Рішення

від 08.04.2015 по справі 914/286/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2015 р. Справа№ 914/286/15

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Приватного підприємства «Мітакс» (м. Новодністровськ, Чернівецька обл.)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» (м. Дрогобич, Львівська обл.)

про: стягнення 7504,19 грн. - пені, 24480,36 грн. - інфляційних втрат, 8576,61 грн. - 3 % річних

Суддя: В.М. Пазичев

При секретарі: В.С. Пшеничній

Представники:

від позивача: Не з'явився.

від відповідача: Цюх І.Т. - довіреність № 14/24 від 14.01.2015 року.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства «Мітакс» (м. Новодністровськ, Чернівецька обл.) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» (м. Дрогобич, Львівська обл.) про стягнення 7504,19 грн. - пені, 24480,36 грн. - інфляційних втрат, 8576,61 грн. - 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.01.2015 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 10.02.2015 року. Ухвалою суду від 10.02.2015 року розгляд справи відкладено до 19.02.2015 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача та згідно його клопотання. Ухвалою суду від 19.02.2015 року розгляд справи відкладено до 03.03.2015 року, згідно клопотання відповідача. Ухвалою суду від 03.03.2015 року розгляд справи відкладено до 12.03.2015 року, згідно клопотання відповідача. Ухвалою суду від 12.03.2015 року розгляд справи відкладено до 16.03.2015 року, згідно клопотання відповідача. Ухвалою суду від 16.03.2015 року розгляд справи відкладено до 08.04.2015 року, для надання доказів та в зв'язку з відсутністю представника позивача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 31.01.2015 року, про відкладення від 10.02.2015 року, від 19.02.2015 року, від 03.03.2015 року, від 12.03.2015 року, від 16.03.2015 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить Реєстр № 275 на відправлення рекомендованої кореспонденції за 17.03.2015 року, а явка позивача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

10.02.2015 року за вх. № 583/15 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» на користь Приватного підприємства «Мітакс» за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором поставки № 225 П від 05 грудня 2011 року, за період з 13.12.2011 року по 12.06.2012 р. (включно) пеню в сумі 7504 (сім тисяч п'ятсот чотири) гривні 19 коп., за період з 01.02.2012 р. по 31.01.2015 р. (включно) інфляційні втрати в сумі 28276 (двадцять вісім тисяч двісті сімдесят шість) гривень 05 коп. та 3% річних - в сумі 8826 (вісім тисяч вісімсот двадцять шість) гривень 25 коп., що в загальному становить 44606 (сорок чотири тисячі шістсот шість) грн. 49 коп., а також витрати, понесені на оплату послуг адвоката у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 коп та по сплаті судового збору у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень 00 коп.

19.02.2015 року за вх.№ 7107/15 позивач подав письмові пояснення по справі.

03.03.2015 року за вх. № 8851/15 позивач подав пояснення по справі.

16.03.2015 року за вх. № 10955/15 позивач подав пояснення щодо доповнення до відзиву та відносно заявлених до стягнення витрат, понесених на оплату послуг адвоката.

17.03.2015 року вх. № 11375/15 позивач подав пояснення щодо доповнення до відзиву та відносно заявлених до стягнення витрат, понесених на оплату послуг адвоката.

07.04.2015 року за вх. № 14256/15 позивач подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

08.04.2015 року за вх. № 14256/15 позивач подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 31.01.2015 року, про відкладення від 10.02.2015 року, від 19.02.2015 року, від 03.03.2015 року, від 12.03.2015 року, від 16.03.2015 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

10.02.2015 року за вх.№ 5155/15 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

19.02.2015 року за вх.№ 6996/15 відповідач подав відзив на позовну заяву.

19.02.2015 року за вх.№ 7109/15 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

03.03.2015 року за вх. № 8882/15 відповідач подав доповнення до відзиву на позовну заяву.

03.03.2015 року за вх. № 9107/15 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

12.03.2015 року за вх. № 10479/15 відповідач подав доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому зазначив, що згідно контррозрахунку, визнає частину позовних вимог, а саме: 7504,19 грн. - пені за період з 13.12.2011 р. по 12.06.2012 р., 28276,05 грн. - інфляційних втрат за період з 01.02.2012 р. по 31.01.2015 р., 8802,09 грн. - 3 % річних за період з 01.02.2012 р. по 31.01.2015 р.

12.03.2015 року за вх. № 10576/15 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

16.03.2015 року за вх. № 11107/15 відповідач подав заяву по справі.

16.03.2015 року за вх. № 1132/15 відповідач подав клопотання про продовження строку розгляду справи понад такий, що встановлений ст. 69 ГПК України.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 08.04.2015 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, між Приватним підприємством «Мітакс» (далі по тексту - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» (далі по тексту - відповідач) 5 грудня 2011 року було укладено Договір поставки № 225 П (далі по тексту - Договір).

Позивач зазначає, що згідно з умовами п. 1.2. даного Договору, Продавець (позивач) зобов'язувався поставляти і передати у власність Покупцю (відповідачу) визначений Товар, а Покупець зобов'язувався приймати цей Товар і вчасно здійснювати його оплату. На виконання умов даного Договору, позивач 7 грудня 2011 року поставив відповідачу Товар, а саме: костюми робочі в кількості 500 штук, рукавиці робочі в кількості 2500 штук, на загальну суму 97980,00 грн.

Позивач наголошує, що відповідач зобов'язаний був провести оплату отриманого ним від позивача Товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача на протязі трьох банківських днів.

Однак, за твердженням позивача, в порушення умов Договору та норм Господарського та Цивільного кодексів України, відповідач грошових коштів за отриманий ним Товар на розрахунковий рахунок позивача не перерахував.

Враховуючи, що вирішення даного питання в досудовому порядку шляхом переговорів між позивачем та відповідачем не привело до позитивних результатів, позивач змушений був звернутися для вирішення даного спору до Господарського суду Львівської області.

Позивач наголошує, що рішенням Господарського суду Львівської області від 21.08.2014 р. по справі № 914/2192/14 позовні вимоги приватного підприємства «Мітакс» задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» 97980,00 грн. заборгованості, 5000,00 грн. - витрат на оплату послуг адвоката та 1959,60 грн. судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішеннями господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирушенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

На виконання вказаного рішення Господарського суду Львівської області, видано наказ від 01.09.2014 р. по справі № 914/2192/14.

Позивач зазначає, що 19.09.2014 р. постановою Державного виконавця відділу ДВС Дрогобицького міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП № 44788911 з виконання наказу від 01.09.2014 р. № 914/2192/14. В процесі виконавчого провадження відповідач неодноразово звертався до Господарського суду Львівської області із заявами про відстрочку та розстрочку виконання даного рішення суду, які частково були судом задоволені, зокрема:

- Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.11.2014 р. відстрочено виконання рішення господарського суду до 31.11.2014 р.;

- Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.12.2014 року частково задоволено заява відповідача про розстрочку виконання рішення суду та розстрочено виконання даного рішення суду на 4 місяці, починаючи з 10.12.2014 року по 10.04.2015 р. включно, з рівномірною щомісячною оплатою в розмірі 24 495,00 грн.

Однак, за твердженням позивача, навіть отримавши відстрочку виконання, а також, в подальшому, розстрочку виконання даного рішення суду, відповідач не прийняв ніяких заходів навіть до часткового виконання вказаного рішення суду, не дивлячись на те, що, згідно з ухвалою суду від 09.12.2014 року про розстрочку виконання рішення суду, він зобов'язаний був до 10.01.2015 року провести оплату першого щомісячного платежу в розмірі 24 495,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), у разі порушення боржником зобов'язання, він повинен сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню).

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Позивач зазначає, що, вирішуючи питання в досудовому врегулюванні сплати даного боргу, відповідач у відповідь на письмове попередження позивача про сплату боргу, направив останньому листа за вих. № 12/136 від 30.01.2014 р., в якому вказав на те, що, в зв'язку з його тимчасовим скрутним фінансовим становищем, він не може погасити виниклу заборгованість позивачу та просив відтермінувати подання позову до Господарського суду з метою примусового стягнення суми боргу. З огляду на зазначене, відповідачем було здійснено дії, які свідчать про визнання ним боргу перед позивачем, отже мали місце юридичні факти, якими перервано перебіг строку позовної давності, а тому згідно з приписами ч. 3 ст. 264 ЦК України, в даному випадку перебіг позовної давності починається заново з 31 січня 2014 року.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Позивач наголошує, що пунктом 6.2. Договору встановлено, що за необгрунтовану відмову або ухилення від оплати за Товар, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі 0,1% від суми Товару, від оплати якого він відмовився або ухилився.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року N 543/96-ВР та ч. 2 ст. 343 ГК України, розмір пені за грошовими зобов'язаннями, що встановлюється за згодою між платниками та одержувачами грошових коштів, не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи, що в даному випадку, розмір пені за грошовим зобов'язанням, що встановлений в п. 6.2. Договору (18,3%) перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України (15,5%), то, в даному випадку, за твердженням позивача, її нарахування повинно проводитися з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач звертає увагу на те, що згідно Рахунку № 0142/А від 07 грудня 2011 року відповідач зобов'язаний був провести оплату отриманого ним від позивача Товару на загальну суму 97 980,00 грн., в т.ч. 16 330, 00 грн. ПДВ, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача на протязі 3-х банківських днів.

Позивач наголошує, що, враховуючи те, що Товар відповідач отримав 7 грудня 2011 року, то, згідно вищезазначеного Рахунку, кінцевим терміном для перерахування грошових коштів за отриманий ним Товар є 12 грудня 2011 року (три банківських дні: 8, 9 та 12 грудня 2011 р.), а тому, нарахування пені в даному випадку проводиться з наступного дня невиконання грошового зобов'язання відповідачем, тобто з 13 грудня 2011 року та припиняється через шість місяців, тобто 12 червня 2012 року.

Таким чином, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, розмір пені, який підлягає до стягнення з відповідача за період з 13 грудня 2011 року по 12 червня 2012 року становить 7 504,19 грн.

Крім того, відповідно до приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зобов'язаний, на вимогу позивача, оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач зазначає, що за період з 01.02.2012 року по 31.12.2014 року (включно) сума інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідача становить 24 480,36 грн., 3% річних - 8 576,81 грн.

Крім того, позивач зазначає, що за надані адвокатом послуги, ним, відповідно до п.4.1. вищезазначеного Договору, сплачено на розрахунковий рахунок 2 500 (дві тисячі п 'ятсот ) гривень 00 коп., що, згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України та п. 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», є витратами, пов'язаними з оплатою послуг адвоката, тобто витратами, які зроблені позивачем та підлягають стягненню з відповідача. Для підтвердження викладеного позивач додає копію Договору № 1 /01 -15 про надання правової допомоги від 16.01.2015 р, ордер серія ЧЦ №000,008604 про надання правової допомоги від 19.01.2015 р. та квитанцію до прибуткового касового ордера № 1/02/15 від 03.02.2015 р.

10.02.2015 року за вх. № 583/15 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» на користь Приватного підприємства «Мітакс» за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором поставки № 225 П від 05 грудня 2011 року, за період з 13.12.2011 року по 12.06.2012 р. (включно) пеню в сумі 7504 (сім тисяч п'ятсот чотири) гривні 19 коп., за період з 01.02.2012 р. по 31.01.2015 р. (включно) інфляційні втрати в сумі 28276 (двадцять вісім тисяч двісті сімдесят шість) гривень 05 коп. та 3% річних - в сумі 8826 (вісім тисяч вісімсот двадцять шість) гривень 25 коп., що в загальному становить 44606 (сорок чотири тисячі шістсот шість) грн. 49 коп., а також витрати, понесені на оплату послуг адвоката, у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 коп та по сплаті судового збору у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень 00 коп.

Позивач наголошує, що однією із підстав для такого обґрунтування, представник відповідача зазначає скрутний стан відповідача, в зв'язку з чим в нього не було можливості провести оплату отриманого ним Товару від позивача, згідно з умовами укладеного між ними 05.12.2011 року договору поставки № 225 П. Однак, вказана причина не є підставою для звільнення відповідача від виконання ним грошового зобов'язання перед позивачем за отриманий Товар.

Позивач звертає увагу на те, що в процесі виконавчого провадження по стягненню основної суми боргу згідно рішення Господарського суду Львівської області від від 21.08.2014 р. по справі № 914/2192/14, відповідач, з вищезазначеної підстави неодноразово звертався до Господарського суду Львівської області із заявами про відстрочку та розстрочку виконання даного рішення суду, які частково були судом задоволені, зокрема:

- Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.11.2014 р. відстрочено виконання рішення господарського суду до 31.11.2014 р.;

- Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.12.2014 року частково задоволено заява відповідача про розстрочку виконання рішення суду та розстрочено виконання даного рішення суду на 4 місяці, починаючи з 10.12.2014 року по 10.04.2015 р. включно, з рівномірною щомісячною оплатою в розмірі 24 495,00 грн.

Позивач зазначає, що, навіть отримавши відстрочку виконання, а також в подальшому, розстрочку виконання даного рішення суду, відповідач до цього часу не прийняв належних мір, направлених на виконання вказаного рішення суду, не дивлячись на те, що згідно з ухвалою суду від 09.12.2014 року про розстрочку виконання рішення суду, він починаючи з 10.01.2015 року щомісячно зобов'язаний сплачувати позивачу в рахунок погашення боргу грошові кошти в сумі 24 495,00 грн.

Однак, до цього часу відповідач сплатив 11.02.2015 р. тільки 2 000,00 грн., про що представником відповідача зазначено в відзиві на позовну заяву. Але сплата вказаної суми не впливає на розмір заявлених позовних вимог, так як розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, проведені за період з 01.02.2012 року по 31.01.2015 року, коли сума боргу відповідача перед позивачем становила 97 980,00 грн. Факт сплати відповідачем позивачу 2 000,00 грн. 11.02.2015 року, в зв'язку з чим його борг на даний час перед позивачем становить 95980,00 грн., визнається позивачем, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України дана обставина звільняється від доказування в судовому засідання.

Аналогічна позиція викладена в п.п. 2.5 п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», де вказано, що частиною першою статті 35 ГПК України передбачено можливість звільнення від доказування перед судом обставин, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Визнання обставин може здійснюватися учасниками судового процесу в письмовій формі шляхом зазначення про таке визнання у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, поданих до суду заяві, клопотанні, листі тощо.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що представник відповідача в поданому відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач не обґрунтував розрахунком, прикладеним до позовної заяви суми інфляційних втрат за визначений період з 01.02.2012 року по 31.12.2014 року. Однак, такий висновок представника відповідача не відповідає дійсності. Як в позовній заяві, так і в поданій в подальшому заяві про збільшення позовних вимог, а також в поясненні представника позивача щодо нормативного та документального обґрунтування розрахунку штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сторони відповідача, дано детальне обґрунтування, як нормативного характеру, так і розрахунку заявлених до стягнення з відповідача сум, в тому числі і суми інфляційних втрат, де, зокрема, при розрахунку підсумкового індексу інфляції враховано не тільки індекси інфляції, а також і дефляції.

Позивач зазначає, що в доповненні до відзиву представник відповідача посилається на нормативні документи, вимоги яких на його думку не було дотримано при виконанні умов Договору. Однак, обставини виконання умов даного Договору встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 21.08.2014 р. по справі № 914/2192/14, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України, звільняється від доказування в судовому засідання.

Позивач зазначає, що відносно проведеного представником відповідача контррозрахунку заявлених до стягнення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних, суми, які зазначені в ньому, крім 3% річних, співпадають з розрахунком, наданим позивачем, тобто визнаються відповідачем. Відносно розрахунку 3% річних за період з 01.02.2012 р. по 31.01.2015 р., то, в даному випадку, в наданому контррозрахунку представника відповідача зазначена сума 8802,09 грн., що не співпадає із розрахунком позивача - 8 826,25 грн.

Однак, позивач вважає, що, в даному випадку, представником відповідача допущена арифметична помилка при проведені розрахунку так як вважає, що вірний розрахунок проведений позивачем.

Відносно заявлених до стягнення витрат, понесених на оплату послуг адвоката у розмірі 2 500,00 грн., то позивач звертає увагу суду на те, що доказами, наданими до матеріалів справи, понесення позивачем таких витрат на оплату послуг адвоката, який представляє інтереси позивача в суді при розгляді даної справи є Договір № 1/01-15 про надання правової допомоги від 16.01.2015 року, а також квитанція до прибуткового касового ордера № 1/02/15 від 03.02.2015 р.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Позивач зазначає, що, оскільки розгляд справи по суті розпочався в судовому засіданні тільки 19 лютого 2015 року, то, в даному випадку, вимога про стягнення витрат, понесених на оплату послуг адвоката заявлена вчасно, згідно з приписами вищезазначеної статті. Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При розгляді господарської справи № 914/2192/14, предметом розгляду по якій була основна сума боргу, згідно данного Договору, Господарський суд Львівської області в своєму Рішенні від 21.08.2014 р., копія якого знаходиться в матеріалах справи, вирішив стягнути на користь позивача витрати на послуги адвоката в сумі 5 000,00 грн. При розгляді даної справи об'єм наданих послуг адвоката є значно більшим, ніж при розгляді вищезазначеної справи (більша кількість участі адвоката при розгляді справи в судовому засіданні, підготовка, крім позовної заяви, також заяви про збільшення позовних вимог з проведенням відповідних розрахунків штрафних санкцій, підготовка письмових пояснень), а тому, позивач вважає, що заявлені до стягнення з відповідача на користь позивача витрати, понесені позивачем на оплату послуг адвоката в сумі 2 500,00 гривень є співрозмірними.

Таким чином, приймаючи до уваги викладене, а також враховуючи позицію позивача, викладену як в позовній заяві, так і, в подальшому, в заяві про збільшення позовних вимог та в поясненні представника позивача щодо нормативного та документального обґрунтування розрахунку штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сторони відповідача, позивач вважає, що позиція представника відповідача відносно заявлених позовних вимог є необґрунтованою, а заявлені до відповідача позовні вимоги є достатньо обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що, згідно із Договором поставки № 225 П від 05.12.2011 р. (Специфікацією № 1 від 05.12.2011 року до нього) ПП «Мітакс» поставив та передав у власність ТОВ «УНІБУРТЕХ» товар, а саме: костюми робочі в кількості 500 штук, рукавиці робочі в кількості 2500 штук на загальну суму 97 980,00 грн. ТОВ «УНІБУРТЕХ» було отримано від ПП «Мітакс» попередження вих. № 79 від 25.12.2013 р. про необхідність оплати на протязі 3-х робочих днів з моменту отримання товару заборгованості 97 980,00 грн. Також ПП «Мітакс» направлявся лист вих. № 79 від 25.12.2013 р. на адресу ТОВ «УНІБУРТЕХ» із письмовим попередженням про необхідність сплати боргу. В свою чергу, у своїй відповіді вих. № 12/136 від 30.01.2014 р. ТОВ «УНІБУРТЕХ» повідомляло ПП «Мітакс» про об'єктивні обставини, у зв'язку з якими виникла затримка оплати за товар, а саме, тим, що підприємство знаходилося в стані формування, як суб'єкт підприємницької діяльності і дієздатний конкурент на ринку випуску бурового інструменту і оснастки, і проводило закупівлю металорізального обладнання у збанкрутілого ВАТ «Дрогобицького долотного заводу». Крім цього, відповідач просив зважити ПП «Мітакс» на цю обставину, що, у свій час, у грудні 2011 року на час підписання договору, будучи у скрутному стані, не відмовив позивачу в освоєнні нових ринків збуту продукції, що незважаючи на тимчасову фінансову невизначеність, вважався і вважається на даний час в Україні найбільшим виробником бурового інструменту: трьохшарошкових бурових доліт в основному для нафтогазової та гірничорудної промисловості і монополістом на вітчизняному ринку в галузі машинобудування. Проте, у зв'язку великим ввізним митом у розмірі 10% на твердосплавні матеріали та комплектуючі, необхідні для виробництва продукції ТОВ «УНІБУРТЕХ», і які завозяться з Росії, Китаю, ціна на долота ТОВ «УНІБУРТЕХ» не конкурентоздатна із ціною доліт іноземних виробників - ЗАО «Гормаш» (м. Бєлгород, Російська Федерація) та ПТ ООО «Агрострой» (м. Мінськ, Білорусія). Таким чином, російські та білоруські підприємства своїми поставками товарів - доліт на вс,і без винятку, гірничозбагачувальні комбінати України із території Російської Федерації та Республіки Білорусь здійснюють демпінг продукції вітчизняного товаровиробника на машинобудівному ринку України. Впродовж певного проміжку часу, у зв'язку з цим, погіршилися господарські показники національного товаровиробника - ТОВ «УНІБУРТЕХ» і скоротилися виробничі об'єми підприємства, а починаючи з 2014 року виробничі потужності підприємства почали простоювати. У зв'язку із наявними фактами нелегітимного антидемпінгового імпорту, ТОВ «УНІБУРТЕХ» звернулося із листом вих. № 14/485 від 26.06.2014 р. у Міністерство промислової політики України, скаргою вих. № 14/588 від 14.08.2014 р. у Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Департамент співробітництва зі СОТ та з питань торгівельного захисту Мінекономіки із вимогою порушення антидемпінгової процедури та антидемпінгового розслідування, проте на даний час таке антидемпінгове розслідування не порушене і не завершене.

На підставі викладеного та в силу вагомих об'єктивних обставин, у ТОВ «УНІБУРТЕХ» не було можливості здійснити повну оплату отриманого Товару на суму 97980,00 грн. по причині відсутності грошових коштів. За результатами виробничо-господарської діяльності підприємства у 2013 році, ТОВ «УНІБУРТЕХ» було збитковим і розмір збитків складав 9 964,0 млн. грн., що підтверджується консолідованим звітом про фінансові результати ( Звітом про сукупний дохід) за 2013 рік (форма №2-к). Також, згідно із бухгалтерськими документами за 2014 рік, зокрема, згідно із звітом про фінансові результати (Звітом про сукупний дохід) за І квартал 2014 року, балансом (звітом про фінансовий стан) станом на 30.06.2014 р., звітом про фінансові результати (звітом про сукупний дохід) за 9 місяців 2014 року, ТОВ «УНІБУРТЕХ» знаходилося у скрутному фінансовому становищі. Зокрема, як вбачається із звіту про фінансові результати за І квартал 2014 року, збиток підприємства становив 16 751,00 млн. грн., відповідно до балансу (звіту про фінансовий стан) станом на 30.06.2014 р., дебіторська заборгованість ТОВ «УНІБУРТЕХ» на кінець звітного періоду становила 33 240,0 млн.грн. Відповідно до звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) за І півріччя 2014 року, збиток підприємства становив 44 263,00 млн. грн., із звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) за 9 місяців 2014 року вбачається збиток у розмірі 63 779,00 млн. грн.

Крім цього, відповідач зазначає, що фінансовий стан ТОВ «УНІБУРТЕХ» ускладнюється обставиною, що починаючи з 03 лютого 2014 року по 31 грудня 2014 року виробничі потужності підприємства простоювали, у зв'язку із відсутністю обігових грошових коштів. У відповідності із довідкою від 10.02.2015 р., у ТОВ «УНІБУРТЕХ» відкриті рахунки станом на 10.02.2015 р. у банківських установах - ПАТ «ТЕРРА БАНК» і ПАТ Акціонерному банку «Укргазбанк». Грошові кошти у ПАТ АБ «Укргазбанк» на рахунках відсутні, що підтверджується довідкою вих. № 88 від 22.01.2015 р. В свою чергу, ПАТ «ТЕРРА БАНК», на підставі Постанови Правління Національного банку України від 21.08.2014 р. № 518 «Про віднесення Публічного Акціонерного Товариства «Терра Банк» до категорії неплатоспроможних», останній віднесений до категорії неплатоспроможних і технічно не взмозі проводити платежі своїх клієнтів. А з 22.08.2014 р. у ПАТ «ТЕРРА БАНК» запроваджено тимчасову адміністрацію. Це підтверджується листом вих. № 24.09.2014/25-вих від 24.09.2014 р. за підписом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та тимчасової адміністрації ПАТ «ТЕРРА БАНК» Ю. П. Ірклієнко.

Відповідач зазначає, що, у зв'язку із простоєм виробництва, у Товариства існує заборгованість по заробітній платі працівникам за листопад 2014 року - січень 2015 року, чим порушуються положення колективного договору та ч.ч. 1, 2 статті 115 КЗпП України та ч. 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці».

Незважаючи на скрутний фінансовий стан, відповідач, станом на 18 лютого 2015 року зменшив суму заборгованості, оплативши по платіжному дорученню № 151 від 11.02.2015 р. 2000,00 грн. Таким чином, борг ТОВ «УНІБУРТЕХ» за поставлений по договору № 225 П від 05.12.2011 р. товар ПП «Мітакс» становить 95 980,00 грн.

Відповідач звертає увагу на те, що позивач просить суд стягнути із відповідача пеню за період з 13 грудня 2011 року по 12 червня 2012 року на суму 7 504,19 грн., суму інфляційних втрат 24 480,36 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, 3% річних - 8 576,81 грн. Поскільки дефляція за своїм змістом і наслідками протилежна інфляції, на думку відповідача, неправомірно представником позивача ПП «Мітакс» період з грудня 2012 року по січень 2013 року врахований у підсумковому індексі інфляції.

Товариством з обмеженою відповідальністю «УНІБУРТЕХ» на виконання вимог ухвали Господарського суду Львівської області від 10.02.2015 р., ухвали від 19.02.2015 р. проведено звірку взаємних розрахунків із ПП «Мітакс» і підписано акт звірки взаємних розрахунків із ПП «Мітакс» на суму існуючої станом на 09.02.2015 р. заборгованості в розмірі 97980, 00 грн. Крім цього, 11 лютого 2015 року, незважаючи на скрутний фінансовий стан, ТОВ «УНІБУРТЕХ» перераховано на розрахунковий рахунок ПП «Мітакс», згідно із платіжним дорученням № 151 від 11.02.2015 р., 2 000,00 грн. Крім того, у відповідності із платіжним дорученням № 288 від 02.03.2015 р., оплачено ще 1000,00 грн. Таким чином, станом на 03.03.2015 р. існує заборгованість у відповідача ТОВ «УНІБУРТЕХ» перед позивачем ПП «Мітакс» у розмірі 94 980,00 грн. Причини вчасної неоплати за поставлений ПП «Мітакс» товар, відповідно до умов договору № 225 П від 05.12.2011 р., виникли у зв'язку із складним фінансовим станом підприємства, про що докладно було викладено у відзиві вих. № 14/165 від 18.02.2015 р. на позовну заяву від 23.01.2015 р.

Відповідач наголошує, що, згідно із Договором поставки № 225 П від 05.12.2011 р. (Специфікацією №1;від 05.12.2011 року до нього), укладеним між ПП «Мітакс» (Продавцем) та ТОВ «Універсальна бурова техніка» (Покупцем) пунктом 2.1 визначено, що Продавець зобов'язується поставляти і передавати у власність Покупцю визначений товар, а Покупець зобов'язується приймати цей товар і вчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Згідно із специфікацією № 1 від 05.12.2011 р. до вищевказаного договору поставки ПП «Мітакс» поставив та передав у власність ТОВ «УНІБУРТЕХ» товар, а саме: костюми робочі в кількості 500 штук, рукавиці робочі в кількості 2500 штук на загальну суму 97 980,00 грн.

Відповідач звертає увагу на те, що у відповідності із пунктом 4.5 Договору № 225п від 05.12.2011 року передбачено, що разом із передачею товару від Продавця Покупцю, одночасно передаються всі необхідні на товар супровідні документи, а саме: рахунок (оригінал), видаткову накладну (оригінал), податкову накладну (оригінал), сертифікат якості товару (оригінал), або копія, завірена печаткою Продавця.

Таким чином, на думку відповідача, надання вказаних товаросупровідних документів Продавцем Покупцю має служити доказом виконання постачальником своїх договірних зобов'язань з поставки продукції на суму 97 980,00 грн. У протилежному випадку неподання таких документів вважається непоставкою (Див. Постанову Вищого Господарського Суду України від 29.01.2009 р. по справі № 48/335).

Згідно із пунктом 7 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міндоходів в 2013 році податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу їх отримувача. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або у разі порушення постачальником товару порядку заповнення та/або податкової накладної та порядку її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, відсутні підстави для включення сум покупцем таких товарів/послуг податку до складу податкового кредиту.

За твердженням відповідача, Приватним підприємством «Мітакс», який поставив товар ТОВ «УНІБУРТЕХ» згідно із умовами договору постачання № 225 П від 05.12.2011 р. не надав, в порушення чинного законодавства України, пункту 4.5 зазначеного договору податкової накладної. Приватним підприємством «Мітакс» не включена сума 97 980,00 грн. у податкове зобов'язання, чим порушена фінансова дисципліна, не сплачено у бюджет податок на додану вартість. Крім цього з вини позивача, у ТОВ «УНІБУРТЕХ» при здійсненні операції з придбання товару не віднесено суму податку на додану вартість у податковий кредит при складанні податкової декларації по ПДВ.

12.03.2015 року за вх. № 10479/15 відповідач подав доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому зазначив, що згідно контррозрахунку, визнає частину позовних вимог, а саме: 7504,19 грн. - пені за період з 13.12.2011 р. по 12.06.2012 р., 28276,05 грн. - інфляційних втрат за період з 01.02.2012 р. по 31.01.2015 р., 8802,09 грн. - 3 % річних за період з 01.02.2012 р. по 31.01.2015 р.

На момент розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як встановлено в ході судового розгляду справи, між Приватним підприємством «Мітакс» (далі по тексту - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» (далі по тексту - відповідач) 5 грудня 2011 року було укладено Договір поставки № 225 П (далі по тексту - Договір).

Згідно з умовами п. 1.2. даного Договору, Продавець (позивач) зобов'язувався поставляти і передати у власність Покупцю (відповідачу) визначений Товар, а Покупець зобов'язувався прийняти цей Товар і вчасно здійснювати його оплату. На виконання умов даного Договору, позивач 7 грудня 2011 року поставив відповідачу Товар, а саме: костюми робочі в кількості 500 штук, рукавиці робочі в кількості 2500 штук, на загальну суму 97980,00 грн.

Відповідач зобов'язаний був провести оплату отриманого ним від позивача Товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача на протязі трьох банківських днів.

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Однак, в порушення умов Договору та вищезазначених статей Господарського та Цивільного кодексів України, відповідач грошових коштів за отриманий ним Товар на розрахунковий рахунок позивача не перерахував.

Враховуючи, що вирішення даного питання в досудовому порядку шляхом переговорів між позивачем та відповідачем не привело до позитивних результатів, позивач змушений був звернутися для вирішення даного спору до Господарського суду Львівської області.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 21.08.2014 р. по справі № 914/2192/14 позовні вимоги Приватного підприємства «Мітакс» задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» 97980,00 грн. заборгованості, 5000,00 грн. - витрат на оплату послуг адвоката та 1959,60 грн. судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішеннями господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирушенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

На виконання вказаного рішення Господарського суду Львівської області видано наказ від 01.09.2014 р. по справі № 914/2192/14.

19.09.2014 р. постановою Державного виконавця відділу ДВС Дрогобицького міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП № 44788911 з виконання наказу від 01.09.2014 р. № 914/2192/14. В процесі виконавчого провадження відповідач неодноразово звертався до Господарського суду Львівської області із заявами про відстрочку та розстрочку виконання даного рішення суду, які частково були судом задоволені, зокрема:

- Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.11.2014 р. відстрочено виконання рішення господарського суду до 31.11.2014 р.;

- Ухвалою господарського суду Львівської області від 09.12.2014 року частково задоволено заяву відповідача про розстрочку виконання рішення суду та розстрочено виконання даного рішення суду на 4 місяці, починаючи з 10.12.2014 року по 10.04.2015 р. включно, з рівномірною щомісячною оплатою в розмірі 24 495,00 грн.

Однак, отримавши відстрочку виконання, а також, в подальшому, розстрочку виконання даного рішення суду, відповідач не вжив ніяких заходів навіть до часткового виконання вказаного рішення суду, не дивлячись на те, що, згідно з ухвалою суду від 09.12.2014 року про розстрочку виконання рішення суду, він зобов'язаний був до 10.01.2015 року провести оплату першого щомісячного платежу в розмірі 24 495,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), у разі порушення боржником зобов'язання, він повинен сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню).

За змістом ст. 610 ЦК України, несплата боржником суми боргу вважається порушенням зобов'язання, а в разі його порушення настають правові наслідки, передбачені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦКУкраїни).

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Також, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. Таким чином, наявність судових актів про стягнення заборгованості, у тому числі стосовно яких є ухвала про відстрочку або розстрочку виконання, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Відповідної правової позиції дотримується Верховний суд України та Вищий господарський суд України при розгляді аналогічних справ ( постанови Вищого господарського суду України від 14.09.2010 р. N 36/358, від 16.02.2011 р. N 17/177-10 та постанова Верховного Суду України від 04.07.2011 р. N 13/210/10).

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Будь-яких заяв з цього приводу від відповідача протягом розгляду справи не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Частина 3 ст. 264 ЦК України передбачає, що, після переривання, перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Вирішуючи питання в досудовому врегулюванні сплати даного боргу, відповідач у відповідь на письмове попередження позивача про сплату боргу, направив останньому листа за вих. № 12/136 від 30.01.2014 р., в якому вказав на те, що в зв'язку з його тимчасовим скрутним фінансовим становищем , він не може погасити виниклу заборгованість позивачу та переконливо просив відтермінувати подання позову у Господарський суд з метою примусового стягнення суми боргу. З огляду на зазначене, відповідачем було здійснено дії, які свідчать про визнання ним боргу перед позивачем, отже, мали місце юридичні факти, якими перервано перебіг строку позовної давності, а тому, згідно з приписами ч. 3 ст. 264 ЦК України, в даному випадку перебіг позовної давності починається заново з 31 січня 2014 року.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Позивач наголошує, що пунктом 6.2. Договору встановлено, що за необгрунтовану відмову або ухилення від оплати за Товар, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі 0,1% від суми Товару, від оплати якого він відмовився або ухилився.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року N 543/96-ВР та ч. 2 ст. 343 ГК України, розмір пені за грошовими зобов'язаннями, що встановлюється за згодою між платниками та одержувачами грошових коштів, не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи, що в даному випадку розмір пені за грошовим зобов'язанням, що встановлений в п. 6.2. Договору (18,3%) перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України (15,5%), то, в даному випадку, її нарахування повинно проводитися з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно Рахунку № 0142/А від 07 грудня 2011 року відповідач зобов'язаний був провести оплату отриманого ним від позивача Товару на загальну суму 97 980,00 грн. в т.ч. 16 330, 00 грн. ПДВ, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача на протязі 3-х банківських днів.

Враховуючи те, що Товар відповідач отримав 7 грудня 2011 року, то, згідно вищезазначеного Рахунку, кінцевим терміном для перерахування грошових коштів за отриманий ним Товар є 12 грудня 2011 року (три банківських дні: 8, 9 та 12 грудня 2011р.), а тому, нарахування пені, в даному випадку, проводиться з наступного дня невиконання грошового зобов'язання відповідачем, тобто з 13 грудня 2011 року та припиняється через шість місяців, тобто 12 червня 2012 року.

Таким чином, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, розмір пені, який підлягає до стягнення з відповідача за період з 13 грудня 2011 року по 12 червня 2012 року становить 7 504,19 грн.

Крім того, відповідно до приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зобов'язаний на вимогу позивача оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За період з 01.02.2012 року по 31.12.2014 року (включно) сума інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідача становить 24 480,36 грн., 3% річних - 8 576,81 грн.

Крім того, за надані адвокатом послуги, ним відповідно до п.4.1. вищезазначеного Договору, сплачено на розрахунковий рахунок 2 500 (дві тисячі п 'ятсот ) гривень 00 коп., що, згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України та п.10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», є витратами, пов'язаними з оплатою послуг адвоката, тобто витратами, які зроблені позивачем та підлягають стягненню з відповідача. Для підтвердження викладеного позивач додає копію Договору № 1 /01 - 15 про надання правової допомоги від 16.01.2015 р., ордер серія ЧЦ № 000,008604 про надання правової допомоги від 19.01.2015 р. та квитанцію до прибуткового касового ордера № 1/02/15 від 03.02.2015 р.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

10.02.2015 року за вх. № 583/15 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» на користь Приватного підприємства «Мітакс» за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором поставки № 225 П від 05 грудня 2011 року, за період з 13.12.2011 року по 12.06.2012 р. (включно) пеню в сумі 7504 (сім тисяч п'ятсот чотири) гривні 19 коп., за період з 01.02.2012 р. по 31.01.2015 р. (включно) інфляційні втрати в сумі 28276 (двадцять вісім тисяч двісті сімдесят шість) гривень 05 коп. та 3% річних - в сумі 8826 (вісім тисяч вісімсот двадцять шість) гривень 25 коп., що в загальному становить 44606 (сорок чотири тисячі шістсот шість) грн. 49 коп., а також витрати, понесені на оплату послуг адвоката у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 коп та по сплаті судового збору у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень 00 коп.

Відносно заявлених до стягнення витрат, понесених на оплату послуг адвоката у розмірі 2 500,00 грн., то доказами, наданими до матеріалів справи, понесення позивачем таких витрат на оплату послуг адвоката, який представляє інтереси позивача в суді при розгляді даної справи є договір № 1/01-15 про надання правової допомоги від 16.01.2015 року, а також квитанція до прибуткового касового ордера №1/02/15 від 03.02.2015 р. Бланк прибуткового касового ордера (форма № КО-1) затверджено «Положенням про ведення касових операцій в Україні», затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 року (з подальшими змінами та доповненнями), згідно якого він є первинним документом, який використовується для оформлення надходження грошових коштів у касу підприємства ( в даному випадку адвоката).

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про такий розподіл, судом враховано, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно - необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх встановлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При розгляді господарської справи № 914/2192/14, предметом розгляду по якій була основна сума боргу згідно данного Договору, Господарський суд Львівської області в своєму Рішенні від 21.08.2014 р., копія якого знаходиться в матеріалах справи, вирішив стягнути на користь позивача витрати на послуги адвоката в сумі 5 000,00 грн. При рогляді даної справи об'єм наданих послуг адвоката є значно більшим, ніж при розгляді вищезазначеної справи (більша кількість участі адвоката в при розгляді справи в судовому засіданні, підготовка крім позовної заяви, також заяви про збільшення позовних вимог з проведенням відповідних розрахунків штрафних санкцій, підготовка письмових пояснень), а тому, заявлені до стягнення з відповідача на користь позивача витрати, понесені позивачем на оплату послуг адвоката в сумі 2 500,00 гривень, є співрозмірними до об'єму виконаних адвокатом послуг.

Таким чином, приймаючи до уваги викладене, а також враховуючи позицію позивача, викладену як в позовній заяві, так і, в подальшому, в заяві про збільшення позовних вимог та в поясненні представника позивача щодо нормативного та документального обґрунтування розрахунку штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сторони відповідача, позивач вважає, що позиція представника відповідача відносно заявлених позовних вимог є необґрунтованою, а заявлені до відповідача позовні вимоги є достатньо обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

12.03.2015 року за вх. № 10479/15 відповідач подав доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому зазначив, що, згідно контррозрахунку, визнає частину позовних вимог, а саме: 7504,19 грн. - пені за період з 13.12.2011 р. по 12.06.2012 р., 28276,05 грн. - інфляційних втрат за період з 01.02.2012 р. по 31.01.2015 р., 8802,09 грн. - 3 % річних за період з 01.02.2012 р. по 31.01.2015 р.

Разом з тим, судом встановлено, що при подачі даного доповнення до відзиву, відповідачем допущена арифметична помилка при розрахунку пені, а саме: при додаванні 4202,40 грн. та 3301,79 грн. вказано суму 7504,09 грн., хоча вірною сумою насправді є 7504,19 грн.

Також, при проведенні розрахунку 3% річних ним неправильно пораховано суму 3 % річних, адже, у періодах, на які розбиває відповідач розрахунок, неправильно вказано кількість днів прострочення, а саме: з 01.02.2012 р. по 01.02.2013 р. є 367 днів, а не рік (тобто 365 днів), а у періоді з 02.02.2013 р. по 02.02.2014 р. є 366 днів, а не рік (тобто 365 днів).

Таким чином, сума 3 % річних, що нарахована позивачем у розмірі 8826, 25 грн. є правомірною і підлягає до стягнення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, уточнені позовні вимоги не спростував, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а також подано уточнення позовних вимог, а відповідач позовні вимоги визнав частково, не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, суд прийшов до висновку, що уточнені (збільшені) позовні вимоги Приватного підприємства «Мітакс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» (м. Дрогобич, Львівська обл.) про стягнення пені в розмірі 7504 (сім тисяч п'ятсот чотири) грн. 19 коп., інфляційних втрат в сумі 28276 (двадцять вісім тисяч двісті сімдесят шість) грн. 05 коп. та 3% річних - в сумі 8826 (вісім тисяч вісімсот двадцять шість) грн. 25 коп. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1827,00 грн., та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав квитанцію № 361 від 23.01.2015 року на суму 1827,00 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Уточнені (збільшені) позовні вимоги - задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» (82100, вул. Тураша, 20, м. Дрогобич, Львівська обл., код ЄДРПОУ 37349178) на користь Приватного підприємства «Мітакс» (60236, Чернівецька обл., м. Новодністровськ, м-н, «Сонячний», буд. 1, кв. 1, код ЄДРПОУ 34519013, п/р 26009051602324 в Чернівецькій філії «Приватбанку», МФО 356282) за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором поставки №225 П від 05 грудня 2011 року за період з 13.12.2011 року по 12.06.2012 р. (включно) пеню в сумі 7504 (сім тисяч п'ятсот чотири) грн. 19 коп., за період з 01.02.2012 р. по 31.01.2015 р. (включно) інфляційні втрати в сумі 28276 (двадцять вісім тисяч двісті сімдесят шість) грн. 05 коп. та 3% річних - в сумі 8826 (вісім тисяч вісімсот двадцять шість) грн. 25 коп., що в загальному становить 44606 (сорок чотири тисячі шістсот шість) грн. 49 коп., а також витрати понесені на оплату послуг адвоката у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот ) грн. 00 коп та по сплаті судового збору у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 10.04.2015 року.