Постанова

від 12.02.2015 по справі 804/1283/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2015 р. Справа № 804/1283/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В. при секретаріЛегкій А.В. за участю: позивача відповідача Сулейманов Ю.К. Качмар В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Жаклін" до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Приватного підприємства «ЖАКЛІН» до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 09.12.2014 року №0000752201.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «ЖАКЛІН» (код ЄДРПОУ - 32286449) щодо дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Елітстройбуд 2014» за період з 01.07.2014 року - 31.01.2014 року. На підставі акту перевірки винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09.12.2014 року №0000752201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем - 19721,00 грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі - 4931,00 грн. Вказане податкове повідомлення-рішення на думку позивача є протиправним, тому підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши думки осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що у період з 06.11.2014 року по 12.11.2014 року Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «ЖАКЛІН» (далі - ПП «ЖАКЛІН») щодо дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Елітстройбуд 2014» за період з 01.07.2014 року - 31.01.2014 року.

Вказану перевірку проведено на підставі наказу від 06.11.2014 року №856, згідно пп.75.1.2 п.75.1. ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Перевіркою встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: завищено розмір податкового кредиту внаслідок чого занижено розмір податкового зобов'язання на загальну суму - 19720,70 грн. у липні 2014 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки від 19.11.2014 року №271/04-10-22-01/32286449. На підставі вказаного акту перевірки винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09.12.2014 року №0000752201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем - 19721,00 грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі - 4931,00 грн.

Перевіркою встановлено, що ПП «ЖАКЛІН» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №240614 від 24.06.2014 року з ТОВ «Елітстройбуд» (продавець). За умовами договору товар поставляється на умовах самовивозу. Проте, підприємством не підтверджено даних про місце приймання, час початку і завершення приймання, П.І.Б., які брали участь у прийманні продукції за якістю, місце їх роботи, посади, дата і номер довіреності (доручення), інформації про дату надходження, час видачі вантажоодержувачу вантажу органом транспорту, та інших обов'язкових даних. Не встановлено, які саме ТМЦ були оприбутковані (списані), як та де складались та зберігались, яка матеріально-відповідальна особа контролювала данні процеси, що ставить під сумнів здійснення господарської операції, не підтверджено факт отримання товарів за відсутності актів приймання-передачі продукції, товарно-транспортних документів, за якими можливо було б відстежити отримання-передачу товарів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт, а також відстежити інші дані. Крім того, є відсутніми накази про відрядження робітників ПП «ЖАКЛІН» до Київської області, як зазначено у видаткових накладних - Київська область, м. Вишгород, вул. Коцюбинського, 62. Отже, за твердженнями відповідача проведена господарська операція є нереальною, перевезення товару не відбулось, навіть у ПП «ЖАКЛІН» як у вантажоодержувача ТТН не встановлено. Відсутність ТТН або інших транспортних документів, які могли б підтвердити факт перевезення товарів. А якщо передачі товару за допомогою транспортних засобів не відбулось, то здійснення господарської операції з купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей не здійснено.

За даними акту перевірки, 24.06.2014 року між ТОВ «Елітстройбуд-2014» (продавець) та ПП «ЖАКЛІН» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №240614, за умовами якого продавець зобов'язується передати, а покупець прийняти товар і оплатити його вартість. Товар поставляється на умовах самовивозу покупцем зі складів продавця. Відповідно даних податкових накладних у період з 01.04.2014 по 31.07.2014 року ТОВ «Елітстройбуд-2014» придбано такий товар: наповнювачі MASTERBATCH EFPE, полімерні заповнювачі, бобики під приварку, болти буд. З гайками, шайбами, колодки гальмівні, відведення гнуте під кутом, гільза, дріт, електроди, коліно, крани, муфти, трійники, труби та інше.

За даними акту перевірки, для перевірки позивачем не надано такі первинні документи: акти прийому-передачі ТМЦ, довіреності на отримання матеріалів, документи, які відображають факт отримання товару, його оприбуткування на склад чи ін., не надано ТТН, інші транспортні документи, які могли б підтвердити факт перевезення товарів. Крім того, за твердженнями відповідача товар, зазначений в номенклатурі видаткових та податкових накладних, які виписані від ТОВ «Елітстройбуд-2014» до ПП «ЖАКЛІН», ТОВ «Елітстройбуд-2014» не купував (окрім колодок гальмівних), тобто походження товару не встановлено, та здійснення торгівлі вказаними товарами не зазначено в реєстраційних даних ТОВ «Елітстройбуд-2014».

На підтвердження реальності проведених господарських операцій позивач надав суду: копії договорів купівлі-продажу, копії видаткових накладних, копії податкових накладних, копія банківської виписки, копії специфікацій, копії ТТН, копія генерального доручення, довіреності, декларації з ПДВ за липень 2014 року.

Також, як вбачається з акту перевірки, підставою для встановлення порушень з боку позивача стало те, що Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області при перевірці використано акт перевірки, а саме акт Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 19.09.2014 року №140/22-00/39174820 щодо перевірки ТОВ «Елітстройбуд 2014».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано грошові зобов'язання з податку на додану вартість (договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, тощо, як зазначено вище). Складені контрагентом податкові накладні відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку їх оформлення, а придбані позивачем товари та послуги використані у власній господарській діяльності, що не заперечується матеріалами перевірки.

Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Також суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі "Інтерсплав проти України".

Так, у п. 37 рішення вказується: "Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови".

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

Відповідно до ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00007522201 від 09.12.2014 р. винесене Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Стягнути з Державного бюджету України судові витрати на користь позивача в розмірі 182,70 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 17 лютого 2015 року

Суддя О.В. Єфанова