Ухвала

від 07.04.2015 по справі 2а-1670/4346/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2015 р. м. Київ К/800/24685/13

К/800/26771/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосппродукт» та Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2013 у справі № 2а-1670/4346/12 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосппродукт» доКременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби третя особаПриватне підприємство «Епіцентр» провизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільгосппродукт» звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, третя особа - Приватне підприємство «Епіцентр», в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.04.2012 за № 0035631702/492, № 0007892301/499, № 0007902301/500.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2013, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.04.2012 за №0007892301/499 в частині визначення грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток у розмірі 124 026 грн., визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.04.2012 №0007902301/500 в частині визначення грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 175 826 грн., визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.04.2012 №0035631702/492 в частині визначення грошового зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб у розмірі 68 грн. 48 коп., в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю, оскільки вважає, що постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в цій частині було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення для задоволення касаційних скарг, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 13.04.2012 №804/22-209/13958710;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем:

· пп.1.20.51 п.1.20 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.146.13 ст.146 Податкового кодексу України, внаслідок чого, позивачем занижено податок на прибуток в розмірі 964 994,65 грн.;

· пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.201.1 ст.201, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено ПДВ на суму 694 160,47 грн.;

· п.3.4 ст.3, абз. «е» пп.4.2.9 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, абз. «б» пп.9.10.1 п.9.10 ст.9, абз. «а» п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з фізичних осіб»; пп.164.2.11 п.164.2 ст.164, п.164.5 ст.164, абз. «е» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, пп.170.9.1 п.170.9 ст.170, абз. «а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, пунктів 3.1, 3.2, 7.39, 7.41 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні в частині проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів оригіналу платіжного доручення на суму 310 грн. 40 коп., в результаті чого позивачем порушено вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб на суму 1148 грн. 86 коп.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0035631702/492 від 28.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку з доходів найманих працівників на 1 186,69 грн. (з яких: 1148, 86 грн. - основний платіж та 37,83 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення №0007892301/499 від 28.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток на 1 102 913 грн. (з яких: 964 994 грн. - основний платіж та 137 919 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

3) податкове повідомлення-рішення №0007902301/500 від 28.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на 825 496 грн. (з яких: 694 161 грн. - основний платіж та 131 335 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо часткового задоволення позову, оскільки поданими позивачем доказами підтвердженою реальність (товарність) спірних господарських операцій позивача з ТОВ «Кольорметпрокат», ТОВ «Софтпорт», ТОВ «Метизпромкомплект», належним чином оформленими первинними документами підтверджено правомірність формування даних податкового обліку за результатами здійснення господарських операцій з ПП «Епіцентр». Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем правомірно реалізовано основні фонди на підставі самостійно визначеної вільної (договірної) ціни, яка стосовно спірних правовідносин є звичайною, та не погодилися з доводами відповідача про порушення платником податків вимог законодавства в частині проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (встановленої форми та змісту).

Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що поданими позивачем доказами не підтверджено реальність здійснення господарських операцій щодо придбання сої у ТОВ «Агроінтер», ПП «Бінет», ТОВ «Сембі-Сервіс», ТОВ «Трейдинг-Агро», ПП «Метекс», ПП «ТД «Сояна-С» та правомірність включення до вартості користування мобільним зв'язком вартості послуг міжнародного роумінгу.

Колегія судів касаційної інстанції частково погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Оскільки згідно зіст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем придбано у ТОВ «Метизпромкомплект» електричний двигун 55/1500 4АМУ225 М4 1081, у ТОВ «Кольорметпрокат» придбано бронзу ОЦС 555 д. 60 мм у кількості 13 кг та порізку кількістю 1 шт., у ТОВ «Софтпорт» придбано крильчатку кількістю 19 шт. та електричний двигун 55/1500 4АМУ225 М4 1081.

Досліджуючи обставини правомірності формування позивачем даних податкового обліку за результатами здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що надані позивачем первинні документи складені у відповідності до вимог чинного законодавства, а поданими позивачем доказами підтверджено факт оплати придбаного товару, його оприбуткування, а отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальників підтверджується виданими позивачем довіреностями на ім'я ОСОБА_4, що зареєстровано у журналі виданих довіреностей.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо підтвердження позивачем факту реального здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, а також правомірного формування даних податкового обліку за їх наслідками.

Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що позивачем укладено ряд договорів комісії з ПП «Епіцентр», за умовами яких останній взяв на себе зобов'язання вчиняти за винагороду від свого імені та за рахунок комітента правочини, спрямовані на придбання для ТОВ «Сільгосппродукт» природного газу. На виконання договірних зобов'язань ПП «Епіцентр» протягом жовтня 2010 року - липня 2011 року, вересня - грудня 2011 року здійснювало поставку природного газу ТОВ «Сільгосппродукт».

З метою здійснення вказаної господарської діяльності ПП «Епіцентр» укладено ряд договорів на постачання природного газу з ТОВ «Газ Груп», ТОВ «Веста», ТОВ «Аверс плюс ЛТД», ТОВ «Альтаір-Трейд», ТОВ «Газопостачальна компанія «Промгаз України» та укладено договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір, природного газу) від 11 травня 2011 року №110501716 з ДП «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», договір на виконання робіт з відключення, відновлення газопостачання та обмеження газопостачання від 02 березня 2009 року №753-09-21-48 з ВАТ «Кременчукгаз».

Досліджуючи правомірність формування позивачем спірних показників податкового обліку за результатами здійснення господарських операцій з ПП «Епіцентр», суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що подані позивачем первинні документи оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства, а під час проведення перевірки відповідач не мав зауважень щодо їх змісту та форми.

З огляду на викладене, та з врахуванням фактичних обставин справи, якими спростовано доводи відповідача щодо відсутності у ПП «Епіцентр» необхідних умов для здійснення господарської діяльності, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для донарахування позивачу зобов'язання зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по господарським операціям з ПП «Епіцентр».

Щодо встановлених актом перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства у зв'язку з продажем основних фондів по ціні, нижчій ніж їх залишкова (балансова), колегія суддів зазначає наступне.

За змістом п.146.14 ст.146 Податкового кодексу України дохід від продажу або іншого відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об'єкта (активу).

Згідно пп.14.1.71. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни врегульовані ст.39 Податкового кодекс України. Частиною 1 Розділу ХІХ встановлено, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім: ст.39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Відповідно до п.8 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію ст. 39 цього Кодексу застосовується п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За змістом пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За змістом пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

Відповідно до пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо безпідставного донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість, оскільки відповідачем не доведено факт продажу позивачем товарів за ціною, нижчою за рівень звичайних цін.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання зі сплати податку з доходів найманих працівників оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням №0035631702/492 слугував висновок відповідача щодо проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (встановленої форми та змісту), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів в розмірі 310,4 грн. та включення до вартості користування мобільним зв'язком вартості послуг міжнародного роумінгу в розмірі 7 294 грн.

Відповідно до абз. «б» пп.9.10.1 п.9.10 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме, зокрема, під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх надала, у сумі перевищення над сумою фактичних витрат платника податку на здійснення таких дій.

За змістом п.9.10.2. п.9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою, встановленою центральним податковим органом, до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку:

а) завершує таке відрядження;

б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що надала кошти під звіт.

Згідно пп.170.9.1 п.170.9 ст.170 Податкового кодексу України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме, зокрема, під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Відповідно до пп.170.9.2. п.170.9 ст.170 Податкового кодексу України звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби, до закінчення п'ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку:

а) завершує таке відрядження;

б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт.

За змістом п.31 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Національного Банку України від 15.12.2004 №637, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем видавались кошти під звіт помічнику керівника ОСОБА_5 та бухгалтеру ОСОБА_6 для отримання товарів відповідно до товарно-транспортних накладних служб експрес-доставки та відповідно до звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, даний звіт відповідальною особою подано у день отримання коштів.

А тому колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості доводів відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині щодо проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (встановленої форми та змісту).

Згідно пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Відповідно до абз. «а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Вказані положення податкового закону кореспондуються з приписами абз. «е» пп.4.2.9 п.4.2 ст.4, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірного донарахування платнику податків зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб, оскільки при перевірці закордонних відряджень та співставленні строків перебування працівників підприємства за кордоном з рахунками ПрАТ «УМЗ», в яких вказано надання послуг міжнародного роумінгу, судами встановлено, що у вказаних працівників закордонні відрядження відсутні, тому використання міжнародного роумінгу відповідно до вищезазначених рахунків не пов'язане з господарською діяльністю підприємства, а сума коштів сплачена за вищезазначені послуги вважається додатковим благом, одержаним від позивача.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем протягом листопада 2010 року - березня 2011 року придбано у ТОВ «Агроінтер», ПП «Білет», ТОВ «Сембі-Сервіс», ТОВ «Трейдинг-Агро», ПП «Метекс», ПП «ТД «Сояна-С» товар (сою). Також, позивачем були надані договори поставки від 11 січня 2011 №11/01/11 з ТОВ «Сембі-Сервіс», від 20 січня 2011 року №201 з ПП «Метекс», від 01 лютого 2011 року №1 з ПП «ТД «Сояна-С» від 11 березня 2011 року №М0301 з ТОВ «Трейдинг Агро».

Досліджуючи правомірність формування сум валових витрат та податкового кредиту за результатами здійснення вказаних господарських операцій з поставки сої, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивачем не надано належних первинних документів, які є обов`язковими для підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій.

При цьому, суди виходили з того, що надані позивачем ТТН не є належним доказом підтвердження реальності господарських операцій з придбання позивачем товарів (сої) у ТОВ «Агроінтер», ПП «Білет», ТОВ «Сембі-Сервіс», ТОВ «Трейдинг-Агро», ПП «Метекс», ПП «ТД «Сояна-С», не відповідають вимогам до їх оформлення, оскільки в них відсутнє зазначення номеру подорожнього листа, дані щодо товаросупроводжуючих документів, код вантажу, клас вантажу, відсутні відомості про виконавців вантажно-розвантажувальних операцій, а також щодо часу навантаження та розвантаження товару. Разом з тим, позивачем до матеріалів справи не надано якісних посвідчень, сертифікатів відповідності чи інших документів, що підтверджували б відповідність товарів (сої) вимогам ДСТУ 4964:2008. Надані ж до матеріалів справи копії податкових, видаткових накладних та рахунків-фактур вказаних відомостей не містять.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що помилки в їх оформленні первинних документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції та законності формування позивачем даних податкового обліку судам слід встановити зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає вищевказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0007892301/499, №0007902301/500 від 28.04.2012 передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, а тому не вбачає, що оскаржувані судові рішення в цій частині прийняті з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.04.2012 за № 0007892301/499, №0007902301/500 підлягають скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст.227 КАС України.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосппродукт» задовольнити частково.

3. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2013 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.04.2012 за №0007892301/499, №0007902301/500 та справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. В іншій частині - постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2013 залишити без змін.

5. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний