Рішення

від 14.04.2015 по справі 509/61/15-ц

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/61/15-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Демеденко Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особа : Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В :

12 січня 2015 року, ОСОБА_1, звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив суд, визнати за ним право власності на ? частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами і земельної ділянки, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 та визнати право власності за відповідачкою на ? частину вказаного будинку та земельної ділянки, які знаходяться в іпотеці у ПАТ «УкрСиббанк», мотивуючи це рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 20.08.2014 р., яке набрало законної сили 01.09.2014 р., яким було встановлено факт його проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01.12.2005 р. по 30.04.2012 р., коли були придбані в іпотечний кредит вищевказані об`єкти нерухомості, оформлені на відповідачку, яка, в свою чергу всіляко перешкоджає йому користуватися вищевказаним будинком та ділянкою створюючи перешкоди у вигляді крадіжки їхнього спільного майна з будинку та пошкодження вікон і дверей у вказаному будинку з посиланням на його заяви про скоєння злочинів відповідачкою до органів внутрішніх справ і внесення їх до ЄРДР.

В судовому засіданні, представник позивача підтримав позов свого довірителя, однак в подальшому, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, особисто під розписку, причини неявки не повідомив, надіславши до суду письмову заяву, в якій повністю підтримав позов та на підставі ч. 2 ст. 158 ЦПК України просив суд, слухати справу за його відсутності (а.с. 53,69).

Відповідачка ОСОБА_2 в судові засідання повторно, без поважних причин не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, у відповідності до ст.ст. 74,77 ЦПК України, за зареєстрованими у встановленому законом порядком місцем її реєстрації, що підтверджується довідкою Овідіопольського РС ГУДМС України в Одеській області № 523 від 20.02.2015 р. про реєстрацію ОСОБА_2 за адресою : АДРЕСА_1, поштовими повідомленнями, які повернулися на адресу суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання», що у відповідності до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, якою передбачений обов'язок сторони повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи і у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться - вважається належним сповіщенням відповідачки, та інше місце проживання чи перебування відповідачки, позивачу та суду невідоме, а також шляхом розміщення оголошень в офіційних друкованих виданнях України «Одеські вісті» та «Урядовий кур`єр» з інформацією про дату, час та місце судового розгляду справи, причини своєї неявки суду не повідомила, заяв про розгляд справи за її відсутністю суду не надала (а.с. 26-27,29-30,41-44,54-55).

Представниця 3-ої особи : ПАТ «УкрСиббанк», приймаючи участь у судовому засіданні визнала позов, але в подальшому в судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином, під розписку та поштовими повідомленнями з відмітками про вручення судових повісток, причини неявки суду не повідомила, надіславши до суду письмову заяву, в якій визнала позов та просила суд, слухати справу за її відсутності (а.с. 35,70-72).

Згідно з ч. 4 ст. 169 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного належним чином, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Заслухавши доводи та пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Згідно із ст. 10 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи : роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Приписами статті 61 ЦПК України передбачено - обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 74 СК України - якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними під час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно із ст.ст. 60,61 СК України, майно подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором - є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При чому, ч. 2 ст. 65 СК України передбачає, що при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов'язки для другого подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Згідно із ст. 68 СК України - розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна - суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статті 69-71 СК України передбачають, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина та чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченим ЦК України.

Статтями 368,372 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. У разі поділу майна, що є спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду - частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до п. 36 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» - у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки - набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ними права власності на предмет іпотеки (стаття 23 Закону України «Про іпотеку»).

Суд встановив, що рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 20.08.2014 р., яке набрало законної сили 01.09.2014 р. - було встановлено факт проживання позивача разом з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01.12.2005 р. по 30.04.2012 р. (а.с. 12).

В період спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, зі згоди позивача, між відповідачкою ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» був укладений кредитний договір № 112122002000 від 11.09.2007 р., відповідно до умов якого, відповідачка отримала кредит у сумі 40000 дол. США (еквівалент 202000 грн. за курсом НБУ на день укладення договору) з терміном погашення до 11.09.2028 р., який вона отримала для придбання нерухомого майна : житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами і земельної ділянки, що розташовані за адресою : АДРЕСА_1. Поручителем за вказаним кредитним договором по всім зобов'язанням, які випливають з нього виступив позивач згідно договору поруки № 140112 від 11.09.2007 р.

Крім цього, 11.09.2007 р., між відповідачкою та банком був укладений нотаріально-посвідчений іпотечний договір (реєстр. № 3187), відповідно до умов якого, відповідачка ОСОБА_2 (іпотекодавець) передала в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) нерухоме майно : житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами за адресою : АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15892770 від 12.09.2007 р., виданого на підставі договору купівлі-продажу (реєстр. № 1378) від 11.09.2007 р. і земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.09.2007 р. (реєстр. № 3182) (а.с. 13-17,45-51).

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірний житловий будинок та земельна ділянка, які є предметом спору - є спільною сумісною власністю подружжя та з урахуванням Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», судом було встановлено, що будь-якого іншого рухомого та нерухомого майна, придбаного за час шлюбу у сторін, яке підлягає поділу, у сторін - не має.

Суд встановив і це підтверджується матеріалами даної справи, що відповідачкою ОСОБА_2 неодноразово, як особисто, так і за участю з іншими особами були скоєні злочини з пошкодження та крадіжки майна спільного майна з позивачем, а саме пошкодження вікон та дверей у вищевказаному житловому будинку, які відбулися у червні та серпні 2012 року, у лютому, червні, серпні та жовтні 2013 року, у березні, квітні, травні та червні 2014 року. Загальна вартість нанесеної матеріальної шкоди спільному майну подружжя складає - 450000 грн., з яких 250000 грн. - вартість вкрадених будівельних та господарських матеріалів : бензопили, відбійних молотків, бетономішалок та інше, що підтверджується численними заявами позивача до Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області з повідомленнями про вищевказані злочини з боку відповідачки ОСОБА_2, в яких зокрема йдеться про нанесення позивачу тяжких тілесних ушкоджень внаслідок яких, останній втратив пальці на руці (а.с. 56-68).

Крім цього, позивач зазначає у позові, що у вищевказаному будинку, позивачем за власні кошти був проведений коштовний ремонт, придбано нові меблі та побутову техніку.

Таким чином, з огляду на викладене та на вимоги ч. 2 ст. 70 СК України, ст. 372 ЦК України - суд вважає, що в даному випадку можливо відступити від рівності часток сторін у спільному майні подружжя, враховуючи численні протиправні дії відповідачки як щодо спільного майна подружжя (житлового будинку), так і щодо особисто позивача, якому були нанесені тяжкі тілесні ушкодження з боку відповідачки ОСОБА_2, а тому на думку суду, слід задовольнити вимоги позивача щодо визнання за ним право власності на ? частини спірного житлового будинку та земельної ділянки.

В той же час, враховуючи, що відповідачка є співвласницею вищевказаного нерухомого майна, на яку оформлено право власності на житловий будинок та земельну ділянку та той факт, що відповідачка не уповноважувала позивача на звернення до суду з вимогами про визнання за нею права власності на спірне майно, а має право звернутися до суду самостійно зі своїми позовними вимогами - суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову в частині визнання за відповідачкою права власності на ? частину спірного житлового будинку та земельної ділянки.

На думку суду, положення п. 2.3.4 договору іпотеки про те, що іпотекодавець ОСОБА_2 не має права без попередньої письмової згоди іпотекодержателя ПАТ «УкрСиббанк» здійснювати : наступну іпотеку майна, дій пов'язаних зі зміною права власності на предмет іпотеки, дій пов'язаних з передачею вказаного майна тертім особам, у томі числі права користування - не означає, що в судовому порядку неможливо поділити спільне майно подружжя, шляхом визнання права власності на нього, оскільки право володіння та користування майном не заборонено Законом, а поділ майна подружжя, на думку суду - не є розпорядженням ним.

Отже, за загальним правилом та з огляду на ст. 61 СК України - майно, придбане подружжям у кредит - є спільною сумісною власністю чоловіка та дружини. А враховуючи приписи статті 65 СК України, можливо зробити висновок, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу (спільного проживання) мають рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого (набутого) у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу (припинення спільного проживання) - не звільняє подружжя від зобов'язань за кредитом.

На підставі ст. 88 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача належать стягненню судові витрати у вигляді судового збору у сумі 3654 грн., які були підтверджені документально (а.с. 1).

Керуючись ст.ст. 10,11,57-61,88,169209,212,214,215,218,224-226 ЦПК України, ст.ст. 60,61,65,68-71 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 368,372 ЦК України, Постановою Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», Постановою Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особа : Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» про визнання права власності - задовольнити частково ;

· Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою : АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15892770 від 12.09.2007 р., виданого на підставі договору купівлі-продажу (реєстр. № 1378) від 11.09.2007 р. і на ? частини земельної ділянку, загальною площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.09.2007 р. (реєстр. № 3182)

· Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН : НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_2) суму судового збору у розмірі 3654 грн;

4. В задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя Д.М. Гандзій