Ухвала

від 07.04.2015 по справі 803/990/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 року № 876/6811/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань: Щерби С.Б.

представника позивача - Володкевич Ю.О.

представника відповідача - Пивовара В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-ОРТ» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

26.05.2014 ТОВ «АС-ОРТ» (далі - позивач, Товариство) звернулося в суд із адміністративним позовом до Луцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області у якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.02.2014 №№ 0000972201, 0000982201.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставність висновків відповідача, викладених в акті позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «АС-ОРТ» від 24.01.2014 № 476/22-2/13357502, щодо непідтвердження реальності здійснення господарських операцій з перевезення вантажів по замовленнях ТОВ «Волиньтабак». Вказує, що надання послуг з перевезення вантажів здійснено у відповідності до укладеного договору, підтверджено та відображено в акті перевірки первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17.02.2015 позов задоволено.

Із цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано того, що для надання послуг вантажних перевезень ТОВ «АС-ОРТ» використовувало автомобіль марки КамАЗ 5410, д.н.з. НОМЕР_3, водій ОСОБА_4 Під час проведення перевірки позивачем надано реєстраційні документи на цей транспортний засіб, власником якого є ПАТ «Феодосійська тютюнова фабрика», однак доказів укладення договору оренди з цим підприємством, а також доступ до вказаного транспортного засобу у процесі перевірки не надано. Представлений позивачем у суді першої інстанції договір оренди закінчив свою дію 13.08.2010, доказів його продовження не надано, а ПАТ «Феодосійська тютюнова фабрика» припинено як юридична особа 22.12.2011, хоча спірні господарські операції щодо надання послуг з перевезення здійснювались у 2012-2013 роках. Звертає увагу апелянт і на необґрунтованість прийняття судом першої інстанції документів, які стосуються автомобіля КамАЗ 5410, д.н.з. НОМЕР_4, оскільки згідно копій ТТН та у подорожніх листах перевезення вантажів здійснювалось автомобілем КамАЗ 5410, д.н.з. НОМЕР_3.

Безпідставним, на думку апелянта, є і прийняття судом першої інстанції доводів позивача про утилізацію автомобіля КамАЗ 5410, д.н.з. НОМЕР_4, оскільки виходячи з положень ст. 7 Закону України «Про утилізацію транспортних засобів» цьому мало передувати зняття транспортного засобу з реєстрації. Проте, виходячи з інформації УДАІ УМВС України у Волинській області КамАЗ 5410, д.н.з. НОМЕР_4 з обліку не знятий.

Враховуючи те, що у процесі проведення перевірки податковим органом не встановлено наявності у ТОВ «АС-ОРТ» транспортного засобу КамАЗ 5410, д.н.з. НОМЕР_3, тому протиправним є формування витрат для придбання палива з податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з ПДВ.

У процесі апеляційного розгляду від сторін у справі поступили клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням шляхом досягнення податкового компромісу.

У судовому засіданні судом апеляційної інстанції у порядку ст. 55 КАС України допущено заміну відповідача, який вибув його правонаступником Луцькою ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в період з 10.02.2014 по 17.01.2014 Луцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «АС-ОРТ» з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.01.2012 по 31.10.2013, а також формування доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, результати якої оформлені актом від 24.01.2014 №476/22-2/13357502.

Згідно висновків цього акта, під час перевірки встановлено порушення позивачем вимог пунктів 44.1, 44.6, 44.7 статті 44, пунктів 138.1, 138.4, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2253 грн, в тому числі за І квартал 2012 року - 1344 грн, за ІV квартал 2012 року - 909 грн; підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 5493 грн, в тому числі за лютий 2012 року в сумі 544,00 грн, за березень 2012 року в сумі 736 грн, за грудень 2012 року в сумі 866,00 грн, за січень 2013 року в сумі 102,00 грн, за лютий 2013 року в сумі 1328,00 грн, за березень 2013 року в сумі 495,00 грн, за червень 2013 року в сумі 433,00 грн, за липень 2013 року в сумі 989,00 грн (а.с. 11-32).

У акті перевірки контролюючим органом зроблено висновок про те, що у зв'язку з не підтвердженням фактичної наявності у ТОВ «АС-ОРТ» автотранспортного засобу КамАЗ 5410, д.н. НОМЕР_3, неможливо підтвердити фактичне використання дизельного пального на відповідний автотранспортний засіб. На час перевірки товариством не було надано договору оренди автотранспортного засобу, укладеного з ПАТ «Феодосійська тютюнова фабрика», яке є власником цього транспортного засобу, та будь-яких письмових пояснень щодо його наявності у товариства. Крім того, на лист-вимогу посадових осіб Луцької ОДПІ від 17.01.2014 доступу до зазначеного автомобіля контролюючому органу не було надано. За таких обставин податковий орган вказує на завищення ТОВ «АС-ОРТ» витрат на збут на загальну суму 10728,00 грн, а також завищення податкового кредиту за період з 01.01.2012 по 31.10.2013 на загальну суму 5493,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 03 лютого 2014 року №0000972201 про збільшення суми грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 2816,25 грн та № 0000982201 про збільшення суми грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість в розмірі 6866,25 грн (а.с. 42, 43).

Згадані вище податкові повідомлення-рішення ТОВ «АС-ОРТ» оскаржувало до Головного управління Міндоходів у Волинській області та Міністерства доходів і зборів України, однак за результатами розгляду скарг позивача податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення (а.с. 44-49, 55-58).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки реальність господарських операцій з надання послуг з перевезення вантажів для ТОВ «Волиньтабак» автомобілем КамАЗ 5410 д.н.з. НОМЕР_4 підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: актами здачі-приймання виконаних робіт, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, реєстраційними документами на автомобіль. Разом з тим, суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи податкового органу про відсутність у позивача вказаного транспортного засобу, оскільки згідно матеріалів справи такий був переданий ТОВ «Трі-Ленд» для утилізації як металобрухт. Також суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на те, що ТОВ «Феодосійська тютюнова фабрика» ліквідована, оскільки не надано доказів того, що спірний транспортний засіб увійшов у ліквідаційний баланс. Що стосується того, що в ТТН та подорожніх листах номерний знак автомобіля зазначено НОМЕР_4, то суд першої інстанції вказав, що це пов'язано із зміною номерних знаків згідно інформації УДАІ МВС України у Волинській області від 10.03.2014 № 11/1555.

Разом з тим, у процесі апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції отримано письмові клопотання Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області та позивача ТОВ «АС-ОРТ» про закриття провадження у справі, у зв'язку із досягненням сторонами примирення, згідно пункту 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та пункту 11-2 розділу УІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України.

Вказані клопотання обґрунтовані тим, що 09.02.2015 ТОВ «АС-ОРТ» звернулося до Луцької ОДПІ з заявою про досягнення податкового компромісу, сплачено 5% податного зобов'язання згідно платіжних доручень від 16.02.2015 №№ 3485, 3486, а рішенням Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області від 13.02.2015 № 2355/10/03-18-22-01 погоджено застосування податкового компромісу по розглядуваній адміністративній справі.

Відповідно до підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується. Сума погашеного податкового зобов'язання з податку на прибуток та/або податку на додану вартість в розмірі 95 відсотків внаслідок застосування податкового компромісу не враховується для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом. Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

Податковий компроміс з урахуванням строків давності відповідно до статті 102 цього Кодексу застосовується до правовідносин, що виникли до 1 квітня 2014 року, та поширюється виключно на податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість незалежно від того, проводилися перевірки контролюючих органів чи ні за такі періоди.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що податкові повідомлення-рішення, які є предметом оскарження у цій справі стосуються податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за періоди до 01.04.2014, а тому до таких зобов'язань може бути застосовано податковий компроміс.

Рішенням Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області від 13.02.2015 № 2355/10/03-18-22-01, за результатами розгляду заяви ТОВ «АС-ОРТ» від 09.02.2015 (вх. № 2974/10), погоджено застосування податкового компромісу по:

- податковому повідомленні-рішенні з податку на прибуток підприємств № 0000972201 від 03.02.2014, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2253 грн - основний платіж та 563,25 грн - штрафна санкція, сума, яка підлягає сплаті для досягнення податкового компромісу, складає 112,65 грн (2253 х 0,05);

- по податковому повідомленні-рішенні з податку на додану вартість № 0000982201 від 03.02.2014, яким донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 5493 грн - основний платіж, 1373,25 - штрафна санкція, сума, яка підлягає сплаті для досягнення податкового компромісу становить 274,65 грн (5493 х 0,05).

Вказані суми податкових зобов'язань у розмірі 112,65 грн та 274,65 грн сплачені ТОВ «АС-ОРТ» згідно платіжних доручень від 16.02.2015 №№ 3485, 3486, що підтверджується наявними у справі копіями платіжних доручень, а також інформацією наданою Луцькою ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області щодо сплати податкових зобов'язань згідно заяв про досягнення податкового компромісу.

Відповідно до пункту 11-2 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Статтею 194 КАС України передбачено, що сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду. У разі примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статті 113 цього Кодексу.

Згідно ст. 113 КАС України, сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Відповідно до ст. 203 КАС України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність перешкод щодо закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін у справі шляхом досягнення податкового компромісу. Разом з тим, виходячи з положень ст. 203 КАС України, закриваючи провадження у справі суд апеляційної інстанції повинен надати оцінку законності рішення суду першої інстанції.

Переглядаючи постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками Волинського окружного адміністративного суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно із пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 Кодексу.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2,138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України зазначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що визначальною ознакою віднесення платником податку витрат з податку на прибуток є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку, а для формування податкового кредиту ПДВ є наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог ст. 201 ПК України. При цьому, у обох випадках необхідною умовою є підтвердження реальності господарської операції належним чином оформленими первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції. Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що позивач у періоді, який перевірявся, надавав послуги з вантажних перевезень автомобільним транспортом, за результатами чого витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів віднесено до витрат з податку на прибуток, а суми ПДВ сплачені під час їх придбання, до податкового кредиту з цього податку.

Під час проведення перевірки позивачем надано шляхові листи та ТТН, згідно з якими ТОВ «АС-ОРТ» використовував у господарській діяльності автомобіль КамАЗ 5410 д.н.з. НОМЕР_3 для здійснення перевезення будівельних матеріалів у лютому-березні 2012 року для ТОВ «Волиньтабак» від ФОП ОСОБА_5, а у грудні 2012 року, січні-березні 2013 року, червні-липні 2013 року від ТОВ «Волиньтабак» до ПП «Ісіс Плюс».

Вказаний транспортний засіб у позивача не значиться на рахунку 10 «Основні засоби», а згідно інформації наданої УДАІ УМВС України у Волинській області власником вказаного автомобіля є ПАТ «Феодосійська тютюнова фабрика».

Відповідно до пп. 20.1.13 п. 20.1 ст. 20 ПК України податковим органом було надано лист-вимогу від 17.01.2014 б/н щодо надання доступу до автомобіля марки КамАЗ 5410, д.н. НОМЕР_3. Проте, на кінець проведення перевірки такого доступу та жодних пояснень щодо наявності вказаного транспортного засобу не надано.

Також у ході проведення перевірки посадовим особам ТОВ «АС-ОРТ» було вручено листи-вимоги про надання завірених копій документів за № 10/22.1-14 від 14.01.2014 та № 30/10/22.2 від 16.01.2014, однак станом на кінець проведення перевірки документів на ці запити не надано. У зв'язку з викладеним, Луцькою ОДПІ складено акт про ненадання документів від 17.01.2014 № 10/22-2, зокрема, не надання договору оренди транспортного засобу, документів з оплати оренди чи будь-яких інших документів, які б підтверджували факт наявності на підприємстві автомобіля КамАЗ 5410 д.н.з. НОМЕР_3.

Пунктом 85.2 статті 82 ПК України визначено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до п. 85.4 вказаної вище статті, при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (п. 85.6 ст. 85 ПК України).

Згідно п. 44.7 ст. 47 ПК України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи). Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Отже, із аналізу наведених вище правових положень можна дійти висновку, що платник податку під час проведення перевірки повинен надати податкового органу усі документи, які стосуються предмету перевірки, зокрема, і на обов'язковий письмовий запит. У разі відмови у наданні таких документів складається відповідний акт. У випадку відмови посадової особи від отримання або не врахування будь-яких первинних документів, платник податків вправі надіслати їх податковому органу до закінчення перевірки, або протягом 5-ти днів після отримання акта перевірки.

Проте, всупереч наведеним вище правовим положенням, позивачем під час проведення перевірки не надано договору оренди транспортного засобу, документів з оплати оренди чи будь-яких інших документів, які б підтверджували факт наявності на підприємстві автомобіля КамАЗ 5410 д.н.з. НОМЕР_3. Не надано позивачем і доказів того, що такі документи були надіслані на адресу податкового органу до закінчення перевірки, чи після отримання акта перевірки до винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, податковий орган приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення виходив з тих обставин та тих документів, які йому були надані позивачем, а тому з огляду на приписи ч. 3 ст. 2 КАС України суд під час вирішення спору щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахування тих обставин і документів, які були надані податковому органу.

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги договір оренди транспортних засобів № 13/08-2008 від 13.08.2008, акт приймання-передачі від 13.08.2008 до цього договору, договір купівлі-продажу від 03.01.2014 № 2/01-14, акт приймання металів чорних (вторинних) № 1, накладну № 11 від 03.01.2014, оскільки такі не були надані відповідачу станом на дату прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, предметом перевірки були надання транспортних послуг у 2012-2013 роках, а відповідно до відомостей з ЄДРЮОФОП 22.12.2011 внесено запис про припинення юридичної особи ПАТ «Феодосійська тютюнова фабрика». Згідно ч. 2 ст. 781 ЦК України договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

З аналогічних підстав не можуть бути прийняті до уваги і надані позивачем уже у процесі апеляційного розгляду докази, а саме: договір оренди транспортних засобів № 3/01-12-2009 від 01.12.2009, акт приймання-передачі від 01.12.2009, рахунки-фактури, платіжні доручення, договір відступлення прав вимоги (цесії) від 02.01.2011, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунки.

Таким чином, оскільки станом на дату прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт наявності на підприємстві автомобіля КамАЗ 5410 д.н.з. НОМЕР_3, податковий орган дійшов правильного та обґрунтованого висновку про протиправність формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ за наслідками придбання паливно-мастильних матеріалів для вказаного вище транспортного засобу.

З огляду на те, що обидві сторони у справі примирилися на стадії апеляційного розгляду шляхом досягнення податкового компромісу, у зв'язку з чим подали клопотання про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі заяви належить задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись ст.ст. 113, 157, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212, 254, пункту 11-2 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, суд -

ухвалив:

клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-ОРТ» та Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін шляхом досягнення податкового компромісу - задовольнити.

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області - задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року у справі № 803/990/14 - скасувати, а провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня набрання нею законної сили, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 10.04.2015.