Ухвала

від 04.02.2015 по справі 804/1797/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"04" лютого 2015 р. справа № 804/1797/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 березня 2014 р. у справі № 804/1797/14

за позовом Приватного підприємства фірма "Вуглемашкомплект"

до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

В січні 2014 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000671501 від 27.12.2013 р. згідно якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 449740 грн. в тому числі за основним платежем - 359792 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 89948 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 березня 2014 року позов задоволено. Постанова мотивована тим, що податковим органом не доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову позивачу у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив постанову суду першої інстанції скасувати та ухвали нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої

інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що Західно-Донбаською ОДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП фірми "Вуглемашкомплект", з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на додану вартість при проведені господарських операцій з ТОВ "Боско Лідер Груп" за період з 01.05.2013 року по 31.05.2013 року.

За результатом перевірки складено акт №94-22.5-23371124 від 13.12.2013 року, відповідно до якого відповідачем встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, завищено розмір податкового кредиту у розмірі 359 791,57 грн., а саме за травень 2013 р. у розмірі ПДВ 359 791,57 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються, на тому, що позивач включив до податкового кредиту 359792 грн. за податковими накладними, виданими ТОВ "Боско Лідер Груп" за нікчемним правочином.

До висновку про нікчемність правочину відповідач дійшов виходячи з того, що він не спрямований на реальне настання правових наслідків, має безтоварний характер.

Така позиція податкового органу про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ "Боско Лідер Груп" ґрунтується на отриманому від іншого податкового органу акту перевірки контрагента позивача щодо фіктивності його діяльності, а саме - акті перевірки ДШ у Печерському районі м.Киева №725/26-55-22-07/38488733 від 08.08.2013 року про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ "Боско Лідер Груп" щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за травень 2013 року.

На підставі акту №94-22.5-23371124 від 13.12.2013 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000671501 від 27.12.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 359 792 грн. на нараховано штрафні (фінансові) санкції на 89 948 грн., всього на суму 449 740 грн. (том 1, а.с. 86).

Колегія суддів погоджується з правовою позицією суду першої інстанції про неправомірність висновків відповідача, з наступних підстав.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

При цьому в пункті 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції; понесення витрат, у зв'язку з господарської діяльністю платника; сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг); факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Судом встановлено, що між ПП фірмою "Вуглемашкомплект" та ТОВ "Боско Лідер Груп" укладено договір поставки № 02/05-1 від 02.05.2013 р. (а.с. 84-85). Відповідно даного договору ПП фірма "Вуглемашкомплект" за період 01.05.2013 року по 31.05.2013 року придбало у ТОВ "Боско Лідер Груп", а останній поставив на адресу ПП фірма "Вуглемашкомплект" товар (арматуру) на суму 2200000 грн., в т.ч. ПДВ 359792 грн.

Розрахунок із ТОВ "Боско Лідер Груп" здійснювався у безготівковій формі шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ "Боско Лідер Груп".

Факт здійснення господарських операцій між ПП фірма "Вуглемашкомплект" та ТОВ "Боско Лідер Груп" підтверджується видатковими та податковими накладними (а.с.10-83), товарно-транспортними накладними, картками складського обліку та матеріальним звітом товарів на складі за травень 2013 року (рахунок 281 "Товари на складі") (а.с. 141-171).

На момент складання податкових накладних ПП фірма "Вуглемашкомплект" та його контрагент були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства.

У 2013 р. позивач задекларував податковий кредит по операціях з ТОВ "Боско Лідер Груп" за травень 2013 ПДВ у сумі 339 170 грн. З врахуванням уточнюючого розрахунку від 21.06.2013 р. сума податку на додану вартість, що була віднесена до податкового кредиту, по контрагенту склала - 359 792 грн.

Згідно висновків акту перевірки правочин, вчинений позивачем з ТОВ "Боско Лідер Груп", відповідач кваліфікує як такий, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнає його нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач неправильно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Фактів спрямованості правочинів між позивачем та його контрагентами на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, податковим органом в ході перевірки не досліджувалось та в акті перевірки не наводиться. Рішення суду про визнання зазначених правочинів недійсними через недодержання вимог щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, моральним засадам, податковим органом суду не надано, в акті перевірки про наявність таких рішень не зазначено.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Позивачем було віднесено до складу податкового кредиту 359 792 грн. на підставі належним чином оформлених ТОВ "Боско Лідер Груп" податкових накладних, тому колегія суддів приходить до висновку, що оскаржене податкове повідомлення-рішення №0000671501 від 27.12.2013 р. прийнято відповідачем з порушенням встановленого ПК України порядку, що є підставою для його скасування.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким обставини в справі встановлені правильно та порушень норм матеріального і процесуального права не допущено, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 березня 2014 року у справі № 804/1797/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун