Ухвала

від 21.04.2015 по справі 815/7290/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/7290/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Бойка А.В., Танасогло Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Техніка" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивачем подано до суду позов, у якому заявлено вимоги до ДПІ у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.12.2014 року - №0001892208 та №0001902208, яким підприємству донараховано податок на додану вартість, у розмірі 2056 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції, у розмірі 1028 грн., та зменшено від'ємне значення ПДВ, на суму 755 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року - позов задоволено та скасовані дані рішення податкового органу.

Не погоджуючись з постановленим у справі судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, з якої вбачається, що рішення у справі прийнято в порушення норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою в задоволені позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, так як податковим органом, в ході проведення позапланової документальної невиїзної перевірки позивача, встановлено порушення останнім п.198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті в бюджет, за червень 2014 року, на 2811 грн., а тому податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Порушення полягає у тому, що між позивачем та ТОВ "КАРАКАЛ ГРУП" укладено безтоварну угоду, яка не спрямована на реальне настання наслідків, а тому підприємством неправомірно занижено розмір ПДВ за червень 2014 року.

Позивачем надано заперечення на апеляційну скаргу у яких зазначено, що підприємством підтверджено товарність проведених операцій належною первинною документацією, а тому він має право на формування податкового кредиту за їх рахунок, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень податкового органу.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, у зв'язку із неявкою апелянта у судове засідання та поданням позивачем відповідного клопотання.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.11.2014 року податковим органом проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача щодо дотримання ним вимог податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності з ТОВ "КАРАКАЛ ГРУП", про що складено акт №7372/15-53-22-08/31728385, яким встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого підприємством, у червні 2014 року, занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті в бюджет, на суму 2811 грн.

Порушення полягає у тому, що між позивачем та вказаним контрагентом укладено безтоварну угоду, яка не спрямована на реальне настання наслідків, а тому підприємством неправомірно враховано дані суми при розрахунку податкового зобов'язання з ПДВ.

За результатами проведеної перевірки податковим органом винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 16.12.2014 року - №0001892208 та №0001902208, яким підприємству донараховано податок на додану вартість, у розмірі 2056 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції, у розмірі 1028 грн., та зменшено від'ємне значення ПДВ, на суму 755 грн.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо відсутності порушення податкового законодавства з боку позивача, так як господарські операції між ним та його контрагентами носять реальний характер, з чим погоджується судова колегія, з огляду на наступне.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 188 Податкового Кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче за звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на етиловий спирт, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судовою колегією встановлено, що відповідно до акту перевірки позивачем занижено ПДВ за червень 2014 року, на суму 2811 грн.

На формування розміру ПДВ у даному періоді вплинули господарські операції позивача з ТОВ "КАРКАЛ ГРУП" щодо придбання запасних частин до офісної техніки (тюнери, вали, барабани, лезо тощо), на підставі договору купівлі-продажу №41 від 10.06.2014 року.

На підтвердження господарських відносин позивача з даним контрагентом судом зібрано наступну первинну документацію: копія відповідного договору (а.с.62), бланки замовлення товару (а.с.65-66), рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні на придбаний товар (а.с.71-76), платіжні документи (а.с.79-80), подорожні листи (а.с.69-70), реєстр отриманих податкових накладних (а.с.103), журнал довіреностей на отримання матеріальних цінностей (а.с.43) та докази використання придбаного товару у власній господарській діяльності, шляхом ремонту офісної техніки третім особам (а.с.105-136).

Судовою колегією досліджено дані документи та встановлено, що основними видами діяльності позивача є зокрема ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування (а.с.16), а тому з метою провадження своєї діяльності між позивачем та вищевказаним контрагентом укладено договір щодо придбання різних комплектуючих деталей для ремонту офісної техники, а належними доказами підтверджено його фактичне отримання, оплату і подальше використання у власній господарській діяльності, шляхом надання послуг з ремонту третім особам, тобто позивачем підтверджено товарність проведених операції.

З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що оскільки позивачем підтверджено розмір ПДВ за вказаний період - то оскаржувані рішення податкового органу є необґрунтованими та правомірно скасовані судом першої інстанції.

Апелянтом зроблено посилання на формальні неточності у наданій первинній документації, а саме вказано про те, що у накладних зазначено про придбання товару на підставі договору №41 від 10.06.2014 року, проте на наданому договорі зазначено номер 41/2014/5 (при цьому 2014/5 - дописано кульковою ручкою), тобто фактично операції проведено за неіснуючим договором.

Судова колегія не приймає дані посилання до уваги та вважає їх суто формальними, оскільки з матеріалів справи та пояснень підприємства вбачається, що фактичним номером договору є саме №41, а "2014/5" є припискою самого підприємства при внутрішній реєстрації договору (а.с.64).

Колегія суддів також зазначає, що позивачем добросовісно придбано товари у вищевказаної юридичної особи, а тому якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Такої правової позиції додержується й Верховний Суд України у постанові від 09.09.2008 року, по справі №21-500во08, від 01.06.2010 року, по справі №21-573во10 та від 31.01.2011 року, по справі №21-47а10.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, що є підставою для залишення її без задоволення.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Судді: О.В. Яковлєв А.В. Бойко Т.М. Танасогло