Ухвала

від 15.04.2015 по справі 813/3697/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2015 року Справа № 876/7532/14

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Костіва М.В. та Ліщинського А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від відповідача - Кельбас Р.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2014р. в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Будторгсервіс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обл. про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

21.05.2014р. позивач Приватне підприємство /ПП/ «Будторгсервіс» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати винесені відповідачем Державною податковою інспекцією /ДПІ/ у Шевченківському районі м.Львова Головного управління /ГУ/ Міндоходів у Львівській обл. податкові повідомлення-рішення №№ 0002292210 та 0002302210 від 14.05.2014р. (Т.1, а.с.2-9).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2014р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській обл. №№ 0002292210 та 0002302210 від 14.05.2014р.; вирішено питання про розподіл судових витрат (Т.2, а.с.95-104).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській обл., яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (Т.2, а.с.109-110).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом не прийняті до уваги висновки проведеної перевірки про відсутність фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами ТзОВ «ТДТП» та ПП «Всесвіт Комфорту»; також проведеною перевіркою виявлено відсутність у вказаних контрагентів необхідних умов для здійснення господарської діяльності через відсутність власних виробничих потужностей, трудових ресурсів, що вказує на відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Також у складеній документації про виконання робіт, укладеній з замовником ДП «Інтеграл-Буд» ТзОВ «Фірма «Інтеграл», не зазначено про те, що субпідрядниками робіт виступали ТзОВ «ТДТП» та ПП «Всесвіт Комфорту», у зв'язку з чим складені документи не підтверджують факт виконання робіт. У свою чергу, факт реального здійснення таких робіт не заперечується відповідачем, водночас під сумнів поставлено реальність їх здійснення саме з участю названих контрагентів, діяльність яких містить ознаки фіктивності.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до вимог п.138.4 ст.138 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 09.04.2014р.-15.04.2014р. відповідачем ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській обл. проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Будторгсервіс» з питань правомірності формування сум податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість /ПДВ/ по взаєморозрахунках з ТзОВ «ТДТП» за період вересень, жовтень 2013 року, ПП «Всесвіт Комфорту» за період грудень 2011 року, та липень, вересень, жовтень, листопад 2012 року, та їх вплив на формування доходів та витрат за відповідні періоди, за результатами якої складено Акт перевірки № 116/117/13-07-22-10/25552373 від 23.04.2014р. (Т.1, а.с.16-32).

Перевіркою встановлено порушення платником податків вимог п.44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.п.198.1, 198.6 ст.198 ПК України, у зв'язку з чим позивачем завищено податковий кредит по безтоварних операціях на суму 272059 грн. 79 коп.

Також вказаний Акт перевірки містить висновок про порушення позивачем вимог пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, через що позивачем завищено витрати по безтоварних операціях на суму 1360298 грн. 95 коп., внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 258895 грн.

На підставі вказаного Акта перевірки податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0002302210 від 14.05.2014р. щодо збільшення суми грошових зобов'язань з ПДВ в розмірі 408089 грн. 69 коп., з яких 272059 грн. 79 коп. за основним платежем та 136029 грн. 90 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.11);

№ 0002292210 від 14.05.2014р. про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 323618 грн. 75 коп., з яких 258895 грн. за основним платежем та 64723 грн. 75 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.10).

Підставою для винесення вказаних податкових повідомлень-рішень є висновки податкового органу по результатам проведеної перевірки про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентами ТзОВ «ТДТП» та ПП «Всесвіт Комфорту».

Такий висновок ґрунтується на тому, що цим позивачем були залучені до виконання підрядних робіт субпідрядники ТзОВ «ТДТП» та ПП «Всесвіт Комфорту», у яких не було необхідних умов для здійснення господарської діяльності через відсутність відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що вказує на відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт реального виконання та отримання позивачем підрядних робіт підтверджується належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Податкові накладні, які засвідчують факт виконання робіт, також належно оформлені, що відповідно дає позивачу право на віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ. Реальність господарських операцій підтверджується й тим, що отримані за їх наслідками роботи/послуги в подальшому передані замовникам та прийняті без зауважень.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету та завищення податкового кредиту та валових витрат, чи мали операції із придбання у ТзОВ «ТДТП» та ПП «Всесвіт Комфорту» підрядних робіт реальний характер, яким чином придбавалися ці роботи, а також чи існувала реальна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується, що між позивачем та ТзОВ «ТДТП» укладені наступні договори на виконання будівельних робіт по будівництву житлових будинків (Т.1, а.с.39-40, 47-48, 56-57, 64-65, 73-74, 79-80, 86-87, 93-94, 100-101):

№ 030901 від 03.09.2013р. - м.Чернівці, вул.Мізюна, 20;

№ 040901 від 04.09.2013р. - м.Львів, вул.Наукова, 2а;

№ 020901 від 02.09.2013р. - м.Львів, вул.Міхновських, 32б;

№ 050901 від 05.09.2013р. - м.Львів, вул.Міхновських, 32б;

№ 011001 від 01.10.2013р. - м.Львів, вул.Міхновських, 32б;

№ 041001 від 04.10.2013р. - м.Чернівці, вул.Мізюна, 20;

№ 111001 від 11.10.2013р. - м.Чернівці, вул.Мізюна, 20;

№ 181001 від 18.10.2013р. - м.Чернівці, вул.Мізюна, 20;

№ 300901 від 30.09.2013р. - м.Чернівці, вул.Мізюна, 20;

Виконання робіт за вказаними договорами засвідчується складеними кошторисами будівництва, актами виконання робіт, переліками матеріалів, наданих замовником для виконання робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт (Т.1, а.с.41-45, 49-54, 58-62, 66-71, 75-77, 81-84, 88-91, 95-98, 102-105).

Оплата виконаних ТзОВ «ТДТП» робіт проведена позивачем у безготівковому порядку згідно долучених до матеріалів справи копій платіжних доручень (Т.1, а.с.34-38).

Поряд з цим, від ТзОВ «ТДТП» позивачем отримані належним чином оформлені податкові накладні (Т.1, а.с.33, 46, 55, 63, 72, 78, 85, 92, 99).

Окрім цього, між позивачем та ПП «Всесвіт Комфорту» укладені наступні договори на виконання робіт (Т.1, а.с.106-107, 133-137, 150-151):

№ 07/09/12 від 10.09.2012р. на виконання робіт по монтажу електромереж у багатоквартирному будинку по вул.Міхновських, 32б у м.Львові;

№ 151203 від 15.12.2013р. на виконання робіт по влаштуванню системи протипожежного захисту під час реконструкції будинку по вул.Чорновола, 67б у м.Львові;

№ 26062013 від 26.06.2013р. на виконання робіт щодо діагностики, монтажу, пуску та налагодженню системи пожежної сигналізації, оповіщення людей про пожежу та пожежогасіння в будинку по вул.Конотопській, 25 у м.Львові.

Виконання робіт за вказаними договорами засвідчується складеними кошторисами будівництва, актами приймання виконаних будівельних робіт, переліками матеріалів, наданих замовником для виконання робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт (Т.1, а.с.113-132, 138-140, 144-149, 152-158).

Оплата виконаних ПП «Всесвіт Комфорту» робіт проведена позивачем у безготівковому порядку згідно долучених до матеріалів справи копій платіжних доручень (Т.1, а.с.108-110, 141, 159).

Поряд з цим, від ПП «Всесвіт Комфорту» позивачем отримані належним чином оформлені податкові накладні (Т.1, а.с.111, 112, 142, 143, 160).

Сумнівність господарських операцій позивача з ТзОВ «ТДТП» обґрунтовується висновками Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській обл., викладених в Актах перевірок № 532/20-11-22-01/38813932 від 16.12.2013р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «ТДТП» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість, їх реальності та повноти відображення в обліку за вересень 2013 року» та № 20/20-11-22-01/38813932 від 31.01.2014р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки з ТзОВ «ТДТП» за жовтень 2013 року. Висновки про фіктивність операцій з ПП «Всесвіт Комфорту» ґрунтуються на положеннях Акта № 477/22-10/35444557 від 03.09.2013р. позапланової виїзної документальної перевірки ПП «Всесвіт Комфорту» (Т.1, а.с.202-221, Т.2, а.с.55-91).

Разом з тим, вказані Акти перевірок не містять жодних висновків у розрізі відносин позивача з названими контрагентами; не вказують, яким саме чином висвітлені у Актах обставини перешкоджали здійсненню реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Крім того, обставини відсутності матеріальних та фізичних ресурсів не перешкоджають контрагентам позивача провадити господарську діяльність силами інших суб'єктів підприємницької діяльності за плату на підставі відповідних угод.

У вказаних Актах питання можливості здійснення таких операцій силами інших суб'єктів підприємницької діяльності податковими органами не досліджувались, а висновок щодо відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності не може заслуговувати на увагу, оскільки чинне законодавство не визначає норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим доводи відповідача щодо відсутності таких умов мають виключно оціночний характер та базуються на припущеннях. Відсутність у податкового органу можливості перевірки суб'єкта підприємницької діяльності теж не може слугувати беззаперечним доказом наявності фіктивності такого підприємства.

Також по операціях придбання позивачем у ТзОВ «ТДТП» та ПП «Всесвіт Комфорту» робіт (послуг) не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків, слід вважати безпідставним.

Під час судового розгляду не виявлено фактів визнання недійсними установчих документів юридичних осіб ТзОВ «ТДТП» та ПП «Всесвіт Комфорту», також відсутній обвинувальні вироки суду, якими були б засуджені винні особи за створення фіктивних підприємств ТзОВ «ТДТП» та ПП «Всесвіт Комфорту» чи видачу податкових накладних від цих підприємств, не здобуто доказів наявності протиправного умислу в самого позивача.

Таким чином, між позивачем та його контрагентами ТзОВ «ТДТП» та ПП «Всесвіт Комфорту» в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок неправильного формування податкового кредиту та валових витрат, відшкодування з державного бюджету ПДВ тощо.

Системний аналіз норм чинного податкового законодавства, наявних в матеріалах справи договорів, податкових накладних, податкових і видаткових накладних, актів приймання виконаних робіт тощо свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит та валові витрати за спірний період, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем первинні документи, банківські документи, за якими позивачем здійснювалася оплата цих послуг, містять інформацію щодо змісту поставок товарів та виконаних робіт (наданих послуг) у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентом позивача вимог, обумовлених названими договорами.

Окрім того, достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що нормами ст.207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та їх виконання позивач та його контрагенти мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Також фіктивний характер діяльності контрагентів позивача та порушення ними податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ПП «Будторгсервіс - права на формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо такого формування, та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності ТзОВ «ТДТП» та ПП «Всесвіт Комфорту», зокрема, щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту та валових витрат, а також донарахування грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту та формування валових витрат, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обгрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам ПК України.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому висновок суду про неправомірність рішень податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2014р. в адміністративній справі № 813/3697/14 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: М.В.Костів

А.М.Ліщинський