Ухвала

від 15.04.2015 по справі 820/118/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2015 р.Справа № 820/118/15 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представників сторін: позивача - ОСОБА_7., Пазенко О.В., Полежаки О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2015р. по справі № 820/118/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СКЛАД-М"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання незаконними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СКЛАД-М" (далі по тексту - позивач, ТОВ "СКЛАД-М") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Московському районі м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області), в якому просив суд визнати незаконними дії відповідача по проведенню документальної планової виїзної перевірки ТОВ "СКЛАД-М", за результатами якої було складено Акт №4285/20-34-22-01-05/38159597 від 15.12.2014 року, визнати незаконними дії щодо відмови від розгляду заперечень ТОВ "СКЛАД-М" до Акту №4285/20-34-22-01-05/38159597 від 15.12.2014 року, скасувати податкові повідомлення-рішення №0004742201 та №0004752201 від 26.12.2014 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2015р. по справі №820/118/15 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СКЛАД-М" до Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання незаконними дій та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено частково.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0004742201 та №0004752201 від 26.12.2014 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СКЛАД-М" витрати зі сплати судового збору у розмірі 487,20 грн.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2015р. по справі №820/118/15 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову "СКЛАД-М" відмовити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі, а також його представник у судовому засіданні, зазначив про порушення судом першої інстанції вимог п. 189.4 ст. 189, п. 185.1 ст. 185, пп. «ж» п. 186.3 ст. 186 п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 198.4 п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2011 № 2755-УІ із змінами та доповненнями.

Вважає, що по взаємовідносинам з ТОВ «Київський центр підтримки і розвитку бізнесу», ТОВ «Промодо», ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 позивачем завищено показник валових витрат в загальній сумі 4886 грн. в тому числі: за 2013 рік в сумі 4886 грн., чим порушено п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України. Звертає увагу на те, що відповідач прийшов до висновку про завищення позивачем показника валових витрат в загальній сумі 10076655 грн., у т.ч. за 2013 рік на суму 10076655 грн. по взаємовідносинам із ТОВ «Луга-Райз-Агро» та ТОВ «Нертус-Агро», чим порушено п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України. Стверджує, що по взаємовідносинам з ТОВ «Нертус-Агро», ТОВ «Нертус-В», ТОВ «Вікінг Агро», ТОВ «Синтез Індастіал», ТОВ «Велес Преміям», ТОВ «МБ Тревел Компані», ТОВ «Вектор Максимум», ТОВ «Нертус-Схід», ТОВ «Луга-Райз-Агро», ТОВ «Нертус», ТОВ «Фавіст», ТОВ «Харків Хімпром», яким ТОВ «Склад-М» здійснено транспортно-експедиційні послуги, позивачем, в порушення п. 189.4 ст. 189, п. 185.1 ст. 185, пп. «ж» п. 186.3 ст. 186 Податкового кодексу України занижено податкові зобов'язання на сумі 208405 грн. Крім зазначеного, вважає, що ТОВ «Склад-М» по взаємовідносинам з ТОВ «МАК-АВТО», в порушення п.п. 198.4. п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість в загальній сумі 1600 грн., в тому числі за березень 2013 року в сумі 933 грн., квітень 2013 року в сумі 667 грн.

Враховуючи викладене, вважає вірними висновки акту перевірки позивача та не вбачає підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень ДПІ у Московському районі м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області №0004742201 та №0004752201 від 26.12.2014 року

Представники позивача у судовому засіданні, з викладених підстав, заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Вважають висновки, викладені в Акті перевірки, необґрунтованими та помилковими, а винесені на їх підставі податкові повідомлення-рішення незаконними, що порушують права та законні інтереси позивача. Просили рішення суду першої інстанції, винесене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права залишити без змін.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "СКЛАД-М" зареєстровано в якості юридичної особи Виконавчим комітетом Харківської міської ради 03.05.2012 року, перебуває на податковому обліку в ДПІ у Московському районі м.Харкова та зареєстрований платником податку на додану вартість згідно свідоцтва платника ПДВ №20058213 від 01.08.2012 року та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

На підставі направлень №2181, 2182, 2183, 2184, 2185, 2186 від 18.11.2014 року, виданих ДПІ у Московському районі ГУ Міндоходів у Харківській області, згідно із ст.20, ст.77 Податкового кодексу, у відповідності з національним планом-графіком проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання, фахівцями ДПІ у Московському районі ГУ Міндоходів у Харківській області з 18.11.2014 року по 08.12.2014 року була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Склад-М» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 07.05.2012 року по 31.12.2013 року, відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки складено Акт №4285/20-34-22-01-05/38159597 від 15.12.2014 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «СКЛАД-М» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 07.05.2012 року по 31.12.2013року», яким встановлено наступні порушення ТОВ «Склад-М» п.189.4 ст.189, п.185.1 ст.185, п.п. "ж" п.186.3 ст.186 Податкового кодексу України, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.138.2 ст.138 Податкового Кодексу України, п.п.5.2.1, п.5.2, ст.5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 198.4 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

За наслідками акту перевірки №4285/20-34-22-01-05/38159597 від 15.12.2014 року, ДПІ у Московському районі ГУ Міндоходів у Харківській області були прийняті податкові повідомлення-рішення №0004742201 та №0004752201 від 26.12.2014 року.

Не погоджуючись з діями відповідача по проведенню документальної планової виїзної перевірки ТОВ "СКЛАД-М", за результатами якої було складено Акт №4285/20-34-22-01-05/38159597 від 15.12.2014 року, діями щодо відмови від розгляду заперечень ТОВ "СКЛАД-М" до Акту №4285/20-34-22-01-05/38159597 від 15.12.2014 року та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями №0004742201 та №0004752201 від 26.12.2014 року, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання таким дій протиправними та скасування вказаних податкових повідомлень - рішень.

Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом фактично реалізовано його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, тому оспорювані дії по проведенню документальної планової виїзної перевірки ТОВ "СКЛАД-М" та відмови від розгляду заперечень ТОВ "СКЛАД-М" до акту перевірки є такими, що не порушують права позивача, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Разом з тим, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень - рішень ДПІ у Московському районі м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області №0004742201 та №0004752201 від 26.12.2014 року, суд першої інстанції виходив з їх незаконності та необґрунтованості.

Так, судом першої інстанції зазначено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, а податковим органом не надано доказів того, що спірні операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі суми податку на додану вартість та суми податку на прибуток.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього ж Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду, у перевіряємий період позивач мав взаємовідносини із контрагентами ТОВ "Київський центр підтримки і розвитку бізнесу", ТОВ "Промодо", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6

Так, матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ "Склад-М" та ФОП ОСОБА_5 було укладено Договір про інформаційне обслуговування № 47974-Д від 22.03.2013. У п. 1. Договору "Предмет договору" зазначено наступне: " 1.1. Виконавець зобов`язується надавати Замовнику інформаційні послуги, а саме, надавати Замовнику інформацію про заявки на перевезення вантажів та/або про наявність вільного вантажного транспорту (надалі - "Заявки"), надавати Замовнику технічну платформу для розміщення Заявок…".

На підтвердження надання ФОП ОСОБА_5 інформаційних послуг відповідно до укладеного Договору за період 22.03.2013 по 21.09.2013 на суму 500,00 грн., позивачем надано Акт №3252-74974 здачі - приймання виконаних послуг від 21.09.2013 вбачається,

Також, ТОВ "ПРОМОДО" (код ЄДРПОУ 36817762) відповідно до Акту наданих послуг № 964 від 27 вересня 2013 року надавав позивачу інформаційно-консультаційні послуги з питань розміщення реклами, просування сайту ТОВ "Склад-М" з метою збільшення кількості клієнтів (замовлень послуг з організації перевезень, послуг митного оформлення та складського зберігання) та збільшення прибутку підприємства в подальшому.

Між ТОВ "Склад-М" та ФОП ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_1) був укладений Договір №37-2012\МД від 25.05.2012 року. Предмет Договору - право на використання комп`ютерної програми "М. Е. DOC" (надалі - програма), послуги з системного супроводу програми.

23.04.2013 року ТОВ "Український Сертифікаційний центр" згідно Акту наданих послуг б/н від 23.04.2012 року було надано послуги щодо обробки та видачі сертифікатів ключів електронних цифрових підписів Бухгалтера, Директора, печатки підприємства у зв`язку з закінченням строку дійсності ключів виданих раніше.

ФОП ОСОБА_6 були проведені роботи щодо оформлення пакетів документів для отримання сертифікатів ключів електронних цифрових підписів, та безпосереднє їх встановлення в програмі "М. Е. DOC". Факт надання послуги підтверджується наявним в матеріалах справи Актом № ТИ-0000246 здачі-прийняття робіт від 24.04.2013 року на суму 100,00 грн. без ПДВ.

Як встановлено судом першої інстанції, видача сертифіката ключів електронного цифрового підпису бухгалтера була здійснена ТОВ "Український Сертифікаційний центр" та підтверджена Актом наданих послуг б/н від 04.09.2013 року ТОВ "Український Сертифікаційний центр". Безпосереднє встановлення ключів в програмі "М. Е. DOC" було здійснено ФОП ОСОБА_6, про що складено Акт ТИ-0000443 здачі-прийняття робіт від 04.09.2013 року на суму 120,00 грн. без ПДВ.

Крім того, ТОВ "Київський центр підтримки та розвитку бізнесу", згідно з актом ОУ-0000030 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.03.2013 на суму 2212,00 грн. у т. ч ПДВ 20%-368,67 грн. та ФОП ОСОБА_4 згідно з актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 04.10.2013 на суму 228,00 грн. без ПДВ, надавали разові інформаційно-консультаційні послуги з питань ЗЕД та певних питань податкового обліку.

Згідно з підпунктом 138.10.2. "адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством…" прямо передбаченні такі види послуг як інформаційні та консультаційні.

Відповідно до п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПКУ г) "винагорода за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримуються платником податку для забезпечення господарської діяльності" є адміністративними витратами, що спрямовані на обслуговування та управління підприємством.

Колегія суддів вказує на те, що укладені між позивачем та ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 договори містять основні положення, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Крім того, з наявних в матеріалах справи актів від: ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ТОВ "ПРОМОДО", ФОП ОСОБА_4, ТОВ "Київський центр підтримки та розвитку бізнесу", отриманих ТОВ "Склад-М" вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704).

Доводи податкового органу про те, що акти виконаних робіт складені з порушенням ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не містять конкретного переліку робіт, даних щодо обсягу (кількість людино-годин) та змісту господарських операцій, тому не можуть бути достовірним доказом факту поставки послуг, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що у вимогах щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 не зазначено, що послуга передана/отримана повинна бути детально конкретизована. Зокрема, відсутній чітко затверджений перелік видів послуг, які можуть надаватися/отримуватися та повинні бути зазначені в Актах виконаних робіт (наданих послуг).

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що вищезазначені первинні документи містять всі обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності наданих послуг.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про реальність господарських операцій між ТОВ "Склад-М" та його контрагентами - ТОВ "Київський центр підтримки і розвитку бізнесу", ТОВ "Промодо", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 як таких, що повністю підтверджені належним чином оформленим первинними документами.

Щодо посилань апелянта про відсутність економічної доцільності надання позивачу послуг вказаними контрагентами, колегія суддів зазначає наступне.

Так, судом першої інстанції було встановлено та підтверджено в ході апеляційного розгляду, що 04.09.2013 року у зв'язку зі зміною головного бухгалтера на підприємстві позивача, виникла необхідність блокування та анулювання сертифіката ключів електронного цифрового підпису попереднього головного бухгалтера ОСОБА_8 та встановлення нового сертифіката ключів електронного цифрового підпису ОСОБА_7

Зазначене, на думку колегії суддів, повністю обґрунтовує необхідність надання ТОВ "Український Сертифікаційний центр" послуг щодо обробки та видачі сертифікатів ключів електронних цифрових підписів Бухгалтера, Директора, печатки підприємства, проведення робіт щодо оформлення пакетів документів для отримання сертифікатів ключів електронних цифрових підписів, та безпосереднє їх встановлення в програмі "М. Е. DOC" ФОП ОСОБА_6

Крім того, надання позивачу інформаційно-консультаційних послуг з питань ЗЕД та певних питань податкового обліку ТОВ "Київський центр підтримки та розвитку бізнесу" та ФОП ОСОБА_4, інформаційного обслуговування про наявність заявок на перевезення вантажів та/або про наявність вільного вантажного транспорту та технічної платформи для розміщення заявок ФОП ОСОБА_5, інформаційно-консультаційних послуг з питань розміщення реклами, просування сайту позивача ТОВ "ПРОМОДО" обумовлено здійсненням господарської діяльності ТОВ «Склад-М» з метою збільшення кількості клієнтів (замовлень послуг з організації перевезень, послуг митного оформлення та складського зберігання) та збільшення прибутку підприємства в подальшому.

Таким чином, зазначені виводи відповідача щодо не доведеності економічної обґрунтованості вказаних операцій, пов`язаності з її використанням у господарській діяльності підприємства, необхідності надання цих послуг та мети використання у господарській діяльності ТОВ «Склад-М», колегія суддів вважає такими, що спростовані наявними у матеріалах справи доказами.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що встановлені актом перевірки порушення позивачем п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України щодо взаємовідносин з ТОВ "Київський центр підтримки і розвитку бізнесу", ТОВ "Промодо", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, тому вважає, що позивачем цілком правомірно включено акти виконаних робіт по взаємовідносинам з ТОВ «Київський центр підтримки і розвитку бізнесу», ТОВ «Промодо», ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 до складу витрат відповідних періодів у сумі 4885,50 грн.

Щодо тверджень апелянта про порушення ТОВ "Склад-М" п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України в частині взаємовідносин з ТОВ "Луга-Райз-Агро" та ТОВ "Нертус Агро", колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, у перевіряємий період ТОВ «Склад-М» здійснено закупівлю насіння соняшнику та кукурудзи у контрагентів ТОВ «Нертус-Агро» та ТОВ «Луга-Райз-Агро» з метою експортування до РФ, суми за придбанням яких включені до складу витрат з податку на прибуток підприємства за 2013 рік.

Так, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нертус Агро" був укладений договір купівлі-продажу №01-04/13 від 01.04.2013 року на закупівлю насіння кукурудзи та соняшнику.

Також, ТОВ "Склад-М" було укладено договір купівлі-продажу №02-04/13 від 02.04.2013 року з ТОВ "Луга-Райз-Агро" про придбання насіння соняшнику та кукурудзи.

На підтвердженя реальності господарських операцій із даними контрагентами, позивачем, зокрема, надано видаткові накладні, акти виконаних робіт, які наявні в матеріалах справи.

За видатковими накладними, від ТОВ "Нертус Агро" отримувались насіння кукурудзи та соняшнику, загальна кількість посівних одиниць становить - 7332.

За видатковими накладними від ТОВ "Луга-Райз-Агро" також отримувалось насіння соняшнику та кукурудзи. Загальна кількість посівних одиниць становить - 25489.

Матеріалами справи підтверджено, що роботи з навантаження були здійснені продавцем, насіння соняшнику та кукурудзи відвантажувалися покупцеві у стані, готовому до транспортування (посівні одиниці складені на дерев`яний піддон, та запалетовані стрейчплівкою).

На підтвердження перевезення товарів, в матеріалах справи наявні договори перевезення та транспортного експедирування, оформлені відповідні заявки

В подальшому, придбаний товар у вказаному обсязі було експортовано та реалізовано ТОВ "Гарант Оптима", яке розрахувалось за отриманий товар в повному обсязі, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Колегія суддів вказує на те, що укладені між позивачем та контрагентами ТОВ «Нертус-Агро» та ТОВ «Луга-Райз-Агро» договори містять основні положення, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Колегія суддів зазначає, що до документів, що є підставою для оприбуткування товару, належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар.

З наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про реальність господарських операцій між позивачем та вищезазначеними контрагентами як таких, що повністю підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

З приводу доводів податкового органу про те, що ТОВ «Астекс-Груп» перевезення ТМЦ здійснювалось з пункту відправлення - м. Харків, а не з с. Васищево, Харківської області згідно актів виконаних робіт (наданих послуг) перевізників, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що повна інформація щодо маршруту перевезення міститься у Заявках, що є невід`ємною частиною Договорів перевезення та транспортного експедирування, які були укладені позивачем з усіма перевізниками, які здійснювали транспортування насіння соняшнику та кукурудзи.

У п. 1.2. відповідних договорів вказано: "Всі умови конкретного перевезення сторони узгоджують в Заявках, що є невід`ємною частиною даного Договору. В заявках сторони узгоджують: маршрут, назву вантажу, вагу, обсяг вантажу, пункт та строк завантаження, відповідальну особу, пункт розвантаження (призначення), марка автомобіля (держ. номер), ПІБ водія, отримувач вантажу".

Заявки, укладені між перевізниками та ТОВ "Склад-М", заповнені відповідно до вимог, прописаних в Договорі. В них зазначено пункт відправки с. Васищеве, Харківська обл., той самий пункт навантаження зазначений і в CMR по яких здійснено перевезення вантажу.

Крім того, позивачем сформовано валові витрати не з вартості транспортних послуг, а з вартості придбаного і перевезеного товару, а тому помилкове назначення в актах виконаних робіт (наданих послуг) перевізників пункту відправлення, не є підставою для позбавлення права позивача на віднесення вартості придбаного товару до складу валових витрат та не свідчить про безтоварність спірних господарських операцій.

З приводу тверджень апелянта про те, що якість товару за контрактом посвідчується сертифікатом якості, карантинним сертифікатом та сертифікатом сортової ідентифікації, копії яких до перевірки підприємством ТОВ «Склад-М» надані не були, а були надані лише сертифікати про походження товару (форми СТ-1), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 61 ПК України органи ДПС здійснюють податковий контроль, який визначено як систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. Одним із різновидів податкового контролю є перевірки.

Згідно з п.75.1 ПКУ документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень, виключно в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями п.п.75.1.2 ПКУ визначений вичерпний перелік категорій документів, що можуть бути предметом вивчення під час документальної планової перевірки та які платник податків зобов'язаний надати посадовим особам органів державної податкової служби у повному обсязі (п.85.2 ПКУ). До їх числа віднесені податкові декларації (розрахунки), фінансова, статистична та інша звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків.

Поряд з цим, згідно з п.44.1 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням податкових обов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що технічна документація на продукцію та документи про сертифікацію не можуть бути віднесені до категорії первинних та інших, визначених чинним законодавством документів, що повинні використовуватися в бухгалтерському та податковому обліку підприємства для нарахування податкових зобов'язань. З огляду на викладене, колегія суддів вказує на те, що платник податку не повинен забезпечувати їх зберігання протягом терміну, передбаченого п.44.3 ПКУ.

Виходячи з аналізу вказаних правових норм, а також враховуючи зміст та мету документальної перевірки, вказана документація не може бути предметом дослідження та контролю під час її проведення, а, отже, і підставою для відповідних висновків згідно з вимогами п.83.1, ст.83 ПКУ.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що будь-які документи, якими підтверджується якість, безпечність або відповідність товарів, не свідчать про здійснення господарських операцій з такими товарами та зміни в зв'язку з цим в структурі активів та зобов'язань позивача. Такі документи не є підставою для відображення в бухгалтерському чи податковому обліку будь-яких операцій з товарами. Крім того, Відповідач не наділений повноваженнями контролю за якістю та відповідністю товарів в обігу. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не зобов'язаний зберігати та надавати на перевірку позивачу документи, що засвідчують якість придбаних ним товарів.

При цьому, з даного приводу позивачем було пояснено, що документи виготовляються в одному екземплярі та передаються покупцю разом з товаром, зокрема, отримання сертифікатів підтверджено Актами виконаних робіт Торгово-Промислової Палати, Фітосанітарної лабораторії, Фітосанітарної інспекції. Зазначені твердження підтверджені матеріалами справи.

Щодо твердження в акті перевірки про те, що: "Всього посівних одиниць за вищевказаними сертифікатами - 41319, що є значно більшим ніж кількість придбаних та реалізованих посівних одиниць", колегія суддів зазначає, що наведений у акті перевірки перелік сертифікатів не вірний, а тому й кількість посівних одиниць не відповідає тій кількості, на яку отримувались Сертифікати про походження товару.

Перелік Сертифікатів про походження товару Форма СТ-1, які підтверджують країну походження товарів зазначених у інвойсах №№ 1-21:

1. RU36300F 7127 (бланк 0602763) від 04.04.2013 по інвойсах №№ 1 - 4 від 03.04.2013 (п. о. -5018 у 5973 паперових мішках на 92 дерев`яних палетах в п/е плівці).

2. RU36300F 7247 (бланк 0602887) від 08.04.2013 по інвойсах №№ 5 - 9 від 05.04.2013 (п. о. -8003 у 8063 паперових мішках на 115 дерев`яних палетах п/е плівці).

3. RU36300F 7706 (бланк 0585830) від 12.04.2013 по інвойсах №№ 10 - 14 від 08.04.2013 (п. о. - 7044 у 7083 паперових мішках на 115 дерев`яних палетах п/е плівці).

4. RU36300F 7623 (бланк 0585749) від 11.04.2013 по інвойсах № 15, № 16 від 10.04.2013 (п. о. -3744 у 3912 паперових мішках на 46 дерев`яних палетах п/е плівці).

5. RU36300F 7881 (бланк 0581017) від 15.04.2013 по інвойсах № 17, № 18 від 11.04.2013 (п. о. -3252 у 3396 паперових мішках на 46 дерев`яних палетах п/е плівці).

6. RU36300F 8038 (бланк 0581171) від 16.04.2013 по інвойсах № 19, № 20 від 15.04.2013 (п. о. -3962 у 3962 паперових мішках на 46 дерев`яних палетах п/е плівці).

7. RU36300F 8202 (бланк 0581335) від 17.04.2013 по інвойсу № 21від 17.04.2013 (п. о. -1798 у 1798 паперових мішках на 20 дерев`яних палетах п/е плівці).

З огляду на зазначене, колегія суддів вказує на те, що загальна кількість посівних одиниць насіння соняшнику та кукурудзи відповідно до вище перелічених сертифікатів становить - 32821. Саме таку кількість посівних одиниць було придбано позивачем в загальній кількості у ТОВ "Нертус Агро" та ТОВ "Луга-Райз-Агро".

Щодо доводів апелянта про те, що позивачем не доведено економічну обґрунтованість здійснення транзитної операції через ТОВ "Склад-М", фактично ТОВ "Луга-Райз-Агро" та ТОВ "Нертус-Агро" самостійно могли здійснити операції з експорту посівних одиниць до ТОВ "Гарант Оптима", колегія суддів вважає необхідним зазначити, що доказом економічної доцільності операції з продажу товару є отриманий прибуток, який ТОВ "Склад-М" був задекларований в повному обсязі, окрім цього, податковим органом не доведено в чому полягає транзитність господарських операцій ТОВ "Склад-М" та неправомірність віднесення до складу валових витрат в сатині взаємовідносин позивача з ТОВ "Нертус Агро" та ТОВ "Луга-Райз-Агро".

З приводу тверджень апеляційної скарги про те, що ТОВ "Склад-М" та ТОВ "Луга-Райз-Агро" та ТОВ "Нертус-Агро" є пов`язаними особами та достатньо обізнані про діяльність один одного", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.159 п. 15.1 ст. 14 ПК України пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють.

При визнанні осіб пов'язаними враховується вплив, який може здійснюватися через володіння однією особою корпоративними правами інших осіб відповідно до укладених між ними договорів або за наявності іншої можливості однієї особи впливати на рішення, що приймаються іншими особами. При цьому такий вплив враховується незалежно від того, чи здійснюється він особою безпосередньо і самостійно або спільно з пов'язаними особами, що визнаються такими відповідно до цього підпункту.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів, що особи, з якими укладені договори, є пов'язаними особами в розумінні пункту 14.1.159 Податкового кодексу. Зокрема, в акті перевірки не визначено відповідності осіб критеріям, вказаним в пункті 14.1.159 ПКУ, не наведено жодних доказів чи фактичних даних, що могли б вказувати на те, що зазначені особи підпадають під конкретний критерій, за яким особу може бути визнано пов'язаною з позивачем.

Так, відповідачем не доведено, що відносини між позивачем та ТОВ "Луга-Райз-Агро" та ТОВ "Нертус-Агро" відповідають критеріям, наведеним в пункті 14.1.159 ПКУ та відповідно, вказані особи контролюють, чи здійснюють вплив на позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вказує на помилковість тверджень податкового органу про порушення позивачем п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України в результаті про завищення позивачем показника валових витрат в загальній сумі 10076655 грн., у т.ч. за 2013 рік на суму 10076655 грн. по взаємовідносинам із ТОВ «Луга-Райз-Агро» та ТОВ «Нертус-Агро» та, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що наявні в матеріалах справи первинні документи в повній мірі підтверджують реальний характер господарських операцій ТОВ "Склад-М" з ТОВ "Нертус Агро" та ТОВ "Луга-Райз-Агро", які фактично відбулися та мали наслідком подальший рух товарів, що свідчить про правомірність формування позивачем валових витрат по вказаним взаємовідносинам.

Відносно тверджень апелянта про порушення позивачем п. 189.4 ст. 189, п. 185.1 ст. 185, пп. "ж" п. 186.3 ст. 186 Податкового кодексу України, колегія суддів вказує наступне.

Згідно з п.189.4 ст.189 ПК України, базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Поняття та особливості укладення договорів транспортного експедирування регулюються положеннями гл.65 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), поняття та особливості укладення договорів перевезення закріплено у гл. 64 ЦК України. Діяльність підприємств - експедиторів врегульована Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" № 1955-IV від 01.07.2004 зі змінами та доповненнями (надалі Закон № 1955).

Згідно зі ст. 1 вказаного Закону, транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів, а експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначеним договором транспортного експедирування.

В ст.4 Закону № 1955 вказано: "Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України".

Діяльність експедиторів також регулюється Цивільним кодексом України (гл. 65 "Транспортне експедирування"). В даній главі прописані договірні засади, на підставі яких здійснюються взаємовідносини між експедитором та замовником перевезення, а саме п. 1. "За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням."

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Нертус-Агро», ТОВ «Нертус-В», ТОВ «Вікінг Агро», ТОВ «Синтез Індастіал», ТОВ «Велес Преміям», ТОВ «МБ Тревел Компані», ТОВ «Вектор Максимум», ТОВ «Нертус-Схід», ТОВ «Луга-Райз-Агро», ТОВ «Нертус», ТОВ «Фавіст», ТОВ «Харків Хімпром», яким ТОВ «Склад-М» здійснено транспортно-експедиційні послуги.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "СКЛАД-М" із вказаними контрагентами були укладені договори перевезення та транспортного експедирування, за якими визначено, що ТОВ "Склад-М" може як самостійно виконувати перевезення вантажів, так і з залученням третіх осіб.

Колегія суддів вказує на те, що укладені між позивачем та даними контрагентами договори містять основні положення, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів.

Предметом Договорів перевезення та транспортного експедирування, які укладені з контрагентами позивача є наступне:

п. 1.1. "Експедитор зобов`язується здійснювати транспортне експедирування, а також доставляти доручений йому Замовником вантаж в пункт призначення та видавати його отримувачу, а Замовник зобов`язується сплачувати за перевезення та експедиційні послуги певну грошову суму на умовах передбачених даним Договором.".

п. 1.2. "Усі умови конкретного перевезення сторони узгоджують у Заявках, які є невід`ємною частиною даного Договору. В Заявках сторони узгоджують: маршрут, назву вантажу, вагу, об`єм вантажу, пункт та строк завантаження, відповідальну особу, пункт розвантаження (призначення), марка автомобіля (держ. номер), ПІБ водія, отримувач вантажу. В Заявках можуть бути передбачені й інші умови перевезення.".

п. 1.3. "Експедитор має право доручати певне перевезення третій особі, що має відповідні документи, що підтверджують її право здійснювати перевезення вказаного вантажу. В даному випадку відповідальним за перевезення перед Замовником залишається Експедитор. У випадку доручення перевезення третій особі номер його автомобіля та найменування (прізвище, ініціали) вказуються в Заявці на перевезення.".

Отже, колегія суддів вважає, що укладаючи угоди, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

При цьому, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "Склад-М" здійснювало лише організацію процесу перевезення, а саме - пошук транспортних засобів, що відповідають габаритам, вазі та особливостям вантажів безпосередніх Замовників перевезень, оскільки ТОВ "Склад-М" не має ні власних, ні орендованих транспортних засобів, а в штатному складі підприємства відсутні водії та експедитори, перевезення вантажів Замовників перевезень здійснювалися залученими транспортними підприємствами (фактичними перевізниками).

Відповідно до Закону №1955 в плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Враховуючи викладене вище, об`єктом оподаткування ПДВ у експедитора є винагорода експедитора.

Відповідно до пп. "б" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податків по поставці послуг, місце яких знаходиться на митній території України, відповідно ст. 186 ПКУ.

Підпунктом "ж" п. 186.3 ст. 186 р. V ПКУ визначено, що місцем постачання транспортно-експедиційних послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у випадках відсутності такого місця - місце постійного або переважного його проживання.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів вказує на те, що об`єктом оподаткування ПДВ у експедитора є вартість тих послуг, які безпосередньо надав Замовникові сам експедитор (винагорода експедитора).

За перевіряємий період з 07.05.2012 року по 31.12.2013 року ТОВ "Склад-М" всі експедиторські послуги надані підприємствам, ТОВ "Нертус Агро", ТОВ "Нертус-В", ТОВ "Вікінг Агро", ТОВ "Сінтез Індастріел", ТОВ "Велес Преміум", ТОВ "МБ Тревел Компані", ТОВ "Вектор Максимум", ТОВ "Нертус Схід", ТОВ "Луга-Райз-Агро", ТОВ "Нертус", ТОВ "Фавіст", ТОВ "Харків Хімпром" оподатковані за ставкою 20% ПДВ в повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними, наявними в матеріалах справи.

При цьому, з наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій із вказаними контрагентами.

Щодо доводів відповідача стосовно не оподаткованих сум ПДВ, колегія суддів вказує на таке.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо порядку оподаткування податком на додану вартість транспортно-експедиторської діяльності, що затверджена Наказом ДПС України від 06.07.2012 № 610 (надалі Наказ № 610): "Базою оподаткування ПДВ у експедитора є вартість наданих транспортно-експедиторських послуг (винагорода експедитора) та вартість послуг з перевезення, за умови, що перевізник є платником ПДВ. Якщо перевізник не є платником ПДВ, то вартість наданих таким перевізником послуг не збільшує базу оподаткування ПДВ у експедитора при наданні транспортно-експедиторських послуг замовнику".

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, керуючись Наказом № 610 ТОВ "Склад-М" складав 2 види податкових накладних: на суми винагороди експедитора (безпосередньо винагорода нашого підприємства за організацію перевезення) у випадку, коли перевізники не були платниками ПДВ та на суми послуг з перевезення та винагороду експедитора у випадку, коли перевізник мав статус платника ПДВ.

Також, ТОВ "Склад-М" надавав послуги з організації перевезень не лише по території України, а й міжнародних перевезень.

Відповідно до пп. 195.1.3. п. 195.1 ст. 195 за нульовою ставкою оподатковуються податком на додану вартість операції з міжнародного перевезення пасажирів та багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським, річковим та авіаційним транспортом. Для цілей даного підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом. Відповідно до ст. 9 Закону № 1955 одним з видів єдиного міжнародного перевізного документу є міжнародна автомобільна накладна (CMR). Отже, якщо перевезення було здійснено з оформленням СMR(з пунктом навантаження на митній території України, а розвантаження - за її межами або навпаки) сума послуг перевезення оподатковується за нульовою ставкою.

Так, ТОВ "Склад-М", отримуючи замовлення на організацію перевезення вантажу, укладав з Замовником Договір перевезення та транспортного експедирування. Далі ТОВ "Склад-М" отримував Заявку від Замовника на певне перевезення вантажу. Після узгодження вартості перевезення (в тому числі експедиційної винагороди) та підписання Заявки, позивач знаходив транспортне підприємство, з яким від свого імені укладав Договір перевезення та транспортного експедирування, яке вже безпосередньо надавало послуги з перевезення.

На підтвердження виконаних робіт (наданих послуг) перевізник надавав позивачу Акт виконаних робіт, та податкову накладну (за умови, що перевізник є платником ПДВ), а також належним чином оформлену ТТН або CMR (в залежності від того який вид перевезення відбувся).

З наявних матеріалів справи та аналізу первинних документів вбачається, що ТОВ "Склад-М" після закінчення перевезення надавало Замовникові перевезення звіт про виконані роботи (надані послуги) в формі Акту здачі-приймання робіт (надання послуг), в якому відображало вартість наданих послуг перевізника та вартість послуг з організації перевезення. При цьому, якщо послуги перевезення були надані платником ПДВ, то вартість цих послуг відображалась в Акті здачі-приймання робіт (наданих послуг) з ПДВ, якщо послуги перевезення були надані не платником ПДВ, то вартість цих послуг відображалась в Акті здачі-приймання робіт (наданих послуг) без ПДВ. Відповідно виписувались і податкові накладні. Якщо перевізник - платник ПДВ, податкова накладна виписувалась на всю суму послуг перевезення та експедиційної винагороди. Якщо перевізник - не платник ПДВ, податкова накладна виписувалась лише на суму експедиційної винагороди.

Колегія суддів вказує на те, що п. 189.4 ст. 189 ПКУ містить визначення щодо бази оподаткування отриманих/переданих послуг за договорами, що є відмінними від договорів перевезення та транспортного експедирування, а вимоги ст. 185 ПКУ були дотримані позивачем в повному обсязі, базою оподаткування у Експедитора є лише вартість наданих їм послуг (винагороди експедитора).

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що наявними в матеріалах справи первинними документами підтверджено реальність здійснених операцій із ТОВ «Нертус-Агро», ТОВ «Нертус-В», ТОВ «Вікінг Агро», ТОВ «Синтез Індастіал», ТОВ «Велес Преміям», ТОВ «МБ Тревел Компані», ТОВ «Вектор Максимум», ТОВ «Нертус-Схід», ТОВ «Луга-Райз-Агро», ТОВ «Нертус», ТОВ «Фавіст», ТОВ «Харків Хімпром», а надані позивачем послуги оподатковані ПДВ в повному обсязі, у зв`язку з чим, повністю підтверджено правомірність сформованого позивачем податкового кредиту по операціям з надання транспортно-експедиційних послуг вказаним контрагентам.

Отже висновки податкового органу про порушення позивачем п. 189.4 ст. 189, п. 185.1 ст. 185, п.п. "ж" п. 186.3 ст. 186 Податкового кодексу України в результаті заниження податкових зобов`язань на суму 208 405,00 грн., колегія суддів вважає хибними.

З приводу тверджень апеляційної скарги про порушення позивачем п.п. 198.4. п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України в результаті заниження позивачем податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «МАК-АВТО», колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "МАК-АВТО" надавало для ТОВ "СКЛАД-М" транспортно-експедиційні послуги за податковими накладними № 152 від 20.04.2013 та № 152 від 27.03.2012 року

Колегія суддів зазначає, що зауваження щодо оформлення або змісту вказаних податкових накладних, в акті перевірки відсутні, а відповідачем не зазначено.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені податкові накладні оформлені згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Зокрема, актом перевірки ТОВ "СКЛАД-М" не було встановлено неналежного оформлення первинних документів бухгалтерського обліку та податкової звітності.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що висновок податкового органу про відсутність ознак реальності здійснення операцій із ТОВ "МАК-АВТО", ґрунтується на висновках акту позапланової виїзної перевірки ТОВ "МАК-АВТО" від 03.10.2013 № 550/20-34-22-01-05/35699311.

Разом з тим, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Також, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Так, статтею 198 Податкового кодексу України не встановлено обмежень щодо включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Згідно з частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Також, вказані висновки узгоджуються з практикою Верховного Суду України.

В постанові Верховного суду України від 31 січня 2011 року по справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Таким чином, колегія суддів вказує на те, що кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та будь яким із контрагентів позивача взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача та вказує на реальність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "МАК-АВТО", що повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, твердження податкового органу про порушення позивачем п.п. 198.4. п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті заниження податку на додану вартість в загальній сумі 1600 грн., в тому числі за березень 2013 року в сумі 933 грн., квітень 2013 року в сумі 667 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «МАК-АВТО», колегія суддів вважає необґрунтованими.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем було цілком правомірно сформовано податковий кредит за результатами відносин із ТОВ «Київський центр підтримки і розвитку бізнесу», ТОВ «Промодо», ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ТОВ «Нертус-Агро», ТОВ «Луга-Райз-Агро», ТОВ «Нертус-В», ТОВ «Вікінг Агро», ТОВ «Синтез Індастіал», ТОВ «Велес Преміям», ТОВ «МБ Тревел Компані», ТОВ «Вектор Максимум», ТОВ «Нертус-Схід», ТОВ «Нертус», ТОВ «Фавіст», ТОВ «Харків Хімпром», ТОВ «МАК-АВТО» по реальним господарським операціям, повністю підтвердженим відповідними первинними документами, з придбання послуг, призначених для використання у власній господарській діяльності позивача та, які, в свою чергу були використані останнім в оподатковуваних операціях у межах господарській діяльності та правомірно віднесені до складу податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень від №0004742201 та №0004752201 від 26.12.2014 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів. За таких обставин, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення адміністративного позову, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2015р. по справі № 820/118/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П. Судді Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 17.04.2015 р.