Рішення

від 10.04.2015 по справі 904/1601/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.04.15р. Справа № 904/1601/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "ДНЕПРОХІМСЕРВІС", м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства "ІНТЕРПАЙП НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ ТРУБОПРОКАТНИЙ ЗАВОД", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості за договором поставки

Суддя Петрова В.І.

Представники:

від позивача: Ільїн А.М., дов. від 26.02.15р.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "ДНЕПРОХІМСЕРВІС" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "ІНТЕРПАЙП НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ ТРУБОПРОКАТНИЙ ЗАВОД" про стягнення основного боргу в розмірі 201 312,90 грн., пені у розмірі 9 499,81 грн., 3% річних у розмірі 7 367,90 грн., інфляційних у розмірі 58 395,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №511130030 від 27.12.2012р., укладеного між сторонами, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Відповідач явку представника в судові засідання не забезпечив, 06.04.2015р. через канцелярію суду надав відзив, в якому просить суд у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 9 499,81грн., інфляційних у розмірі 58 395,93 грн. та 3% річних у розмірі 7 367,90грн. відмовити. Відповідач зазначає, що у договорі поставки №511130030 від 27.12.2012р. сторони не узгодили конкретний розмір пені. Крім того відповідач стверджує, що до відносин з постачання товару необхідно застосовувати ст.692 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною по відношенню до ст.625 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим у даному випадку за прострочення оплати товару повинні бути нараховані проценти за користування чужими грошовими коштами, а не інфляційні втрати та 3% річних. Також відповідач 06.04.2015р. подав до суду заяву про розстрочку виконання рішення строком на 3 місяці з оплатою рівними частинами до 30 числа кожного місяця, обгрунтовуючи це скрутним фінансовим становищем.

07.04.2015р. по даній справі оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.12.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "ДНЕПРОХІМСЕРВІС" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "ІНТЕРПАЙП НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ ТРУБОПРОКАТНИЙ ЗАВОД" (покупець) був укладений договір поставки №511130030, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець - прийняти і сплатити продукцію матеріально - технічного призначення (далі - товар), найменування, асортимент, номенклатура, сортамент, кількість, ціна, умови і терміни постачання якої вказані в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до цього договору, що є його невід"ємною частиною.

Відповідно до п.2.1. договору ціна товару визначається в гривнях і вказана у специфікаціях та не включає ПДВ, порядок нарахування якого встановлений Податковим кодексом України.

Згідно п.2.4. договору сума договору складається з сум специфікацій, що є невід'ємною частиною договору.

За п.3.1. договору товар поставляється на умовах, вказаних в специфікаціях до договору, згідно Інкотермс 2000. Товар поставляється партіями в терміни, узгоджені сторонами у специфікаціях (п.3.2. договору).

Пунктом 3.4. договору передбачено, що разом з товаром постачальник передає покупцю документи, вказані у специфікаціях.

Договір набирає чинності з моменту фактичного підписання його повноважними представниками сторін і діє до 31.12.2013р., а в частині не виконаних зобов"язань за договором - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов"язань (п.10.1. договору).

Відповідно до ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов"язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов"язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов"язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов договору згідно специфікацій №№1-18 позивач поставив відповідачу товар за період з 25.06.2013р. по 23.12.2013р. на загальну суму 201 312,90грн., що підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання товару, податковими накладними, рахунками - фактурами (а.с.54-132).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов"язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно п.4.1. договору розрахунки проводяться покупцем шляхом перерахування грошових коштів у розмірі вартості партії товару на рахунок постачальника в порядку і терміни, вказані в специфікаціях до договору.

За специфікаціями №№1-5, №№7-11 строк оплати - 100% факт постачання 63 календарних дні, за специфікаціями №6, №№12-13 строк оплати - 100% факт постачання 70 календарних днів, за специфікаціями №№14-18 строк оплати - 100% факт постачання 30 календарних днів.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не виконав взяті на себе зобов"язання з оплати за поставлений товар у відповідності до строків, визначених у специфікаціях.

Станом на момент розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за період поставки з 25.06.2013р. по 23.12.2013р. складає 201 312,90грн., що підтверджується матеріалами справи, та підлягає до стягнення.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.

За ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання).

Позивач, посилаючись на п.7.5. договору, просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 9 499,81грн. за загальний період з 27.02.2014р. по 02.09.2014р.

Суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

У разі порушення зобов"язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. ч. 4, 6 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Оскільки законом у даному випадку не передбачено розмір штрафних санкцій, то застосовуються санкції, передбачені договором.

Відповідно до п.7.5 договору у разі невчасного здійснення розрахунків за цим договором покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Отже, сторони в договорі не визначили конкретний розмір пені, а обмежили лише її граничний розмір подвійною обліковою ставкою НБУ (не більш подвійної облікової ставки НБУ).

Натомість ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за просторочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Тобто у законі йдеться про чітко визначений розмір пені, який мають визначити сторони у договорі.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що підстави для стягнення пені з відповідача відсутні, оскільки конкретний її розмір договором не врегульований.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за загальний період з 03.09.2013р. по 27.02.2015р. у розмірі 7 367,90грн., а також інфляційні за загальний період з жовтня 2013р. по лютий 2015р. у розмірі 58 395,93грн. Розрахунок зроблений позивачем по кожній видатковій накладній окремо, з відстрочкою платежу 70 календарних днів (самий довгий строк оплати із специфікацій №№1-18).

Враховуючи відстрочку платежу 70 календарних днів, відповідач повинен був здійснити оплату: за видатковими накладними №РН-000267 від 25.06.2013р. та №РН-000268 від 25.06.2013р. - 03.09.2013р., за видатковою накладною №РН-000273 від 26.06.2013р. - 04.09.2013р., за видатковою накладною №РН-000294 від 15.07.2013р. - 23.09.2013р., за видатковою накладною №РН-000325 від 29.07.2013р. - 07.10.2013р., за видатковою накладною №РН-000355 від 12.08.2013р. - 21.10.2013р., за видатковою накладною №РН-000385 від 29.08.2013р. - 07.11.2013р., за видатковою накладною №РН-000457 від 10.10.2013р. - 19.12.2013р., за видатковою накладною №РН-000490 від 22.10.2013р. - 31.12.2013р., за видатковою накладною №РН-000523 від 07.11.2013р. - 16.01.2014р., за видатковою накладною №РН-000532 від 12.11.2013р. - 21.01.2014р., за видатковою накладною №РН-000535 від 14.11.2013р. - 23.01.2014р., за видатковою накладною №РН-000544 від 19.11.2013р. - 28.01.2014р., за видатковою накладною №РН-000556 від 25.11.2013р. - 03.02.2014р., за видатковою накладною №РН-000560 від 26.11.2013р. - 04.02.2014р., за видатковими накладними №РН-000601 від 23.12.2013р. та №РН-000602 від 23.12.2013р. - 03.03.2014р.

Однак, як вбачається із розрахунку позивача, він нараховує 3% річних з урахуванням дат, коли повинна бути здійснена оплата.

Господарський суд, перерахувавши 3% річних за загальний період з 04.09.2013р. по 27.02.2015р., встановив, що вони складають 7 351,37грн. та підлягають до стягнення. Суд частково відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в повному обсязі як необґрунтовано нарахованих.

Що стосується інфляційних, то вони за загальний період з жовтня 2013р. по лютий 2015р. складають 71 607,83грн.

Стягнення інфляційних у розмірі 71 607,83грн. призведе до виходу суду за межі позовних вимог, в той час, як п.2 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України такий вихід можливий, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивача і про це є клопотання сторони. У зв"язку з цим суд вважає, що до стягнення підлягають інфляційні у розмірі 58 395,93грн.

Доводи відповідача про те, що ст.625 Цивільного кодексу України у даному випадку не підлягає застосуванню, спростовуються постановою пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

06.04.2015р. відповідач подав до суду заяву про розстрочку виконання рішення строком на 3 місяці з оплатою рівними частинами до 30 числа кожного місяця, обгрунтовуючи це скрутним фінансовим становищем.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Суд, розглянувши заяву про розстрочку виконання рішення, вважає, що вона не підлягає задоволенню, оскільки з наданих відповідачем документів не вбачається, що він знаходиться у скрутному фінансовому становищі. Крім того відповідач не здійснив жодної оплати в погашення заборгованості за договором поставки №511130030 від 27.12.2012р.

У зв'язку із частковим задоволенням позову судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ІНТЕРПАЙП НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ ТРУБОПРОКАТНИЙ ЗАВОД" (49081, м. Дніпропетровськ, вул. Столєтова, 21, код ЄДРПОУ 05393116) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "ДНЕПРОХІМСЕРВІС" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Янтарна, 42, кв.88, код ЄДРПОУ 34822634) основний борг у розмірі 201 312,90 грн. (двісті одна тисяча триста дванадцять грн. 90коп.), 3% річних у розмірі 7 351,37грн. (сім тисяч триста п"ятдесят одна грн. 37коп.), інфляційні у розмірі 58 395,93 грн. (п"ятдесят вісім тисяч триста дев"яносто п"ять грн. 93коп.) та 5 341,20грн. (п"ять тисяч триста сорок одна грн. 20коп.) судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відмовити Публічному акціонерному товариству "ІНТЕРПАЙП НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ ТРУБОПРОКАТНИЙ ЗАВОД" у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/1601/15.

Повне рішення складено 14.04.2015р.

Суддя В.І. Петрова