Постанова

від 01.04.2015 по справі 808/529/15

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

01 квітня 2015 року (15 год. 20 хв.) Справа № 808/529/15 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Мащенко Д.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріж-Буд-Монтаж» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу.

27.01.2015 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріж-Буд-Монтаж» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №26197/10/22-01 від 12.11.2014 з податку на додану вартість на загальну суму 35417,91 грн., в т.ч. 28334,33 грн. за основним платежем та 7083,58 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; визнати протиправною та скасувати податкову вимогу відповідача №11-25 від 06.01.2015; визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про опис майна у податкову заставу від 13.01.2015.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності та повноти сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Крафт-Профі» за період 2013 року, за результатами якої складено акт від 26.09.2014 №144/22-01/38461203 (далі - Акт перевірки). На підставі Акту перевірки відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002012201 від 12.11.2014. Крім того, 06.01.2015 відповідачем була сформована податкова вимога №11-25 та 13.01.2015 складене рішення про опис майна у податкову заставу. Висновки Акту перевірки позивач вважає необґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення, податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу, на думку позивача є безпідставними та підлягають скасуванню.

Через невідповідність вимогам ст. 106 КАС України, ухвалою від 30.01.2015 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову до 17.02.2015.

У визначений судом строк позивач усунув недоліки позову.

Ухвалою від 17.02.2015 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 04.03.2015.

04.03.2015 від позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач просив по тексту позовної заяви номером спірного податкового повідомлення-рішення вважати №0002012201 від 12.11.2014.

Ухвалою від 04.03.2015 за клопотанням представника позивача провадження у справі було зупинено до 01.04.2015.

Ухвалою від 01.04.2015 провадження у справі було поновлено, судове засідання призначене на 01.04.2015

01.04.2015 від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, на позовних вимогах наполягає.

У судове засідання 01.04.2015 представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, не прибув.

Ухвалою від 01.04.2015 у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі було відмовлено, через його необґрунтованість.

За приписами ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

За змістом ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін на підставі наявних у справі матеріалів.

Враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд керуючись ч. 1 ст. 41 КАС України не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

На підставі наказу від 15.09.2014 №673 в період з 15.09.2014 по 19.09.2014 відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності та повноти сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Крафт-Профі» за період 2013 року.

За результатами перевірки 26.09.2014 відповідачем був складений Акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. 193.1 ст. 193, пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, пп. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 28334,00 грн., у тому числі: за січень 2013 року у сумі 21667,00 грн.; за вересень 2013 року у сумі 6667,00 грн.

На підставі Акту перевірки 12.11.2014 відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0002012201, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 35417,91 грн., в тому числі: 28334,33 грн. - за основним платежем; 7083,58 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

06.01.2015 відповідачем була сформована податкова вимога №11-25, яка визначала суму податкового боргу відповідача за узгодженим грошовим зобов'язанням у розмірі 37922,16 грн., в тому числі: 28144,49 грн. - основний платіж, 7083,58 грн. - штрафні (фінансові) санкції, 2694,09 грн. - пеня.

13.01.2015 відповідачем було складене рішення про опис майна у податкову заставу, згідно якої, відповідно до ст. 89 ПК України майно, що перебуває у власності позивача було описано у податкову заставу.

Не погодившись із зазначеними податковим повідомленням-рішенням, податковою вимогою та з рішенням про опис майна у податкову заставу, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання, позивачем вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. 193.1 ст. 193, пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, пп. 201.10 ст. 201 ПК України.

Відповідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно пп. 193.1 ст. 193 ПК України ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах:

а) 20 відсотків;

б) 0 відсотків;

в) 7 відсотків по операціях з:

постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, а також медичних виробів за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, дозволених для застосування у межах клінічних випробувань, дозвіл на проведення яких надано центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я".

Відповідно пп. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

За приписами пп. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Платник податку має право зареєструвати податкову накладну та/або розрахунок коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, в якій загальна сума податку не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу.

Якщо сума, визначена відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній та/або розрахунок коригування, які платник повинен зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, то платник зобов'язаний перерахувати потрібну суму коштів із свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Судом встановлено, що за період серпень 2013 року - вересень 2013 року позивачем задекларовано податкового кредиту на суму 28334,00 грн. по операціях з ТОВ «Крафт-Профі».

Судом встановлено, що позивачем із Концерн «Міські теплові мережі», ТОВ «Мастер Строй», ТОВ «Птиахокомплекс «Дніпровський» було укладено договори підряду від 30.07.2013 №712, від 29.07.2013 №9, від 01.08.2013 №081302, відповідно. Згідно зазначених договорів позивач зобов'язався виконати будівельно-монтажні роботи на об'єктах: «Теплові мережі від котельної по вул. 40 років Жовтня, 50а к ТК11», «Комплексна реконструкція котельної ПАО «ЗМЖК» ТП 2, «Дорого в убійний цех м. Никополь».

Позивачем з метою виконання зобов'язань за зазначеними договорами було залучено субпідрядника ТОВ «Крафт-Профі».

05.08.2013 між позивачем і ТОВ «Крафт-Профі» було укладено договір підряду №14, відповідно до якого ТОВ «Крафт-Профі» зобов'язався виконати роботи на будівельних об'єктах: «Теплові мережі від котельної по вул. 40 років Жовтня, 50а к ТК11», «Комплексна реконструкція котельної ПАО «ЗМЖК» ТП 2.

За наслідками виконання робіт було складено Акти приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2013.

За наслідками виконання умов договору позивачу на загальну суму 170000,00 грн. у тому числі ПДВ 28333,35 грн. видавались податкові накладні від 22.08.2013 №337, від 22.08.2013 №338, від 22.08.2013 №339, від 28.08.2013 №340, від 30.08.2013 №341.

Позивач розрахувався за надані послуги у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «Крафт-Профі», що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

11.09.2013 між позивачем і ТОВ «Крафт-Профі» було укладено договір підряду №18, відповідно до якого позивач зобов'язався виконати роботи на будівельному об'єкті: «Дорога в убійний цех м. Никополь».

За наслідками виконання робіт було складено Акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2013.

За наслідками виконання умов договору позивачу на загальну суму 12829,97 грн. у тому числі ПДВ 2138,33 грн. видавалась податкова накладна від 13.09.2013 №264.

Позивач розрахувався за товар у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «Крафт-Профі», що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

Суд зазначає, що в матеріалах справи в повному обсязі наявні податкові накладні за перевіряємий період, які оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій.

В обґрунтування висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач посилається на Акт ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 07.11.2013 №669/26-54-22-02-38615737 щодо не підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій ТОВ «Крафт-Профі» з контрагентами постачальниками та контрагентами-покупцями, за період серпень, вересень 2013 року. Згідно висновків зазначеного акту перевірки, перевіркою встановлено, що підприємство не знаходиться за податковою адресою,офісного приміщення та службових осіб не встановлено, номери телефонів не відповідають дійсним, встановити місцезнаходження керівника підприємства не є можливим. Крім того, встановлено факти, які свідчать про відсутність ознак реального здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Крафт-Профі».

Суд зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2014 по справі №826/20970/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014, було визнано протиправними дії ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві по коригуванню показників податкових зобов'язань та податкового кредиту ТОВ «Крафт-Профі» у податкових деклараціях з ПДВ за серпень, вересень 2013 року.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.07.2014 у відкритті касаційного провадження було відмовлено.

Суд зазначає, що перерахування коштів легально діючими підприємствами на рахунок фіктивних підприємств, не робить ці кошти отриманими завідомо злочинним шляхом, оскільки вони вважаються отриманими під час легальної господарської та підприємницької діяльності, поки не доведено протилежне. На даний час не має будь-якого судового рішення, що надавало би оцінку взаємовідносин позивача з ТОВ «Крафт-Профі».

Крім того, у зазначеному Акті зроблено висновок про нереальність правочинів укладених між позивачем та ТОВ «Крафт-Профі», тобто про те, що будівельно-монтажні роботи ТОВ «Крафт-Профі» фактично не були здійснені.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Суд зазначає, що на даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судового рішення, яке б спростовувало факт реальності виконання договорів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди між позивачем та його контрагентом порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Крім того, ст. 20 Податкового кодексу України передбачено, що органам податкової служби не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність чи недійсність правочину.

Отже, висновок відповідача про нереальність укладених позивачем правочинів зроблений з огляду на діяльність його контрагента є безпідставним та необґрунтованим.

Також, відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Судом встановлено, що ТОВ «Крафт-Профі» в перевіряємий період мало статус платника податку на додану вартість, а відтак мало право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту виконання робіт, за укладеними договорами.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Крафт-Профі».

З наведених вище підстав, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.

Позивач в адміністративному позові, серед іншого, зазначає, що Акт перевірки та податкове повідомлення-рішення були отримані позивачем лише 16.01.2015, що свідчить про порушення права позивача на своєчасне оскарження податкового повідомлення-рішення та про не легітимність документів.

З приводу зазначених посилань, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що повідомлення від 15.09.2014 №194/10/08-30-22-01 та наказ від 15.09.2014 №673 направлялись на адресу позивача, проте повернулися відправнику без вручення 17.10.2014 із позначкою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання». Акт перевірки, також, направлявся на адресу позивача, проте повернувся відправнику без вручення 29.10.2014 із позначкою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання». Крім того, відповідачем на адресу позивача направлялося оскаржуване податкове повідомлення-рішення, проте повернулося відправнику без вручення 16.12.2014 із позначкою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».

Стосовно вимог позивача щодо визнання протиправною та скасування податкової вимоги відповідача №11-25 від 06.01.2015 та рішення відповідача про опис майна у податкову заставу від 13.01.2015, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 59.3 ст. 59 Податкового кодексу України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Підпунктом 59.4 ст. 59 Податкового кодексу України визначено, що податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Судом встановлено, що відповідачем у зв'язку з непогашенням позивачем податкового боргу, була направлена в його адресу податкова вимога від 06.01.2015 №11-25, сума грошового зобов'язання визначена у розмірі 37922,16 грн.

Суд зазначає, що згідно п.п. 14.1.175 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

З зазначених норм чинного законодавства вбачається, що податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання, у разі не сплати якого орган державної податкової служби надсилає податкову вимогу платнику податків.

Отже, оскільки суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового рішення, нарахована позивачу сума грошового зобов'язання не є узгодженою та, відповідно, не є податковим боргом, в розумінні ст. 14 Податкового кодексу України.

Також, судом встановлено, що 13.01.2015 відповідачем було складене рішення про опис майна у податкову заставу, згідно якої, відповідно до ст. 89 ПК України майно, що перебуває у власності позивача було описано у податкову заставу.

Згідно п. 88.1 ст. 88 Податкового кодексу України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Відповідно пп. 89.1.2 п. 89.1, п. 89.2, п. 89.3 ст. 89 Податкового кодексу України, право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності у день виникнення такого права.

Майно на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Отже, оскільки суд дійшов висновку, що нарахована позивачу сума грошового зобов'язання не є податковим боргом та не є узгодженою, у відповідача не було підстав для прийняття рішення про опис майна у податкову заставу.

З наведених вище підстав, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, відтак позов слід задовольнити у повному обсязі.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями №1, №3, №2 від 26.01.2015 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 1973,16 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріж-Буд-Монтаж» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002012201 від 12.11.2014, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Запоріж-Буд-Монтаж» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 35417,91 грн., в тому числі: 28334,33 грн. - за основним платежем, 7083,58 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 06.01.2015 №11-25, прийняту Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, якою Товариству з обмеженою відповідальністю «Запоріж-Буд-Монтаж» визначено суму податкового боргу у розмірі 37922,16 грн., в тому числі: 28144,49 грн. - основний платіж, 7083,58 грн. - штрафні (фінансові) санкції, 2694,09 грн. - пеня.

Визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 13.01.2015, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, яким майно, що перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріж-Буд-Монтаж», було описано у податкову заставу.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріж-Буд-Монтаж» (код ЄДРПОУ 38461203, зареєстроване: 69014, м.Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 74-а, кв. 44) судовий збір у сумі 1973,17 грн. (одна тисяча дев'ятсот сімдесят три гривні 17 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль