Постанова

від 07.04.2015 по справі 925/2325/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2015 р. Справа№ 925/2325/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: Герасименко М.В. - представник

від відповідача: Босак С.А. - представник

розглянувши апеляційну скаргу Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна»

на рішення

Господарського суду Черкаської області

від 10.02.2015р.

у справі № 925/2325/14 (суддя І.І. Гура)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Преміум-7»

до Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна»

про стягнення 20 338, 11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.02.2015 № 925/2325/14 позов задоволено повністю. На підставі рішення суду з Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Преміум-7" 20338,11 грн., з яких 18885,24 грн. основного боргу, 102,45 грн. процентів за користування коштами, 897,17 грн. пені, 453,25 грн. інфляційних нарахувань та 1827 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на неповне з»ясування обставин справи, порушення та неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що під час розгляду справи місцевий суд прийняв до уваги лише усні пояснення представника позивача, які не не були підтверджені належними доказами отримання відповідачем актів надання послуг, що свідчить про неповноту дослідження судом обставин, які мають значення для справи.

Крім того, апелянт вважає, що місцевий суд не дав належну правову оцінку твердженням відповідача щодо відсутності доказів вручення уповноваженому представнику відповідача актів надання послуг за вересень 2014 року та відносно відсутності факту отримання відповідачем даних актів, що суперечить ч.2 ст.34 ГПК України.

Апелянт звертає увагу суду на те, що позивач не надав до суду жодних письмових доказів про вручення відповідачу актів надання послуг за вересень 2014 року, не вказав прізвища уповноваженої особи, яка отримала відповідне поштове відправлення під розписку і т. ін. Місцевий суд в якості доказу вручення відповідачу актів надання послуг за вересень 2014 року усні пояснення представника позивача в той час, як вручення документу особі не може бути підтверджено усними поясненнями, а підтверджується, наприклад, розпискою про отримання чи відміткою про вхідну реєстрацію документу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

23.05.2014 між ТОВ "Альфа Преміум-7" (замовник за договором) та ІП "Агро-Вільд Україна" (виконавець за договором) був укладений договір про охорону об'єкту № 02/14.

Відповідно до п.6.1.договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє протягом року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Даний договір вважається щороку пролонгованим на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не виявить бажання про його розірвання протягом 30-денного строку після закінчення дії договору.

Відповідно до умов п.1.1. укладеного договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання організувати та забезпечити охорону підприємства замовника за адресою Черкаська обл., Жашківський район, с. Павлвка та охорону товарно-матеріальних цінностей замовника, прийнятих під охорону на умовах цього договору, не допустити їх розкрадання та проникнення сторонніх осіб на об'єкт, що охороняється; здійснювати перепустковий режим на об'єкті відповідно до інструкції, яка узгоджується із замовником.

Вартість надання послуг охорони за цим договором є договірною і визначається сторонами у протоколі узгодження договірної ціни (п.4.1. договору).

Згідно п. 4.4. виконавець не пізніше 30 (тридцятого) числа поточного місяця надає замовнику два примірники акту надання послуг, підписані зв своєї сторонни під розписку про отримання уповноваженому представнику замовника (або направляє засобами поштового зв»язку).

Замовник зобов»язаний протягом 3 (трьох) робочих днів підписати акт надання послуг і передати його виконавцеві або надати письмове обгрунтування відмови від підпису (п. 4.4.1.).

Пунктом 4.4.2. договору передбачено, що у випадку не підписання акту надання послуг та направленні його виконавцю або не надання письмового обгрунтування відмови від підпису, акт надання послуг без підпису замовника підтверджує факт надання послуг належним чином та у повному обсязі, а також є підставою для оплати замовником наданих йому послуг протягом 15 днів ізх моменту отримання акту надання послуг.

Оплата наданих послуг здійснюється до п'ятого числа місяця наступного за розрахунковим (п.4.4.3. договору).

У випадку несвоєчасної оплати послуг, наданих виконавцем за охорону об'єкта нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення (п.4.4.4. договору).

Між сторонами укладено договір, який за своєю правовою природою являється договором надання послуг.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Позивач на виконання умов договору надав відповідачу послуги з охорони по договору на загальну суму 176298,92 грн., що підтверджується актами надання послуг: № 176 від 31.05.2014, № 215 від 30.06.2014, № АПС00000048 від 31.07.2014, № АПС00000112 від 31.08.2014, № АПС00000112 від 30.09.2014.

Відповідач в порушеня умов договору за надані послуги з охорони розрахувався частково, заборгованість відповідача за надані послуги складає 18885,24 грн.

06.11.2014 позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості за послуги з охорони та підписання актів надання послуг за жовтень 2014 року за вих. № 54 від 06.11.2014. Позивачем у даній вимозі зазначено і заборгованість в сумі 18885, 24 грн. за вересень 2014 року Договору № 02/14 - ФО від 23.05.14 р. Відповідач даний лист отримав 11.11.14, що ним не заперечується, однак заборгованість не сплатив, відповідь на вимогу позивача не надав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк згідно умов договору, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1ст. 629 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 14, 526 Цивільного кодексу України між сторонами у справі виникли цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст.525 ЦК України не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 ЦК України).

Отже, двостороннім правочинам притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір про надання послуг є оплатним, і обов'язок виконавця надати послугу відповідає обов'язку замовника цю послугу прийняти та оплатити.

Пунтком 4.4.2 договору сторони погодили, що у випадку непідписання акту надання послуг та направленні його виконавцю або не надання письмового обґрунтування відмови від підпису, акт надання послуг без підпису замовника підтверджує факт надання послуг належним чином та у повному обсязі, а також є підставою для оплати замовником наданих йому послуг протягом 15 днів із моменту отримання акту надання послуг.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порядок розрахунків сторін визначено п. 4.4 догоовру, виконавець не пізніше 30 числа поточного місяця надає замовнику два примірники акту надання послуг, підписані зі своєї сторони під розписку про отримання уповноваженому представнику Замовника (або направляє засобами поштового зв'язку). Представник позивача пояснив, що вказані акти постійно передавалися начальником охорони керівництву відповідача, підписувалися і передавалися виконавцю і тільки за останній місяць надання послуг за даним договором, а так само і по інших договорах вказані акти були передані відповідачеві, але не повернуті з підписами та печатками.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

З матеріалів справи вбачається, що акти надання послуг в супереч умовам п.4.2.2. договору не були підписані, а також не було надано мотивованої письмової відмови від підпису, а отже послуги вважаються наданими та прийнятими відповідачем без зауважень.

Оскільки наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт здійснення надання послуг та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отримані послуги, а часткова оплата відповідачем за отримані послуги свідчить, про його схвалення договору та визнання заборгованості.

На підставі вищевикладеного, колегія погоджується з висновокм місцевого суду про те, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача проценти за користування коштами у розмірі 102, 45 грн., втрати від інфляції в розмірі 453, 25 грн. та 897, 17 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов»язань

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування відповідальності.

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як визначено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевказаного, колегія вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 102,45 грн. процентів за користування коштами, 453,25 грн. інфляційних нарахувань обґрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи доказами, а відповідно таким, що підлягають задоволенню.

Господарський кодекс України у ст. 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Пунктом 4.4.4. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати послуг, наданих виконавцем за охорону об'єкта нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що віповідачем прострочено виконання зобов'язання, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом та договором відповідальності, а отже позовні вимоги про стягнення пені в сумі 897, 17грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні докази вручення Актів надання послуг за вересень 2014 року, оскільки в матеріалах справи містяться докази отримання вимоги про сплату заборгованості за вересень 2014 року за Договором № 02/14-ФО, на яку відповідач не відреагував та не вимагав від позивача направлення актів надання послуг за вересень 2014 року.

Відповідачем не заперечується факт отримання послуг за вересень 2014 р. за договором № 02/14 - ФО, а лише зазначається про відсутність актів надання послуг за вересень 2014. Крім того, в договорі сторони визнали фіксовану ціну за місяць за надані послуги, а п. 4.4.3 договору передбачає, що оплата здійснюється до 5-го числа місяця. Матеріалами справи підтверджується прийняття наданих послуг відповідачу є наявність оплат наданих послуг протягом всього періоду дії договору до останнього місяця.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача, а доводи викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.02.2015р. у справі № 925/2325/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 10.02.2015р. у справі № 925/2325/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 925/2325/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

Ю.Б. Михальська