерське господарство ОСОБА_8, засновником якого був спадкодавець. Для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення Бобринецької районної ради від 2 лютого 2001 року № 155 ОСОБА_8 у надано у постійне користування земельну ділянку площею 18,1 га, яка розташована на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області відповідно до державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 28 листопада 2001 року. Позивач є єдиним спадкоємицями першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 який прийняв спадщину так, як два інших спадкоємці відмовилися від спадщини на користь позивача. Однак у видачі їй свідоцтва на право на спадщину на земельну ділянку було відмовлено приватним нотаріусом Кіріченком Г.М. з посиланням на те, що законодавством не передбачено право фізичних осіб на постійне користування земельними ділянками, а спадкування права на земельну ділянку можливо у разі спадкування фермерського господарства за умови внесення до складеного капіталу якого права користування земельною ділянкою. Так, як до складеного капіталу ФГ ОСОБА_8 право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства не передавалося, то підстави для спадкування відсутні. Оскільки вона продовжила після смерті чоловіка займатися веденням фермерського господарства, набула статусу його засновника, але позбавлена можливості оформити право на землю, яке до неї перейшло від спадкодавця, просила задовольнити її позов

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області 26 грудня 2014 року позов задоволено повністю: визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_8 право на постійне користування земельною ділянкою площею 18,1 га, яка розташована на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області та надана ОСОБА_8 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_1 від 8 листопада 2001 року.

Не погоджуючись з рішенням суду, Головне управління Держземагенства у Кіровоградській області подало апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач послався на те, що ним не порушувалися права позивача, суд при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального права: не врахував суб'єктний склад та підстави виникнення права постійного користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Заяв про приєднання до апеляційної скарги від осіб, які беруть участь у справі не надходило.

Представник відповідача Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області в судове засідання не з'явився, надіславши суду клопотання про розгляд справи у його відсутності (а.с. 179, 196).

Відповідач Кетрисанівська сільська рада Бобринецького району Кіровоградської області надіслала письмові заперечення на апеляційну скаргу (а.с. 172, 197) і клопотання про розгляд справи за відсутності її представника.

Відповідачі ОСОБА_6 і ОСОБА_5, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, але надіслали клопотання про розгляд справи у їх відсутність (а.с. 176, 174).

Позивач особисто в судове засідання не з'явилася.

Представник позивача - адвокат Бондаренко І.А., у судовому засіданні заперечила проти доводів апеляційної скарги, підтримавши правильність рішення районного суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, встановлених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суд першої інстанції встановив і матеріалами справи підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бобринець помер чоловік позивачки - ОСОБА_8.

За життя ОСОБА_8 заповіту не залишив.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 є дружина померлого - ОСОБА_2, його діти - ОСОБА_6 і ОСОБА_12

ОСОБА_2 прийняла спадщину, подавши 15 серпня 2013 року приватному нотаріусу Бобринецького районного нотаріального округу Кіроврадської області Кіріченку Г.М. заяву про прийняття спадщину (а.с. 85).

Спадкоємці ОСОБА_6 і ОСОБА_12 від прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_8 відмовились на користь позивачки, написавши відповідні заяви (а.с. 85, 86).

За життя ОСОБА_8 належало фермерське господарство ОСОБА_8, засновником якого він був, та право постійного користування земельною ділянкою на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області площею 18,1 га, наданою ОСОБА_8 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 2 листопада 2001 року площею.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 серпня 2014 року, яке набрало законної сили, за позивачем ОСОБА_2 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 визнано право засновника фермерського господарство ОСОБА_8, зареєстрованого розпорядженням голови Бобринецької районної державної адміністрації №103-р від 16 лютого 2004 року, код ЄДРПОУ 31754750.

Відомості про ОСОБА_2, як засновника ФК ОСОБА_8 включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ( а.с.13 - 15).

За заявою ОСОБА_2 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства листом приватного нотаріуса Бобринецького районного нотаріального округу від 28 листопада 2014 року (а.с. 11) надано роз'яснення про те, що належне спадкодавцю право не було внесене до складеного капіталу ФГ ОСОБА_8, а тому для оформлення відповідного права їй рекомендовано звернутися до суду.

Постановою того ж нотаріуса від 22 грудня 2014 року (а.с. 105) позивачу по справі відмолено у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що не внесене до складеного капіталу право постійного користування земельною ділянкою не може бути успадковане і підлягає переоформленню в загальному порядку.

Правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи відповідачем. Який подав апеляційну скаргу, не оспорюється.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства входить до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_8, і перейшло до позивача, як спадкоємця померлого. При цьому суд послався на норми Книги шостої ЦК України, Закону України «Про фермерське господарство» та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України.

Статтями 7, 17, 19, 23, 50, 51, 52 ЗК України від 18 грудня 1990 року (із змінами), який був чинний на час набуття ОСОБА_8 права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, було передбачено, що земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам України відповідними радами у власність або постійне чи тимчасове користування. Таке право посвідчувалося державним актом на право постійного користування землею, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції діючій станом на 8 листопада 2011 року) земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності.

Статтею 19 цього ж Закону було передбачено, що успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України.

Згідно п. 2 Прикінцевих положень Закону України від 19 червня 2003 року № 973-ІV Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність.

Натомість згідно ч.ч. 2, 4 ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство» членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Громадяни України, які 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

Надання громадянам земель державної або комунальної власності у постійне користування для ведення фермерського господарства, ні нормами Закону України «Про фермерське господарство», ні ЗК України (2001 року), не передбачено.

Згідно п. 6 Перехідних положень ЗК України (2001 року) громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванніземельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власностіабо право орендина них.

При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову орендустрок орендивизначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. При цьому розмір орендної платиза земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.

Проте положення пункту 6 Розділу X ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України(є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року N 5-рп/2005.

У зв'язку з цим не переоформлення права особами, які мають у постійному користуванні земельні ділянки до 1 січня 2008 року не має негативних правових наслідків для таких осіб, тобто їх право не припиняється.

Таким чином, не зважаючи на зміну земельного законодавства, та законодавства про фермерські господарства, належне ОСОБА_8 право постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства не припинилося.

Вичерпний перелік підстав для припинення права користування земельною ділянкою встановлений ст. 141 ЗК України (2001 року). Смерть особи - користувача земельною ділянкою не є підставою припинення права користування земельною ділянкою. Не передбачалася ця обставина і ст. 27 ЗК (1990 року).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство»).

Відповідно до ст. 19, ч. 1 ст. 22 цього ж Закону до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про фермерське господарство» ОСОБА_8 здійснив перереєстрацію належного йому СФГ ОСОБА_8 у ФГ ОСОБА_8 та виклав статут господарства у новій редакції, який зареєстровано 16 лютого 2004 року (а.с. 182 - 186).

Проте статут ФГ ОСОБА_8 не містить положень щодо розміру і структури складений капітал цього господарства.

Отже належне ОСОБА_8 право постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства не було внесене до складеного капіталу фермерського господарства, а тому воно не могло бути успадковане позивачем у складі цілісного майнового комплексу ФГ.

Право постійного користування земельною ділянкою не відноситься до переліку прав, визначених ст. 1219 ЦК України, які не входять до складу спадщини.

Право членів фермерського господарства передавати земельну ділянку у спадщину передбачено п. а) ч. 1 ст. 14 Закону України «Про фермерське господарство».

З урахуванням встановлених обставин справи та положень вищевказаних норм законодавства, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області погоджується з висновками суду першої інстанції: що позивач є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_8, який прийняв спадщину; що земельна ділянка була надана спадкодавцю у постійне користування на підставі державного акту для ведення селянського (фермерського) господарства; що засновником ФК ОСОБА_8 на теперішній час є позивач, як спадкоємець померлого; що належне спадкодавцю право користування земельною ділянкою на момент відкриття спадщини не припинилося і входить до складу спадщини, а отже перейшло до позивача по справі.

У зв'язку з неможливістю оформлення права на спадкове майно в нотаріальному порядку, суд обґрунтовано задовольнив позов.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд невірно застосував ст. 92 ЗК України, яка не визначає громадян суб'єктами права постійного користування земельною ділянкою державної або комунальної власності є безпідставними так, як зміна законодавства після виникнення у особи права постійного користування землею не може бути підставою для припинення такого права, за виключенням випадків, коли це прямо передбачено законом. Оскільки спадкування не являється первісним набуттям права, а є переходом прав та обов'язків від спадкодавця до спадкоємця і законодавством не передбачено виключення зі складу спадщини права постійного користування землею, то воно може успадковуватися.

Підлягають відхиленню також доводи апеляційної скарги щодо відсутності порушень прав позивача з боку Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області.

Суд відзначає, що Головне управління Держземагенства у Кіровоградській області не визнає право позивача.

Крім того, відсутність документального підтвердження права позивача створює обстановку правової невизначеності, що дає останньому підстави для звернення до суду з позовом про визнання його права.

Проте апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково все ж допустив неправильне застосування ст. 102-1 ЗК України на яку він послався, як на підставу задоволення позову.

Згідно Закону України від 7 квітня 2007 року №997-V Земельний кодекс України був доповнений Главою 16-1, яка містить ст. 102-1.

Норми вказаної статті ЗК України, поряд з нормами Глави 33 ЦК України, регулює підстави набуття і зміст права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), які виникають на підставі договору.

Натомість правовідносини з постійного користування землею регулюються іншими нормами законодавства, зокрема законодавства, яке діяло на час виникнення спірного права.

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги, що договір на користування землею державної власності для сільськогосподарських потреб ОСОБА_8 не укладав.

Відповідно до приписів п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 309 ЦПК України застосування судом закону, який не поширюється на спірні правовідносини, являється підставою для скасування або зміни рішення суду.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

У зв'язку з цим оскаржуване рішення суду підлягає зміні, шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на ст. 102-1 Земельного кодексу України, як підставу для задоволення позову, а в решті - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області задовольнити частково.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2014 року змінити виключивши з його мотивувальної частини посилання на ст. 102-1 Земельного кодексу України, як підставу для задоволення позову.

В решті рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Стягнути з Головного управління Держземагенста у Кіровоградській області в дохід держави судовий збір у розмірі 121 грн. 80 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: