Постанова

від 16.04.2015 по справі 910/25006/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2015 р. Справа№ 910/25006/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання: Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Павленко В.В. - представник за довіреністю № 1-Д від 06.01.2015;

від відповідача: Очеретяний В.Є. - представник за довіреністю б/н від 12.01.2015;

розглянувши апеляційну скаргу Громадської організації "Цвіт Папороті"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2015

у справі № 910/25006/14 (суддя - Бондарчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСМО"

до Громадської організації "Цвіт Папороті"

про стягнення 205928,48 грн.,

У судовому засіданні 16.04.2015 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСМО" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "ЦВІТ ПАПОРОТІ" (далі - відповідач) про стягнення 205 928,48 грн., з яких: 196 062,02 грн. - борг по орендній платі, 2 164,33 грн. - пеня, 5 263,01 грн. - інфляційні нарахування, 1 161,12 грн. - 3 % річних, 1 278,00 грн. - заборгованість по відшкодуванню витрат на утримання нежитлового приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди нежилого приміщення № 1.13-ОР від 01.01.2013 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2015 (повний текст рішення підписано 02.02.2015) позовні вимоги було задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 196 062,02 грн. - заборгованості, 1 278,00 грн. - витрат на утримання орендованого нежитлового приміщення, 1 161,12 грн. - 3 % річних, 5 263,01 грн. - інфляційних нарахувань, 2 163,33 грн. - пені та 4 118,57 грн. - судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не дослідив, що позивач несвоєчасно виставляв рахунки по орендній платі, перешкоджав відповідачу користуватися об'єктом оренди, а також жодним чином не реагував на пропозицію відповідача розірвати договір та повернути орендоване приміщення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 апеляційну скаргу Громадської організації "Цвіт Папороті" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 26.03.2015.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 розгляд справи було відкладено на 16.04.2015.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.04.2015 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати. Зазначив, що факт наявності перешкод у користуванні орендованим приміщенням з боку позивача підтверджується заявою про вчинення кримінального правопорушення та рапортом ст. лейтенанта міліції ДІМ Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві Радіонова С.А. від 13.06.2014. Також зауважив, що на його думку, обов'язок по сплаті орендної плати у відповідача припинився після надсилання на адресу позивача пропозиції про розірвання договору.

Представник позивача у судовому засіданні 16.04.2015 заперечував проти доводів апеляційної скарги, з підстав, викладених у письмових поясненнях на апеляційну скаргу. Зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.01.2013 р. між ТОВ "ОСМО" та ГО "ЦВІТ ПАПОРОТІ" укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1.13-ОР (далі - договір), умовами якого передбачено, що позивач зобов'язується передати в строкове платне користування нежилі приміщення, 1- й поверх, а саме: основне № 4 площею 75, 1 кв.м; тамбур №5 площею 1,8 кв.м.; коридор №6 площею 7,4 кв.м.; основне №7 площею 61,0 кв.м.; коридор №8 площею 18,7 кв.м.; основне №9 площею 24,9 кв.м.; коридор №11 площею і №6,8 кв.м.; умивальник №12 площею 2,6 кв.м.; вбиральня №13 площею 3,7 кв.м.; вбиральня №14 площею 3,5 кв.м.; умивальник №15 площею 2,5 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, провулок Задорожний, б. 1-А (далі - об'єкт оренди). Відповідач зобов'язується прийняти дане майно, своєчасно сплачувати орендну плату та повернути майно позивачу по закінченню строку оренди.

Відповідно до п. 1.3. договору, об'єкт оренди буде використовуватися відповідачем для розташування центру естетичного розвитку дітей, молоді та дорослих.

Згідно п. 1.4 договору, позивач передає, а відповідач приймає об'єкт оренди по акту прийому - передачі протягом 15 календарних днів дня з моменту підписання та скріплення печатками сторін даного договору. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін та скріплюється їх печатками і є невід'ємною частиною даного договору.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що 01.01.2013 р. між ТОВ "ОСМО" та ГО "ЦВІТ ПАПОРОТІ" було укладено акт приймання-передачі майна за договором оренди № 1.13-ОР від 01.01.2013 р., відповідно до умов якого, сторони визнають та підтверджують, що позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нежилі приміщення, а саме а саме: основне № 4 площею 75, 1 кв.м; тамбур №5 площею 1,8 кв.м.; коридор №6 площею 7,4 кв.м.; основне №7 площею 61,0 кв.м.; коридор №8 площею 18,7 кв.м.; основне №9 площею 24,9 кв.м.; коридор №11 площею і №6,8 кв.м.; умивальник №12 площею 2,6 кв.м.; вбиральня №13 площею 3,7 кв.м.; вбиральня №14 площею 3,5 кв.м.; умивальник №15 площею 2,5 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, провулок Задорожний, б. 1-А., яке знаходиться у належному санітарно-технічному стані, придатне до цільового використання.

Умовами п. 2.1.5. договору передбачено, що відповідач зобов'язаний в строки, встановлені даним договором, вносити орендну плату та інші платежі, передбачені договором, на рахунок позивача.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що розділом 3 договору визначена орендна плата та інші платежі.

Так, розмір орендної плати за один квадратний метр орендованої площі (повний календарний місяць) складає: корисна площа - 161 кв. м. по 12 у.е. загальною вартістю 1 932 у.е. (15 726 гривень) (у т.ч. ПДВ), технічні приміщення - 47 кв. м. по 7 у.е. загальною вартістю 329 у.е. (2 678 гривень) (у т.ч. ПДВ). Сума орендної плати складає 2 261у.е. ( 18 404 гривень) (у т.ч. ПДВ) в місяць. У разі, якщо відповідач користується об'єктом оренди менш ніж повний календарний місяць, орендна плата сплачується пропорційно до кількості днів фактичного користування об'єктом оренди.

Розмір орендної плати змінюється на умовах і в порядку, визначених даним договором, у зв'язку із зміною курсу долару США відносно до гривні, встановленому введення нових податків, інших рішень або дій державних органів України або органів місцевого самоврядування, які привели до збільшення витрат позивача. За вище перерахованих обставинах зміна розміру орендної плати не потребує згоди відповідача (пункт 3.1. договору).

У випадку зміни протягом дії даного Договору курсу долару США по відношенню до української гривні сторони проводять перерахунок розміру орендної плати за кожний наступний місяць користування об'єктом оренди за наступною формулою:

А1=А0 X (К1/К0)

AI - розмір орендної плати на момент платежу;

АО - розмір орендної плати на момент укладення даного договору згідно п.3.1;

КО - курс долара США до гривні на момент укладення договору, встановлений міжбанківським курсом валют;

К1 - курс долара США до гривні на момент здійснення відповідачем платежу, встановлений міжбанківським курсом валют (пункт 3.2. договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідно до умов договору, було нараховано орендну плату за користування приміщенням у розмірі 511 240, 00 грн., що підтверджується наступними рахунками - фактурами: № 2 від 03.01.2013 р. на суму 36 808, 00 грн., № 5 від 23.01.2013 р. на суму 18 404, 00 грн., № 11 від 23.01.2013 р. на суму 18404,00 грн., № 19 від 05.03.2013 р. на суму 18 404, 00 грн., № 27 від 05.04.2013 р. на суму 18 429, 41 грн., № 35 від 13.05.2013 р. на суму 18404, 00 грн., № 44 від 11.06.2013 р. на суму 18404, 00 грн., № 54 від 09.07.2013 р. на суму 18 440, 72 грн., № 65 від 12.08.2013 р. на суму 18 440, 72 грн., № 76 від 12.09.2013 р. на суму 18 440, 72 грн., № 87 від 11.10.2013 р. на суму 18517, 60 грн., № 99 від 04.11.2013 р. на суму 18 517, 60 грн., № 110 від 13.12.2013 р. на суму 18 766, 30 грн., № 2 від 10.01.2014 р. на суму 18698, 47 грн., № 12 від 10.02.2014 р. на суму 19 444, 60 грн., № 21 від 07.03.2014 р. на суму 20 349, 00 грн., № 35 віл 25.04.2014 р. на суму 26227, 60 грн., № 52 від 15.05.2014 р. на суму 26679, 80 грн., № 54 від 15.06.2014 р. на суму 26 600, 66 грн., № 56 від 15.07.2014 р. на суму 26 589, 36 грн., № 58 від 15.08.2014 р. на суму 29393, 00 грн., № 60 від 15.09.2014 р. на суму 29279, 95 грн., № 61 від 15.10.2014 р. на суму 29 596,49 грн. та актами здачі - прийняття робіт (надання послуг), які наявні в матеріалах справи.

Крім того, відповідачу були виставлені наступні рахунки на відшкодування витрат на утримання орендованого нежитлового приміщення на загальну суму 57 736, 01 грн., а саме: рахунки - фактури: № 39 від 26.05.2014 р., № 32 від 25.04.2014 р., № 26 від 25.03.2014 р., № 17 від 25.02.2014 р., № 8 від 25.01.2014 р., № 116 від 25.12.2013 р., № 105 від 25.11.2013 р., № 93 від 29.10.2013 р.. № 82 від 26.09.2013 р., № 71 від 28.08.2013 р., № 60/1 від 31.07.2013 р., № 60 від 26.07.2013 р., № 52 від 27.06.2013 р., № 39 від 27.05.2013 р., № 30 від 26.04.2013 р., № 22 від 26.03.2013 р., № 15 від 26.02.2013 р., № 8 від 29.01.2013 р. Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що оплата за вказаними рахунками була здійснена відповідачем лише частково, внаслідок чого позивач звернувся до суду з даним позовом.

Пунктом 3.3. договору визначено, що орендна плата сплачується у гривні за курсом долару США до гривні, встановленому міжбанківським курсом валют, на момент здійснення платежу. Крім орендної плати відповідач компенсує позивачу витрати за опалення, електропостачання, водопостачання, водовідведення, комунальні послуги, вивіз сміття, охорону об'єкта оренди на підставі виставленої позивачем калькуляції (згідно рахунків). Сплачує витрати електричної енергії у зв'язку з її перетіканням в мережах позивача на підставі виставлених позивачем рахунків. Розмір плати за комунальні послуги визначається згідно показів лічильників (за їх наявності), а в разі відсутності лічильників у розмірі, визначеної надавачем відповідної послуги, пропорційно орендованої площі приміщення. Початкові покази лічильників фіксуються у акті приймання-передачі майна, а також щомісячно.

Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що в акті-приймання передачі майна, а також в щомісячних актах здачі-прийняття послуг сторони визначали показання лічильників (зокрема, газового та електричної енергії), на підставі яких одночасно нараховувалася плата за комунальні послуги та витрати на утримання орендованого приміщення, які визначалися сторонами в тих самих актах, із зазначенням площі приміщень та обсягу наданих послуг. Заперечень щодо правильності нарахування комунальних платежів, а також арифметичного обчислення розміру орендної плати (згідно формули п. 3.2. договору) відповідачем заявлено не було.

В свою чергу, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначав, що наступні рахунки: № 52 від 15.05.2014 р. на суму 26679, 80 грн., № 54 від 15.06.2014 р. на суму 26 600, 66 грн., № 56 від 15.07.2014 р. на суму 26 589, 36 грн., № 58 від 15.08.2014 р. на суму 29393, 00 грн., № 60 від 15.09.2014 р. на суму 29279, 95 грн., № 61 від 15.10.2014 р. на суму 29 596, 49 грн. - не були виставлені позивачем вчасно, зокрема, з посиланням на той факт, що вказані рахунки були надіслані позивачем лише 22.10.2014. (Даний факт підтверджується відтиском печатки поштового відділення та фіскальними чеками від 22.10.2014, копії яких наявні в матеріалах справи).

При цьому відповідач зазначає, що несвоєчасне виставлення рахунків позбавляє позивача права на нарахування штрафних санкцій.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає про необґрунтованість доводів відповідача, враховуючи наступне.

Так, вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі; форма плати за користування майном встановлюється договором найму; договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У відповідно до статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності; орендна плата встановлюється у грошовій формі; залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі; строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Так, згідно п. 3.4 договору платежі сплачуються відповідачем щомісячно на підставі рахунків позивача не пізніше 05-го числа поточного місяця за попередній місяць.

Відповідно до п. 3.5. договору, орендна плата сплачується відповідачем щомісячно на підставі рахунків позивача на умовах передплати не пізніше 15-го числа місяця, який передує місяцю, за який здійснюється оплата і підлягає щомісячній індексації з урахування діючих індексів інфляції. Нарахування орендної плати починається з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі згідно ст. 1.4. даного договору.

Таким чином, відповідно до умов договору, обов'язок відповідача належним чином здійснювати орендні та інші платежі щомісячно, не ставиться в залежність від обов'язку позивача своєчасно надсилати такі рахунки (в тому числі поштовою кореспонденцією). Зокрема, через те, що умовами договору не передбачено порядок та строки надання позивачем відповідних рахунків відповідачу, а також відповідальність за ненадання таких рахунків.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що з урахуванням принципу добросовісності, справедливості та розумності цивільних правовідносин (ст. 3 ЦК України), у разі ненадання або несвоєчасного надання рахунків позивачем, відповідач зі свого боку мав право звернутися до контрагента з вимогою надати усі необхідні документи, які потрібні для своєчасного виконання договірного обов'язку орендаря по оплаті орендних платежів та інших послуг. Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази такого роду звернень або вчинення інших дій відповідачем, які могли би свідчити про те, що прострочення виникло не з вини відповідача.

Суд апеляційної інстанції перевірив правильність нарахування щомісячних договірних платежів позивачем та дійшов висновку про обґрунтованість виставлених рахунків. Таким чином, суд першої інстанції правомірно встановив, що обов'язок з оплати платежів відповідач виконав лише частково, зокрема, у розмірі 315 177,98 грн., а також частково оплатив витрати на утримання орендованого нежитлового приміщення у розмірі 56 458,01 грн., що підтверджується виписками по особових рахунках та платіжними дорученнями (копії яких наявні в матеріалах справи), у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість по орендній платі у розмірі 196 062,02 грн. та невідшкодовані витрати на утримання орендованого нежитлового приміщення в сумі 1 278,00 грн. При цьому, як було вищевстановлено, той факт, що відповідач не підписав зі свого боку акти здачі-прийняття послуг за травень-вересень 2014, не звільняє його від обов'язку своєчасно (щомісячно) здійснювати орендні та інші платежі, які передбачені умовами договору.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано стягнув із відповідача на користь позивача заборгованість по орендній платі у розмірі 196 062,02 грн. та невідшкодовані витрати на утримання орендованого нежитлового приміщення в сумі 1 278,00 грн, оскільки зазначені суми нараховані правильно, відповідають умовам договору та приписам законодавства в цій частині.

Відповідно до п. 5.2 договору, у випадку порушення відповідачем терміну платежу за оренду та сплати інших платежів, передбачених даним договором, він сплачує позивачу пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України. Оплата пені не звільняє відповідача від сплати боргу.

Окрім суми основної заборгованості, позивач просив стягнути з відповідача 2 164,33 грн. - пені, 5 263,01 грн. - інфляційних нарахувань, 1 161, 12 грн. - 3 % річних за заявлені періоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За приписами ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань за договором, позивач правомірно просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у вигляді пені, інфляційні нарахування та 3% річних.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що при врахуванні часткових оплат, позивачем невірно визначено період обчислення штрафних санкцій (зокрема, останній день такого обчислення). Оскільки з урахуванням правової позиції, яка викладена в абзаці 1 підпункту 1.9. Постанови Пленуму № 14, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Проте сума нарахування штрафних санкцій є арифметично вірною.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, наданий позивачем і взятий до уваги судом першої інстанції та дійшов висновку, що даний розрахунок про стягнення 2 164,33 грн. - пені, 5 263,01 грн. - інфляційних нарахувань, 1 161, 12 грн. - 3 % річних за заявлені періоди - є арифметично вірним та обґрунтованим, а відтак позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені судом першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач також зазначав, що позивач перешкоджав відповідачу користуватися об'єктом оренди, а також жодним чином не реагував на пропозицію відповідача розірвати договір та повернути орендоване приміщення, що, на думку позивача, є неправомірним та порушує права сторони в цій частині.

Суд апеляційної інстанції зазначає про недоведеність та необґрунтованість доводів апелянта в цій частині.

Так, згідно п. 7.1. договору відповідач орендує приміщення з моменту отримання його за актом приймання-передачі строком на один рік. За взаємною згодою сторін дія даного договору може бути продовжена (пролонгована) шляхом пролонгації строку оренди приміщення, що оформлюється додатковою угодою сторін до даного договору. В названій додатковій угоді зазначаються нові строки оренди, відповідні корективи щодо прав, обов'язків і відповідальності сторін.

Згідно п. 7.2 договору, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору не заявить про намір його розірвати, даний договір автоматично пролонговується (продовжується на тих самих умовах) на строк - один рік.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що після закінчення строку дії договору (01.01.2014 року), сторони не виявили бажання розірвати договір, а навпаки продовжили дію договору, що виявилося в підписанні відповідних актів здачі-прийняття робіт за період січень-квітень 2014 року. Таким чином строк дії договору було продовжено на рік, в порядку п. 7.2. договору.

Разом з цим, відповідно до частин 2-4 ст. 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

В матеріалах справи (т. 2. а.с. 33) наявна заява апелянта від 31.05.2014, в якій зазначено, що керуючись пропозицією позивача від 01.04.2014, відповідач виявляє бажання розірвати договір. Разом з цим, матеріали справи не містять вищезазначеної пропозиції позивача від 01.04.2014, до того ж доказів того, що вказана заява була направлена на адресу позивача, отримана та розглянута останнім, матеріали справи також не містять.

В свою чергу, п. 2.1.3. договору встановлено, що у разі дострокового розірвання договору, орендар повинен здати об'єкт оренди орендодавцю за актом приймання-передачі.

Як було вищезазначено, жодних доказів підписання такого акту матеріали справи не містять. В свою чергу, докази наявності судового спору про розірвання договору в матеріалах справи також відсутні.

Частина 1 статті 652 ЦК України зазначає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін.

Пункт 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» передбачає, що з урахуванням положень частини другої статті 652 ЦК України можливість розірвання договору оренди (найму) пов'язується не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті ЦК України при істотній зміні обставин.

В свою чергу, апелянтом не було надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України щодо наявності таких обставин та умов. Також відповідачем не було доведено той факт, що він фактично не користувався об'єктом оренди (а акту повернення майна матеріали справи не містять), а відтак доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Рапорт ст. лейтенанта міліції ДІМ Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві Радіонова С.А. від 13.06.2014 також не може бути належним доказом на підтвердження доводів відповідача, оскільки ним не встановлені конкретні порушення з зазначенням відповідних періодів, а навпаки констатовано, що порушень громадського порядку не виявлено.

Апелянт також неодноразово наполягав на тому, що позивач використовує захід забезпечення виконання зобов'язання у вигляді притримання, чим порушує права відповідача.

Дані доводи апелянта також є необґрунтованими, оскільки відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. При цьому доказів укладання такого роду правочинів матеріали справи не містять, крім того апелянтом не конкретизовано, в чому саме виражається таке притримання та щодо якого майна сторони воно застосовується.

Договір суборенди предмета оренди (на якій посилався відповідач, як на одну з підстав апеляційної скарги) не є предметом розгляду даної справи, при цьому, доказів того, що такий договір було укладено, стороною надано не було, оскільки примірник, який наявний в матеріалах справи (т. 2, а.с. 21-24) не підписаний та не скріплений печатками контрагентів. Таким чином, доводи апелянта в цій частині є також недоведеними, а відтак правомірно були відхилені судом першої інстанції.

Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Громадської організації "Цвіт Папороті" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2015 у справі № 910/25006/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2015 у справі № 910/25006/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/25006/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 20.04.2015 року.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк